КЛЮЧОВІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ГЕНЕТИКИ
Рік |
|
Подія |
1865 |
– |
Мендель (Gregor (Johann) Mendel) надрукував статтю |
|
|
"Досліди над рослинними гібридами", де сформулював |
|
|
принципи гібридологічного аналізу й базові закономір- |
|
|
ності передачі дискретних спадкових факторів у поко- |
|
|
ліннях. Робота залишилася неоціненою сучасниками. |
1869 |
– Мішер (Frederick Miescher) уперше отримав ДНК. |
1882 |
– Флемінг (Walter Flemming) описав мітоз і мейоз у тварин |
|
|
і поведінку хромосом у цих процесах. |
1889 |
– |
Бовері (Theodor Boveri) довів роль клітинного ядра |
|
|
у спадковості. |
1900 |
– Корренс, фон Чермак, де Фріз (Carl Correns, Erich von |
|
|
Tschermak, Hugo de Vries) заново встановили менделів- |
|
|
ські принципи спадкування. |
1902 |
– Саттон (Walter Sutton) запропонував хромосомну теорію |
|
|
спадковості, базуючись на паралелізмі передачі менде- |
|
|
лівських спадкових факторів і хромосом при мейозі. |
1903 |
– де Фріз сформулював першу теорію мутацій. |
1906 |
– |
Бетсон (William Bateson) запропонував назву "генетика" |
|
|
для науки про механізми спадковості. |
1908 |
– |
Харді та Вайнберг (Godfrey Hardy, Wilhelm Weinberg) |
|
|
незалежно один від одного сформулювали базовий прин- |
|
|
цип популяційної генетики. |
Ключові етапи розвитку генетики
1953 |
– |
Франклін і Уїлкінс (Rosalind Franklin, Maurice Wilkins) |
|
|
отримали ключові рентгенограми фібрил ДНК, які вка- |
|
|
зували на регулярну спіральну структуру молекули. |
1953 |
– Уотсон і Крік (James Watson, Francis Crick), базуючись |
|
|
на рентгенограмах і правилах Чаргаффа, розробили |
|
|
модель структури ДНК і сформулювали принцип ком- |
|
|
плементарності. |
1955 |
– Корнберг (Arthur Kornberg) отримав першу ДНК-поліме- |
|
|
разу й дослідив її властивості. |
1957 |
– |
Крік сформулював "центральну догму молекулярної |
|
|
біології". |
1958 |
– |
Мезельсон і Сталь (Matthew Meselson, Franklin Stahl) |
|
|
продемонстрували напівконсервативний механізм ре- |
|
|
плікації ДНК. |
1961 |
– Бреннер, Жакоб (Sydney Brenner, François Jacob) і Ме- |
|
|
зельсон установили роль мРНК як проміжного перенос- |
|
|
ника інформації при експресії білкових генів. |
1961 |
– Жакоб і Моно (Jacques Monod) описали першу систему |
|
|
регуляції транскрипції – у лактозному опероні E. coli. |
1966 |
– Ніренберг і Корана (Marshall Nirenberg, Gobind Khorana) |
|
|
закінчили розшифрування генетичного коду. |
1970 |
– Сміт (Hamilton Smith) відкрив першу рестриктазу. |
1970 |
– Темін і Балтімор (Howard Temin, David Baltimore) від- |
|
|
крили зворотну транскриптазу. |
1972 |
– Берг (Paul Berg) створив першу рекомбінантну ДНК. |
1975 |
– Максам і Гілберт (Allan Maxam, Walter Gilbert) і Сангер |
|
|
(Frederick Sanger) запропонували два методи секвену- |
|
|
вання ДНК. |
1976 |
– Створено першу генноінженерну компанію – Genentech. |
1977 |
– |
Сангер і співавт. встановили послідовність першого |
|
|
геному – бактеріофага φХ-174. |
РЕКОМЕНДОВАНА
ЛІТЕРАТУРА
Основна
Айала Ф., Кайгер Дж. Современная генетика : в 3 т. – М. : Мир, 1988. Алтухов Ю.П. Генетические процессы в популяциях. – М. : Ака-
демкнига, 2003.
Бочков Н.П. Клиническая генетика – М. : ГЭОТАР-МЕД, 2002. Гершензон С. М. Мутации. – Киев : Наук. думка, 1991.
Глик Б., Пастернак Дж. Молекулярная биотехнология. Принципы и применение. – М. : Мир, 2002.
Кайданов Л.З. Генетика популяций. – М. : Высш. шк., 1996. Меттлер Л., Грегг Т. Генетика популяций и эволюция. – М. : Мир, 1972. Пташне М. Переключение генов. Регуляция генной активности
и фаг λ. – М. : Мир, 1988.
Сингер М., Берг П. Гены и геномы : в 2 т. – М. : Мир, 1998. Солбриг О., Солбриг Д. Популяционная биология и эволюция.
– М. : Мир, 1982.
Тоцький В.М. Генетика. – Одеса : Астропринт, 2002.
Фогель Ф. Мотульски А. Генетика человека : в 3 т. – М. : Мир, 1989. Хедрик Ф. Генетика популяций. – М. : Техносфера, 2003.
Brooker R.J. Genetics: analysis and principles. – Menlo Park, CA: Benjamin/Cummings, 1999.
Brown T.A. Genomes. – New York ; London : Garland Science, 2002. Fairbanks D.J., Andersen W.R. Genetics: the continuty of life. – Pacific
Grove, CA : Brooks/Cole Publishing Company, 1999.
Friedberg E., Walker G., Siede W. DNA repair and mutagenesis.
– Washington, DC : ASM Press, 1995.
Lewin B. Genes VIII. – Upper Saddle River, New Jersey : Pearson Prentice Hall, 2004.
Lodish H., Berk A., Zipursky L.S. et al. Molecular cell biology. – New York : W.H. Freeman and Company, 2000.
Snustad D.P., Simmons M.J. Principles of genetics. – New York : John Willey and Sons, 2000.
Додаткова
Айала Ф. Введение в популяционную и еволюционную генетику.
– М. : Мир, 1984.
Бочков Н.П., Чеботарев А. Н. Наследственность человека и мутагены внешней среды. – М. : Медицина,1989.
Зенгер В. Принципы структурной организации нуклеиновых кис-
лот. – М. : Мир,1987.
Егорова Т.А., Клунова С.М., Живухина Е.А. Основы биотехнологии.
– М. : Academia, 2003.
Кимура М. Молекулярная эволюция: теория нейтральности.
– М. : Мир, 1985.
Ли Ч. Введение в популяционную генетику. – М. : Мир, 1978. Майр Э. Популяции, виды и эволюция. – М. : Мир, 1974.
Сьяксте Т.Г., Сьяксте Н.И. Химические соединения, повреждающие ДНК. – Рига : Зинатне, 1991.
Chromatin structure and dynamics: state-of-the-art /ed. J. Zlatanova, S.H. Leuba. – Amsterdam : Elsevier, 2004.
Eisen J.A, Coyne R.S., Wu M. et al. Macronuclear genome sequence of the ciliate Tetrahymena thermophila, a model eukaryote // PLoS Biology.
– 2006. – Vol. 4, № 9 (e286 doi:10.1371/journal.pbio.0040286).
The ENCODE Project Consortium. Identification and analysis of functional elements in 1 % of the human genome by the ENCODE pilot project // Nature. – 2007. – Vol. 447. – P. 799–816.
Gerstein M.B., Bruce C., Rozowsky J.S. et al. What is a gene, postENCODE? History and updated definition // Genome Res. – 2007.
– Vol. 17. – P. 669-681.
Grindley N.G.F., Leschziner A.E. DNA transposition: from a black box to a color monitor // Cell. – 1995. – Vol. 83. – P. 1063–1066.
International Human Genome Sequencing Consortium. Finishing the euchromatic sequence of the human genome // Nature. – 2004.
– Vol. 431. – P. 931–945.
Koonin E.V. How many genes can make a cell: the minimal-gene-set concept // Annu. Rev. Genomics Hum. Genet. – 2000. – Vol. 1. – P. 99–116.
Kornberg A., Baker T.A. DNA replication. – New York : W.H. Freeman and Company, 1992.
Manica A., Amos W., Balloux F., Hanihara T. The effect of ancient population bottlenecks on human phenotypic variation // Nature. – 2007.
– Vol. 448. – P. 346–348.
Maison C., Almouzni G. HP1 and the dynamics of heterochromatin maintenance // Nature Rev. – 2004. – Vol. 5. – P. 296-304.
Matlin A.J., Clark F., Smith C.W.J. Understanding alternative splicing: towards a cellular code // Nature Rev. – 2005. – Vol. 6. – P. 386–398.
Matzke M.A., Birchler J.A. RNAi-mediated pathways in the nucleus // Nature Rev. – 2004. – Vol. 6. – P. 24–35.
Mikkelsen T.S., Wakefield M.J., Aken B. et al. Genome of the marsupial Monodelphis domestica reveals innovation in non-coding sequences // Nature. – 2007. – Vol. 447. – P. 167–177.
Obe J., Pfeiffer P., Savage J.R.K., et al. Chromosomal aberrations: formation, identification and distribution // Mutation Research. – 2002.
– Vol. 504. – P. 17–36.
Orphanides G., Reinberg D. A unified theory of gene expression // Cell. – 2002. – Vol. 108. – P. 439–451.
Pearson H. Genetics: what is a gene? // Nature. – 2006. – Vol. 441.
– P. 398-401.
Putnam N.H., Srivastava M., Hellsten U. et al. Sea anemone genome reveals ancestral Eumetazoan gene repertoire and genomic organization. // Science. – 2007. – Vol. 317. – P. 86–94.
Ramakrishnan V. Ribosome structure and the mechanism of translation // Cell. – 2002. – Vol. 108. – P. 557–572.
Richards E.J., Elgin S.C.R. Epigenetic codes for heterochromatin formation and silencing: rounding up the usual suspects // Cell. – 2002.
– Vol. 108. – P. 489–500.
Sambrook J., Fritsch E.F., Maniatis T. Molecular cloning: a laboratory manual. – Cold Spring Harbor ; New York : CSHL Press, 2001.
West S.F. Enzymes and molecular mechanisms of genetic recombinations // Annu. Rev. Biochem. – 1992. – Vol. 61. – P. 603–640.
Wolfsberg T.G., Wetterstrand K.A., Guyer M.S. et al. A user's guide to the human genome // Nature Genetics Supplement. – 2002. – Vol. 32. – P. 4–79.
Wu H.-L., Bagby S., van den Elsen J.M.H. Evolution of the genetic triplet code via two types of doublet codons // J. Mol. Evol. – 2005.
– Vol. 61. – P. 54–64.
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
Азотисті основи 10
Алель 26, 50-51, 90
Анеуплоїдія 130, 136 Антикодон 57-59 Антитермінація 67 Апоптоз 209-211
АП-сайт 36, 132
Атенюація 69-70 Ацетилювання гістонів 24, 79-81 Аутбридинг 253
Аутосоми 26, 113, 195
Бактеріофаги 150-152
–λ 152-156, 276-277
Бібліотека клонів 277-278 Біваленти 48-49 Блот-гібридизація
–нозерн 284
–Саузерн 282-283
Вектор 274-277
Відкрита рамка зчитування 57
Віруси 140, 150, 157-159, 241
Генетика
Гамети 26, 48-51
Гаплоїдія 130 Гаплоїдний набір хромосом 26, 49 Генетична Єва 245 Генетична лінія 91 Генетичний Адам 245 Генетичний код 54-56 Гени
–домашнього господарства 168
–гомеозисні 206-207
–з материнським ефектом 202
–полярності яйця 203-204, 206
–сегментації 204
Геном 19-20 Геномна бібліотека 277-278 Генотип 18, 89 Гетерозигота 51
Гетерозиготність 251-252, 260, 262 Гетеродуплекс 43 Гетерохроматин 25, 180-185 Гібрид 90
Гібридизація нуклеїнових кислот 278-279, 282-284 Гібридний дисгенез 173-174
Гістони 16, 23-24
Гістоновий код 24 Гомозигота 51
Дезоксирибоза 9-11
Делеція 123, 126-128
Диплоїдний набір хромосом 26, 48-49 Дискордантність 227 ДНК-полімераза 30-33 Домінантний(а) ген (ознака) 51, 91-93 Домінування
–неповне 93-94
–повне 93 Дрейф генів 257-260
