4. Реформа цивільного законодавства України.

Цивільно-правове забезпечення реформування економічної системи здійснювалося шляхом внесення змін і доповнень до Цивільно­го кодексу України, прийнятого 18 липня 1963 р. Так, відповідно до змін, внесених Верховною Радою України 11 липня 1995 p., загальний термін позовної давності встановлено три роки, незалежно від того, хто є позивачем: фізична чи юридична особа.

Важливою сферою цивільно-правового регулювання стало правове забезпечення процесу приватизації в Україні. Норми приватизаційного права містять Закони України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 6 березня 1992 p., «Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі» від 10 липня 1996 р., «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р., «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 7 липня 1999 р., «Про особливості приватизації підприємств, які належать управлінню Міністерства оборони України» від 18 травня 2000 р., «Про державну програму приватизації на 2000-2002 роки» від 18 травня 2000 р. (данний закон наразі втратив чинність), «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва» від 14 вересня 2000 р. На мою думку всі вищевказані законопроекти спряли розвитку Цивільного Кодексу у тому вигляді, який ми маємо на даний момент.

Відбувалась інтенсивна діяльність з розробки нового Цивільного кодексу. У грудні 1996 р. на розгляд Верховної Ради України було винесено проект нового Цивільного кодексу. Його доопрацювання тривало понад шість років. У червні 2001 р. парламент прийняв у третьому читанні три книги ЦК України: «Загальну частину», «Особисті немайнові права фізичної особи», «Право власності та інші майнові права». У вересні 2001 р. було прийнято ще одну книгу «Спадкове право». У листопаді 2001 р. Верховна Рада прийняла останні дві книги кодексу «Право інтелектуальної власності» та «Зобов’язальне право». Останньої, що доповнила ЦК, стала книга «Спадкове право». Проте, зважаючи на необхідність детальнішого узгодження правових норм, Президент України відправив ці акти на доопрацювання. Після внесення відповідних змін 16 січня 2003 р. був прийнятий новий Цивільний кодекс України. [10]

Висновки

В цій курсовій роботі мною були розглянуті та розкриті загальні положення та особливості права інтелектуальної власності, серед яких особливе місце займає авторське право та суміжні права та патентне право. На сучасному етапі розвитку людста знання права інтелектуальної власності стає вкрай важливим для кожної людини, бо це дає змогу ефективно захищати результати своє творчої діяльності.

Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо у другій половині XX ст., свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Інтелектуальна діяльність і, особливо, інтелектуальна власність визначатимуть стратегію і тактику соціально-економічного прогресу України та будь-які напрями суспільно-корисної діяльності будь-яких осіб та рівень добробуту людей.

Виходячи з ролі і значення інтелектуальної діяльності для соціально-економічного прогресу України як однієї з форм суспільно-корисної діяльності, слід на державному рівні офіційно її оголосити пріоритетною і такою, яка зумовлює успішний розвиток всіх інших форм суспільно-корисної діяльності.

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність, у тому числі Цивільний кодекс України, договірні відносини у сфері інтелектуальної власності регулюють на недостатньому рівні (не всі відносини в зазначеній сфері врегульовані договором або врегульовані дуже стисло). Потребують удосконалення договірні відносини творця і роботодавця. За сучасних умов роботодавець в порівнянні з творцем-працівником перебуває у значно кращих умовах. Зазначену правову нерівність слід усунути.

В сучасних умовах Україні потрібний більш ефективніший цивільно-правовий механізм захисту права інтелектуальної власності, який не обмежувався б лише поновленням порушеного права та компенсацією заподіяних збитків. Зазначений механізм повинен передбачати такі майнові санкції (каральні за своїм характером), які назавжди відбили б у порушника бажання порушувати чуже право інтелектуальної власності.

Як підсумок вищевказаного, можна сказати, що дана тема курсової роботи є досить актуальна як для нашої деражави, так і для всіх інших світових країн.

Сприяючи створенню умов для творчої праці, забезпечуючи правове визнання й охорону творчих напрацювань, закріплюючи за авторами права на використання створених ними набутків і отримання доходів від їх використання, авторське право водночас створює умови для використання інтелектуальних надбань в інтересах суспільства, з просвітницькою та пізнавальною метою.

На початку даної роботи була поставлена мета, а також завдання курсової роботи. На мою думку, вони є виконаними та всебічно розкриті у відповідності до Конституції України, Цивільного Кодексу України, а також низки чинних норматоивно-правових актів. Також було проаналізовану сучасну юридичну літературу.

Загалом, було досліджено основні теоретичні положення права інтелектуальної власності, а також авторського права і суміжних прав та патентного права. Цивільний Кодекс України визначає поняття «право інтелектуальної власності», відображає його співвідношення з правом власності на річ, визначаються об’єкти, суб’єкти права. Цивільний Кодекс також дає перелік об’єктів права інтелектуальної власності, який не є виключним, а також суб’єктів права інтелектуальної власності.

Авторське право і суміжні права регулюється чинним ЗУ «"Про авторське право і суміжні права"». Тоді як патентне право регулюється низкою нормативно-правових актів, такими як ЗУ «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ЗУ «Про охорону прав на промислові зразки».

До того ж, було досліджено становлення права інтелектуальної власності в соціально-економічному розвитку Україні. В кінці роботи було вказано основні реформи цивільного законодавства в умовах незалежної України.