2. Об’єкти та суб’єкти права інтелектуальної власності.

У Конвенції, якою була заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності (1967 р.) зазначається, що інтелектуальна власність об'єднує права, які стосуються:

1) літературних, художніх і наукових творів;

2) виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо - і телевізійних передач;

3) винаходів у всіх галузях людської діяльності;

4) наукових відкриттів;

5) промислових зразків;

6) товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень;

7) захисту від недобросовісної конкуренції;

8) всі інші права, стосуються інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Наведений перелік не є вичерпним, оскільки не можна назвати всі результати творчої діяльності людини, які з'являються у процесі розвитку людства. Належність об'єктів цивільних прав до об'єктів права інтелектуальної власності може бути встановлена Цивільним Кодексом України (надалі – ЦК України) чи законом.

ЦК України, врахувавши у ст. 420 положення Конвенції, якою була заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності, наводить такий перелік об'єктів права інтелектуальної власності, які набули правову охорону в Україні: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційна таємниця. [2]

Особливістю об'єктів права інтелектуальної власності є те, що вони мають бути результатом інтелектуальної творчої діяльності, тобто творчий характер результатів є обов'язковою ознакою об'єкта права інтелектуальної власності.

Суб'єктами права інтелектуальної власності, згідно ст. 421 ЦК, виступають творець об'єкта права інтелектуальної власності, а саме: автор, винахідник та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. [2]

Таким чином, суб'єкти права інтелектуальної власності поділяються на первинні і похідні. До первинних належать тільки творці – автори творів науки, літератури і мистецтва, виконавці, виробники фонограм і відеограм, автори програм мовлення, винахідники, автори промислових зразків, сортів рослин і пород тварин та інші. До похідних – усі інші особи-правонаступники, до яких право інтелектуальної власності переходить в силу закону чи на підставі договору. [8]

3. Становлення права інтелектуальної власності в Україні.

Як уже зазначалося вище, право інтелектуальної власності має свою історію походження, передумови виникнення та легалізацію на рівні правової категорії як у міжнародному, так і в національному законодавстві.

Становленню національного законодавства про інтелектуальну власність сприяло прийняття Верховною Радою України Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., якою було проголошено, що Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Відповідно до цієї Декларації весь економічний та науково-технічний потенціал, створений на території України, проголошується власністю народу, матеріальною основою суверенітету України і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб громадян України.

До того ж, у становленні законодавства України про інтелектуальну власність важливу роль відіграв Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р., (який наразі втратив чинність) в якому результати інтелектуальної діяльності вперше визнані об'єктами права власності, а також вперше на національному законодавчому рівні був легалізований термін «інтелектуальна власність».

Дещо пізніше у країні були встановлені правові засади створення і використання науково-технічної інформації – законодавець визнав науково-технічну інформацію товаром і об'єктом права інтелектуальної власності. [6].

Трохи пізніше був прийнятий Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. Крім того Верховна Рада України своєю постановою від 19 січня 1995 р. затвердила Положення про порядок оформлення та використання прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, що становлять державну таємницю. Це група спеціальних законодавчих актів, які безпосередньо регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку з наданням правової охорони результатам інтелектуальної творчої діяльності. Про авторське право і суміжні права більш детально буде йти мова у наступному розділі курсової роботи.

Значним досягненням для розвитку право інтелектуальної власності було прийняття нового Цивільного Кодексу від 1 січня 2004, основні положення якого містить Четверта Книга Кодексу. Проте, не можна сказати, що процес розвитку права інтелектуальної власності закінчився, оскільки він є безперервним. Цивільне законодавство постійно вдосконалюється, це також стосується й права інтелектуальної власності.[15]