Украина в дипломат отношениях Книга

ЗАХІДНИЙ ПОХІД УКРАЇНСЬКОГО ТА РОСІЙСЬКОГО ВІЙСЬК 1655 — спільна воєнна кампанія українського козацького війська на чолі з гетьманом Б. Хмельницьким і російського війська під командою боярина В. Бутурліна в Галичині, метою якої було звільнення західноукраїнських земель з-під влади польського короля Яна II Казимира Ваза та приєднання їх до Української козацької держави. Воєнно-політична ситуація була сприятливою для союзників, оскільки в цей час проти Корони Польської вели бойові дії війська шведського короляКарла Х Густава. Похід розпочали 11 липня, після того як козацькі полки І. Богуна та М. Зеленогозвільниливід польських військ Східне Поділля, а в Україну ввійшли російські війська. В середині серпня союзники підійшли до Кам’янця (нині м. Кам’янець– Подільський) і взяли його в облогу.В 2-й половині серпня під стінами міста Б. Хмельницький провів переговори з шведським послом О. Торкватом, який передав пропозиції щодо узгодження бойових дій проти польського короля та надання військової допомоги шведському фельдмаршалові А. Віттенбергу, підрозділи якоговоювали на східних землях Корони Польської. 3 вересня союзники зняли облогу Кам’янця і спрямували війська до Львова. По дорозі були захоплені: Скала-Подільська, Ягільниця (нині село Чортківського р-ну Тернопільської обл.), Чортків, Теребовля, Тернопіль, Підгайці, Бережани, Поморяни, Буськ та інші міста. 25 вересня союзники прибули до околиць Львова, звідки було відправлено частину військ під командою миргородського полковника Г. Лесницького та бєлгородського воєводи князя Г. Ромодановського до Городка (нині місто Львівської обл.). Там на чолі 10-тис. війська (разом з військовими слугами) перебував гетьман польний коронний С. Потоцький. 29 вересня в ході кількагодинного бою Г. Лесницькому і Г. Ромодановському вдалося завдати поразки польським військам, після чого головні сили українського козацького та російського військ розпочали облогу Львова. Утримуючи частиною військ місто в облозі, Б. Хмельницький і В. Бутурлін відправили на коронні землі Речі Посполитої 4 тис. козаків під командою гетьмана наказного Д. Виговського

172 Енциклопедичний словник-довідник

ЗАХІДНИЙ ПОХІД УКРАЇНСЬКОГО ТА ТАТАРСЬКОГО ВІЙСЬК 1667 — воєнна кампанія українських військ правобережного гетьмана П. Дорошенка і війська Кримського ханства на чолі з калгою-султаном Крим-Гіреєм, метою якої було звільнення Правобережної України з-під влади польського короля Яна II Казимира Ваза. Похід розпочавсяна початку вересня, після здобуття П. Дорошенком замку в Чигирині та приходу в Україну військових сил головних татарських орд. Наступальна операція розгорталася в західному напрямку через Старокостянтинів. Допоміжний удар завдавали козаки полковника О. Богомольця з боку Подільського

Подністров’я. Значна перевага в чисельності українсько-кримських військ (20–30 тис. вояків) змусила головнокомандувача польського війська — гетьмана польного коронного Я. Собеського,під командоюякогобуло лише 10 тис. жовнірів, поспішно залишити Кам’янець (нині м. Кам’янецьПодільський) і відійти в Галичину, до Підгайців. Союзники розпочали облогу польського табору, сподіваючись у такий спосіб зламати опір жовнірів. Водночас П. Дорошенко звернувся до жителів Львова з вимогою визнати його владу і здати місто. Вторгнення запорожців на чолі з харківським полковником І. Сірком та кошовим отаманом ЗапорозькоїСічі Ж. Рогом у Крим загострило стосунки козаків з татарами і підштовхнуло останніх до сепаратної угоди з обложеними поляками (укладена 16 жовтня 1667). Потрапивши в скрутне становище, П. Дорошенко змушений був 19 жовтня підписати з Я. Собеським угоду, що передбачала, зокрема, визнання зверхності короля, дозвіл на повернення шляхти в Україну. Невдача спільного походу підштовхнула П. Дорошенка до налагодження взаємин з турецьким султаном Мегмедом IV.

Літ.: Kluсzycki F. Pisma do wieku i spraw Jana Sobieskiego. — Kraków, 1880, t. 1, cz. 1; Кorzon T. Dola i niedola Jana Sobieskiego (1629–1674). — Kraków, 1898, t. 2; Majewski W. Podhajce — letnia i jesienna Kampania 1667 r. // Studia i materiały do historii wojskowoœci. — Warszawa, 1960, t. 16; Sobieski J. Listy do Marysielki. — Warszawa, 1962; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко: Огляд його життя і політичної діяльності. — Нью-Йорк, 1985; Смолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея XVII–XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. — К., 1997. В. М. Горобець.

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ — військово-політична організація європейських країн. Штаб-квартира ЗЄС знаходилася у м. Брюсселі (Бельгія), а Асамблея ЗЄС — в м. Парижі (Франція). Союз був створений відповідно до положень брюссельського договору 1948, який уклали Бельгія, Велика Британія, Люксембург, Нідерланди та Франція. 1954 до нього приєдналися ФРН та Італія, 1992 — Норвегія, Туреччина, Ісландія, 1999 — Польща, Чехія, Угорщина. Австрія, Данія, Ірландія,Швеція, Фінляндія мали статус спостерігачів ЗЄС. Нова роль цієї структури зумовлена положеннями Маастрихтського договору.Від червня 1999 верховний комісар Європейського Союзу з питань спільної зовнішньої та оборонної політики одночасно очолював керівний політичний орган ЗЄС. Залишаючися різними інтеграційними організаціями, ЗЄС та ЄС продовжували посилювати кооперацію. 2000 було прийнято рішення про створення до 2003 Європейських сил швидкого реагування, які мають доповнювати сили НАТО у миротворчих операціях. Однак здійснення цього проекту досі не завершено.

174 Енциклопедичний словник-довідник

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР) — українська держава, утворена в листопаді 1918 на території Східної Галичини, Закарпаття й Буковини після розпаду Австро-Угорськоїмонархії. Загальна площа близько 70 тис. км2. Населення — 6 млн. осіб: українці (переважна більшість), поляки, євреї, німці та ін. Вищу законодавчу владу презентувала Українська Національна Рада (УНРада) під головуванням Є. Петрушевича, вищу виконавчу — Державний секретаріат, сформований 9 листопада на чолі з К. Левицьким. Місцеве управління здійснювали комісари, сільські, міські й повітові ради. За українською мовою законодавчо (лютий 1919) закріплювався статус державної. Національним меншинам надавалося право персональної автономії з пропорційним представництвом в органах влади.

З перших днів проголошення перед ЗУНР постала проблема національної оборони. Збройні виступи польських організацій, розпочаті 1 листопада 1918 у Львові, переросли у польсько-українську війну. 22 листопада польські війська опанували Львовом. Центральні установи ЗУНР переїхали до Тернополя, а наприкінці грудня — до Станіслава (нині м. Івано-Фран- ківськ), де 4 січня 1919 ухвалено Акт злуки з Українською Народною Республікою. Після урочистого проголошення об’єднання обох республік 22 січня у Києві ЗУНР набула назву Західна область УНР. Однак процес утворення єдиної держави залишився незавершеним і галицька республіка продовжувала сам-на-сам стримувати іноземну інтервенцію, спираючися на сформовану в січні 1919 Галицьку армію.

Умови війни набагато ускладнювали вирішення питань внутрішнього життя республіки — соціальних, економічних. Заходами УНРади було

створено правову базу для функціонування органів управління, ухвалено закони про тимчасову організацію судочинства, земельну реформу, шкільництво, восьмигодинний робочий день тощо. Держава взяла під контроль виробництво й продаж нафти і солі — важливих джерел поповнення фінансів, а також торгівлю із сусідніми країнами.

На зовнішньополітичному відтинку ЗУНР добивалася визнання з боку інших держав світу,відкривши свої дипломатичніпредставництва в Австрії, Угорщині, Королівстві сербів, хорватів і словенців, Німеччині, Італії, Ватикані, за океаном — в США, Канаді, Бразилії — центрах галицької еміграції. У 1919–1920 головним місцем міжнародної діяльності республіки стала Паризька мирна конференція, яка визнала питання Галичини складовою післявоєнного облаштування Європи. З початком засідань конференції ЗУНР виступала у спільній із УНР делегації (потім окремо) з вимогами захисту державних інтересів західних українців й припинення польської окупації їхніх земель.

У січні 1919 з метою врегулювання польсько-українського конфлікту Паризька конференція направила до Львова місію у складі представників Франції, Великої Британії, США та Італії на чолі з генералом Ж. Бартелемі. Висунута нею пропозиція про відведення Галицької армії за демаркаційну лінію, внаслідок чого ЗУНР втрачала частину своєї території разом зі Львовом і нафтодобувним районом Борислава, була відхилена українською стороною. У травні, переймаючися все тією ж метою — досягти перемир’я, вища рада Паризької конференції доручила виробити новий проект спеціальній комісії. На відміну від попереднього він залишав під юрисдикцією ЗУНР бориславські нафтопромисли і в такий спосіб сприяв обопільній згоді про припинення воєнних дій. Однак невдовзі вона булапорушена наступом польських збройних сил, посилених прибулою із Франції армією під командуванням генерала Ю. Галлера. На початкучервня майже вся територія ЗУНР опинилася під польським контролем, а 25 червня вища рада Паризької конференції дозволила Польщі продовжити просування аж до р. Збруч. Галицька армія змушена була перейти на терени УНР,разом з нею — керівні установи республіки, які розмістилися в м. Кам’янці-Подольському, звідки й здійснювали протягом липня-листопада зв’язки з окупованими районами та іноземними країнами. Тим часом держави Антанти вирішили долю західних околиць ЗУНР: за Сен-Жерменським мирним договором, укладеним ними 10 вересня 1919 з Австрією, Буковину було прилучено до Румунії, а Закарпаття — до Чехословаччини. У жовтні 1919 ЗУНР взяла участь у формуванні спільної з УНР місії на переговори до Варшави, де добивалася — безрезультатно — визнання польським урядом української державності в Галичині. Новий наступ, розпочатий польськоюармією вглиб України проти більшовиків, змусив керівництво ЗУНР покинути Поділля і

176 Енциклопедичний словник-довідник

ЗБАРАЗЬКА ОБЛОГА 1649 — облога польської армії у Збаражі (нині місто Тернопільської обл.) козацьким військом на чолі з гетьманом Б. Хмельницьким за участю загонів кримського хана Іслам-Гірея ІІІ.

У «Літописі Самовидця» (ХVІІ ст.)характеризується як «война збаражская року 1649», розпочата після наступальних дій козаків під Старокостянтиновом й Меджибожем і втечі поляків до Збаража під захист зведеної тут

Б. Хмельницький та Іслам-Гірей III виступили з частиною війська (близько 30–40 тис. українців і 20–25 тис. татар) назустріч противникові. Попереду рухалася кіннота, позаду — піхота з обозом. За задумом гетьмана й хана, татари й відбірні українські кіннотники (усього 25–30 тис. осіб) мали завдати одночасного удару по авангарду й ар’єргарду польського війська під час переправи через Стрипу, скувати його дії та, дочекавшись підходу піхоти, розгромити.

Уранці 15(05) серпня в трьох місцях біля Зборова розпочалася переправа поляків, похідна колона яких розтягнулася щонайменше на 7 км. Одержавши сигнал про переправу церковним дзвоном з міста, гетьман і хан перейшли в наступ. 10-12 тис. вояків (переважно татар) перебралися біля с. Метенів (нині село Зборівського р-ну Тернопільської обл.) на правий берег Стрипи й завдали ударупо польському війську з тилу.Булизнищені корогви К. Корицького, С. Вітовського та ін. Вцілілі підрозділи тікали до Зборова. В цей час авангард польського війська атакували основні сили союзників (переважно татари) й розгромили його. Увечері битва припинилася. З підходом української піхоти становище польського війська стало критичним (лише вбитими воно втратило 6-7 тис.). Ранком 16 (06) серпня українці й татари розпочали наступ на ворожий табір і Зборів (упродовждня провели 10 штурмів). Увечері хан вступив у переговори з королем, після проведення яких наполіг на припиненні воєнних дій з боку Б. Хмельницького проти Польщі і уклав з королем договір. Б. Хмельницький змушений був погодитися з умовами цього договору.

Літ.:Fras L. Bitwa pod Zborowem w r. 1649 // Kwartalnik Historyczny, 1932, t. 46, z. 1; Грабовецький В. В. Західноукраїнські землі в період народновизвольної війни 1648–1654 рр. — К., 1972; Widacki J. Kniaż Jarema. — Katowice, 1984; Kaczmarczyk J. Bohdan Chmielnicki. — Wrocław–Warszawa– Kraków–Gdańsk–Łódź, 1988; Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький. — Львів, 1990; Смолій В. А., СтепанковВ. С. БогданХмельницький: Соціальнополітичний портрет. – К., 1993; Голобуцький В. Запорoзьке козацтво. — К., 1994; Грушевський М. Історія України-Руси, — К., 1995, т. 8, ч. 3;

ЗБОРІВСЬКИЙ ДОГОВІР КРИМУ З ПОЛЬЩЕЮ 1649. Укладений між кримським ханом Іслам-Гіреєм III і польським королем Яном II Казимиром Ваза після Зборівської битви 1649. Переговори розпочалися в ніч на 16 (06) серпня листом Яна II Казимира Ваза до Іслам-Гірея III й завершилися 18 (08) серпня укладанням договору,текстами якого сторони обмінялися 19 (09) серпня. Договір складався з двох документів: «Пункти трактату з ханом» та «Реверс ханський» («Лист союзний»). Його умови передбачали: укладення «вічної приязні» і надання взаємодопомоги «проти спільного ворога»; зобов’язання Речі Посполитої виплачувати ханові щорічні «упоминки» (різновид данини); виплату викупу в сумі 200 тис. талерів; заборону татарам нападати на землі Речі Посполитої; залишення 40-тис. Війська Запорозького «при давніх вольностях» відповідно до укладеної «з ним окремої угоди»; дозвіл короля на залучення ханом «для допомоги» Війська Запорозького; згоду Речі Посполитої на випас татарами худоби й коней уздовж берегів рік Інгула (прит. Південного Бугу) й Великої Висі (прит.Синюхи, басейн Південного Бугу); звільнення за 200 тис. талерів обложених жовнірів у м. Збаражі та дозвіл татарам брати ясир на українських землях під час повернення до домівок.

Літ.: Historia dyplomacji Polskiej. — Warszawa, 1982, t. 2; Podhorodecki L. Chanat Krymski i jego stosunki z Polską w XV-XVIII w. — Warszawa, 1987; Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1995, т. 8, ч. 3; Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький: Соціально–політичний портрет. — К., 1995; Wójcik Z. Jan KazimierzWaza. — Wrocław–Warszawa–Kraków,1997; Serczyk W. A. Na płonącej Ukrainie: Dzieje Kozaczyzny 1648–1651. — Warszawa, 1998; Нариси з історії дипломатії України. — К., 2001.

В. С. Степанков.

ЗБРОЙНІ СИЛИ ООН. Формуються відповідно до Статуту Об’єднаних Націй для проведення миротворчих операцій. З цією метою статтею 26 Статуту Рада Безпеки ООН наділена повноваженнями взаємодії з Військово-штабним комітетом. Стаття 47 Статуту зазначає, що цей комітет, який складається з начальників генеральних штабів постійних країн-

180 Енциклопедичний словник-довідник

ЗВЕРНЕННЯ ВУЦВК ТА РНК УСРР ДО УСІХ НАРОДІВ І УРЯДІВ ПРО МИРНУ ПОЛІТИКУ УКРАЇНСЬКОГО РАДЯНСЬКОГО УРЯДУ

1920. Прийняте 19 лютого 1920. У зверненні Всеукраїнський центральний виконавчий комітет та Рада народних комісарів УСРР,які були утворені на Третьому Всеукраїнському з’їзді рад (березень 1919), повідомляли про відновлення своєї діяльності та про припинення існування Всеукраїнського революційного комітету. Робітничо–селянський уряд України складався з представників КП(б)У, Української комуністичної партії (боротьбистів) та Української партії лівих соціалістів–революціонерів (борбистів). Повідомлялося про початок його роботи зі скликання Четвертого Всеукраїнського з’їзду рад, який мав сформувати остаточний склад уряду й виробити заходи, спрямовані на відбудову народного господарства. Уряд УСРР заявляв про