Shelekhova_UM-pere_DPA_11ukr_(173-12)_S

«А може, й справді Айвазовський мав рацію, я ні на що не здатний». Вирішив спробувати ще раз. Éого зараховують вільним слухачем.

Куїнджі багато працює. На останні копійки купує фарби й полотно, але його роботи, подані на академічні виставки, залишаються непоміченими. І знову закрадається сумнів у правильності обраного шляху. А потім він поїхав на етюди в Україну. І все раптом змінилося. Усі малювали прекрасні краєвиди, кобзарів, весілля, ярмарки, а він вирішив показати в холодному Петербурзі справжню літню українську ніч, оспівану так щиро М. Гоголем.

Видатний російський художник Іван Крамськой, побачивши його полотно, визнав Куїнджі найкращим пейзажистом і закликав усіх художників, присутніх на тій виставці, скласти протокол, що їм випало бачити справжнє місячне світло на його полотнах.

41. «ßê тåáå íå ëþáèтè, Êèєâå міé!»

Коли йдеться про якесь місто чи країну, завжди виникають певні асоціації. Париж – місто Ейфелевої вежі, Нью-Éорк – місто статуї Свободи й діловий центр наймогутнішої держави, Єгипет – країна пірамід... Проте й нам з вами є чим пишатись: значна кількість світових святинь, архітектурних звершень є гордістю нашого славетного міста Києва.

На запитання, що подивитися в Києві, кожен відповість по-своєму. І це не дивно, бо ж Київ є «золотою скарбничкою» для туристів. Старовинні храми з тисячолітньою історією, музеї, заповідники.

Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник – унікальний архітектурний ансамбль, один з найбільших музейних комплексів Східної Європи. Тут зосереджено 144 споруди. Києво-Печерська лавра – це видатний пам’ятник не тільки слов’янської, а й загальносвітової культури, який входить до Списку об’єктів Світової Спадщини ЮНЕСКО.

Поява Києво-Печерського монастиря обумовлена політичними, економічними, соціальними й культурними наслідками хрещення Київської Русі. У «Повісті минулих літ», автор якої – інок Печерської обителі Нестор, сказано, що в 1051 році подвижник Антоній заснував у печері монастир. Повернувшись зі Святого Афону, Антоній довго ходив монастирями рідної землі й не знайшов для душі своєї гідного місця. Тому він вирішив усамітнитися в давній печері неподалік від кня-

УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ

УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ

жого села Берестового. Аскетичний спосіб життя Антонія уславив його в усій Русі. Біля нього почали збиратися однодумці, яких Антоній постригав в іноки. Коли кількість братії досягла дванадцяти осіб, він поставив ігуменом Варлаама, а сам переселився на сусідній пагорб і викопав там нову печеру. Так виникли печери, пізніше названі Ближніми й Дальніми. Коли число братії зросло до ста, князь Ізяслав, на прохання Антонія, подарував ченцям гору над печерами, де побудовано першу дерев’яну церкву. Так був створений монастир. Печери ж перетворилися на місце поховання.

Син великого київського князя Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський надав Печерському монастирю титул лаври.

З XII ст. збереглася майже в первозданному вигляді одна церква – Троїцька надбрамна церква над воротами головного входу в Лавру. Вона вистояла, незважаючи на численні війни, пожежі та інші нещастя, яких зазнавала Лавра впродовж своєї історії.

Національний заповідник «Софія Київська» – одна з головних святинь Східної Європи. Шедевр мистецтва мозаїки – зображення Оранти ХІ ст. «Софія Київська» – це заповідник площею 5 гектарів, чудової краси ансамбль пам’яток українського зодчества XI–XVIII століть. Найцінніша споруда заповідника – Софійський собор – всесвітньо відома пам’ятка архітектури та монументального живопису XI століття.

Софійський собор засновано на честь перемоги Ярослава над печенігами. Навколо собору – центральної споруди Ярославового міста – стояли кам’яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір’я митрополії було огороджено муром. До наших днів від XI століття збереглися лише Софійський собор та руїни Золотих воріт – парадного в’їзду до древнього Києва. Назва собору «Софійський» походить від грецького слова «софія», що в перекладі означає «мудрість». Збудований як головний митрополичий храм Русі, Софійський собор у давнину був громадським і культурним центром держави. При соборі велося літописання. Тут Ярославом Мудрим було створено першу відому в Давній Русі бібліотеку.

42. «Вагнерівська примадонна» ХХ століття

Образ Соломії Крушельницької став уособленням справжньої жіночої вроди, великого таланту й рідкісної природи голосу. Голосу, що вражав, полонив, бентежив... Який, якось почувши, уже неможливо було забути.

Соломія народилася 1872 року на Тернопільщині в сім’ї священика. Ùе в дитинстві дівчинка виявляла неабиякі музичні здібності. Училася грати на фортепіано, співала в хорі. Батько підтримав потяг дочки до співу і на позичені гроші відправив її навчатися до Львівської консерваторії, яку вона закінчила з відзнакою.

Соломія успішно дебютувала у Львівському оперному театрі. Саме тоді її почула італійська співачка Джемма Белінчіоні, яка гастролювала у Львові. Помітивши неабиякі вокальні здібності дівчини, вона запропонувала їй поїхати до Італії на прослуховування до фахівців. У Мілані Соломія почала брати уроки у відомої викладачки вокалу, яка розкрила широкі можливості голосу своєї учениці.

Через рік Крушельницька вже співала провідні партії на кращих оперних сценах Італії. Тріумф, якого вона досягла в цій країні, відкрив перед нею двері оперних театрів багатьох країн світу.

Співачка, яка звикла постійно вдосконалюватися, не зупинялася на досягнутому. Невдовзі вона поїхала до Відня, щоб вивчити провідні партії в операх Вагнера. Це був ризикований крок для молодої співачки: щойно діставшись перших вершин у мистецтві бельканто, опановувати зовсім іншу манеру співу, пробувати себе в партіях, на яких не один співак утратив голос... Однак ризик виправдався: Крушельницька стала найвидатнішою «вагнерівською примадонною» ХХ століття.

Її голос звучав у всьому світі, її запрошували найпрестижніші театри, і скрізь був тріумф. Співаючи у Варшаві, Соломія щороку приїздила на гастрольні вистави до Петербурга. Російська критика називала її «жінкою-Шаляпіним», вищої оцінки годі було й чекати. Запрошена співати в царському палаці, Крушельницька закінчила свій виступ так, як це завжди робила в усіх країнах світу, – українськими піснями. І коли сам імператор запитав «італійську примадонну», що це за пісні і якою мовою вона їх співала, Соломія відповіла: «Це пісні мого народу, українські пісні».

Коли Крушельницькій було трохи за сорок, вона пішла зі сцени, вважаючи, що всі партії її репертуару написано для молодих жінок. Присвятивши себе тільки концертній діяльності, вона виконувала старовинні, класичні, сучасні й народні пісні. В Італії Крушельницька прожила понад сорок років, а після смерті свого чоловіка вирішила повернутися на батьківщину.

На жаль, життя в тогочасному Львові виявилося для співачки нелегким. Радянська влада відібрала львівський будинок Крушельницької, виділивши їй тільки квартиру. Незважаючи на це, Соломія Амвросіївна досить швидко ввійшла в

мистецьке життя міста. Вона стала професором Львівської

УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ

УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ

консерваторії імені Миколи Лисенка, викладала вокал, влаштовувала концерти у філармонії...

Востаннє співачка вийшла на сцену в 1949 році. У Великому залі Львівської філармонії вона вкотре підкорила публіку надзвичайним голосом і артистизмом. Це був майстер-клас славетної Соломії. Мало хто знав, що вона вже була хвора на рак горла. Можна тільки припустити, якою ціною давався їй спів... Через два роки Соломії Крушельницької не стало. Поховано співачку на Личаківському цвинтарі у Львові.

43. Здоровий спосіб життя

Кожна людина бажає жити довго й щасливо. Але що ми робимо для того, щоб вести здоровий спосіб життя? Якщо проаналізувати те, як більшість звичайних людей проводить свій день, то виходить якраз навпаки. Кожного дня ми робимо те, що тільки погіршує наше здоров’я.

Зазвичай розклад типового дня починається з того, що ми, не виспавшися зранку, підхоплюємося з ліжка, протираємо очі, нашвидкуруч снідаємо й збираємося на роботу чи навчання. Потім весь день проводимо в метушні, нервуючи через дрібниці, сперечаючись з оточенням і намагаючись переробити купу запланованих завдань. І так день у день.

Далі вихідні дні, побутові проблеми, поглинання їжі, відсипання й пересипання, вечір перед телевізором тощо. Понеділок – усе з початку. Чи можна в такому разі говорити про здоров’я чи здоровий спосіб життя?

Так що ж таке здоровий спосіб життя? Як досягти гармонії життя й щодня забезпечувати собі заряд енергії та бадьорості, щоб прожити життя так, як ми того хочемо, – щасливо та довго? Чи можливо цього досягти і як саме? Тут усе залежить від нас самих.

З погляду медиків, здоровий спосіб життя – це гармонійний режим поєднання роботи й відпочинку, оптимальне харчування, фізична активність, дотримання гігієни, відсутність шкідливих звичок, а також найважливіший складник – доброзичливе ставлення до оточуючих і до життя взагалі в будь-яких його проявах. Багато спеціалістів у сфері здорового способу життя дотримуються такої ідеї, що психологічний складник відіграє дуже важливу роль.

Але чому ми робимо те, що шкодить нашому здоров’ю? Тому що це приносить нам задоволення? Деякі шкідливі звички нам настільки дорогі, що ми не в змозі відмовитися від них. Інколи ми просто безсилі зробити щось задля того, щоб

кардинально змінити своє життя. Отже, просто знати, що таке здоровий спосіб життя, – недостатньо. Так само, як і лікар не застрахований від хвороб і не може не хворіти тільки тому, що він лікар.

Ùоб бути здоровим і дотримуватися здорового способу життя, треба весь час докладати зусиль, потрібно мати силу волі й тверде бажання досягти поставленої мети.

Існує достатньо інформації щодо того, що корисно, а що шкідливо. Але ми повинні просто прислухатися до себе, зрозуміти на рівні своєї свідомості, що ми в змозі змінити себе, повірити в самого себе.

Якщо говорити про перший крок на цьому нелегкому шляху, треба спочатку проаналізувати свій розпорядок дня.

Другий крок – замінити шкідливі дії на такі, які не шкідливі, але приносять нам задоволення. Це треба робити поступово. Якщо ми одразу поставимо надто високу мету, нам нереально буде її досягти, ми швидше за все її не виконаємо. Це створить повне розчарування й почуття безсилля.

Отже, запропонований метод дуже простий, але досить ефективний. Ми просто поступово замінюємо кожну свою шкідливу звичку на щось, що нам приємно робити, але не шкодить нашому здоров’ю. Ось і весь секрет досягнення здорового способу життя, хорошого настрою й приємних вражень від життя.

44. Кава Юрія Кульчицького

Діялося це 1683 року далеко від України.

Величезна армія турецького султана Ахмета ІІ, яка завоювала багато європейських міст, узяла в облогу столицю Австрії Відень. Урятувати нечисленних захисників Відня могли тільки союзники – німці й поляки, якби вони прийшли на допомогу. Але союзники не знають, що турецькі війська стоять під самими мурами Відня. Ùоб передати таку звістку, пробратися через ворожі кордони зголосився вусатий чолов’яга з люлькою в зубах. Він сказав, що знає турецьку мову й легко може видати себе за турка.

Це був український козак Юрій Кульчицький. На той час йому виповнилося сорок три роки. Народився він поблизу Самбора на Львівщині. Закінчив церковну школу і ще зовсім юним хлопцем подався на Січ. У походах і битвах швидко став бувалим козаком. В одному з походів йому не пощастило – потрапив до турків у полон. Однак біда принесла Кульчицькому й користь: здібний бранець бездоганно вивчив турецьку мову.

УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ

УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ

Після викупу з полону Кульчицький переїхав до Відня, де спочатку працював перекладачем, а потім став купцем.

Австрійські воєначальники вручили сміливцеві листа. Він, переодягнувшись у турецьке вбрання, разом із товаришем сербом Михайловичем зміг пробратися через ворожий заслін і передати листа союзникам. Ті швидко зібрали військо й рушили до Відня, щоб урятувати столицю.

І оборонці протрималися, доки надійшла допомога. Під стінами Відня об’єднані війська німців, поляків і козацькі полки розгромили турецьку армію.

Зібралися після перемоги найшанованіші люди Відня й запитали Кульчицького, якої винагороди бажають сміливці. Михайлович захотів грошей, щоб будинок купити. Кульчицький нічого не захотів, лише попросив віддати каву, яку турки покинули з переляку в своєму таборі. Пояснив, що дуже любить каву, звик до неї в турецькому полоні. Віддали йому гору мішків із кавовими зернами. І довго всі дивувалися, навіщо нормальній людині пити таку гіркоту.

Пізніше Юрій Кульчицький видав книжку про свої військові пригоди. Її прочитало багато людей. А в центрі Відня він відкрив першу в місті кав’ярню. І кожен, хто прочитав книжку, йшов до кав’ярні, щоб побачити героя. Купували каву, кривилися, аж сльози від тієї гіркоти їм з очей текли. І тоді Кульчицький вирішив додавати до кави цукор. Тепер усі пили її із задоволенням. І цей рецепт у нього перехопила вся Європа і ще й до сьогодні готує каву саме за ним. Шкода тільки, що забули назвати її «кава по-кульчицьки».

Хороброго козака віденці запам’ятали не тільки героєм, рятівником свого міста. Він лишився для них ще й першим віденським кав’ярником.

Коли Кульчицький помер, уся столиця Австрії ховала його з великими почестями. Пізніше, у XIX столітті, одну з віденських вулиць назвали на його честь. А на одному з будинків було встановлено невелику бронзову скульптуру. Кульчицький зображений у турецькому одязі, його обличчя прикрашають чудові козацькі вуса. У лівій руці він тримає тацю з філіжанками кави, а в ногах знаходяться трофеї розбитої турецької армії – пощерблені ятагани, бунчуки, хоругви з півмісяцями.

45. Шоколадний Львів

Уже не одне століття Львів тішить своїх мешканців і гостей особливою аурою із запахом кави й шоколаду. Старе місто наче оповите історією, яку можна відчути на смак, а її солодкі шматочки привезти як сувенір своїм рідним і близьким. Адже шоколадні шедеври львівських кондитерів є відомими й визнаними як у нашій країні, так і за її межами.

У Старому Світі про шоколад дізналися лише в шістнадцятому столітті. Éого почали ввозити до Європи із завойованої держави ацтеків. А те, що полюбилося Європі, неодмінно потрапляло до Львова. Шоколад довго залишався напоєм аристократії. Доступним для простого населення він став лише у вісімнадцятому столітті, коли істотно знизилися ціни на какао. А доки шоколад був екзотичним продуктом, пересічні мешканці міста насолоджувалися різноманітною випічкою.

Перші кондитерські мануфактури з’явились у Львові вже у вісімнадцятому столітті і з часом переросли в невеликі кондитерські підприємства – цукерні. Таку ж назву мали й магазини солодощів. Майстерність львівських кондитерів і асортимент цукерень жодним чином не поступалися європейським, а іноді навіть перевершували їх.

Першу львівську цукерню було відкрито на початку дев’ятнадцятого століття на площі Ринок. А вже у вісімдесятих роках цього століття найстарішою й найпотужнішою стала фабрика «Бранка», вишукана солодка продукція якої постачалася до столиць Європи.

З початком двадцятого століття майже в кожному будинку, які розташовані на теперішніх проспектах Свободи й Тараса Шевченка, з’являлися цукерні. Тоді ж у Львові було засноване Товариство цукерників для Галичини й Буковини. А в тисяча дев’ятсот десятому році почала діяти ще одна кондитерська фабрика – «Газет», яка стала однією з найбільших у Європі. Саме «Бранка» і «Газет» стали предтечею сучасного підприємства «Світоч». Разом вони випускали понад п’ять тисяч тонн солодкої продукції на рік.

Вироби цих фабрик реалізовував торговий заклад Залєвських, який здобув популярність серед львів’ян. Цукерню прославив і всесвітньо відомий фантаст, уродженець Львова, Станіслав Лем, який описав її в книзі спогадів «Високий замок».

Багато кондитерських закладів відкрилося у Львові після Першої світової війни. Тоді ж було засновано знамениту фабрику «Ôортуна нова», яка постачала свою продукцію українській діаспорі до Сполучених Штатів Америки. Тут уперше

УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ

УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ

було випущено серію шоколадок з назвою «Солодка історія України», на обгортках яких було зображено портрети правителів України від Володимира Великого до гетьмана Скоропадського.

Після Другої світової війни кондитерські фабрики у Львові було націоналізовано, а на їх основі створено Український кондитерський трест західних областей. У важкий повоєнний час виготовлення солодощів було далеко не першочерговим завданням, тож бракувало техніки й спеціалістів. Майже два десятиліття фабрики працювали неритмічно. Підвищувати їх ефективність почали лише на початку шістдесятих років минулого століття, коли було створено підприємство «Червона троянда», назву якого пізніше змінили на всім відому – «Світоч». Відтоді це слово стало знаком якості й традицій «шоколадного Львова» для всієї країни.

Сьогодні львівська фабрика «Світоч» стала частиною міжнародної компанії «Нестле», і її солодка вишукана продукція знайшла прихильників у всьому світі.

46. Перші автомобілі на вулицях Києва

Нині не можна уявити наше повсякденне життя без автомобіля. А чи знаєте ви, що історія його появи тісно пов’язана з Києвом?

Київ був одним із міст, де традиційно втілювалися в життя сміливі інженерні ідеї. Тут у кінці дев’ятнадцятого століття з’явився електричний трамвай, який був другим у Європі (після Берліна), а на початку двадцятого – фунікулер з’єднав Верхнє місто з Подолом . У київському небі можна було побачити перші багатомоторні літаки й дирижаблі. А сто п’ятнадцять років тому сенсацією стала поява на Подолі першого саморушного екіпажу з трьома пасажирами, який жваво пересувався по вулиці без коней за допомогою гасового двигуна.

З того часу кількість автомобілів на вулицях міста швидко зростала, і вже постало питання про врегулювання їх руху. Київська міська управа почала видавати ліцензії на технічну придатність машин.

Звичайно, тоді всі автомобілі були закордонного виробництва, вони дорого коштували, і придбати їх могли лише заможні й впливові кияни. З часом кількість автовласників зростала і вони утворили клуб автомобілістів. Товариство мало свій статут і емблему з гербом Києва. Спочатку клуб роз-

ташовувався на сучасній вулиці Богдана Хмельницького, пізніше – на Хрещатику.

Варто окремо згадати одного з відомих автомобілістів того часу – Володимира Подборського. Палко закоханий у спорт, він був душею багатьох цікавих спортивних заходів, що проводилися в Києві: змагання веслувальників і вітрильників у яхт-клубі на Дніпрі, легкоатлетів і автомобілістів. Однак його професійним заняттям було викладання в Олександрівському ремісничому училищі предмета, який називався автомобілізм. Адже з самого початку водії поділялися на професійних і аматорів. Перевозити пасажирів, заробляючи на життя, мали право тільки професіонали. Інші ж возили себе й свою родину, насолоджуючись технічними можливостями своїх авто, або були учасниками спортивних перегонів. Під час таких змагань бралася до уваги не тільки вправність водія. Кожен спортсмен мав бути чесним і глибоко порядним, хизуватися дорогим авто вважалося неприпустимою невихованістю, засуджувалася пихатість.

Із появою автомобілів прийшли з французької мови слова «шофер» і «гараж». На початку двадцятого століття майже всі київські гаражі були переважно прокатними й розміщувалися в центрі. Деякі власники особняків чи прибуткових будинків мали гаражі на своїх садибах. У місті діяли численні ремонтні майстерні, існували десятки представництв фірмвиробників, прокатні пункти, магазини. Продавалися автомобілі, назви яких відомі й сьогодні: «Мерседес», «Опель», «Ôорд», «Пежо».

Навесні тисяча дев’ятсот тринадцятого року в Києві відкрилося кілька автобусних маршрутів. Автобуси курсували між сучасними Європейською площею й Олімпійським стадіоном, щоранку подавалися на залізничний вокзал – до прибуття ранкових потягів. Товариство швидкої допомоги мало шість санітарних карет і два санітарних автомобілі, які пожертвували для киян відомі меценати Анатолій Родзянко й подружжя Харичкових.

Із початком Першої світової війни значна частина автомобілів була реквізована урядом для потреб армії та загонів Червоного Хреста.

Сьогодні завдяки автомобілям кияни мають змогу бути мобільними, комфортно пересуватися містом. Однак постійне збільшення кількості машин стає серйозною проблемою для столиці. Та це вже інша історія.

УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ