мусять гарантувати, що статут їхньої професійної діяльності складе- но на користь інтересів суспільства, а не з метою підтримки вузьких або егоїстичних інтересів правничих кіл. Кожен правник несе відпо- відальність за дотримання «Норм професійної поведінки». Правник мусить також допомагати іншим правникам в їхньому прагненні дотримуватися цих Норм. Нехтування цими обов’язками ставить під загрозу незалежність професії і суспільний інтерес, якому вона слугує.

Правники відіграють життєво важливу роль у збереженні суспільства. Виконання цієї ролі вимагає від правників розуміння їхнього зв’язку з нашою правною системою. «Норми професійної поведінки», якщо їх належним чином дотримуватися, слугують для визначення цього зв’язку.

6.2. СФЕРА ДІЇ НОРМ

«Норми професійної поведінки» – це норми мотивації. Їх слід інтерпретувати стосовно мети правничого представництва і самого закону. ДеякізНормімперативні, сформульованізадопомогоютер- мінів «повинен» або «не повинен». Ці Норми визначають належну поведінку правника для підтримування професійної дисципліни. Інші Норми, сформульовані за допомогою терміну «може», носять характер дозволу і визначають ті сфери правничої діяльності, в яких правник має діяти за цими Нормами на власний професійний розсуд. Ніякі дисциплінарні заходи не можуть бути вжиті проти правника, коли він приймає рішення, діяти йому чи не діяти в меж- ах наданої свободи дій. Норми також визначають характер взаємин між правником та іншими особами. Таким чином, Норми частково є зобов’язуючими і дисциплінарними, а частково такими, що фор- мують і описують професійну роль правника, наводячи її визначен- ня. В багатьох коментарях вживається термін «повинен». Коментарі не додають обов’язків до кола повноважень правника, визначених Нормами, а лише пояснюють, яквестиправничупрактикувідповід- но до цих Норм.

Норми містять у собі значно ширший правний контекст, що описує роль правника. Цей контекст охоплює судові процедури і статути щодо питань надання ліцензій, закони, які визначають особливі обов’язки правників, матеріальне та процесуальне право взагалі. Дотримання цих Норм, як і всього законодавства у відкри-

тому суспільстві, залежить, по-перше, від розуміння і добровільної згоди, по-друге, від зміцнюючого впливу з боку рівних собі осіб та суспільної думки і, нарешті, коли це необхідно, посилюється шля- хом дисциплінарних розглядів. Проте Норми не вичерпують тих моральних і етичних міркувань, якими мусить керуватися правник, оскільки ніяка поважна діяльність людини не може бути повністю визначенаправовиминормами. Нормилишезабезпечуютьсистему для етичного здійснення правничої практики.

Більш того, з метою встановлення повноважень і відповідаль- ності правника, принципи матеріального права, зовнішні щодо цих Норм, визначають, чи існують взаємини «клієнт – правник», чи ні. Більшість обов’язків, що випливають із взаємин «клієнт – правник», стають дійсними лише після того, як клієнт звернувся до правника

зпроханням про надання правничих послуг, а правник погодився це зробити. Але існують деякі обов’язки, такі, як конфіденційність, коли правник погоджується розглянути необхідність встановлення взаємин «клієнт-правник». Чи взаємини «клієнт – правник» існують

збудь-якою конкретною метою, чи ні, може залежати від обставин і може бути питанням, що вимагатиме рішення суду.

За різноманітними правними положеннями, включно з кон- ституційним, статутним і загальним правом, до кола обов’язків державних правників можуть бути віднесені повноваження щодо юридичних консультацій, які звичайно надаються клієнтам у при- ватних взаєминах «клієнт – правник». Наприклад, правник держав- ної установи може мати повноваження від імені держави приймати рішення про перегляд справи або ж невдалого рішення. Такі різно- манітні повноваження можуть надаватися державним службовцям, що займаються питаннями права. Так само правники, які перебу- вають під наглядом цих державних службовців, можуть бути упо- вноважені представляти кілька державних установ у міждержавних правнихсуперечкахзаобставин, колиприватнийправникнезмігби представляти кількох приватних клієнтів. Вони також можуть мати повноваження представляти «суспільний інтерес» за обставин, коли приватнийправникнебувбиуповноваженийзробитице. ЦіНорми не відміняють жодного з таких повноважень.

Заборони, що накладаються цими нормами, або неспромож- ність дотримуватися зобов’язання є причиною того, щоб удатися до дисциплінарного процесу. Норми передбачають, що дисциплінар- не оцінювання поведінки правника буде робитися на підставі фактів

іобставин, що мали місце на час оцінюваних дій правника, і в ви- знанні того факту, що правник часто мусить діяти за непевного або неповного знання ситуації. Більш того, Норми передбачають, що те, буде чи не буде вжито дисциплінарних заходів за скоєне пору- шення, та суворість покарання залежать від усіх обставин, таких, як усвідомлення і серйозність порушення, фактори, що пом’якшують провину, та чи мали місце порушення раніше.

ПорушенняНормнеповиннобутипричиноюсудовогопроцесу

інеповиннодаватимісцяприпущенню, щобулопорушеноправни- чий обов’язок. Ці Норми складені для того, щоб надати можливість правникам керуватися ними у своїх діях і щоб забезпечити систему регулювання поведінки правників через дисциплінарні установи. Вони не створені для того, щоб бути підставою для громадянської відповідальності. Більш того, мета цих Норм може бути знівельо- вана, якщо протилежні сторони будуть користуватися ними як процедурною зброєю. Той факт, що Норма є лише підставою для самостійної оцінки правником самого себе або для санкціонування дисциплінарною установою застосування міри покарання до прав- ника, не означає, що суперник під час другорядного розгляду або врегулювання суперечки шляхом досягнення згоди або компромісу має право домагатися виконання цієї Норми. Відповідним чином, ніщозцихНормнеповиннотлумачитисяяктаке, щододаєщещось до будь-якого реально існуючого правничого обов’язку правників абопризводитьдопозадисциплінарнихнаслідківпорушеннятакого обов’язку.

Більш того, ці Норми не призначені регулювати або торкатися застосування судами привілеїв взаємин «атторней–клієнт» або ре- зультатівпраціправника. Ціпривілеїбулирозробленідлясприяння виконанню законів і забезпечення справедливості судового процесу. Покладаючись на привілей відносин «атторней–клієнт», клієнти мають право чекати на те, що вся інформація, яку вони надають правнику або отримують від нього в межах дії цього привілею, буде захищена від примусового розголошення. Привілей взаємин «атторней–клієнт» є привілеєм клієнта, а не привілеєм правника. Тойфакт, щоувинятковихситуаціяхправникзациминормамимає обмежене право розголошувати конфіденційну інформацію, не ро- бить нечинним твердження про те, що, як правило, клієнт має до- статні підстави чекати, що інформацію, яка стосується його, не буде добровільнорозголошеноіщорозголошеннятакоїінформаціїможе