20.Ієрархічна будова земельної власності при феодалізмі

При феодалізмі було декілька форм З.: 1) З. феодалів спиралося на різні форми ієрархічні феодальні земляні власності, а також на залежне положення самих працівників — кріпосних або феодально-зобов'язаних селян; 2) надільне землекористування кріпосних селян, прикріплених до землі, що не належить ним, і що несуть тому за користування своїм наділом різні повинності на користь феодала, забезпечувало економічну основу панування класу феодалів (поміщиків) і створювало умови для розвитку у відомих кордонах дрібного селянського господарства; 3) З. селян на чиншевому праві при збереженні особистої свободи, але з внесенням феодалові оброку (грошового або натурального) або відбуттям особистих повинностей; 4) З. вільних селян, що спиралося на їх вільну, аллодіальную власність. Але такий вільний селянин був рідким явищем при феодалізмі. У рабовласницькому і феодальному суспільствах насамперед вільна, незайнята земля була захоплена у приватну власність панівними класами. Згодом приватною власністю стає й земля селян, а самі вони – кріпаками. Після ліквідації кріпацтва більшість землі була приватною власністю великих землевласників, вони здавали її в оренду, отримуючи за це нетрудовий дохід – земельна рента. Крім великої земельної власності, існувала дрібна, що мала трудове походження, оскільки була пов'язана із закріпленням землі за селянином, коли в одній особі поєднувався виробник і власник, а земля використовувалася як природний засіб виробництва, а не як джерело отримання нетрудових доходів. Джерело існування виробника – його праця. Реалізуючи свою власність на вироблені продукти, він реалізує не приватну власність на землю, а приватну власність на продукти своєї праці. Якщо земля в цих господарствах набуває форми товару, що купується і продається, то отримана землевласником сума грошей є нетрудовим доходом, який набуває форми земельної ренти. За умови, що селянин раніше змушений був купити цю землю, а відтак продав її, він лише компенсував раніше витрачені кошти (трудовий дохід). Цю земельну ренту отримав землевласник, який уперше пустив землю в товарний обіг. Нетрудовий тип приватної власності на землю в рабовласницькому і феодальному суспільствах був основним засобом привласнення додаткового продукту, тому весь додатковий продукт набував форми земельної ренти. У рабовласницьких латифундіях він ще не мав чіткої форми вияву, оскільки і земля, й раб були приватною власністю рабовласника, а тому створювалося враження, що виробником є рабовласник, а не раб і лише за феодалізму додатковий продукт, створений селянином кріпаком, набуває чіткої форми земельної ренти, оскільки економічна та юридична залежність селян-кріпаків від феодалів побудована винятково на земельній власності. За феодалізму існувало три основні форми земельної ренти: відробіткова, продуктова і грошова. Відробіткова передбачала кількість днів на тиждень, які селянин-кріпак із своїми знаряддями праці зобов'язаний був відпрацювати у господарстві землевласника за отриманий у користування земельний наділ. Усю земельну площу, яка була у власності феодала, поділяли на дві частини: а) та, на основі якої функціонує безпосередньо поміщицьке господарство, б) та, яку віддано у коригування селянам-кріпакам і яка є основою їхнього існування. Селянин-кріпак як основний виробник на панському полі створював додатковий продукт, привласнений феодалом як продукт свого господарства, а на своєму наділі землі – необхідний продукт, який також був продуктом господарства селянина-кріпака, змушеного працювати на панському полі, оскільки він юридичне залежав від феодала. Згодом відробіткову земельну ренту було замінено продуктовою. Панщина підривала стимули до праці. Продуктивність праці на панському полі була значно нижчою, ніж у господарстві селянина-кріпака, тому вся земля феодала надавалась у користування селянам-кріпакам. Селянин стає самостійнішим у веденні власного господарства, більш зацікавленим у результатах своєї праці, хоча частину виробленої продукції повинен був віддавати землевласнику. Поділ праці на необхідну й додаткову за цих умов має прихований характер. У таких земельних відносинах з'являються ознаки орендних відносин, а земельна рента виступає як плата за коригування землею