52. Про покликання святого Теодосія до Бога

Проживши богоугодне життя, дійшов до його кінця, то наперед передбачив свій відхід до Бога і день свого упокоєння: бо смерть для праведників - це упокій. Тоді він звелів скликати всю братію, навіть тих, що порозходилися по селах чи за іншою потребою. Коли ж скликали усіх, почав наказувати служителям, і наставникам, і слугам, щоби кожен продовжував виконувати доручену йому справу з усім старанням і страхом Божим, в покорі й любові. Зі сльозами навчав усіх про спасіння душі і про боговгодне життя, про піст і про ревність до церкви та про перебування у ній зі страхом; про братолюбність і смирення, щоби мати любов і покору не лише до старших, а й до своїх ровесників. Сказавши це, відпустив їх.

По тому прийшов благочестивий князь Святослав відвідати Блаженного. А він, відкривши свої праведні уста, почав навчати його про благочестя, і як оберігати православ'я, і як турбуватися про святі церкви. До цього сказав: «Молюся Господу Богові і Його Пренепорочній Матері світу про твоє благочестя і про твою державу, щоби дав тобі тихе й небунтівне правління. І доручаю твоєму благочестю оцей святий монастир Печерський, дім Святої Богородиці, який сама зволила спорудити, і нехай ним не володіє ні архиєпископ, ні жоден із клириків Софійських, а нехай твоя влада завідує ним, а після тебе - твої діти та нащадки твого роду».

Виступив на Блаженному холодний піт і охопила його сильна лихоманка. Уже не міг йому нічого [сказати], а лежав на одрі. Та сказав таке: «Хай буде воля Божа, як Йому завгодно, так хай і вчинить зі мною. Однак молюся до Тебе, Владико мій, Ісусе Христе, будь милостивий до моєї душі, щоб не зустріла вона лукавства супротивників. Нехай приймуть її ангели Твої, провівши через темні митарства, нехай заведуть до світла Твого милосердя». Сказавши це, замовк, а браття за ним дуже засумували і впали у велику скорботу.

Потім він три дні не міг говорити, навіть звести повіки, так що багато хто думав, що він уже помер. Лише декотрі бачили в ньому його душу. Через три дні підвівся і, коли зібралися всі брати, сказав їм: «Браття мої й отці, оце вже пора закінчити моє життя, як це мені явив Господь, коли я був у печері, і треба мені відійти з цього світу. Тож подумайте поміж себе, кого бажаєте, щоб я поставив вам ігуменом на своє місце».

Почувши це, браття дуже засумували і заплакали, а потім вийшли порадитися та за згодою всіх вибрали собі ігумена - церковного співця Стефана.