39. Засоби передавання чужої мови. Непряма та невласне-пряма мова. Структурні особливості й стилістичне використання невласне-прямої мови.

Чуже висловлення іноді передають не дослівно, а лише зі збереженням загальної семантики. У змістовому зв’язку між словами автора і реченнями, що відтворюють чужу мову, закладена можливість структурно-функціональних перетворень, кінцевим результатом яких є конструкції з репродукованим, непрямо відтвореним чужим мовленням, що із синтаксичного погляду становлять складнопідрядне з’ясувальне. Такі утворення кваліфікують як непряму мову і вживають їх переважно в тих випадках, коли необхідно коротко передати зміст розмови. Непряма мова передає зміст чужого висловлення економнішими засобами, бо в центрі уваги не те, як говорить мовець, а те, що він говорить. Отже, непряма мова – це чужа мова, уведена в авторський текст як мова автора, напр.:

… увечері мимохідь зазирав батько і питав, чи дочка вже повчила уроки… (Л. Голота).

… Увечері дівчинка вибігла пошукати в небі рухому зірочку – батько повідомив, що о двадцятій сорок пролітатиме супутник саме над Любимівкою і його можна побачити, якщо уважно дивитися (Л. Голота).

…але дівчинка не хотіла цукерки і не хотіла, аби ця чужа жінка говорила до неї, розпитуючи, як її звуть, чому вона плаче і де її мама (Л. Голота).

Непряма мова – це авторський виклад змісту й думок персонажів, тому в ній поєднуються дві змістові площини – авторська й персонажа, хоч зазвичай переважає стиль автора. Ступінь зближення непрямої мови з прямою буває різним: іноді спільним є тон мовлення, іноді – окремі слова в складі непрямої мови, а іноді вся фраза збігається за будовою з прямою мовою, що трапляється зазвичай у випадку, коли пряма мова містить запитання, яке реалізується не обов’язково питальною інтонацією, а й питально-відносними словами (хто, що, який, котрий, скільки, де, куди, коли, як, чи,), напр.:

Завуч молодших класів Фрося Микитівна і вчителька каліграфії Віра Іванівна допитувалися у неї, навіщо написала так багато таких дурних листів і що то за адреси… (Л. Голота).

Перетворення прямої мови в непряму відбувається з деякими змінами: якщо пряма мова являє собою розповідне речення, то вона замінюється СПР з’ясувальним зі сполучником що, а якщо спонукальне – то реченням зі сполучником щоб; відбуваються й деякі лексичні модифікації: якщо в прямій мові є частки, вигуки, звертання, вставні одиниці, то їх випускають, а емоційні значення передаються іншими лексичними засобами; змін зазнають також слова автора, якщо в них наявний еліптичний присудок або зайві лексеми тощо.

5. Синкретичні способи передавання чужої мови. Невласне-пряма мова

Загалом усі конструкції з чужою мовою можна вважати синкретичними утвореннями, оскільки вони характеризуються синтезом диференційних ознак або різних способів передавання чужої мови, або способів її викладу в художньому творі чи обох водночас. На цій підставі логічно виокремлювати в межах конструкцій із чужою мовою два види протиставлень: „пряма мова // непряма мова” та „чужа мова // авторська мова”.

Систему опозицій „пряма мова // непряма мова” заповнюють не всі нетипові способи передавання чужої мови, а лише ті, що поєднують ознаки прямої й непрямої мови, зокрема: вільна пряма мова, внутрішня пряма мова (внутрішній монолог) – як периферія прямої мови (Аб); невласне-пряма мова (у формі монологу й діалогу) – проміжна ланка (АБ); вільна непряма мова – периферія непрямої мови (АБ).

У системі опозиції „мова персонажів // мова автора” доцільно виокремлювати такі синкретичні способи передавання чужої мови: внутрішня пряма мова (внутрішній монолог), вільна пряма мова, включена пряма мова – периферія мови героя (Аб); невласне-пряма мова – проміжна ланка (АБ); вільна непряма мова, тематична мова, непряма мова – периферія мови автора (аБ).

У науковій літературі статус цих синтаксичних одиниць витлумачено неоднозначно: як контаміновані, проміжні, перехідні чи синкретичні способи передавання прямої мови.

Проміжною ланкою між прямою й непрямою мовою, особливим стилістичним прийомом, що допомагає авторові глибоко розкривати внутрішні почуття героїв, є невласне-пряма мова – різнорангове утворення, що позначене виявами синтаксичного й текстового синкретизму.

У площині протиставлення „пряма мова // непряма мова” прийнятне таке визначення невласне-прямої мови: це особливий синкретичний спосіб передавання чужої мови, що поєднує особливості прямої мови (за змістом) і непрямої мови (за формою).

Невласне-пряма може мати різний ступінь наближеності до прямої мови, що дає підстави розрізняти два різновиди невласне-прямої мови залежно від стилістичних орієнтирів, – „літературний” і „характерологічний”.

Для першого різновиду характерна незначна структурна нівеляція внутрішнього монологу героя в бік авторської розповіді. У стилістичному плані такі фрагменти характеризуються явно вираженою книжністю, відшліфованістю, напр.: Скринька продовжує бубоніти, а вона дивиться у вікно і намагається не слухати його, хоча так хочеться пояснити щось, а може, просто висловити те, що пояснила собі: люди залежні не прощають вільнолюбства нікому. Але бути іншою вона не вміє, та й хто, народжений у степу, любить тиранів? Розораний, понищений, вбитий степ поволі, десятиліттями, заростає землею, але тирани у нім безслідно зникають, такі вони, наші терени, терновища, тирлища, тернівники… (Л. Голота).

„Персональна”, або „характерологічна”, невласне-пряма мова виявляє більшу наближеність до прямої мови, про що свідчить включення питальних та окличних речень, що часто функціонують як неповні, парцельовані чи перервані структури, вкраплення просторіч, оцінно-експресивної лексики, напр.: І знову – очима до стелі. Наче крізь слюдяне віконце розглядає своє життя: хіба ж то були біди?! Хіба вона була такою безпомічною, як нині, коли вже ніхто не назове дитиною?! Не пересниться, не передумається, ні…

Дощ паде, а ти будь тихо, жінко. Ти маєш пережити ще одну смерть – смерть батьківського дому. Чому ти називаєш це смертю? Тому, що інакше це називається зрада… (Л. Голота).

Невласне-пряма мова зберігає особливості живої мови, але без цитування і специфічної пунктуації. Як і пряма мова, вона зберігає лексико-фразеологічні, синтаксичні, емоційно-оцінні особливості мови того, хто говорить, але замість першої особи вживається третя особи однини. Невласне-пряма мова допомагає розкрити внутрішній світ героя, його думки, почуття, переживання. Автор може або солідаризуватися зі своїми героями, пройматися їхніми думками, настроями або, навпаки, виражати своє іронічне чи різко негативне ставлення до них.

Невласне пряму мову використовують як для передавання безпосередніх висловів персонажів (звернені монологи, діалоги і колективні багатоголосі висловлення, або полілоги), так і для розкриття внутрішнього світу героїв, їхніх думок, прагнень і переживань (внутрішні монологи).

Отже, перехідний статус невласне-прямої мови (як і інших засобів передавання чужої мови) зумовлений поєднанням у ній ознак прямої мови (за змістом) і непрямої (за формою). Вона посідає проміжне місце між авторською й чужою мовою, створюючи двоплановість висловлення.