Косик.Мікроек-ка (повна версія)

За дача 1.

У конкурентній ринковій економіці с поживачі оцінюють граничну корисність товару Х у 4 ютилі, а товару Y – у 8 ютилів. Для фірм граничні витрати виробництва

товару X складають 6 грн., то вару Y – 4 грн.

Визначте, чи є розподіл ресурсів у такій економіці Парето-оптимальним. Як існуючий розподіл ресурсів може бути покращений?

За дача 2.

Споживачі М і N розп оділяють між с обою запас благ Х = 30 і Y = 20 одиниць. Функції корисності споживачів задані рівнянн ями:

М=X0,5Y0,5, U N=X0,25Y0,75.

Побудуйте криву контрактів.

За дача 3.

Обм ежені р есурси еконо міки – п раця і апітал – в обсягах К=50, L=100 розподіляються між виробництвом тов арів Х і Y. Виробн ицтво товару X описується виробничою функцією

QX=K0,5L0,5, а товару Y: QY=K0,2L0,8.

Побудуйте кр иву виробничих контра ктів та

киву виробничих можли востей.

7)Задача 4.

утворює криву контрактів?

8)

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Вивчаючи часткову та загальну рівновагу в ринковій економіці, ми виходили з припущення, що на ринках продаються і купуються товари індивідуального споживання, а ринок має механізми саморегулювання, які забезпечують потреби споживачів і ефективний розподіл ресурсів в усьому суспільстві. Ідеальна структура ринку досконалої конкуренції автоматично відновлює рівновагу попиту і пропонування і не допускає даремної розтрати ресурсів.

Проте в реальній дійсності не існує ринку досконалої конкуренції. Ринковий механізм значно деформований монополістичними утвореннями, і не всі види розподілу і споживання матеріальних благ дістають чіткий прояв ринкового обігу. Поряд з позитивними рисами ринковий механізм нагромадив чимало недоліків, а то і прямих дефектів, і часто неспроможний самостійно вирішувати чимало нагальних проблем сучасної змішаної економіки. Все це створює об’єктивну необхідність втручання держави в економічну діяльність мікроекономічних суб’єктів.

У даному розділі розглянемо детально причини державного втручання в економіку, методи та інструменти, за допомогою яких держава регулює діяльність різних ринкових суб’єктів.

19.1.Необхідність державного втручання

векономіку

Дослідження сучасних ринкових структур переконали багатьох економістів, що ринок неспроможний вирішити чимало важливих проблем економічного розвитку і розподілу матеріальних благ. Еволюція ринкового механізму виявила ряд притаманних йому дефектів, які стали гальмом у суспільному прогресі, що і послугувало основним аргументом на користь державного регулювання економіки. Серед економістів немає одностайності в оцінці державного втручання в приватну господарську діяльність. Існує багато аргументів за і проти такого втручання. Ці проблеми детально вивчаються в курсі макроекономіки. Але результати державного втручання

змінюють перш за все поведінку мікроекономічних суб’єктів. І з цієї точки зору важливо окреслити основні дефекти ринку, тобто сфери його неспроможності, з’ясувати особливості та наслідки їх регулювання.

Виділяють наступні дефекти ринку:

•циклічний характер розвитку економіки;

•монопольна влада;

•недостатня інформованість ринкових суб’єктів;

•неспроможність забезпечити виробництво суспільних благ;

•екстерналії, або зовнішні ефекти виробничої діяльності;

•нерівномірний розподіл насущних благ, що суперечить принципу справедливості.

Коротко проаналізуємо ці недоліки та їх джерела.

Економіка, де панує приватна власність, зазнає періодичних коливань ділової активності, – періоди швидкого зростання змінюються різкими спадами виробництва, тривалими депресіями, які переходять у пожвавлення, а далі – в економічний “бум”, швидке нарощування темпів зростання. Такі коливання негативно позначаються на зайнятості населення, викликають інфляцію, погіршують добробут широких верств населення. Економічний цикл демонструє неспроможність ринку

забезпечити безперервне економічне зростання. Він проявляється на рівні кожного підприємства, банку, фірми, торгівельної організації, викликаючи в періоди спадів масові банкрутства, безробіття, появу надлишкових потужностей та зростання запасів готової продукції, яку неможливо реалізувати на ринку.

Тому однією з найважливіших функцій сучасної держави вважається стабілізаційна функція. Уряди всіх країн докладають значних зусиль для

пом’якшення розмаху циклічних коливань в економіці, хоч, як показує світовий досвід, повністю перебороти цей дефект ринкової економіки ще нікому не вдалося. Антициклічне регулювання детально вивчається в курсі макроекономіки.

Монопольна влада, яку ми досліджували детально у розділі 11, зумовлює неефективний розподіл ресурсів між галузями та виробниками, деформує механізм конкуренції, скорочуючи обсяги виробництва та штучно завищуючи ціни на продукцію. Держава обмежує діяльність монополій спеціальним законодавством, здійснює контроль за цінами в природних монополіях, створюючи і підтримуючи конкурентне середовище для невеликих підприємств.

Недостатня інформованість ринкових суб’єктів викликає багато проблем. Весь попередній аналіз ринкових структур ми здійснювали на основі припущення, що всі учасники ринку володіють повною інформацією про економічні змінні, які визначають їх вибір, тобто покупець і продавець займають на ринку симетричне положення.

Утім такий стан надто далекий від реальності. Як правило, продавець

більше знає про властивості свого товару, ніж покупець. Асиметричність інформації обумовлює неспроможність ринку, яка може проявитись витісненням низькоякісними, але дешевшими товарами високоякісних, хоча й дещо дорожчих, тому що покупці, не маючи правдивої інформації щодо дійсної якості продукції, скорочують свій попит на дорогі товари.

Недостатня інформованість споживачів і виробників може спонукати їх до таких дій, які не відповідають їх власним інтересам. Погано поінформовані фірми не можуть бути впевненими у результатах прийнятих рішень, а споживачі – в якості покупки. Асиметричною інформацією характеризуються численні ринків товарів і послуг: ринки страхування, кредитів, робочої сили, а також роздрібна торгівля.

Продавці товарів і послуг намагаються усунути асиметричність інформації, переконати покупців у високій якості товарів за допомогою різних механізмів. Один з них – створення гарної репутації фірми, магазину чи ресторану. Але для цього потрібен певний час і неабиякі зусилля фірми, щоб покупці впевнились у надійності марки. Зменшити асиметричну інформацію можна також за допомогою випуску стандартизованої продукції.

На ринках товарів тривалого користування (холодильники, телевізори, меблі тощо) фірми, що виробляють високоякісну продукцію, інформують про це покупців за допомогою гарантій і зобов’язань, які виконують роль ринкових сигналів надійності і якості марки. Виробники низькоякісної продукції не зацікавлені у післяпродажному гарантійному обслуговуванні, оскільки гарантійний ремонт обходиться дорого. Отже, покупці справедливо сприймають гарантійні зобов’язання як сигнал якості, і платять вищу ціну.

На ринку праці такою ознакою високоефективного працівника слугує наявність освіти, тому що здібна і працелюбна людина скоріше одержить освіту вищого рівня, а з іншого боку, освіта підвищує працездатність робітника, надає корисну інформацію і навички професії.

На позичкових і страхових ринках асиметричність інформації породжує моральний ризик, що може спричинити втрату великих коштів. Так, після великої депресії уряд США ввів систему фінансового страхування депозитів комерційних банків і інших позичково – заощаджувальних установ. Ці програми страхування породили моральний ризик у частини вкладників, які стали позичати гроші, не турбуючись про наслідки. У період кризи спекулятивні високоприбуткові операції призвели до втрати багатьох заощаджень і позик, після чого система державного страхування була реформована, доповнена жорсткими вимогами до інвестиційної політики менеджерів.

Асиметричність інформації може бути пов’язана зі значними витратами для власників фірм. Засоби збору та обробки інформації досить обмежені і не завжди ефективні. Особливо гостро ця проблема стоїть на інтегрованих великих фірмах, де потрібні різні системи точної інформації про виробничий

потенціал.

Асиметричністю інформації пояснюють також високий рівень безробіття. Незважаючи на те, що багато людей можуть активно шукати роботу, ринки можуть не надати потрібної інформації, або надати її з запізненням. Лише незначне число ринкових суб’єктів здатні самостійно зібрати і обробити величезний масив інформації, потрібний для впевненого господарювання. Таку роботу може виконати лише державна служба. Тому в усіх країнах ринкової економіки державні структури здійснюють збір і обробку економічної інформації. На її основі розробляється законодавча база регулювання умов праці, державні стандарти якості продукції, здійснюється контроль за безпечністю продуктів харчування, охороною праці.

Неспроможність ринку забезпечити виробництво і надання суспільних благ породжена їх природою. Ринок забезпечує споживачів лише товарами індивідуального споживання. Благо індивідуального споживання має здатність ділитись на дрібні однорідні одиниці. Потреба споживачів у товарах індивідуальною споживання формує споживчий попит. Кожен споживач задовольняє свою потребу шляхом купівлі товару на ринку. Ринкові ціни сигналізують виробникам, яку кількість того чи іншого блага потребують покупці. Коливання ринкової ціни підтримують рівновагу між попитом і пропонуванням кожного товару. Рівноважна ціна забезпечує виробникам одержання певного прибутку. Кожен споживач максимізує свій добробут відповідно до власної платоспроможності. Той, хто може заплатити за товар, отримує можливість ним користуватись, хто не має грошей, той не отримає його. Тобто для благ індивідуального споживання діють принцип винятковості (можливості виключення зі споживання), згідно з яким благо, спожите одним індивідом, не може бути спожите іншим, а також принцип конкурентності (суперництва): хто не заплатив, той не може спожити благо.

Суспільне благо неподільне. На нього не поширюється принцип винятковості. Коли товар виготовлений, ним може користуватись будь-хто. Не діє також принцип конкурентності. Суспільні блага забезпечують потреби всіх членів суспільства в однаковій мірі, незалежно від того, хто за них заплатив. До суспільних благ відносяться національна оборона, освіта, охорона громадського порядку, наукові дослідження, природоохоронні заходи та ін.

Виробництво цих благ потребує значних витрат, але неможливо знайти жодного стимулу, який спонукав би кожного громадянина купити свою частку, наприклад, оборонного потенціалу країни, гарантувавши надання даного суспільного блага. Отже, необхідне державне вирішення проблеми

забезпечення суспільними благами громадян країни.

Проблема екстерналій або зовнішніх ефектів полягає у тому, що ринкові відносини породжують такі витрати або вигоди, які дістаються третім особам, котрі не беруть участі в ринкових угодах. Ці додаткові впливи не відображаються ринковими цінами. Екстерналії можуть бути позитивними або негативними. Прикладом позитивних ефектів (побічних вигод) може слугувати гарний газон, який господар розбив біля будинку і який позитивно впливає на настрій перехожих, або суцільне щеплення дітей, яке дозволяє громадянам уникнути небезпечних хвороб. Прикладом негативних ефектів (побічних витрат) є забруднення навколишнього середовища відходами виробничої діяльності підприємств. Регулюючи зовнішні ефекти, держава може значно поліпшити результати функціонування економіки і добробут населення.

Надмірна диференціація доходів, яка не відповідає сучасним етичним критеріям справедливості, випливає з того, що поняття ефективності і справедливості в ринковій економіці виступають як протилежні. Ринок враховує лише індивідуальні граничні витрати, а доходи пов’язує безпосередньо з індивідуальною продуктивністю факторів виробництва. За цих умов непрацездатні члени суспільства взагалі не могли б одержувати доходу. Для нерегульованого ринку характерною є ситуація, коли 1% населення може зосередити в своїх руках значну частину сукупного доходу в економіці. Держава застосовує широкомасштабний перерозподіл доходів, щоб забезпечити всім членам суспільства нормальне споживання, принаймні, насущних благ.

Короткий огляд неспроможностей ринку переконує, що сучасна держава виконує ряд важливих функцій регулювання економічних процесів:

¾забезпечення правової основи ефективного функціонування ринкової економіки;

¾стабілізація економіки;

¾перерозподіл доходів і матеріальних благ з метою вирівнювання споживання насущних благ;

¾підтримка конкуренції шляхом регулювання діяльності монополій;

¾регулювання розподілу ресурсів для забезпечення суспільними благами;

¾коригування зовнішніх ефектів.

Розрізняють економічне і соціальне регулювання економіки. Економічне відноситься до обмеження використання приватної власності, контролю над цінами, тарифами. Соціальне регулювання пов’язане з охороною праці, безпекою споживання продуктів, охороною навколишнього середовища та здоров’я людей. Виконуючи свої функції, держава стикається з рядом проблем, застосовує різні інструменти регулювання. У даній темі розглянемо детально три останніх з визначених нами функцій держави. Проаналізуємо, як різні інструменти державного регулювання впливають на поведінку окремих мікроекономічних суб’єктів.

19.2. Проблеми регулювання виробництва та споживання суспільних благ

Суспільні блага поділяються на “чисті” і “недосконалі”. Саме “чисті” блага характеризуються невинятковістю, тобто неможливістю виключення будь-кого із користування даним благом, і неконкурентністю, що означає неможливість перешкодити споживати це благо людям, які не заплатили за нього. Використання “чистого” блага додатковим споживачем пов’язано з незначними або нульовими граничними витратами. Прикладами таких “чистих” суспільних благ є маяки на узбережжі, світлофори на дорогах.

До “чистих” суспільних благ відносять також фундаментальні наукові дослідження. Вони генерують нові знання для всього людства, тому видатки на отримання наукової інформації також повинні оплачуватись державою. Але нові технології, науково-технічні винаходи, які можна запатентувати, не належать до “чистих” суспільних благ. Вони купуються окремими фірмами, а винахідник має можливість одержувати чималі доходи від продажу своєї розробки. Вчені–теоретики – математики, фізики, економісти, які відкривають нові теореми і закони природи та суспільства, не отримують такої матеріальної винагороди. Одержані нові фундаментальні наукові знання згодом використовуються в багатьох сферах, але точно визначити вигоду суспільства від їх застосування неможливо, як неможливо встановити, яка саме з численних програм наукових досліджень в перспективі може дати максимальну віддачу і для реалізації якої потрібна державна підтримка в першу чергу.

“Недосконалі” блага характеризуються обмеженими можливостями використання. Це зумовлено тим, що можливість користування ними обмежена географічним положенням або необхідністю мати ще додаткові приватні блага. Наприклад, можливість користування послугами пожежної охорони залежить від того, наскільки близько від неї розташована будівля. А можливість користування автотрасою залежить від наявності у людини автомобіля. Крім того, у користуванні “недосконалими” суспільними благами після досягнення певної межі їх можливостей виникають елементи суперництва. Наприклад, число учнів у класі може бути різним, але якщо воно перевищує оптимальне, то якість занять значно знижується.

“Недосконалі” суспільні блага можуть надаватися колективно певним групам споживачів, які мають спільні інтереси. Наприклад, знищення шкідників у сільськогосподарському виробництві може обійтися дешевше, якщо одночасно опилювати з літака ділянки багатьох фермерів.

Особливим різновидом суспільних благ є спільні ресурси. Вони також характеризуються невинятковістю, але викликають суперництво – використання їх однією людиною зменшує можливості споживання інших людей. Основна проблема використання спільних ресурсів полягає у тому, що окремі індивіди занадто інтенсивно використовують доступні їм ресурси,

що веде до їх виснаження. Прикладом можуть бути підземні родовища нафти, які знаходяться у приватній власності. Власник може добувати будьяку кількість нафти, але тоді запаси нафти для власників сусідніх свердловин зменшаться. Якщо власники нафтоносної землі будуть одноосібно приймати рішення щодо обсягів видобутку, то кожен з них отримає прибуток, але для суспільства швидке виснаження нафтових родовищ може мати негативні наслідки. Зрозуміло, що видобуток нафти потрібно регулювати. Тут можуть бути кілька варіантів. Якщо власників небагато, то вони можуть домовитись між собою про спільну діяльність. Але якщо їх дуже багато, і досягти спільного приватного рішення про обсяги видобутку неможливо, то регулювання обсягу видобутку повинен забезпечити безпосередньо уряд.

До спільних ресурсів також відноситься тваринний світ (дикі лісові тварини, риби в океанах і морях та ін.). Тваринний світ кожної країни перебуває під охороною законів держави. Уряд встановлює плату за риболовлю та мисливство, обмежує тривалість риболовного і мисливського сезонів. Але велика кількість браконьєрів ускладнює проблему охорони. Найменш регульованим спільним ресурсом є океан. Регулювання використання його ресурсів вимагає міжнародного співробітництва, оскільки багато країн світу мають вихід до океану. Крім того, величезні простори океану роблять практично неможливим контроль за виконанням навіть вже досягнутих угод.

Держава, як правило, бере на себе забезпечення громадян “чистими” благами. Ринок не може забезпечити споживачів цими благами, оскільки неможливо визначити обсяг попиту на них. Споживачі “чистих” благ користуються ними безоплатно, тому їх потреби не проявляються на поверхні ринкової економіки у вигляді попиту. Для кожного конкретного індивіда проблеми попиту в даному випадку не існує як такої. З іншого боку, виробництво таких благ вимагає значних витрат ресурсів.

Тому уряд, який бере на себе виробництво суспільних благ, стикається двома проблемами:

як визначити оптимальну кількість суспільного блага;

як оцінити вигоди і витрати від реалізації того чи іншого проекту виробництва суспільних благ.

Економісти пропонують визначати оптимальний для суспільства обсяг виробництва суспільного блага за допомогою так званих “фантомних” кривих попиту (псевдокривих). Принцип побудови цих кривих діаметрально протилежний побудові кривих ринкового попиту для товарів індивідуального споживання. Щоб визначити обсяг сукупного ринкового попиту на товар індивідуального споживання треба, як відомо, скласти обсяги індивідуального попиту кожного покупця за кожної можливої ціни (горизонтальна сума). Щоб отримати гіпотетичну криву попиту на суспільне благо, потрібно

суспільного блага SC , то перетин кривих DC і SC визначить рівноважний

обсяг його виробництва: Q =3. Цей обсяг є оптимальним, оскільки для нього

гранична вигода громадян дорівнює граничним витратам суспільства на виробництво даного блага.

Крива попиту на суспільне благо є типовою спадною, що пояснюється законом спадної граничної корисності. Крива пропонування SC відображає

граничні витрати виробництва у короткостроковому періоді, де діє закон спадної віддачі, тому має висхідний характер. Поза точкою рівноваги граничні витрати не співпадають з граничними вигодами громадян, які проявляються в колективній оцінці блага.

Оптимізація виробництва суспільних благ здійснюється за тим же правилом, що і вибір обсягу випуску для окремої фірми: MR = MC . А для визначення видатків, необхідних для максимізації прибутку,

використовується правило MRP = ME , тобто порівнюються гранична доходність ресурсу і граничні видатки, необхідні для залучення його у виробництво.

Аналіз витрат і вигод, пов’язаних з виробництвом суспільних благ, ускладнюється тим, що залучення додаткових ресурсів для реалізації певного державного проекту приносить додаткове задоволення потреб громадян у суспільних благах, але в той же час зменшує обсяги ресурсів для виробництва товарів індивідуального споживання, що вважається втратами для громадян. Зважаючи на це, можна визначити, до якої межі слід розширювати державну програму надання суспільних благ. Якщо вигоди від додаткового виробництва суспільних благ перевищують втрати від скорочення виробництва товарів індивідуального споживання, то програму варто реалізовувати, і навпаки.

Деякі програми суспільних благ приносять пряму вигоду, яку можна визначити як зменшення шкоди (будівництво дамб проти повені, очисних споруд, шосейних доріг). Але у багатьох випадках загальні вигоди підрахувати досить важко. Наприклад, будівництво нової дороги може принести вигоду у вигляді розширення ринків, посилення конкуренції, поглиблення спеціалізації для даного району і підвищення ефективності економіки в цілому. Крім того, створюються нові робочі місця, що дає можливість підвищити рівень зайнятості та рівень життя. Але з іншого боку, відчуження землі від сільськогосподарського виробництва, додаткове забруднення довкілля через посилення інтенсивності транспортного руху викликають значні побічні витрати, які додаються до прямих витрат на спорудження дороги і купівлю землі.

Автомобільні дороги можуть бути як суспільним благом, так і приватним. У будь-якому випадку проблемою стає перевантаженість доріг. Тоді користування цим благом викликає негативний зовнішній ефект. Уряд може застосувати кілька методів вирішення цієї проблеми. По-перше, ввести плату