Учебное пособие(философия)
.pdf
|
Додаткова література |
|
||
1. Батыгин Г.С. |
Лекции |
по |
методологии |
социологических |
исследований. Учебник для студентов гуманитарных вузов и аспирантов. – М.:
Аспект Пресс, 1995. |
|
|
|
|
2. |
Биографический метод в социологии: история, методология, |
|||
практика. – М.: ИСИ РАН, 1993. |
|
|
|
|
3. |
Городяненко В.Г. |
Социологический |
практикум: |
Учебно- |
методическое пособие. – К., 1999. |
|
|
||
4.Гречихин В.Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. – М., 1988.
5.Девятко И.Ф. Методы социологического исследования. Учебное пособие для вузов. – Екатеринбург: Изд-во Уральского ун-та, 1998.
6. Дмитриева Е.В. Метод фокус-групп: проблемы подготовки, проведения, анализа.// Социологические исследования. – 1999. – № 8.
7.Ковалев Е.М., Штейнберг И.Е. Качественные методы в полевых социологических исследованиях. – М.: Логос, 1999.
8.Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження. – К., 1996.
9.Толстова Ю.Н. Измерение в социологии: Курс лекций. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 224с.
10.Ядов В.А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. – Саратов, 1995.
Теми рефератів
1.Метод соціології в історії науки.
2.Методи збору соціологічної інформації.
3.Як забезпечити надійність соціологічної інформації?
4.Програми комп'ютерної обробки соціологічних даних.
5.Аналіз даних в соціології.
6.Біографічний метод в соціології.
7.Комунікація соціолога і респондента як технологічна проблема.
8.Метод інтерв'ю в соціології та журналістиці: порівняльний аналіз.
9.Особливості проектування соціологічної анкети (бланка інтерв'ю).
10.Переваги та недоліки експериментального методу в соціології.
71
Питання та завдання для самоконтролю
1. Які види соціологічних досліджень Вам відомі? Охарактеризуйте їхній
зміст.
2. Фундаментальне дослідження в соціології в першу чергу спрямоване
на:
а) вирішення конкретних проблем у різних галузях суспільного життя, на вироблення рекомендацій
б) здійснення збору фактичного матеріалу, даних про життя суспільства, їх первинну обробку
в) вдосконалення та побудову теорії і методології, на збагачення основ самої соціологічної науки
г) всі попередні відповіді є вірними
3.Головною метою якого виду соціологічного дослідження є випробування соціологічного інструментарію (анкети, бланка інтерв'ю, опитувального листа, картки спостереження тощо), а також уточнення мети, завдання, гіпотез дослідження?
а) емпіричного б) прикладного в) пілотажного г) описового
4.Науковий документ, що відображає загальну концепцію та ідеологію соціологічного дослідження – це:
а) робочий план дослідження б) інструментарій дослідження в) програма дослідження г) науковий звіт
5.Предметом соціологічного дослідження вважається:
а) реальне існуюче у суспільстві протиріччя, що зачіпає інтереси великих або малих соціальних груп, соціальних інститутів, організацій тощо
б) те, на який результат орієнтоване дане дослідження в) та сторона об'єкта дослідження, яка є найбільш важливою з точки зору
теорії та практики
72
г) наукове припущення, що висувається дослідником для пояснення явищ та процесів і яке необхідно підтвердити або спростувати
6.Що є складовими методичного розділу програми соціологічного дослідження?
а) визначення мети та завдань дослідження б) розробка інструментарію для збору первинної соціологічної інформації в) логічний аналіз основних понять г) визначення вибіркової сукупності д) висування гіпотез
є) визначення методів збору соціологічної інформації
7.Охарактеризуйте зміст процедурного розділу програми соціологічного дослідження.
8.Проведіть порівняльний аналіз якісних і кількісних методів збору соціологічної інформації.
9.Які з наведених методів збору соціологічної інформації відносять до якісних методів?
а) анкетне опитування б) стандартизоване інтерв'ю в) кейс-стаді г) контент-аналіз
д) включене спостереження є) фокусоване групове інтерв'ю ж) біографічний метод
10.В якому(их) дослідженні(ях) інтерпретація та аналіз первинної інформації може відбуватися паралельно з польовим етапом дослідження?
а) якісному б) кількісному
в) якісному та кількісному г) ані якісному, ані кількісному
11.Підвищення зацікавленості респондента, полегшення процесу його входження в роботу над анкетою – це призначення:
73
а) контрольних питань б) відкритих питань в) основних питань г) контактних питань
12.Наведіть основні правила побудови соціологічної анкети.
13.Якщо порівнювати анкетування та інтерв'ю, який з цих методів є більш економічним та оперативним?
а) анкетування б) інтерв'ю
в) обидва методи є однаково економічними та оперативними
14.Методом, спрямованим на виявлення міжособистісних стосунків шляхом фіксації взаємних почуттів, симпатій та неприязні серед членів групи, є:
а) спостереження б) фокусоване групове інтерв'ю
в) експертне опитування г) соціометричне опитування
15.Відмінною особливістю якого соціологічного методу є його сфокусованість на унікальних аспектах історії життя людини (іноді групи, організації), а також на суб'єктивному, особистому підході до опису людського життя, кар'єри тощо?
а) аналізу документів б) кейс-стаді
в) фокусованого групового інтерв'ю г) біографічного методу
16.Хто є автором(ами) першої власно соціологічної праці, в якій використовуються особисті документи, листи та автобіографії для аналізу соціальних процесів?
а) Я. Морено б) У. Томас та Ф. Знанецький в) В. Ядов
г) подружжя Лінд
74
17.Поясніть, чому застосування експерименту в соціології є ускладненим?
18.За специфікою поставлених завдань існують такі види експерименту: а) паралельний і послідовний б) польовий і лабораторний в) натуральний і уявний
г) науково-дослідницький і практичний
19.За ступенем участі спостерігача в ситуації, що досліджується, спостереження поділяють на:
а) систематичні і випадкові б) польові та лабораторні в) невключені і включені
г)структуровані та неструктуровані
20.Для дослідження «закритих» груп та спільностей (наприклад, релігійних сект, злочинних угруповань, жебраків тощо), а також при дослідженні соціальної взаємодії в малих групах, доцільно застосовувати такий вид спостереження:
а) лабораторне б) невключене в) включене г) випадкове
75
4СУСПІЛЬСТВО
4.1Поняття суспільства
Суспільство є однією з головних категорій соціологічної науки (нею позначається її об’єкт), тому вчені зацікавлені в якомога точному визначенні даного поняття.
Але на цьому шляху їх спіткають певні труднощі. Причин тому декілька: по-перше, дане поняття активно застосовується в інших соціогуманітарних науках та на повсякденному рівні; по-друге, явище, яке позначається цим поняттям є складним, суперечливим і мінливим; по-третє, соціологічне знання складається з великої кількості теорій, наукових шкіл та течій, що мають власний погляд на сутність суспільства.
Е. Гідденс зазначив, що незважаючи на те, що термін «суспільство» постійно фігурує у міркуваннях соціологів, він в значній мірі залишається недослідженим. І. Валлерстайн навіть висловив думку, що суспільство – це термін, від якого можна цілком відмовитися через його концептуальну багатозначність та суперечливі визначення, що вводять в оману. Але не всі погоджуються з таким поглядом, тому спроби визначити це складне явище не припиняються.
В соціології поняття суспільство зазвичай використовується у різних значеннях. Так, суспільство може розглядатися як історично, географічно та політично конкретне утворення. Тоді суспільство визначають як стала група
людей, яка проживає на певній території історично тривалий час, підпорядковується одній системі політичної влади, створила власну культуру та, як наголошує Е. Гідденс, «свідома своєї чіткої ідентичності серед інших навколишніх груп».
Це визначення поєднує такі явища, як суспільство, країна та держава. Але не слід забувати, що в реальності їх кордони співпадають не завжди, та й історично суспільство виникло раніше за країни та держави.
Виникає питання, як вирізнити суспільство серед багатоманіття соціальних об'єднань? Цілком логічно припустити, що від інших соціальних утворень суспільство відрізняється сукупністю певних ознак, рис, характеристик. Так, американський соціолог Е. Шилз вважає, що будь-яке об’єднання людей можна вважати суспільством, якщо воно відповідає наступним ознакам: воно не є частиною більш великої системи; шлюби укладаються між представниками цього об’єднання; воно поповнюється переважно за рахунок дітей тих людей, які вже є визнаними членами цього
76
об’єднання; об’єднання має власну територію, яку вважає своєю; воно має власну назву та власну історію; воно має власну систему управління; існує довше середньої тривалості життя окремого індивіда; його з’єднує спільна система цінностей (звичаїв, традицій, норм, законів), яку називають культурою.
На думку деяких вітчизняних соціологів, специфічними ознаками суспільства є, по-перше, територія, на якій формуються соціальні зв’язки, будуються відносини між індивідами. По-друге, здатність підтримувати і відтворювати складну систему соціальних відносин в нових поколіннях, долучати нових індивідів до єдиного контексту соціального життя. По-третє, автономність, тобто здатність існувати незалежно від інших суспільств.
Отже, суспільство можна розглядати як сукупність соціальних зв’язків
та соціальних взаємодій, що історично склалися між людьми у процесі їхньої життєдіяльності на певній території.
Суспільство може бути визначене як окремий вид соціальної системи, цілісне утворення, головними елементами якого є люди, їхні зв’язки, взаємодії та відносини, які мають сталий характер та відтворюються в історичному процесі.
Кожний індивід, народжуючись, застає соціальну систему, що вже склалася до нього, включається в неї шляхом соціалізації. Це означає, що суспільство є первинним по відношенню до окремого індивіда і має певну самостійність, а суспільні взаємодії та відносини об’єктивні, мають надіндивідуальний характер.
Ознаки суспільства як соціальної системи: цілісність, сталість, самовідтворення, саморозвиток, саморегулювання, самодостатність.
Як зазначає автор «The Blackwell Dictionary of Sociology»
Алан Г. Джонсон, суспільства є найбільш незалежними і автономними серед усіх соціальних систем. Додатковою відмінною характеристикою суспільств є те, що вони прагнуть бути найбільшою системою.
Суспільство – цілісна система, що має такі властивості, яких не мають окремі її елементи або підсистеми.
В якості важливих підсистем суспільства, які несуть самостійне функціональне навантаження, розглядають сфери суспільного життя. Зазвичай їх виокремлюють чотири.
Економічна сфера – це сфера суспільного життя, елементами якої є виробництво та відносини, що виникають між людьми в процесі виробництва матеріальних благ, їх обміну та розповсюдження.
77
Соціальна сфера – це сфера, до складу якої входять класи, соціальні верства, шари та прошарки, що беруться в їх взаємодії один з одним.
Політична сфера включає державу та політичні партії, а також відносини, що виникають з приводу реалізації влади;
Духовна сфера охоплює культуру, науку, релігію, освіту. В межах цієї сфери відбувається виробництво духовних цінностей, формується духовна культура суспільства.
Ці сфери суспільного життя не тільки взаємопов’язані, але й обумовлюють одна одну. Наприклад, в марксистській концепції суспільства економічна сфера суспільного життя розглядається як вихідна, така, що слугує детермінантою всіх соціальних процесів у їхньому історичному розвитку, як така, що визначає урешті-решт політичну, соціальну, духовну сфери. Протилежної точки зори дотримувався Р. Арон, який вважав, що в умовах сучасних індустріальних суспільств деякі риси економічних систем стають наслідками діяльності структур державної влади, тобто економічна сфера до певної міри визначається політичною.
Аналіз суспільства як соціальної системи в межах класичного функціоналізму (Г. Спенсер, А. Редкліфф-Браун, Р. Мертон, Т. Парсонс)
спирається на принцип функціональної єдності суспільства, відповідно до якого система створює, підтримує, зберігає і розвиває тільки те, що є необхідним для її нормального функціонування.
Під іншим кутом зору розглядається суспільство у концепції світової спільноти, відповідно до якої в сучасних умовах, коли під впливом розвитку засобів комунікації соціальні зв'язки виходять за межі територіально-державних утворень, доцільно говорити не про суспільство в межах окремої країни або національної держави, а про світову систему, що поєднує все населення земної кулі. Якщо керуватися цим підходом, слід визнати існування єдиного суспільства – світового.
4.2 Типи суспільства
Щоб осягнути розмаїття форм соціального буття людини, соціологи поділяють всі суспільства, що існували та існують, на певні типи. Декілька типів суспільств, що об’єднані спільними критеріями, складають типологію.
Суспільство є надзвичайно складним утворенням, яке неможливо осягнути за допомогою єдиної універсальної типології. Тому в соціальній та гуманітарній літературі наводяться типології, що базуються на різноманітних ознаках суспільства. Багато відомих соціальних мислителів пропонували власні
78
типології суспільства, зокрема Ш. Монтеск'є, О. Конт, Г. Спенсер, К. Маркс, Ф. Тьонніса.
Звернемося до деяких з них.
ВХІХ столітті німецькі вчений К. Маркс запропонував свою типологію,
воснову якої було покладено такі критерії, як спосіб виробництва та форма виробничих відносин. Отже, суспільства, які можуть відрізнятися мовою, культурою, звичаями, способом та рівнем життя, але мають спільний спосіб виробництва та форму виробничих відносин, складають одну суспільно-
економічну формацію. Таких формацій за К. Марксом п’ять (окремо у К. Маркса йдеться про азіатський спосіб виробництва, який характеризується наявністю особливого виду колективної власності на землю).
Первісній суспільно-економічній формації властивий слабкий розвиток продуктивних сил, примітивно-привласнюючий спосіб виробництва, колективна власність на засоби виробництва, відсутність держави.
Рабовласницька суспільно-економічна формація характеризується наявністю власності на людей, використанням праці рабів.
Феодальна суспільно-економічна формація базується на експлуатації селян, що закріплені за землею.
Капіталістична суспільно-економічна формація відрізняється тим, що наймані робітники не володіють засобами виробництва, тому потрапляють в економічну залежність від їх власника – буржуазії.
Комуністична суспільно-економічна формація пов'язана із ліквідацією приватної власності на засоби виробництва.
В основі кожної суспільно-економічної формації лежить певний спосіб виробництва, тобто діалектична єдність певного рівня розвитку продуктивних сил та виробничих відносин.
Продуктивні сили складаються з робочої сили, засобів виробництва та сировини. Робоча сила – це людина з її розумовою та фізичною здатністю виробляти певні матеріальні та духовні цінності. Засоби виробництва – це знаряддя праці, транспорт, дороги, сховища тощо та умови праці. Виробничі відносини, в першу чергу, це відносини власності на засоби виробництва.
Матеріальне виробництво – це не тільки процес виробництва життєвих благ, але й процес творення форм суспільної взаємодії, суспільних відносин. К. Маркс зазначав, що у суспільному виробництві свого життя люди вступають у певні, необхідні, не залежні від їхньої волі відносини – виробничі відносини, які відповідають певному рівневі розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин складає економічну структуру
79
суспільства, реальний базис, над яким вивищується юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості.
Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість.
Найбільш конфліктним вважається суспільство, що базується на приватній власності (адже вона роз’єднує людей), суспільство, де є антагоністичні класи, які конкурують між собою за дефіцитні ресурси, владу, життєві блага. Зміна способу виробництва призводить до зміни всіх сфер суспільного життя, тобто обумовлює закономірний, природно-історичний процес зміни однієї суспільно-економічної формації іншою, більш високою. Зміни можуть відбуватися як революційним, так й еволюційним шляхом.
Типологія, запропонована К. Марксом, стала інструментом наукового пізнання дійсності. Але не всі факти дійсності можуть бути проаналізовані за її допомогою. Тому формаційний підхід з моменту його виникнення має своїх критиків. На їхню думку, жодна з суспільно-економічних формацій не є «чистою», тобто у межах кожної формації, що затверджується, з одного боку, зберігаються елементи попередніх форм організації суспільного життя, а з іншого – складаються нові тенденції економічного, політичного, соціального, духовного життя суспільства. Це не дозволяє побудувати точну наукову картину дійсності. До того ж впевненості критикам додав невдалий прогноз краху капіталізму.
Наприкінці ХІХ століття інший німецький вчений Ф. Тьонніс поділив всі суспільства на «гемайншафт» (Gemeinschaft) та «гезельшафт» (Gesellschaft). Власне суспільством Ф. Тьонніс вважав «гезельшафт» – індустріальне суспільство, яке є результатом свідомих і раціональних відносин. Виникненню індустріального суспільства історично передує «гемайншафт». Це спільнота, яка базується переважно на емоційних та родинних стосунках і об’єднує людей як на неусвідомленому рівні, так і традиційними зв’язками, які підтримуються свідомо.
«Гемайншафт» |
«Гезельшафт» |
|
|||
|
|
|
|
|
|
Домінують |
безпосередньо особисті |
Переважають |
знеособлені |
стосунки, |
|
та родинні стосунки. |
|
життя здебільшого анонімне. |
|||
|
|
|
|
|
|
Соціальний |
контроль |
здійснюється |
Управління та |
соціальний |
контроль |
завдяки |
звичаям, |
традиціям, |
відбувається |
через |
формальні |
віруванням, неписаним нормам. |
інститути та юридичні закони. |
||||
|
|
|
|
|
|
80
