Учебное пособие(философия)

законів і на основі цього розробляти відповідні заходи з метою гармонійного і стабільного розвитку суспільства як єдиної цілісної соціальної системи.

Як і всі інші науки, соціологія має свою систему категорій, які дають змогу описувати соціальну діяльність і адекватно сприймати її.

Категорії соціології – це найбільш загальні поняття, які віддзеркалюють суттєві сторони її предмета, розкривають механізми прояву соціальних законів і закономірностей які нею вивчаються.

Категорії соціології умовно можна розділити на три групи.

Перша група включає загальнонаукові категорії, які використовує соціологія в певному соціологічному застосуванні: соціальна система, соціум соціальний розвиток, соціальні відносини, соціальний процес, соціальна взаємодія, соціальна детермінація (соціальна обумовленість) та ін.

Друга група категорій розглядається як власне соціологічні: стратифікація, інститут, організація, статус, норми, цінності, соціальна мобільність, маргінальність та ін.

Третю групу категорій соціології складають категорії соціальногуманітарних дисциплін, які тісно взаємодіють із соціологією: особистість, сім’я, культура, праця, колектив та ін.

Аналіз понятійно-категоріального апарату соціології показує, що соціологія для наукового пізнання суспільства використовує як категорії різних наук, так і свої власні.

Є щось спільне, що об’єднує різноманітні уявлення щодо розуміння предмету соціології. Це розуміння соціальності як головної властивості людського роду, за рахунок якої виникає суспільство і його структури, це – системний характер соціальної реальності, її закономірність і історична обумовленість.

Поняття соціального є найважливішим, ключовим для соціології. Поняття «соціальне» як характеристика однієї із сфер суспільного життя,

було запроваджено Карлом Марксом, визначним німецьким мислителем ХІХ ст. Соціальна сфера суспільства охоплює специфічні форми діяльності людей, що пов’язані із споживанням матеріальних та духовних благ, з відтворенням життя й робочої сили. Це – сфера побуту та сімейних стосунків; до неї відноситься так звана соціальна інфраструктура – охорона здоров’я, транспорт, торгівля, сфера послуг і т.п. Це, так би мовити, вузьке значення поняття «соціальне».

В іншому значенні поняття «соціальне» використовується для позначення особливого класу надорганічних явищ, пов’язаних із взаємодією людей,

11

інтеграцією їх у спільноти, функціонуванням упорядкованих структур. Щоб вижити і продовжити свій рід, людина повинна взаємодіяти з подібними до себе, упорядковувати свої відносини з іншими індивідами, вступити в певну організацію, де є свої правила та принципи. Так виникає нова реальність – соціальна – якої немає у природі, рослинному і тваринному світі.

У найбільш загальному змісті під соціальністю розуміють сукупну діяльність людей, яка спрямована на відтворення людини як суспільної особи, на задоволення її різноманітних (матеріальних і духовних) потреб та інтересів.

При вивченні суспільних явищ соціологія користується певними методами. На емпіричному рівні проводяться соціологічні дослідження, які являють собою систему логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур. Всі вони підпорядковані одній меті: одержати точні об’єктивні дані про соціальне явище, яке досліджується. Тут використовуються такі методи як соціологічне спостереження, аналіз

статистичних даних, інспекція (перевірки), соціальний експеримент,

інтерв’ю, анкетування. Потрібно відмітити, що кожний з них, взятий ізольовано, не дає повноти об’єктивної істини. Потрібно користуватися не одним, а декількома методами конкретно-соціологічних досліджень для встановлення об’єктивної достовірності фактів та узагальнень.

На теоретичному рівні для осмислення соціальної реальності як єдиного цілого використовуються теоретичні методи. Найбільш поширеним серед теоретичних методів в соціології є структурно-функціональний метод. З позицій цього методу суспільство розглядається як функціональна система, яка характеризується такого функцією будь-якої системи як цілісність. Ця цілісність забезпечується за рахунок відтворення, підтримки рівноваги системи елементів. Структурно-функціональний метод встановлює загальні, універсальні закономірності функціональної дії соціальних систем, в якості яких може бути розглянутим будь-яким соціальний інститут або організація, а саме: держава, партії, профспілки, церква та ін.

Важливим для соціології є порівняльний метод. Цей теоретичний метод спирається на передумову, що мають місце певні загальні закономірності прояву соціальної поведінки індивідів, так як у соціальному житті, культурі, політичній системі різних народів багато спільного. Порівняльний метод передбачає співставлення однотипних соціальних явищ: соціальної структури, державного устрою, форм сім’ї, влади, традицій тощо. Застосування порівняльного методу в дослідженні соціальних явищ сприяє плідному використанню досвіду інших країн і народів.

12

Всі методи і прийоми, якими користується соціологія при вивченні суспільних явищ, покликані забезпечити об’єктивність і надійність одержаних результатів. Можна виокремити такі питання, які постають перед кожним соціальним дослідженням, а саме: як побудована соціальна дійсність і чому саме так? чому вона не є такою, якою повинна бути? чому не реалізуються певні можливості?

Отже, соціологічний підхід до вивчення суспільства, соціологічне бачення суспільства – це завжди аналіз явища, процесу в системі соціальних зв’язків, аналіз його співвідношення з соціально цілим. О. Конт, який стояв у витоків соціологічної науки, ставив завдання перетворити соціологію у «практичну науку» перебудови суспільства.

1.3 Структура і рівні соціологічного знання

Для більш поглибленого розуміння предмета соціології доцільно проаналізувати її внутрішню структуру. У соціологічній літературі пропонуються такі підходи до структури соціологічного знання.

Соціологічне знання можна розділити на фундаментальне та прикладне. Одразу слід зауважити, що цей поділ є досить умовним, оскільки як перше, так і друге, будучи тісно пов’язаним одне з одним, безпосередньо або опосередковано роблять певний внесок у вирішення і наукових, і практичних завдань.

Фундаментальне знання спрямовується на побудову, вдосконалення та розвиток основ самої соціологічної науки, збагачення її теорії та методології. На фундаментальному рівні формується загальносоціологічна теорія, до якої входять концепції найбільш загальних питань розвитку і функціонування суспільства. Тут формуються наукові проблеми вивчення соціальної дійсності, розробляються концептуальні основи соціології, методології та методів соціологічного дослідження.

Прикладне знання – це знання про конкретні соціальні явища, про практичні галузі людської діяльності. Прикладне знання спрямовується на пошук оптимальних шляхів вирішення актуальних проблем у життєдіяльності суспільства.

Прикладна соціологія – це частина соціологічної науки, яка має за мету знайти засоби для досягнення практичних цілей суспільства, відшукати шляхи і способи застосування пізнаних теоретичною соціологію механізмів дії соціальних законів, форм їх прояву, загальних тенденцій функціонування та розвитку соціальної реальності.

13

Досліджуючи конкретні соціальні явища, практичні галузі людського життя, людські спільності, особистість як соціального суб’єкта, прикладна соціологія збагачує конкретною інформацією такі спеціальні галузі соціологічного знання як, наприклад, соціологія освіти, соціологія релігії, соціологія сім’ї, соціологія праці, що безпосередньо орієнтовані на вирішення соціальних проблем і досягнення певного соціального ефекту.

Висновки прикладної соціології мають практичне значення, служать науковою підставою вдосконалення соціального регулювання, свідомого втручання в соціальні процеси і перетворення, що мають на меті забезпечити сталість соціальної системи.

Прикладна соціологія являє собою єдність конкретних соціологічних досліджень і спеціальних соціологічних теорій. У цьому проявляється єдність емпіричного та теоретичного, що становить фундамент кожної науки.

В залежності від рівня абстрактності отриманого знання, специфіки методів та прийомів аналізу соціологію поділяють на теоретичну та

емпіричну.

Теоретична соціологія, маючи об’єктом вивчення сучасне суспільство як складне утворення взаємозв’язаних соціальних систем і підсистем, постійно продукує нове теоретичне знання (концепції, гіпотези, поняття, категорії тощо).

Завдання теоретичної соціології полягає в тому, щоб, спираючись на загальнонаукові методи, на фундаментальні положення соціологічної науки, формувати знання про загальні закономірності розвитку суспільства.

Сучасну теоретичну соціологію складають макро- та мікросоціологічні теорії.

Макросоціологічні теорії – це дослідження суспільства, виявлення закономірностей становлення та розвитку соціальних систем, які виходять з аналізу великих соціальних спільнот (соціальних груп, класів, страт, націй

теоріям, які здійснюють аналіз міжособистісних взаємодій, стосунків, комунікативних зв’язків у малих групах, поведінки особистості, окремих соціальних явищ, процесів тощо. В основу мікросоціологічного аналізу покладено дослідження повсякденної взаємодії людей. Мікросоціологічними

14

інтеракціонізм (Дж.-Г. Мід, Г. Блумер), феноменологічну соціологію (А. Щюц), етнометодологію (Г. Гарфінкель).

Емпірична соціологія (емпіричні дослідження) ґрунтується на наукових теоріях. Її пізнавальні процедури орієнтовані не на формування нового теоретичного знання (теоретична соціологія), а на певні дії з соціальними фактами (збирання, опис, систематизація тощо). Емпіричні дослідження за допомогою узагальнення та інтерпретації статистичних матеріалів, вивчення соціальних фактів збагачують науку конкретною інформацією про ті компоненти соціальної системи, які безпосередньо пов’язанні з людиною, впливають на її практичну діяльність. Емпірична соціологія дає «конкретні знання».

Такий поділ також є умовним, тому що ці компоненти соціологічного знання тісно пов’язані між собою. Емпіричні соціологічні дослідження ґрунтуються на наукових теоріях, без них неможливо ані отримати достовірні дані, ані правильно їх інтерпретувати. У свою чергу, теорія поповнюється і збагачується емпіричною інформацією про зміни, що відбуваються в суспільстві, про тенденції його розвитку.

Важливою рисою сучасного стану соціології є поділ соціологічного знання на три рівні.

Першим рівнем є загальносоціологічна теорія, яка включає в свій зміст різноманітні концепції розвитку та функціонування суспільства, місця в ньому людини. На цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його багатоманітних зв’язків з іншими явищами.

Другий рівень – спеціальні соціологічні теорії або теорії середнього рівня (цей термін ввів у науковий обіг американський соціолог Р. Мертон). Предметом дослідження цих теорій є перш за все окремі сфери суспільного життя, соціальні групи і інститути. Сьогодні існує більш як сорок спеціальних соціологічних теорій, наприклад, соціологія сім’ї, соціологія етносів (етносоціологія), соціологія релігії, соціологія особистості, соціологія праці тощо. Вони, по суті, займають проміжне становище між загально теоретичною соціологією та емпіричними дослідженнями і виступають у ролі своєрідної ланки, що пов’язує їх. У сучасних умовах, коли емпіричні дослідження набувають все більшого поширення, роль спеціальних теорій зростає.

Третій рівень – конкретні соціологічні дослідження (опитування громадської думки, маркетингові дослідження тощо). Вони проводяться з метою одержання об’єктивних даних щодо конкретних явищ та процесів. Ці

15

дані можуть бути осмислені на рівні спеціальних соціологічних теорій і використані у розв’язанні актуальних проблем життєдіяльності суспільства.

Існує багато видів конкретно-соціологічного аналізу. Дослідження різняться масштабами (міжнародні, загальнонаціональні, регіональні, місцеві); часом дії (довготривалі і оперативні, що проводяться у гранично стислі строки). За метою, з якою буде використане соціологічне знання, усі соціологічні дослідження можна поділити на фундаментальні та прикладні. Метою фундаментальних досліджень є розвиток науки. Прикладні ж вирішують завдання, пов’язані з використанням знань для удосконалення соціальних процесів, а також для розв’язання практичних завдань життєдіяльності суспільства.

Усі рівні соціологічного знання органічно взаємопоєднані. Без первинного соціологічного знання, яке дають емпіричні дослідження, будь-яка теорія першого чи другого рівня перетвориться на абстрактні, відірвані від життя міркування, а факти без теоретичного обґрунтування – це безсистемне нагромадження окремих явищ замість достовірної картини соціальної реальності.

Усі структурні елементи соціології доповнюють, забезпечують одне одного, утворюючи єдину систему соціологічного знання, яке покликане сприяти побудові соціальної дійсності. П. Сорокін порівнював соціологію з дволиким Янусом, один лик якого – єдність, а другий – різноманітність. Соціологія – це певна сукупність знань і певного роду практика, яка використовує і поповнює ці знання.

1.4 Функції соціології

Різноманітність зв’язків соціології із життям суспільства, її суспільне призначення визначаються не тільки її предметом, а насамперед тими функціями, які вона виконує.

Соціологія, як і будь-яка інша соціальна наука, має такі функції:

Головною з функцій є гносеологічна (теоретико-пізнавальна). Її зміст полягає в тому, що соціологія разом з іншими соціальними науками бере активну участь у досліджені соціальної реальності. Поповнюється та збагачується соціологічне знання, розробляються концепції, теорії, ключові поняття та категорії даної науки.

Досліджуючи та вивчаючи будь-які соціальні явища і процеси, вченісоціологи, як і всі інші науковці, публікують результати соціологічних

16

досліджень у вигляді різних наукових звітів, статей, книг. Цим самим соціологія виконує описово-інформаційну функцію.

Прикладна функція соціології реалізується в тому, що вона надає конструктивну допомогу у розв’язанні або прогнозуванні розвитку практичних проблем. За допомогою соціологічних досліджень виявляються відхилення у розвитку соціальних відносин, прогнозується поведінка соціальних суб’єктів, розробляються соціальні технології, системи управління соціальними організаціями. Цей аспект соціології можна розглядати як її прогностичну

функцію.

Виховна функція соціології реалізується в тому, що знання, які здобуваються цією наукою і перш за все ті знання, що спеціально орієнтовані на дослідження конкретних соціальних явищ, безпосередньо використовуються в системі виховання. З 1992 р. курс соціології, як обов’язковий, включено до навчальних планів усіх вищих навчальних закладів. Соціологію вивчають майбутні фахівці всіх профілів. Це сприятиме поступовому подоланню стереотипів «технократичного» і «суто економічного» мислення управлінців різних рівнів.

Ідеологічна функція зумовлена тим, що соціологічні знання, наукове тлумачення подій, що сталися в суспільстві, проникають у людську свідомість, орієнтуючи їх на певні соціальні дії і поведінку. Ідеологія – це процес реалізації існуючих знань, які здебільшого увійшли у форми суспільної свідомості і переведення їх у внутрішні переконання людей і їх перспективні життєві установки з позицій певних соціально-групових інтересів. Ідеологія, таким чином, орієнтує людей, мобілізує і об’єднує їх на конкретно визначені дії. Різні соціальні та політичні інститути та організації використовують соціологічні знання для формування та обґрунтування своїх ідеалів і програм.

Отже, знання, які здобуває соціологія, служать не тільки для саморозвитку і саморефлексії даної науки. Вони орієнтовані на розв’язання практичних проблем, які постають як перед суспільством в цілому, так і перед різними соціальними групами, особистостями.

Слід зазначити, що, незважаючи на різноманітність, всі функції соціології взаємопов’язані між собою і головне їх призначення – дати об’єктивні знання про соціальну дійсність і оптимізувати управлінські рішення.

17

1.5 Зв'язок соціології з іншими суспільними та гуманітарними науками

Соціологія як самостійна наука одержала широке визнання у всьому світі. Вона займає відповідне місце у системі соціальних і гуманітарних наук та відіграє важливу роль у вирішенні суспільно значимих проблем. Дедалі впливовішою стає роль і української соціології у вирішенні проблем кардинального перетворення нашого суспільства, всієї системи соціальних відносин.

Оскільки соціологічна наука у своїй системі знань має загальну соціологічну теорію, тобто теорію суспільства, вона здійснює певний методологічний вплив на всі інші суспільні і гуманітарні науки, що вивчають різні сторони життєдіяльності суспільства і людини. Техніка і методика вивчення людини та її діяльності, методи соціального виміру, які розробляються соціологією, використовуються всіма іншими суспільними і гуманітарними науками. Склалась певна система досліджень, що проводяться на стику соціології та інших наук, які одержали назву соціальних досліджень (соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-демографічні та інші). У такій взаємодії проявляється методологічна функція соціології.

Соціологія активно взаємодіє з такими науками, як соціальна філософія, соціальна психологія, правознавство, історія, політологія та інші.

Так, теоретична соціологія тісно переплітається із соціальною філософією. Загальні принципи соціального буття, закони його функціонування і розвитку, що є предметом соціальної філософії, становлять логічну основу соціології. В свою чергу, соціологія, здійснюючи конкретний аналіз соціальної системи, сприяє збагаченню понятійно-категоріального апарату і змісту предмета соціальної філософії, конкретизації її положень і висновків в практичному житті.

Має місце тісний зв'язок соціології і з соціальною психологією. Вивчаючи соціальну поведінку індивідів та різних соціальних груп, соціологія запозичує знання із окремих галузей соціальної психології. В свою чергу соціальні психологи поряд з психологічними методами дослідження використовують соціологічні – анкетні опитування та інтерв’ю, контент-аналіз, соціальний експеримент. Спільними проблемами дослідження для соціології і соціальної психології є потреби та інтереси індивідів, їх соціальні установки і ціннісні орієнтації, думки та настрої. Але кожна наука має свій «специфічний кут» вивчення цих явищ.

18

Тісний зв'язок існує між соціологією і правознавством. Так, сучасна юридична наука не обмежує себе тільки логіко-семантичним аналізом юридичних (нормативних) текстів, а розглядає правові явища у ширшому суспільному контексті. В результаті взаємодії правознавства та соціології виникла спеціальна соціологічна теорія – соціологія права.

Дуже тісний зв'язок соціології з політологією, що пояснюється наступним. Соціальні спільності, соціальні інститути і організації є важливими суб’єктами і об’єктами політики, а політична діяльність є однією з основних форм соціального буття особистості та її спільностей, які безпосередньо впливають на соціальні зміни в суспільстві. В процесі такої взаємодії виник цілий ряд спеціальних соціологічних теорій, як соціологія політики, соціологія влади, соціологія міжнародних відносин тощо.

Якщо взяти таку науку та навчальну дисципліну як історія, то зв'язок соціології з нею найтісніший і взаємонеобхідний. Об’єктом і предметом досліджень історії і соціології є суспільство і закономірності його розвитку в їх конкретних проявах. Але кожна з цих наук досліджує суспільство по-своєму. Якщо історія відтворює (описує і пояснює) соціальні явища і процеси, що мали місце в минулому, то соціологія – ті, що спостерігаються в даний час. Соціологія зосереджена на соціальних явищах та подіях сьогодення, а також на таких загальних властивостях явищ та подій, які не змінюються з часом.

Отже, соціологія не може успішно розвиватися, не спираючись на результати досліджень суспільних і гуманітарних наук, маючи з ними спільний об’єкт дослідження – суспільство людей та їхню життєдіяльність. Але як самостійна наука соціологія у вивченні суспільства обмежується змістом свого предмету, визначивши його специфіку, використовуючи свій концептуальнокатегоріальний апарат, своєрідні процедури і методи емпіричного дослідження.

На сьогодні ми маємо, з одного боку, подальшу диференціацію наукових знань, а з іншого – їх інтеграцію. Важливо не тільки бачити специфіку кожної соціальної та гуманітарної науки, але й інтегрувати знання, отримані ними. Це допоможе створити більш-менш цілісну уяву про суспільство та місце людини

вньому.

Всистемі соціогуманітарного знання соціологія займає особливе місце, не претендуючи на те, чим займаються й що можуть, використовуючи свої способи, інші науки, які вивчають суспільство і людину. Інакше кажучи, соціологія не вторгається у «предметне поле» інших соціальних та гуманітарних наук.

19

Специфіка соціології проявляється в тому, що їй водночас притаманна більша широта охоплення і здатність до узагальнень, уміння спиратися на дані найрізноманітніших суспільних дисциплін. Соціологія концентрує різноманітний гносеологічний і емпіричний матеріал навколо певних принципів – раціоналізації і оптимізації соціальної діяльності, соціальних відносин, поведінки особистості та різних соціальних спільнот. Соціологія сприяє формуванню адекватних реальності і, разом з тим, гуманних цінностей і соціальних установок, норм і принципів життя.

Так, у процесі дослідження системи «людина – техніка» соціологія вступає у певні взаємовідносини з технічними науками. Це стосується як окремих виробничих процесів, так з виробництва взагалі.

За допомогою знань, які дає соціологія про суспільство, у людини з’являється можливість в певній мірі осмислити сутність техніки, її вплив на соціальне життя та на життя людини. Це важливо перш за все тому, що неконтрольований розвиток техніки і технологій може призвести до непередбаченої і небезпечної трансформації як нашої планети, так і самої людини. Щоб запобігти загальній кризі техногенної цивілізації, люди повинні відмовитися від всіх проектів, які загрожують природі чи культурі, навчитися по-новому використовувати техніку та технології (не втрачаючи над ними контролю), перебудувати свої інтереси і характер діяльності.

Зрозуміло, що відмовитись від техніки та технічного розвитку просто неможливо. По суті, технічну основу має сама діяльність людини і культура. В той же час розвиток техніки і технічного середовища у ХХ – ХХІ ст. набув загрозливого для життя людини характеру. З цим людина вже не може не рахуватися, не дивлячись на всі блага, які обіцяє техніка. Хоч у нашій цивілізації саме техніка відіграє колосальну роль, виступає як одне із джерел зростання благополуччя, комфорту, сили людей, все ж головні соціальні проблеми вирішуються не тільки на її основі. Суспільний і культурний розвиток людства передбачає створення техніки, але не визначається повністю останньою. Переконання, що головні соціальні проблеми можна вирішувати на основі техніки, все більше стає деструктивним моментом у розвитку суспільства ХХІ ст.

Таким чином, розглядаючи соціологічне знання як наукове знання про суспільство, тісно пов’язуючи соціологію з теорією і практикою соціального керування суспільством, ми виявляємо, що соціологія здатна слугувати знаряддям в розв’язанні його практичних проблем.

20