2. Класифікація форм заповіту:

Стаття 1247 ЦК передбачає загальні вимоги до форми заповіту, який має бути:

• складений письмово, із зазначенням місця та часу його складання;

• особисто підписаний заповідачем, або особами, передбаченими ст. 207 Цивільного кодексу;

• посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, зазначеними у статтях 1251-1252 Цивільного кодексу.

Порушення зазначених вимог до форми заповіту тягне за собою його нікчемність (ст. 1257 Цивільного кодексу).

Отже, згідно чинного Цивільного кодексу України заповіт має бути складений в письмовій формі з зазначенням місця та часу його складання, власноручно підписаний заповідачем та нотаріально завіреним.

Закон передбачає такі вимоги щодо посвідчення заповіту нотаріусом:

• нотаріус посвідчує заповіт, підписаний власноручно заповідачем або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів;

• нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Такий заповіт має бути прочитаний заповідачем і підписаний ним. Крім того, у цих випадках вимагається посвідчення заповітів при свідках (ч. 2 ст. 1248 Цивільного кодексу). Стаття 1253 Цивільного кодексу передбачає й інші випадки посвідчення заповітів при свідках. Закон вимагає при посвідченні заповіту присутності не менш як двох свідків. Ними можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Не можуть бути свідками: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки зачитують заповіт вголос та ставлять свої підписи на ньому. Відомості про свідків заносяться у текст заповіту (ст. 1253 Цивільного кодексу).

Законом надається можливість посвідчення секретного заповіту (ст. 1249 Цивільного кодексу), яким є заповіт, що посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Заповідач подає його нотаріусу в заклеєному конверті, на якому має бути особистий підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача вкладає його в інший конверт та опечатує. Заповіт може бути будь-коли змінений, доповнений або скасований заповідачем. Після смерті заповідача, одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту і повідомляє про це членів сім'ї та родичів спадкодавця. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт із заповітом та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписується нотаріусом та свідками. Весь зміст заповіту нотаріус записує у протоколі (ст. 1250 Цивільного кодексу).

Чинним законодавством передбачено і таку форму заповітів як заповіти прирівняні до нотаріально завірених, які мають таку ж саму силу, що і нотаріально завірені заповіти.

У деяких випадках заповіт може бути посвідчений не тільки нотаріусом. Відповідно до ст. 1252 Цивільного кодексу України до нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються:

1. Заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікувальних закладів, а в будинках для престарілих та інвалідів — директорами та головними лікарями цих будинків.

2. Заповіти громадян, які перебувають під час плавання на" морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден.

3. Заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних їм експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій.

4. Заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями зазначених закладів.

5. Заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор та інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військово-службовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ та закладів.

6. Заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Заповіт складається у двох примірниках, один з яких зберігається у нотаріальній конторі, другий видається заповідачу.

Заповіт не може підписувати особа, на користь якої він складений.

При складанні та посвідченні заповіту нотаріус перевіряє, чи є заповідач тією особою, від імені якої складено заповіт, правомірність заповідальних розпоряджень (крім секретного заповіту) та дієздатність заповідача.

Нотаріус повинен відмовити у посвідченні заповіту, якщо в ньому містяться незаконні розпорядження або заповідач є недієздатною особою. Не може бути посвідчений заповіт, якщо заповідач перебуває в такому стані, що не усвідомлює значення своїх дій (наприклад, заповідач тяжко хворий).

Нотаріус не повинен вимагати документи чи будь-які інші докази належності заповідачеві майна, стосовно якого складається заповіт. Цей факт з'ясовується вже після смерті заповідача, тобто на момент відкриття спадщини.

Особлива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодо вкладів у банках (фінансових установах). Вкладник може залишити розпорядження безпосередньо банку (фінансовій установі) про те, кому він залишає вклад у разі своєї смерті. Це розпорядження може бути зроблене у формі напису на обліковій картці вкладника. Підпис вкладника посвідчується завідувачем відповідного відділення банківської установи. Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним, тобто чи складений заповіт щодо цього вкладу, чи ні. Заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банківській (кредитній) установі, повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується всього майна заповідача (ст. 1228 Цивільного кодексу).

У різноманітності форм вираження волі заповідача предметно втілений принцип свободи заповіту, який забезпечується додержанням таємниці здійснюваних нотаріальних дій, у тому числі й таємниці заповіту (ст. 1255 Цивільного кодексу). Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту. За розголошення як самої таємниці складання заповіту, так і таємниці його змісту нотаріуси та уповноважені на здійснення нотаріальних дій посадові особи несуть встановлену законом відповідальність. Наприклад, приватний нотаріус може бути позбавлений ліцензії на зайняття нотаріальною діяльністю, виключений із нотаріальної палати. Крім цього, на нього може бути покладений обов'язок відшкодувати клієнту заподіяні цим збитки та моральну шкоду.