14. Вплив демографічних процесів і технологічної революції на міжнародні відносини (Тофлер «Третя хвиля» і «Війна і анти війна»)

Найважливішою з головних тенденцій сучасного світового роз­витку є різке збільшення населення Землі та посилення демо­графічного дисбалансу між багатими і бідними країнами. У XVIII ст. світове населення збільшувалось кожні 75 років на чверть мільярда, нині такий самий приріст відбувається кожні три роки, а кількість мешканців планети вже перевищила 5 млрд осіб. Згідно з підрахунками Світового банку сукупне населен­ня Землі може «стабілізуватись» приблизно на рівні 10-11 млрд у другій половині XXI ст., проте за іншими розрахунками во­но сягне 14,5 млрд.

Демографічна проблема тісно пов'язана з проблемою темпів економічного зростання. Приріст населення, що прогнозується, не може бути забезпечений необхідними для життя засобами, якщо зберігатимуться нинішні форми і рівні споживання.

Глобальний демографічний вибух вплине і на національну без­пеку, оскільки вона залежить від наявної кількості чоловіків, здатних служити в армії. Зменшення на Заході вікової групи дієздатних молодих людей неминуче зумовить скорочення чи­сельності збройних сил, і якщо у його суперників рівень наро­джуваності вищий, він стане стратегічно уразливим.

Важливими наслідками змін у прирості населення у сфері міжнародної безпеки є потенційне розширення масштабів соціальної невдоволеності, політичної нестабільності та ре­гіональних війн. Додатковою перешкодою для міжнародного взаємопоро-зуміння (особливо між Північчю і Півднем) є вплив вікової структури населення на розвинені країни та країни, що роз­виваються. Якщо перші змушені піклуватися переважно про старих людей, кількість яких неухильно збільшується, то другі несуть на собі нелегкий тягар піклування про молоде по­коління.

Розвинені суспільства дедалі більше коштів спрямовуватимуть на соціальне забезпечення своїх громадян похилого віку і не змо­жуть надати достатню допомогу решті жителів Землі у розв'язанні складних проблем з молодим поколінням. Анормаль­на вікова структура і пріоритетні капіталовкладення країни у соціальне забезпечення високої частки «залежних вікових груп» можуть стати гальмом для зростання її населення, зму­сивши її змінити свою політику щодо держав з великою част­кою працездатних людей і великими вкладеннями коштів у ви­робництво.

Коли демографічний бум збігається з відносним зменшенням матеріальних ресурсів, це спричинює міграційні процеси, які зу­мовлюють проблеми розподілу ресурсів, побоювання щодо втрати контролю над національними кордонами і традиційним суверенітетом, змішаних шлюбів, що розмивають чистоту етно­су і раси, насадження іншого способу життя, релігійних норм і культурних звичаїв. Нелегальна імміграція є причиною епідемій старих і нових хвороб, які стають додатковим тягарем для держави і спричинюють озлобленість щодо іноземців.

Демографічний вибух відбувається в умовах, коли світова еко­номіка стає ціліснішою і багатшою, хоча нагромадження багат­ства і його споживання відбуваються нерівномірно. Головними творцями нових технологій дедалі частіше стають великі транс­національні корпорації, що мають глобальну сферу впливу, але не глобальну відповідальність.

Розвиток технологій і заміна численних традиційних видів діяльності на нові системи виробництва є ще однією головною тенденцією сучасного світового розвитку. Якісно новим явищем сучасної світової економіки є зростан­ня дисбалансу між двома суперечливими структурними криза­ми, коли багаті країни страждають від перевиробництва, а бідні - від недостатнього виробництва. Широке впровадження біотехнологій у сільське господарст­во може загострити відносини між Північчю та Півднем. Якщо вони будуть створені у країнах, що розвиваються, то це може призвести до збільшення експорту продовольства у розвинені країни, що, в свою чергу, може створити серйозну загрозу для їхніх фермерів.

Отже, розвиток технологій неспроможний подолати глобаль­ну демографічну кризу і ліквідувати прірву між Північчю і Півднем.

\

15. Типологія міжнародних відносин

Міжнародні відносини ґрунтуються на взаємодіях величезної кількості учасників, кожен з яких керується власними інтересами та мотиваціями. Специфіка їхньої участі у процесах, що відбуваються в міжнародному середовищі, безпосередньо залежить від типу учасника. З огляду на це, можна визначати межі функціональної активності та особливості діяльності учасників міжнародних відносин.

Типологія учасників міжнародних відносин є темою досить серйозної полеміки між державоцентристами (етатистами) та транснаціоналістами. Вона стосується не так виокремлення та дефініювання типів активних учасників міжнародних відносин (суб'єктів), як співвідношення між ними.

Утім, не викликає особливих дискусій твердження про те, що учасниками міжнародних відносин можна вважати держави, міжнародні організації та суспільні групи. Значно рідше до них також додають і фізичних осіб, яких переважно розуміють як децидентів, тобто осіб, що від імені тих чи інших суспільних структур приймають рішення.

Рівень, на якому фізичні особи взаємодіють між собою, можна вважати елементарним рівнем міжнародних відносин. Усі інші суб'єкти міжнародних відносин взаємопов'язані з цим рівнем взаємодій, оскільки будь-які суспільні структури є асоціаціями людей, організованими за певним принципом.

Серед осіб, що активно діють у міжнародних відносинах, виокремлюють політичних осіб {homo politicus). їх розуміють як публічних політиків, уповноважених до прийняття та реалізації рішень у сфері зовнішніх зв'язків держави. Тобто, їхня компетенція у прийнятті рішень стосується не лише зовнішньополітичних проблем, а й будь-яких інших, що пов'язані з інтересами громадян у міжнародному середовищі.

Звідси випливає, що політичною особою є не лише політик, який тим чи іншим способом бореться за владу, щоб реалізувати власну програму дій, а й державний чиновник, котрий зобов'язаний ці дії конкретизувати та здійснювати. У широкому розумінні політичною особою можемо вважати людину, яка уповноважена приймати та реалізовувати рішення, пов'язані з інтересами суспільства у міжнародному середовищі.

Важко уявити, що одна людина самотужки діє у сфері міжнародної політики, для цього їй потрібно, згідно з власними переконаннями, принаймні знайти групу однодумців. У будь-яких інших видах міжнародних відносин людина цілком може діяти самостійно, залишаючись, однак, під прямим чи опосередкованим контролем держави. Переважною сферою діяльності людини у міжнародному середовищі є реалізація її особистих інтересів та прагнень. Реальна потреба регулювати відносини між окремими фізичними особами та державами зумовила виокремлення в юридичній науці міжнародного приватного права.

Міжнародні організації є колективним учасником міжнародних відносин, через те що інституції та органи, які виникли в їх межах, забезпечують реалізацію інтересів держав, осіб чи суспільних груп, що їх створили. Міжнародні організації поділяють, зазвичай, на міждержавні та недержавні, залежно від того, хто є засновником. Засновниками можуть бути "уряди держав, а в недержавних організаціях — фізичні особи, юридичні особи або їхні угруповання"Недержавні організації, створені окремими фізичними особами, суспільними групами та їх організаційними структурами, відображають у міжнародних відносинах спільність індивідуальних чи групових інтересів членів організацій.