Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
семинары 1-6.docx
Скачиваний:
56
Добавлен:
19.03.2015
Размер:
247 Кб
Скачать
☆

3) Методи та прийоми навчання у народній дидактиці

Методи навчання — це способи педагогічних дій, за допомогою яких досягається засвоєння знань, умінь і навичок, а також розвиток пізнавальних і творчих здібностей людини. Прийом є частиною методу, його деталлю, що виявляється в окремих операціях мислення, моментах процесу засвоєння знань, формування умінь і навичок. Методи і прийоми навчання у народній дидактиці мають психолого-педагогічний вплив на особистість. До того ж вони дуже прості, легкі й загальнодоступні в застосуванні, розраховані на масове користування. Умовно їх можна поділити на чотири групи: наочні, словесні, практичні й ігрові.

Наочний метод — показ дітям явищ навколишньої дійсності. Використання його відповідає дидактичному принципові наочності, а застосування пов'язано насамперед зі спостереженням. У повсякденному житті дитина вже змалку спостерігає за працею дорослих, змінами в житті рослин, у неживій природі, звичками тварин, учинками людей, побутом. Важливе значення у навчанні має також показ предметів, малюнків, зразків певних речей (наприклад, вишивки під час вишивання, аплікації чи якоїсь конструкції), способів дії під час навчання рукоділля, фізкультурної вправи, танцю, ознайомлення з творами народного образотворчого мистецтва.

Наочні методи використовуються у тісному зв'язку зі словом. Народна дидактика розглядає слово як важливий засіб здобування знань. Вона за свою багатовікову історію виробила великий арсенал словесних методів навчання. До них належать бесіда, розповідь, опис, пояснення, читання, усна народна оповідна творчість (казки, легенди, перекази, спогади, бувальщини), народна пісенна творчість (календарна обрядова поезія, трудові пісні, думи, історичні пісні, балади, пісні ліричні, родинно-побутові, соціально-побутові, козацькі, антикріпосницькі, рекрутські та солдатські, чумацькі, бурлацькі, строкарські, заробітчанські, стрілецькі, коломийки, і частівки, народна драма, робітничі пісні, пісні боротьби) і народна повчальна творчість (прислів'я і приказки, притчі, заповіді, правила, сентенції, заборони).

Народна дидактика бореться за те, щоб молодь не тільки мала знання, а й володіла відповідними вміннями і навичками, тобто вміла застосувати здобуті знання на практиці, у трудовій діяльності. Особливої актуальності в зв'язку з цим набули практичні методи навчання. Діти виконують практичні завдання за зразком (чи за вказівкою). Зразок орієнтує на те, що слід зробити, а вказівка — як зробити. Найчастіше ці завдання відображають суть трудових обов'язків. Тому й практичні методи навчання у народній дидактиці в основному втілювалися у повсякденній праці. Велику увагу народна дидактика приділяє методам, які стимулюють навчання. До таких методів належать різноманітні ігри — дидактичні, рухливі, драматизовані, а також епізодичні ігрові прийоми. Усіх їх об'єднуємо в ігрову групу методів. Ця група в народній дидактиці представлена дуже щедро, у чому легко можна переконатися навіть із самою тільки переліку на-родних дитячих рухливих ігор і забав: "У ворони", "У вуха", "Гуси-гуси, додому", "У гльога", "У дарунки", "У довгої лози", "У дула", "У джгута", "У зайців", "У ковіньки", "У кавуна", "У козла", "У койструбки", "У крамаря", "У неба", "У ножа", "У палочки", "У перепілки", "У піжмурки", "У сліпака", 'У сороки та ба¬гато інших. До словесних ігор належать народні загадки й скоромовки, запитання, задачі, головоломки, шаради, небилиці, лічил¬ки, колискові пісні та забавлянки (утішки), ігрові пісні й приспівки, заклички та примовки, прозивалки і дражнилки, безкінечні пісеньки та діалоги, звуконаслідування. Народна дидактика надає великого значення ігровим методам, які викликають інтерес до знань, розвивають допитливість і кмітливість дітей, сприяють сенсорному вихованню, вселяють життєвий оптимізм, будять емоційну снагу. Те, що в звичайній ситуації може бути нудним, тяжким і нецікавим, у грі стає легким і захоплюючим. Однак народна дидактика не зводить навчання тільки до ігор і забав. Вона Культивує лише елементи гри в навчанні, а не замінює навчання грою. Навчання — це наполеглива, мозоляста, напружена й копітка праця. Тому й ставитися до нього слід серйозно, скрупульозно шукаючи оптимальних варіантів на основі раціонального застосування відповідних принципів, методів і форм навчання.

Форма навчання є важливим компонентом народної дидактики. Вона наділена властивою тільки їй функцією. Якщо при визначенні змісту навчання народна дидактика прагне відповісти на запитання "Що вчити?", через принципи навчання зорієнтувати на вимоги до навчального процесу, в методах розкрити шляхи й способи навчання, то в формах вона відображає найраціональнішу організацію навчання. Форми організації навчання визначаються її можливостями та умовами функціонування Й органічно пов'язані зі змістом, принципами й методами навчання, втілюваними на практиці. Зокрема, народна дидактика виділяє такі найпоширеніші форми навчання: навчання "ланцюжком", самонавчання, челядництво, наставництво, похід, прогулянка, екскурсія, гурткове заняття, колективне голосне читання. Форми навчання, як і його методи, в народній дидактиці склалися історично і зазнають у своєму розвиткові змін.

У навчанні "ланцюжком" діє принцип: "Знаєш і вмієш сам — навчи іншого". Це одна з форм індивідуального взаємонавчання. Склалося воно в народній дидактиці дуже давно.

У систему етнопедагогіки входять також самонавчання, челядництво як форми професійної підготовки, участь у гуртках, прогулянках, походах, екскурсіях. В сучасній українській етнодидактиці поширені такі форми здобуття і поглиблення знань, як читання книжок, газет, журналів, слухання радіо, доповідей, лекцій, повідомлень, перегляд телепередач, відвідування музеїв, виставок, кіно, театрів, зустрічі з відомими людьми, вченими, спеціалістами з різних галузей знань, громадськими діячами.

Говорячи про форми навчання, слід згадати й про форми виявлення власне народної дидактики порівняно з дидактикою науковою. Наукова дидактики знаходить своє вираження у наукових працях учених, а застосування — у діяльності педагогів-професіоналів, у шкільному навчальному процесі. Народна ж дидактика живе в пам'яті народу, масовій навчальній практиці батьків, навчально-виховних народних традиціях. Школою, підручником, уроком для тих, хто вчиться за народною дидакти¬кою, є життя і праця. Народна дидактика відзначається не тільки великою масовістю аудиторії, а й широким педагогічним діа-пазоном виявлення змісту, принципів, методів і форм навчання з явною тенденцією до їх розвитку й удосконалення.

Семінар №5

1) Аналіз спеціальних форм організації навчального процесу у вищій школі

2) Методи навчання в аналізі сучасних учених

3) Контроль та оцінка знань в умовах модульно-рейтингової системи навчання.