2) Основні напрями їх діяльності

Діяльність класного керівника має бути наповнена педагогічною творчістю і не може бути обмежена якимись рамками. З погляду рівня спілкування визначають індивідуальну, групову і фронтальну форми роботи. Вибір тої чи тої форми виховної роботи зумовлюється різними чинниками: завданнями виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями розвитку школярів, об'єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями та ін.

З погляду використання джерел і засобів виховного впливу на школярів виділяють: словесні форми (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі, усні журнали та ін.); практичні форми (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси, суспільно корисна праця та ін.); наочні форми (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди та ін.). Але всі форми виховної роботи класного керівника взаємопов'язані, доповнюють і збагачують одна одну. Є види роботи, в яких використовуються і словесні, і практичні, і наочні форми, тобто має місце діалектична інтеграція. Зразком такої інтеграції є, наприклад, колективні творчі справи (КТС). Провідним функціональним обов'язком класного керівника є вивчення учнів і координація на цій основі роботи вчителів, які працюють з вихованцями. Вчитель-вихователь повинен добре володіти методами вивчення учнів і дитячих колективів.

Підростаючій людині передусім за все потрібні фізичне здоров'я, моральність і здібності (розумові, трудові, художні, комунікативні, які в свою чергу є базою для формування здібностей до саморозвитку). Тому цими трьома блоками можна визначити завдання роботи будь-якого педагога, вихователя. Кожен вихователь формує дитину не частинами, а цілісно, тобто повинен піклуватися про здоров'я, моральність і здібності. Але, як свідчить практика, учитель більше працює у сфері навчальної діяльності, батьки піклуються про здоров'я і здоровий спосіб життя, а позашкільні педагоги забезпечують культуру дозвілля. Тому класний керівник у цьому ланцюгу займає особливе місце, він працює разом із колегами, з сім'єю, з громадськістю, координуючи їх виховний вплив. Ця робота класного керівника повинна бути вторинною. Головна лінія в його роботі — взаємодія із самою дитиною, місце класного керівника — поряд із нею, головна функція — взаємодія з окремою особистістю на основі взаєморозуміння. І лише тоді, коли цього недостатньо, починається контактна робота з батьками, іншими вчителями, з класом, громадськістю.

Першочерговим завданням не лише батьків, а-й класного керівника є захист дитини (від життєвих знегод, конфліктів, від голоду, холоду, самотності тощо), створення умов для вільного розвитку її духовних і фізичних сил. На жаль, діти не бачать у вчителях тих людей, на яких можна розраховувати у важкі хвилини. Але гуманістична школа повинна виконувати функцію захисту дитини. Хто в школі може взяти на себе цю функцію? Хто ближче від усіх стоїть до підростаючої особистості? Звичайно, класний керівник. Проводити бесіди з окремими дітьми потрібно для того, щоб дізнатися, чому дітям важко, чому вони нетактовні, що заважає їм дружити з іншими дітьми, добре вчитися, а не для того, щоб робити їм зауваження. І головне — дізнатися про це потрібно, щоб захистити дитину, а не звинуватити її. Така позиція робить класного керівника справжнім другом дітей. Позиції захисту . учня стають фундаментом роботи з особистістю, основою індивідуального підходу.

Класний керівник повинен знати фізіологічні особливості й основні показники здоров'я дитини, щоб установити причини нервування, запальності, роздратованості.

Отже, перша цільова програма, яку повинен засвоїти і реалізувати культурний класний керівник, є програма "Здоров'я", яка передбачає самоосвіту учителя в цій сфері, спільну роботу з дільничним педіатром, шкільним лікарем, розробку оптимального для кожного учня режиму життя і роботи відповідно до його індивідуальних особливостей та стану здоров'я. Нині є приклади, коли вчителі оволодівають методами релаксації (розслаблення), масажу і самомасажу, навіть вчать цього батьків. Допомагають у цьому журнали про спорт, здоров'я, медицину.

Наступна сфера, у якій дитині потрібен захист, — це спілкування. Нелегко доводиться деяким дітям у колективі: одних ніхто не помічає, інших дражнять, з третіх насміхаються, четвертих не приймають у спільні ігри, з- п'ятих просто знущаються морально і фізично. Через це підлітки часто стають закомплексованими, психологічно нестійкими, агресивними в сім'ї, у стосунках із молодшими та вчителями. Увійти в сферу спілкування дітей, зрозуміти стан кожного в ній, навчитися коригувати стосунки між дітьми — важливе завдання вихователя. Потрібно йти не слідами подій, а вести серйозну пропедевтичну роботу — виробляти у дітей культуру спілкування, культуру поведінки, дотримання норм моралі та етики у взаємостосунках. Отже, проблема спілкування виводить на моральність людини — це третя цільова програма діяльності класного керівника. Що повинен знати, уміти і передати класний керівник, щоб успішно розв'язувати завдання морального виховання? Передусім за все потрібно пропагувати загальнолюдські цінності, привчати учнів до доброї поведінки. До загальнолюдських цінностей належать:

1. Людське життя — вища цінність. Посягати на нього ніхто не має права. Воно дається людині природою, і тільки природа його забирає.

2. Боготворіння матері, схиляння перед людиною, яка дала тобі життя, — друга цінність, усвідомлена людством ще на зорі свого існування.

3. Рідна земля, дім, сім'я — це цінності, з яких формується гідність людини, прагнення до свободи, її патріотизм і громадянськість.

4. Повага до унікальності іншої людини, її фізичної й духовної самобутності, її права на власну думку і власні оцінки. Ця цінність, якщо вона добре усвідомлюється з дитинства, сприяє розвитку окремих особистостей і суспільства загалом.

5. Природа, продукти людської праці, культурна спадщина різних народів і націй також належать до загальнолюдських цінностей. Зрозуміти і засвоїти їх відразу школярам важко, але якщо щодня, щогодини використовувати їх як орієнтири життя дитячого колективу, вони стають регуляторами норм спілкування між людьми, критеріями оцінки людських вчинків.

З позицій захисту дитини інакше виглядають основні напрями роботи класного керівника щодо забезпечення успішного учіння — це четверта програма.

Навчання — це дуже важка робота, найважча з усіх видів діяльності. Якщо підліток не виконує навчальних вимог, то за цим стоїть досвід (не завжди позитивний) початкової школи, інтелектуальний і культурний рівень батьків, психологічні особливості самого учня, його здоров'я. Дисциплінарними заходами, жорсткими вимогами нічого не зробиш. Якщо вчитель бачить в учневі "тупого", "лінивого", "зіпсованого", "безнадійного", тобто підходить до нього з установкою "з цим що не роби — даремно", такий педагог не може бути захисником особистості.

Захист учня на цьому етапі: роз'яснення учителям-предметникам індивідуальних особливостей учня, прагнення досягти, щоб кожен учитель розумів учня і співчував йому.

Згадаємо, що в школі В.О. Сухомлинського вчили всіх — і слабких, і хворих. Сухомлинський не ставив двійок, для нього найважливішим була не оцінка, а те, що людина залишилася у сфері пізнання, що молоді роки пройшли не на вулиці, не в некультурному середовищі, а в духовному спілкуванні з учителем і товаришами, у спілкуванні з книгою, з історією, з культурою.

Система роботи класного керівника за програмою "Навчання" повинна вестися за такими основними напрямами: вивчення роботи учнів на уроках шляхом відвідування занять і спостереження за дітьми; словесна робота на "малих педрадах" (спілкування з учителями-предметниками, завучем); предметні консультації для окремих дітей; проведення позакласних заходів з метою розширення світогляду та пізнавальних інтересів учнів; вироблення спільної "політики" і тактики допомоги кожному з боку сім'ї; організація навчальної роботи класу.

Важлива роль у формуванні особистості школяра, особливо підлітка, належить програмі "Дозвілля". Дозвілля — це широкий простір і час життєдіяльності школяра за межами навчальної роботи. Цю зону часто називають рекреативною, тобто зоною відпочинку, відновлення фізичних і духовних сил. Друга функція дозвілля — це розвиток здібностей та інтересів. Третя — вільне спілкування з цікавими людьми. Особливістю сфери дозвілля є вільний вибір учнем занять, форм відпочинку. Згідно зі спеціальним дослідженням майже 36% підлітків 12-14 років із задоволенням займаються у вільний час з малюками (іграми, спортом, підготовкою концертів, учать малювати, шити, в'язати тощо). Приблизно 17% старших підлітків проводять вільний час у клубах, гуртках, позашкільних закладах. Цінність дозвілля підлітки ставлять вище від навчання, мотивом відвідування школи для більшості з них є бажання спілкуватися з товаришами, брати участь у заходах, які проводяться після уроків.

Головні завдання класного керівника щодо реалізації програми "Дозвілля": виявлення індивідуальних інтересів дітей, допомога у виборі гуртків, спортивних секцій, клубів; розширення пізнавального і культурного кругозору класу (екскурсії, літературні, історичні, географічні, математичні та інші вечори, зустрічі, конкурси, відвідування театру, концертів); допомога дітям у громадській роботі, у можливості заробити кошти на суспільні потреби; організація колектив них творчих справ, спільний відпочинок на природі; підтримка дітей, які не мають успіхів у навчанні, їхнього авторитету перед класом та іншими вчителями за рахунок демонстрації їхніх досягнень у сфері дозвілля.

Спільно з сім'єю та іншими вчителями класний керівник реалізує ще одну цільову програму — "Спосіб життя". Це сфера матеріального побуту учня, способу його життя, яка має кардинальний вплив на його розвиток. Не секрет, що є немало сімей, у яких немає нормальних умов для навчання та відпочинку, є сім'ї малозабезпечені, з поганими житловими умовами, неблагополучними батьками. Несприятлива атмосфера в сім'ї дуже впливає на здоров'я, навчання та моральність дітей.

Увага до повсякденного побуту дитини, до способу її життя ставлять перед класним вихователем низку специфічних завдань, які можна поділити на дві групи. Перша звернена до сім'ї, друга — до школи. Класний керівник знайомиться з умовами життя дитини в сім'ї, з режимом дня школяра, вивчає особливості його стосунків з батьками, налагоджує контакт з батьками. Ці знання дозволяють корегувати негативні явища, проводити серйозну роз'яснювальну роботу, а якщо потрібно — організувати фінансову підтримку дитині.

У школі класний керівник разом з дітьми піклується про оформлення класу, налагоджує самообслуговування і чергування. Крім цього, проводить бесіди про здоровий спосіб життя, про первинні і вторинні цінності в житті, орієнтири поведінки, дискусії про моду, сенс життя, організовує допомогу дітям, що її потребують. Отже, пріоритети класного вихователя в тому, що в центрі його уваги перебуває особистість, індивідуальність кожного вихованця, його захист і розвиток, а колектив, клас повинен стати середовищем, сприятливим для окремої дитини. По-друге, з усього можливого змісту виховної роботи класний керівник вибирає такі цільові програми, як "Здоров'я", "Спілкування", "Учіння", "Дозвілля", "Спосіб життя", "Моральне виховання".

Школа повинна постійно дбати про виховання дітей у сім'ї, у масштабах школи, класу та індивідуально давати батькам педагогічну освіту. Найпоширенішими формами і методами роботи школи, класного керівника з батьками є:

§ щорічна батьківська конференція (у невеликих школах — загальношкільні батьківські збори) з інформаційною доповіддю директора школи про стан навчально-виховної роботи На конференції заслуховується також звіт голови батьківського комітету, обирається новий його склад, який діє згідно з Положенням про батьківський комітет загальноосвітньої школи, обираються члени ради школи від батьків;

§ педагогічна освіта батьків (педагогічний всеобуч: читання лекцій, проведення бесід, відвідування батьків удома, консультації батьків, проведення вечорів запитань і відповідей, запрошення батьків до школи, відкриті уроки, обмін досвідом виховання дітей у сім'ї, диспути, усні журнали, "круглі столи", батьківські університети, ознайомлення батьків із педагогічною літературою, дні відкритих дверей, вечори "Портрет сім'ї", виставка "Світ захоплень нашої сім'ї", конкурси "Що, де, коли?"). Застосовуються нетрадиційні форми роботи: педагогічний десант (виступи педагогів на підприємствах), дерево родоводу (зустрічі поколінь), народна світлиця (звертання до народних традицій), дні добрих справ (спільна трудова діяльність батьків, педагогів і дітей), дискусійний клуб, клуб послідовників сім'ї Б. і Л. Нікітіних, сімейна скринька (з досвіду сімейного виховання), аукціон ідей сімейної педагогіки, батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій), сімейні свята в класі;

§ залучення батьків до виховної роботи з дітьми: рада батьків, батьківські збори, батьківський комітет, залучення батьків до керування гуртками. Батьківський комітет діє під керівництвом голови у тісному контакті з директором школи. Члени комітету розподіляються за секторами (навчання, допомоги сім'ям, допомоги школі у культурно-масовій роботі, трудової допомоги). У кожному класі обирається батьківський актив ("трійка"), який допомагає класному керівникові;

§ дворічний університет педагогічних знань у школі (склад слухачів є постійним, після його закінчення видаються посвідчення). У школі В.О. Сухомлинського для батьків читався курс лекцій з педагогіки і психології (в кількості 250 годин);

§ лекторії на теми сімейного виховання;

§ школи молодих батьків для тих, чия дитина навчається в початкових класах;

§ кожен класний керівник проводить один раз на чверть батьківські збори, на яких ступає з лекціями про окремі проблеми розумового, морального, трудового, естетичного, фізичного виховання дітей та з інших проблем сімейного виховання. Усі форми роботи повинні бути забезпечені програмами і методичними рекомендаціями, бути змістовними, корисними для батьків.

Класний керівник повинен залучати громадськість для надання школі та сім'ї допомоги у вихованні дітей: виділення матеріальної допомоги школярам, надання допомоги школі в обладнанні навчальних кабінетів, забезпечення транспортом для екскурсій. Школа, класні вихователі відіграють провідну роль у системі виховання підростаючих поколінь, вони покликані координувати діяльність сім'ї і громадськості з виховання учнів, педагогізувати всіх учасників виховного процесу.

Щоб успішно виконати поставлені завдання, класний керівник повинен мати професійні здібності, які можна розділити на чотири основні групи: рефлексивно-аналітичні, конструктивні, організаторські, комунікативні.

До першої групи належать уміння аналізувати свою діяльність, передбачати результати, вивчати особистість і колектив на основі діагностики, оцінювати рівень індивідуального розвитку школяра і сприяння цьому сім'ї та позашкільного середовища, учити дітей і клас аналізувати свою діяльність.

Конструктивні здібності вміння планувати виховну роботу, залучаючі до цього процесу учнів, батьків, вчителів, громадськість.

Організаторські здібності —це вміння ставити перед собою і дітьми цілі, планувати діяльність, здійснювати диференційований підхід, забезпечити побутові умови й естетичне середовище для життя дитини в школі й у сім'ї, а також координувати виховний вплив школи, сім'ї, громадськості.

Комунікативні якості класного керівника повинні бути спрямовані на встановлення контакту і взаєморозуміння з кожною окремою дитиною. Для цього підходити до виховання дитини потрібно "з оптимістичною гіпотезою", вірити в її сили і можливості, намагатися зрозуміти, підтримати і захистити її. Крім того, потрібно коригувати стосунки між дітьми, чинити справедливо при розв'язанні конфліктів, сприяти взаєморозумінню учителів з учнями інших класів; досягати взаєморозуміння з батьками. Тільки така багатопланова діяльність класних вихователів сприятиме здоровому психологічному клімату та успіхам у вихованні всебічно і гармонійно розвинених особистостей.

Професіограма (перелік науково обґрунтованих вимог) класного керівника включає такі компоненти:

1. Якості та властивості особистості: громадська та моральна зрілість, установка на діяльну участь в оновленні економічного, політичного та духовного життя суспільства, суспільна активність, любов, гуманне ставлення до дітей (людей), позитивне ставлення до роботи з дітьми різних національностей, покликання до педагогічної діяльності, потреба займатися нею, захопленість нею, переконаність у її суспільній і особистісній значущості, прагнення до самоосвіти і самовиховання, до предмета, що викладається, прагнення до новаторства й активної творчості в роботі, нахил до науково-дослідницької діяльності, творчо-практичний склад мислення, педагогічна уява; інтуїція, уміння розподіляти і зосереджувати увагу, швидкість переходу від процесу збудження до гальмування, витримка і само-опанування, вимогливість і тактовність, готовність прийти на допомогу, відвертість, терпіння, винахідливість, оптимізм, твердість і послідовність у словах і діях, організованість, відповідальність, діловитість, комунікабельність, благородство, скромність, чесність, повага до дітей, справедливість, самокритичність, спостережливість, виразне і впливове мовлення, інверсія, емпатія, альтруїзм, зібраність, акуратність, зовнішня охайність.

2. Знання: основ педагогіки і психології, теорії і методики виховної роботи, анатомо-фізіологічно-гігієнічні, змісту навчального предмета і методики його викладання, змісту і методів роботи з батьками, громадськістю, важкими дітьми, дітьми різних національностей; організаційних принципів управління навчанням і вихованням, системи міжособистісних стосунків у колективі, вікових, соціальних та індивідуальних особливостей дітей, політики, історії, краєзнавства, особливостей національних відношень, моралі, етики, естетики, культури, мистецтва, техніки, права, науки, літератури, релігієзнавства, екології, основ сімейного життя.

3. Уміння і навички:

а) конструктивні: планувати виховну роботу, відбирати доцільні види діяльності і матеріал до заходів, планувати перспективні лінії розвитку колективу і кожної особистості, здійснювати індивідуальну програму виховання кожного учня в колективі, індивідуальний підхід до учнів;

б) організаторські: виявляти і організовувати актив класу, керувати ним, організовувати різнопланову колективну та індивідуальну діяльність учнів, розвивати їхню активність, здійснювати контроль і допомогу у виконанні учнями доручень, організовувати роботу з батьками і громадськістю;

в) комунікативні: встановлювати педагогічно доцільні стосунки з учнями, батьками, вчителями, регулювати внутріколективні і міжколективні відношення, схиляти до себе учнів, батьків, знаходити потрібні форми спілкування, передбачати результат педагогічного впливу на стосунки з учнями;

г) діагностичні: здійснювати педагогічну діагностику педагогічного процесу, організовувати педагогічні явища, ставити і розв'язувати педагогічні завдання, висувати гіпотези, здійснювати нескладний експеримент, узагальнювати матеріал, коректувати і критично оцінювати свою діяльність, прогнозувати засоби і методи роботи, використовувати передовий досвід;

ґ) прикладні: масово-ігрові (співати, малювати, танцювати, виразно читати, грати на музичних інструментах, працювати з ТЗН), спортивно-туристичні;

д) педагогічна техніка: володіння культурою і технікою мовлення, мімікою, жестами, вміння надавати обличчю необхідного виразу, голосу - інтонацію, уміння зацікавлювати, навіювати, стримувати учнів, організовувати себе, посилювати внутрішнє збудження та гальмування.

Така професіограма сприяє ефективному профвідбору абітурієнтів, підготовці майбутніх педагогів до виконання у майбутньому функцій класного керівника, підбирати кандидатури на класного керівника в педагогічному колективі.

Процес вивчення вихованців має відбуватися з дотриманням таких правил:

• вивчення має бути спрямоване на виявлення особливостей процесу фізичного, психічного і соціального розвитку вихованця;

• дослідження процесів розвитку школярів має тривати впродовж усіх років навчання;

• діагностика має виявляти не лише рівень розвитку конкретної особистості, але і проектуватися, за висловом Л.С. Виготського, з урахуванням "зони найближчого розвитку";

• рівень розвитку особистості має бути описаний як змістовна характеристика її відповідної діяльності, а процес розвитку розглядатися як зміна якісних своєрідних етапів розвитку цієї діяльності;

• вивчення школярів важливе не саме по собі; воно завжди має бути спрямоване на розв'язання конкретних педагогічних задач;

• вихователь у процесі вивчення учнів має керуватися принципом педагогічного оптимізму щодо їхнього розвитку та соціально-психологічного зростання;

• прагнення дотримання комплексності у вивченні учнів, охоплювати всі сторони їхнього фізичного, психічного і соціального розвитку;

• застосування методів і методик вивчення учнів і шкільних колективів має відповідати віковим можливостям дітей;

• дослідження соціально-психічного розвитку, як правило, має відбуватися у природних умовах навчально-виховного процесу;

• діагностикою мають бути охоплені всі учні; вона має проводитися систематично;

• вивчення учнів поєднується з виховним впливом на них.

Вивчаючи учнів, слід акцентувати увагу на позитивних, а не на негативних рисах характеру та особливостях поведінки.