10. Філософія Нового часу

Філософія Нового часу – це початок західноєвропейської класики. Має свої особливості:

1) ХVІІ ст. в історії це період промислового перевороту, пов'язаного з виникненням машинного виробництва;

2) центр виробничої, культурної, соціально-політичної діяльності переміщується у міста;

3) на основі механіки і фізики виникає досвідного математичне природознавство, це час наукової революції, яка полягала не тільки у створенні основ сучасного природознавства, але й у перетворенні науки у соціальний інститут (виникають Лондонське королівське товариство вчених і Паризька Академія наук);

4) наука приходить на зміну вірі і релігії, домінує у культурі. Якщо у центрі проблематики схоластичної філософії проблема співвідношення віри і розуму то в Новий час – розуму і природи (можливості раціонального панування над нею);

5) осмислює новий образ природи і людини. Якщо у ренесанс відношення до природи художнє, то у ХVІІ ст. природа позбавляється божественного сенсу і перетворюється на об'єкт корисних намірів. Поставити її сили на службу людським потребам. Гаслом Нового часу стає "Знання – сила”

6) механістичний підхід до розуміння світу і людини;

7) поряд з пантеїзмом (бог є усе) поширюється концепція деїзму;

8) людина у механістичній картині світу розглядається як частка природного механізму, і тому вона залежна і підкорена порядку природи. Людина починає розглядатися як певні механізми, автомати;

9) механіцизм вів до дегуманізації самої філософії. Якщо епоха середньовіччя і Відродження підносили людину (хоча по-різному) розглядаючи її як "подобу божу”, як "вінець творіння”, то нового часу філософія заводить до механізму, машин, автомата.

Таким чином можна окреслити основні риси філософії Нового часу.

1. Гносеологізм – світоглядна настанова, яка виходить з того, що теоретичне пізнання є вищим, сенсом життя людини (основна риса ф/с Нового часу) (на перше місце виходить наука про пізнання світу. На перший план матеріалістична спрямованість філософії, це обумовлюється орієнтацією на науку).

2. Деїзм – Бог дає перший поштовх, а потім усувається від справ. Всесвіт розвивається відповідно до природних законів.

3. Механіцизм – розуміння природних процесів і людини, різноманітні форми розвитку зведені до механічного руху. "Людина – машина” – крайнє вираження механіцизму Нового часу. Перетворення світу на основі зведення його до простих механізмів.

4. Матеріалізм – який спирається на великі відкриття природних наук розповсюджених на явища природи.

5. В теорії пізнання виявляються взаємообумовлені напрями: емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм (грец. еmpeiria – досвід) - філософський напрям, який визнає чуттєвий досвід основним і єдиним джерелом і змістом знання.

Емпіризм ХVІІ – ХVІІІ ст. – матеріалістичний емпіризм, такий, який стверджує, що чуттєвий досвід об'єктивно відображує навколишній світ. (Пізніше з'являється об'єктивно ідеалістичний емпіризм, такий, що визнає єдиною реальністю суб'єктивний досвід / 5 ерклі, Юм).

Раціоналізм (лат. rationalis – розум) – філософський напрямок, який визнає розум основою пізнання. Раціоналізм протистоїть як ірраціоналізму (інтуїтивізм) так і емпіризму. Основоположником раціоналізму є дуаліст Декарт.

Основоположним мотивом філософії англійського мислителя Френсіса Бекона з'явилася ідея про те , що наука повинна дати людині владу над природою. Йому належить крилата фраза: «Знання - сила! ». На думку Бекона , наука повинна бути орієнтована не на схоластичні побудови , а на отримання практичної та повсякденному користі. З цією метою пошук об'єктивної наукової істини дає людині досліди двох видів:

 плодоносні досліди ;

 світлоносні досліди .

Перші здатні принести негайний практичний результат , другі - пролити світло на внутрішні причини природних процесів. Останні , власне, і є наукою. А оскільки душа людини володіє трьома основними здібностями ( пам'яттю , уявою і розумом) , то і основними науками будуть історія , поезія і філософія. Завдання історії полягає в описі і збереженні фактів минулого і сьогодення досвіду , поезія задовольняє естетичні потреби особистості , а філософія прагне узагальнити накопичений досвід. У неї є три головних предмета дослідження: Бог , природа і сама людина. При цьому природу людина пізнає безпосередньо , Бога - через природу , а самого себе шляхом рефлексії.

Головна перешкода на шляху пізнання полягає в тому , що справжнє знання як точне відображення буття затьмарюється помилками розуму. Ці перешкоди на шляху наукового пізнання він називає «привидами » або « ідолами » пізнання. Людина не може бути вільний від тих чи інших ідолів. Почасти вони даються їй від народження , а почасти купуються в ході життя . Є чотири види « ідолів пізнання» :

Ідоли роду : виникають з бажання людини здійснювати узагальнення при незначній кількості емпіричних фактів . Вони властиві також спробам тлумачити природні процеси за аналогією з самою людиною.

Ідоли « печери » : виникають в процесі пізнання світу як наслідок тих індивідуальних особливостей життєвого досвіду , психології та фізіології , якими володіє кожна людина .

Ідоли площі: породжуються мовним спілкуванням людей , коли буденне мислення засмічує споглядання істини. Чи є результатом некритичного вживання понять .

Ідоли театру ; є наслідком сліпої віри в авторитет якої теорії чи мислителя , вчення яких прийнято вважати непохитними .

Для очищення розуму від ідолів пізнання Бекон пропонує використовувати метод індукції , тлумачений їм як безперервне і поступове узагальнення приватних фактів про досліджуваний об'єкт .

Філософія французького філософа Рене Декарта склалася в тісній залежності від математичних і фізичних досліджень . В основу свого вчення він поклав принцип очевидності або безпосередньої достовірності знання ..

В цілому раціоналістичний метод пізнання можна представити у вигляді чотирьох послідовних дій :

• допускати як істинних положення, які не можуть викликати жодних сумнівів у своїй істинності;

• розчленовувати складну проблему на складові її приватні проблеми ;

• методично переходити від відомого і доведеного до невідомого і недоведеним ;

• не допускати пропусків у логічних ланках дослідження .

{Філософію в образній формі мислитель уподібнює дереву , корені якого тотожні метафізиці , стовбур - фізиці ( вченню про природу ) , а гілки представляють інші , похідні від головних науки . Серед останніх своєю значимістю виділяються медицина , механіка і етика. Таким чином , Р. Декарт (як раніше - Ф. Бекон) проголошує єдність всього наукового знання. Філософія при цьому повинна бути практичною наукою , щоб забезпечити людині чільне положення над природою.}

Центральним поняттям у філософії Р. Декарта виступає категорія субстанції. Її він визначає як певну самодостатню реальність і , в строгому сенсі слова , вона тотожна Богові. Людині субстанція відкривається двояко: як духовне і матеріальне початку буття. І перша і друга субстанції створені Богом. Але якщо перша в якості головного атрибуту наділена непротяжністю і неподільністю , то друга має якості величини : довжини , ширини , глибини і т.д. Вона ділена на частини , має рух і форму. Матеріальну субстанцію вивчає фізика , а духовну - метафізика .

Взагалі основна риса філософських поглядів Р. Декарта полягає в тому , що з його точки зору субстанціональна основа буття вони єдина, а дуальна : світ розпадається на « мислячу субстанцію » і « протяжну » (матеріальну) субстанцію , на «душу» і « тіло» .

Виходячи з цього положення , філософ вважав, що для будь-якої наукової діяльності застосовні два найважливіших правила : по-перше , явища зовнішнього , матеріального світу слід розглядати виключно з точки зору механічного руху і , по-друге , явища внутрішнього , духовного світу слід розглядати , в свою чергу , з точки зору розсудливого самосвідомості.Непорушним затвердженням для Декарта стала думка , що людина може засумніватися в чому завгодно , але тільки не у власному сумніві . Інакше кажучи , сумнів є один з актів мислення . У свою чергу , якщо сумнів - достовірний факт буття мислячої людини , то воно існує лише остільки , оскільки існує сама людина. Звідси випливав знаменитий картезіанський теза , що головним атрибутом будь-якого існування є мислення : « Мислю, отже , існую» .