Logopedia_za_red_Sheremet_M_K_FR10

Вагітність і пологи у матері:

від якої вагітності народився обстежуваний (а); чим закінчилися попередні і наступні вагітності матері; особливості внутрішньоутробного розвитку;

токсикозу І, І і половині вагітності; фізичні травми в І, П половині вагітності; інші захворювання і порушення;

особливості перебігу пологів (термінові, передчасні, зі стимуляцією тошо);

особливості перебігу післяпологового періоду (закричав**^

наявність і виразність ітерацій; вади мовлення (дислалія, дизартрія, ринофонія та ін.).

Умови виховання дитини:

соціальне середовище (де дитина виховувалася — у будинку дитини, дитячих яслах або дитячому садку з денним або цілодобовим перебуванням, удома з матір'ю, бабусею);

особливості мовного середовища: контакти з заїкуватими або особами з іншою мовною патологією; за наявності двомовності — яке мовлення переважає;

особливості мовного спілкування з дитиною, недостатність мовного спілкування, стимуляція мовного розвитку дитини (у якому обсязі читали дитячу літературу, чи відповідала вона вікові; з якого віку розучували вірші, пісні; наскільки швидко запам'ятовував, у якому обсязі);

культурно-побутові умови в родині.

Розвиток заїкуватості:

вік, у якому з'явилася заїкуватість; передбачувані причини і характер виникнення заїкуватості

(гостро, психогенно, без видимої причини тощо); наявність періоду мутизму;

який перебіг заїкуватості: заїкання постійно наявні у мовленні чи ні;

за яких умов полегшується (погіршується) мовлення; чи змінилася поведінка дитини з моменту появи заїкуватості

й у чому це виявилося (стан апетиту, сну, настрою, поява капризів, негативізму, страхів, енурезу тощо);

ставлення дитини до своєї мовної вади; які заходи було вжито для усунення мовної вади (лікування

в лікаря, відвідування логопедичних занять, перебування в спеціальних установах системи охорони здоров'я або системи освіти — дитячому садку, школі);

тривалість і результативність лікування і навчання.

Психологічний клімат у родині, особливості взаємин:

чи мають місце часті конфлікти в родині — надмірна увага, навпаки, зайва суворість, нерівність у поводженні з дитиною; перевантаження враженнями (відвідування кінотеатру, театру, цирку, тривалий перегляд телевізійних передач та ін.);

ставлення членів родини до мовної вади заїкуватих (байдужність, співпереживання, постійна фіксація уваги навколишніх на заїкуватості, пред'явлення підвищених вимог до мови заїкуватих тощо).

Для дітей дошкільного віку потрібні такі додаткові дані: чи наявні риси тривоги в характері заїкуватої дитини;

чи спостерігаються у поведінці дитини плаксивість, дратівливість, примхливість (тобто емоційна лабільність);

337

чи є у дитини риси остраху, лякливості; рівень розвитку ігрової діяльності дитини; схильність дитини до певних ігор;

чи коментуе дитина свої дії в іграх або грає мовчки; воліє грати на самоті або в колективі дітей;

чи виявляється заїкуватість у грі наодинці із собою, з однолітками;

який перебіг заїкуватості (чи ускладнюється з віком або виявляється рідше, ніж раніше).

Для дітей шкільного віку потрібні такі додаткові відомості: чи були ускладнення або рецидив заїкуватості під час вступу

до школи; адаптація до школи;

як виявляється заїкуватість у навчальних ситуаціях (відповідь

змісця, біля дошки, перехід на писемну відповідь тощо); якому із способів відповіді дитина віддає перевагу на уроці; успішність;

характер контактів з однолітками; характер взаємин з батьками;

наявність «важких» звуків і страху перед мовленням.

Для дорослих заїкуватих анамнестичні дані мають включати додатково такі пункти:

наявність логофобії і вік, у якому вона з'явилася; які заходи було вжито для корекції заїкуватості;

які прийоми використовували з метою зменшення мовленнєвих судом і страху мовлення.

Аналіз висновку фахівців:

аналізують стан інтелекту, слуху і зору (висновки фахівців — психоневролога, отоларинголога, офтальмолога);

аналізують дані, надані вихователем, психологом, музичним керівником дитячого дошкільного закладу.

Обстеження мовної функції:

анатомічна будова органів артикуляції (норма або патологія; якщо патологія — вказати яка);

характеристика рухів органів артикуляції; характеристика звуковимови (викривлення, відсутність, за-

міна, змішування звуків) і фонематичного слуху, стан складової структури слова, аналізу і синтезу звукового складу слова;

лексика — кількісна і якісна характеристики словника; граматичне оформлення мовлення (наявність аграматизмів,

їхнього прояву; сформованість зв'язного мовлення); особливості мовленнєвої поведінки. Аналізують контакт -

ність, мовленнєву активність, стриманість, імпульсивність, характер реакції на зміну обстановки, організованість мовлення;

338

темп мовлення (пришвидшений значно, пришвидшений незначно; помірний; уповільнений незначно, уповільнений значно, нерівний);

голос (голосний, тихий; модульований, немодульований; з носовим відтінком; хрипкий тощо);

дихання (грудочеревне, верхньогрудне; ритмічне, арит.мічне; достатнє за глибиною, поверхневе; напружене та ін.);

вираженість заїкуватості в різних видах мовлення:

—у сполученому мовленні;

—у відображеному мовленні;

—у шепітному мовленні;

—в автоматизованих рядах;

—під час читання віршів;

—під час читання прози;

—у запитально-відповідному мовленні;

—у розповіді за заданою темою;

—підчас переказу прочитаного;

—у спонтанному мовленні;

тип мовленнєвих судом: тонічні, клонічні, змішані; локалізація судом:

—дихальні: інспіраторні, експіраторні;

—голосові: вокальні; проривні голосові;

—тремтячий гортанний спазм;

—артикуляційні, губні, язичні, судоми м'якого піднебіння;

—складні лицьові судоми;

наявність важких звуків (звукофобія); наявність мовних вивертів (заміни слів; перестановки слів;

емболофразії; довільне обмеження мовленнєвого спілкування);

наявність насильницьких супутніх рухів та їхній характер; суб'єктивні відчугтя, які відчуває заїкуватий у момент мов-

леннєвих утруднень: напруження в губах; напруження м'язів язика; напруження в підборідді; напруження в горлі; напруження в грудях; напруження в ділянці діафрагми; загальне м'язове напруження; скутість; труднощі дихання тощо (ці дані з'ясовують тільки у підлітків і дорослих);

чинники, що посилюють заїкуватість: хвилювання; втома; бесіди з незнайомими; шум; самоконтроль тощо (для дорослих — алкоголізація);

чинники, що поліпшують мовлення: шум; самоконтроль; переключення уваги; супроводження мовлення рухом;

реакція на допомогу співрозмовника: позитивна; негативна, байдужа;

ставлення до мовленнєвої вади: адекватне, неадекватне; наявність страху мовлення;

339

наявність періодів мовлення без заїкуватості: регулярність, тривалість;

вплив емоційного стану на прояв заїкуватості; перебіг заїкуватості: прогредієнтний, регредієнтний, стаціо-

нарний, хвилеподібний; супутня заїкуватості інша вада мовлення.

Результати обстеження заїкуватого логопед узагальнює у вигляді психолого-педагогічного висновку. У висновку потрібно навести узагальнені дані всіх аспектів вивчення заїкуватого, що дали змогу виявити ті чи інші відхилення від норми, зокрема:

•наявність ознак органічного ураження ЦНС (на підставі медичного висновку):

•особливості мовленнєвого і моторного онтогенезу;

•значення психогенії у виникненні заїкуватості;

•вік появи заїкуватості;

•тяжкість заїкуватості;

•тип і локалізація судом;

•залежність прояву судом від емоційного стану;

•наявність страху мовлення;

•перебіг заїкуватості;

•наявність інших вад мовлення.

Таким чином, логопед має можливість визначити характер і тяжкість заїкуватості, клінічну форму заїкуватості і, основне, розробити індивідуальну програму логопедичних занять.

8.3.2. Розвиток мовлення у дошкільників із заїканням як методична проблема

З огляду на багатовікову історію вивчення і лікування порушень мовлення заїкання — це одне із захворювань, механізми якого остаточно не вивчені. Слід зазначити, що механізми заїкання неоднорідні. Заїкання трактують як:

•складний невротичний розлад, який є результатом «збою» нервових процесів у корі головного мозку, порушення кір- ково-підкіркового взаємозв'язку, розладу єдиного авторегулювального темпу мовних рухів (голосу, дихання, артикуляції);

•складний невротичний розлад, шо є результатом зафіксованого рефлексу неправильного мовлення, першочергового виникнення як наслідок мовленнєвих ускладнень різного генезу;

•складний функціональний розлад мовлення, що виник внаслідок загального і мовного дизонтогенезу і дисгармонійного розвитку особистості.

340

Крім того, механізм заїкання можна пояснити органічними ураженнями ЦНС.

Методики подолання заїкання автори розробляли на основі різного розуміння ними цього порушення. Чисельність методичних підходів до подолання цієї патології пояснюється складністю її структурних проявів і недостатнім рівнем знань про її природу.

На необхідність комплексного впливу підчас корекції вказували І. Сікорський (1889)та І. Хмелевський (1897). Висловлені ними погляди не втратили свого значення і нині. Так, І. Сікорський до лікування заїкання включав мовленнєву гімнастику, психотерапевтичне, фармацевтичне лікування і рухові вправи. Багатоплановість такого лікувального впливу, за І. Сікорським, вперше стала комплексною системою подолання заїкання.

Спираючись на вчення вітчизняних фізіологів 1. Сеченова, 1. Павлова та їхніх послідовників, вчені і фахівці-практики визначили сучасний комплексний підхід до подолання заїкання. Розвитку лікувально-педагогічного підходу до подолання заїкання сприяли дослідження М. Серебровської(1925), Ю. Флоренської (1949). М. Хватцева (1959), А. Яструбової (1963), С. Ляпідевського (1960, 1963), Н. Тяпугіна (1966), Н. Асатіані (1980), Л. Міссуловіна (1988), В. Шктовського (1994). Сучасний комплексний підхід подолання заїкання передбачає лікувально-пе- дагогічний вплив на психофізичний стан дитини різними засобами та різними фахівцями.

Упрацях зарубіжних науковців знаходимо також рекомендації

зприводу корекції заїкання. Багато дослідників-клініцистів дійшли висновку про необхідність комплексного всебічного лікування цієї вади мовлення, шо передбачає логопедичні вправи, лікувальну терапію та цілеспрямований психотерапевтичний вплив на особистість хворого (М. Сімен, 1962; К. П. Беккер, М. Совак, 1984; О. А. Блудстейн, 1995; М. Онслов, 1997). Наукові дослідження, основані на експериментальному і клініко-гтси- хологічному вивченні заїкуватих, дали змогу сформувати цінні теоретичні і практичні положення, визначити місце логопедії у різних лікувальних заходах комплексної системи лікування.

Уже сьогодні не викликає сумнівів доцільність диференційованого та індивідуального підходу до заїкуватих різних вікових категорій з урахуванням статури: етіопатогенезу мовленнєвого порушення.

Отже, виникає потреба у пошуку єдиних концептуальних основ взаємодії фахівців, координації їхньої діяльності. Під час реабілітації заїкання нині використовують комплексний підхід, оскільки порушення плавності мовлення пов'язане з цілою низкою причин як біологічного, так і соціально-психологічного характеру.

341

На думку В. Кошикова (1976), Л. Білякової, Е. Д'якової (1998), М. Лохова, Ю. Фесенко (2000), у розробленні реабілітаційних заходів варто враховувати характер первинного ураження нервової системи за різних форм заїкання. В разі невротичної форми заїкання терапевтичні заходи мають бути спрямовані на зниження збудженості емоціогенних структур мозку, чого можна досягти поєднанням медикаментів та різних психотерапевтичних прийомів.

Неврозоподібна форма мовної вади потребує тривалого ко- рекційно-педагогічного впливу, який сприяє розвитку регулювальних функцій мозку (стимуляція уваги, пам'яті та інших психічних процесів), спеціального медикаментозного лікування, спрямованого на редукцію наслідків раннього органічного ураження мозку. Логопедичні заняття для цієї групи мають бути регуляторними і здійснюватися впродовж тривалого часу. До комплексу лікувальних і психологічних заходів обов'язково включають методи, спрямовані на ритмізацію рухів.

Отже, якщо нервові механізми заїкання пов'язані з орга- нічно-функціональними ураженнями моторних структур мозку, то нормалізація у функціональній системі мови має здійснюватися завдяки виробленню нових мовнорухових рефлексів, тоді як за невротичного заїкання лікування спрямовується на поновлення (відновлення) і укріплення мовних моторних автоматизмів, які існували у ранньому мовному онтогенезі.

До комплексу лікувально-педагогічних заходів для дітей, які заїкаються, належать лікувальні препарати і процедури, психотерапія, логопедичні заняття, лікувальна фізкультура та ритміка, виховні заходи. Основною метою цих заходів є усунення або послаблення судом і супутніх розладів голосу, дихання, моторики; оздоровлення та укріплення нервової системи і всього організму загалом; позбавлення дитини від неправильного ставлення до своєї мовної вади, від психологічних нашарувань у вигляді страху та сором'язливості за своє мовлення; перевиховання її особистості, формування правильної соціальної поведінки.

Увесь лікувально-педагогічний комплекс за характером його впливу умовно можна розділити на дві складові:

1)лікувально-оздоровчу;

2)корекційно-виховну.

Основними завданнями лікувально-оздоровчої роботи, яку проводить лікар, є укріплення та оздоровлення нервової системи та фізичного здоров'я дітей, усунення та лікування відхилень і патологічних проявів у психофізичному стані (ослаблення або зняття мовленнєвих судом, розладу вегетативної нервової системи, порушення моторики).

342

Основним завданням корекдійно-виховної робот»'., яку проводить логопед, є усунення мовленнєвих порушень (перевиховання неправильного мовлення) і психологічних відхилень у дітей, які заїкаються.

Лікувально-оздоровча і корекційно-виховна робота є складовими частинами єдиного комплексного медико-педагогічно- го впливу з корекції заїкання.

Авторами першої методики логопедичної роботи із дітьми дошкільного віку, що мають заїкання, були Н. Власова і О. Pay. В основу цієї методики покладено поступове ускладнення мовленнєвих вправ. Звідси і рекомендована послідовність: 1) відображене мовлення; 2) завчені фрази; 3) переказ за картинкою; 4) відповіді на запитання; 5) спонтанне мовлення. Авторами запропоновано обов'язкові ритмічні і музичні заняття з дітьми та проведення роз'яснювальної робити з батьками. На думку Н. Власової (1959), подолання заїкання найефективніше у процесі поступового виховання від сполученого (тобто разом із логопедом) до правильного мовлення.

Своєрідною у системі корекційної роботи є методика Н. Чевельової (1978), згідно з якою корекцію заїкання здійснюють у процесі ручної діяльності. Автор дотримується психологічної концепції, шо розвиток зв'язного мовлення відбувається від ситуативного (пов'язаного з практичною діяльністю та наочною ситуацією) до контекстного (узагальненого), Тому послідовність мовленнєвих вправ передбачає перехід від наочних, полегшених форм мовлення, до контекстних висловів.

С. Миронова запропонувала систему подолання заїкання у процесі опанування програмою середньої, старшої та підготовчої груп дитячого закладу. При цьому корекційний вплив здійснюють на заняттях за прийнятими розділами: «Ознайомлення з природою», «Розвиток мови», «Розвитокелементарних математичних уявлень», «Малювання, ліплення, аплікація, конструювання». Робота з дітьми за всіма розділами програми підпорядкована меті перевиховання мовлення.

Методика В. Селіверстова здебільшого розрахована для логопедичної роботи у медичних закладах (амбулаторних і стаціонарних умовах). Суть цієї методики — комплексна система логопедичних занять із дітьми-дошкільниками, оскільки припускає модифікацію й одночасне використання різних (відомихта нових) прийомів логопедичної роботи. Відповідно до цієї методики, робота логопеда завжди має бути творчою та пошуковою. У запропонованій схемі послідовно ускладнених логопедичних занять із дітьми визначено три періоди (підготовчий, тренувальний, закріплення).

343

За методикою Л. Крапівіної, логопедичні заняття чергують із логоритмічними, музичними та фізкультурними заняттями. Дітей навчають елементам м'язового розслаблення, розвивають моторику пальців рук та артикуляційного апарату, діалогічне мовлення та граматичні категорії. Здійснюється індивідуальний підхід залежно від форми заїкання. Так, у дітей із неврозоподібною формою багато уваги приділяють нормалізації звуковимовної сторони мовлення і розвитку словника. В разі невротичної форми заїкання роботу спрямовують на нормалізацію психіки дитини та стосунків батьків із нею.

Т. Berendes у своїй методиці подолання заїкання пропонує використовувати «сценотест» Г. Стаабс. У сценках та іграх, які дитина розігрує за допомогою ляльок, виявляється скрита конфліктна обстановка і одночасно відбувається розрядка психічного напруження. Для посилення впливу автор рекомендує використовувати вправи аутогенного тренування.

У сучасних методиках логопедичних занять із дітьми, які мають заїкання, останнім часом дедалі більше уваги звертають на можливість використання різних ігор з корекційною метою.

Г.Волкова розробила систему використання ігор (дидактичні,

зпіснями, рухливі, ігри-драматизації на основі віршованого та прозаїчного тексту, творчі ігри, пальчиковий театр, творчі ігри за пропозицією та задумом дітей). Це ігри для дітей 4—5, 5—6, 6—7 років на різних етапах послідовних логопедичних занять: на етапі мовчання (4—6 днів) і шепітного мовлення (10 днів); сполученого мовлення (4—5 тижнів) і відображеного мовлення (4—5 тижнів); запитально-відповідального (8—10 тижнів); самостійного мовлення (8—14 тижнів) та на етапі закріплення активної поведінки і вільного спілкування. У запропонованій системі різних ігор, на думку автора, діти засвоюють правила поведінки в ігрових, надуманих ситуаціях, проте вони відображують реальні, життєві явиша і стосунки людей, засвоєні форми взаємовідносин, сприяють усуненню вади.

В.Рождественська та А. Павлова розробили збірник ігор та вправ для виправлення заїкання для дітей 3—4 років, 5—7 років,

де вміщено ігри та ігрові завдання.

Цікаві ігри та ігрові прийоми запропоновані для логопедичних занять І. Вигодською, Е. Пелінгер, Л. Успенською. Ігри та ігрові прийоми відповідно до завдань послідовних етапів занять із дітьми сприяють проведенню вправ на релаксацію, режиму мовчання, вихованню правильного мовленнєвого дихання, спілкуванню короткими фразами, активізації розгорнутої фрази, інсценувань, вільного спілкування. У посібнику запропоновано систему цілеспрямованих ігрових прийомів та ситуацій, які формують у дітей навички самостійного мовлення.

344

Урозглянутих методичних дослідженнях тих науковців, які

воснову своїх методик включили ігрову діяльність дітей-до- шкільників із заїканням, знайшла підтвердження думка Л. Ви- готського про те, що гра утворює зону найближчого розвитку та забезпечує високий рівень досягнень дітей.

Аналізуючи програму розвитку, навчання та виховання дітей «Дитина в дошкільні роки», ми дійшли висновку, що це програма нового типу В її основу покладено концепцію психологічного віку як етапу; стадії дитячого розвитку, що характеризується своєю структурою та динамікою. Розвитку кожного психологічного віку відповідає ПСИХОЛОГО-ПЄДагогічна характеристика дитини, яка

включає в себе кілька критеріїв. Вони зорієнтовані на цінності та інтереси дитини, врахування вікових можливостей, на збереження дитячої субкультури, на збагачення, ампліфікацію дитячого розвитку, взаємозв'язок усіх сторін життя малюка. У програмному розділі «Розвиток особистості» акцентується увага на соціальній компетентності дитини в розвиненій потребі контактів з однолітками і дорослими, мотивах спільної діяльності, регуляції поведінки і діяльності та моральних почуттів.

Отже, із зазначеного можна зробити висновок про те, що ця програма націлена на виховання та загальний розвиток дитини в дошкільні роки і ніяким чином не переслідує мету корекційної роботи з подолання заїкання у цієї категорії дітей -дошкіль- ників. Тому, спираючись на програмний зміст щоденних занять, ми впроваджували спеціально розроблені, багатоваріативні ігри та ігрові завдання для етапів корекційної роботи н&а формуванням плавного зв'язного мовлення, перевихованням психологічних відхилень у дітей-дошкільників, яхі мають заїкання.

8.3.3. Сучасні методики та технології подолання заїкання в учнів, підлітків та дорослих

У логопедичних заняттях із заїкуватими учнями на сьогодні використовують в основному методичні рекомендації, запропоновані для роботи з дітьми дошкільного віку (для молодших учнів) чи з підлітками і дорослими (для старших учнів). Наприклад, Н, Чевельова у своєму посібнику пропонує систему виправлення мовлення в заїкуватих учнів 1—4 класів у процесі ручної діяльності. Принципово вона мало відрізняється від запропонованої раніше системи логопедичних занять із заїкуватими дошкільниками. Змінюються лише вибір і складність виробів, запропонованих для роботи з учнями. Відповідно до навчальних чвертей автор виділяє чотири періоди послідовних логопедичних занять:

1.Супровідного мовлення.

2.Завершального мовлення.

345