Тема 9. Особливості організації і діяльності класичних і нетрадиційних прокуратур зарубіжних країн.

ПЛАН:

1. Прокуратура Франції.

2. Прокуратура Федеративної Республіки Німеччини.

3. Державна (королівська) служба кримінального переслідування і обвинувачення у Великобританії.

4. Аторнейська служба Сполучених Штатів Америки.

5. Міжнародне співробітництво прокуратури України.

Зародження і розвиток органів прокуратури, їх функцій у різних країнах проходили по-різному.

Класичними є органи прокуратури Франції і ті, що побудовані на її зразках. Це прокуратури Італії, Бельгії, Голландії, Греції, Німеччини, Росії та інших. А в таких країнах, як Англія, Шотландія, Ісландія та інші по суті відсутні органи прокуратури в нашому розумінні, а функції обвинувачення виконують спеціальні служби кримінального переслідування. У США ці функції здійснює Аторнейська служба.

Спинимося лише на деяких країнах з класичними і нетрадиційними органами, що здійснюють прокурорські функції.

1. Прокуратура Франції

Франція посідає особливе місце у становленні й розвитку прокуратури. Батьківщиною цієї важливої державної інституції визнана саме Франція. Французька прокуратура виникла з потреб і інтересів королівської влади і потім стала невід’ємним атрибутом державної влади країн світу.

Засновником французької прокуратури прийнято вважати Филипа IV Красивого, оскільки при ньому судове представництво корони, за допомогою особливих органів, фактично вже існуючих раніше, було вперше організоване законом. В ордонансі короля від 25 березня 1302 р. – першому історичному правовому пам’ятнику прокуратури — визначається положення постійних королівських прокурорів при парламентах Парижа, Тура і Руана, і при судах бальї та сенешалів (судово-адміністративні округи у північній та південній частинах Франції). Перші «люди короля» вийшли з адвокатського стану. Спочатку королівські прокурори мали піклування про правильне надходження прибутків короля і брали участь у кримінальних репресіях, а пізніше виконували обов’язки загального спостереження за судовим відомством і навіть стали головним дійовим органом судової адміністрації з управління судовою частиною, яка керується міністерством юстиції.

Прокуратура у Франції і в сучасний період є централізованою системою органів, яким керує міністр юстиції.

Вищою посадовою особою відомства прокуратури Франції є Генеральний прокурор при Касаційному суді, який очолює систему загальних судів. При цьому суді діють також перший генеральний адвокат і 19 генеральних адвокатів. Усі вони є помічниками генерального прокурора, а не представниками сторін.

При кожному апеляційному суді є теж генеральний прокурор зі своїми помічниками, головний з яких має звання генерального адвоката. Генеральному прокуророві при апеляційному суді підпорядковані всі прокурори Республіки в районі компетенції цього суду.

Прокурорами Республіки іменуються районні прокурори при трибуналах малого й великого процесів (інстанцій), що розглядають цивільні справи в трибуналах. У цих справах прокуратура може виступати так званою стороною (що приєдналася до процесу), і давати висновок стосовно законності заявленого позову, а в деяких випадках виступати у цивільному процесі із самостійним позовом від імені держави.

Справи слухаються у великому процесі, як правило, колегіальне у складі не менш як трьох суддів, з позовом на суму понад 30 тисяч франків, а також значна кількість інших справ, чітко визначених законом (спори про нерухомість, про усиновлення, про громадянство тощо).

У трибуналі малого процесу справи завжди слухаються суддями одноособове.

Кримінальні справи розглядають суди присяжних, виправні трибунали і поліцейські трибунали.

Посадові особи прокуратури дуже близькі до суддівського корпусу (вони іменуються магістратами), тому що отримують однакову підготовку і в ході своєї кар’єри часто переходять із прокурорів в судді і навпаки.

Таким чином, вплив міністра юстиції на прокурорів може бути суттєвим навіть із застосуванням відповідних санкцій. Можна навести такі випадки: Генеральний прокурор при першій палаті Апеляційного суду в Парижі був усунутий під час IV Республіки за те, що заявив в суді, що наказ міністра забороняє йому вільно висловлювати свої особисті думки по справі газети «Летту Франсез», якою керував Луі Арагон. А прокурор республіки в Марселі був покараний за те, що зі своєї ініціативи дав розпорядження тимчасово звільнити на свободу кількох заарештованих учасників демонстрації. Генеральний прокурор при Апеляційному суді в Парижі повинен був подати у відставку після того, як у своєму виступі відмовився надати фірмам, що співпрацювали з нацистами, імунітет, котрий вимагав уряд з політичних міркувань.

Прокуратурі присвячується окрема, друга глава КПК Франції. Згідно з цим Законом прокуратура здійснює кримінальний позов і вимагає застосування закону.

Прокурор бере участь у судовому провадженні, всі рішення суду оголошуються в його присутності. Прокурор забезпечує виконання рішень судових органів.

Генеральний прокурор при Касаційному суді зі своїм апаратом посідає особливе місце в системі органів прокуратури, і його функції обмежені виступами в цьому суді.

Функції генерального прокурора при апеляційному суді, згідно з КПК Франції, полягають у тому, що він особисто або через своїх заступників підтримує обвинувачення в апеляційному суді та в суді присяжних. Він зобов’язаний здійснювати нагляд за застосуванням кримінального закону на всій території в районі компетенції апеляційного суду. З цією метою кожний прокурор Республіки в межах своєї компетенції щомісячно направляє йому звіт про стан справ у районі.

Генеральний прокурор, прокурор Республіки для здійснення своїх функцій мають право безпосередньо вимагати сприяння публічних збройних сил.

Посадові особи і агенти судової поліції перебувають під наглядом генерального прокурора. Він може доручати їм збір усіх відомостей, які він вважає корисними в інтересах найкращого відправлення правосуддя.

Прокурор Республіки (нижчий чин прокурорської ієрархії) керує судовою поліцією, отримує від неї повідомлення про найсерйозніші кримінальне карані діяння, дає їй вказівки щодо проведення попереднього розслідування, слідкує за дотриманням правил поліцейського затримання, спрямовує роботу з розслідування злочинів. Практично ж цей контроль є малоефективним.

Прокурор Республіки особисто або через своїх заступників підтримує обвинувачення у виправних трибуналах, в судах присяжних, в поліцейських трибуналах вирішує скарги; проводить або дає розпорядження про проведення всіх дій, необхідних для розшуку і переслідування осіб, які винні в порушенні кримінального закону.

Прокурор Республіки має право прибути на місце злочину і тим самим звільняє посадову особу судової поліції від виконання нею своїх функцій. Прокурор Республіки у цьому випадку сам здійснює всі дії судової поліції. Він також має право приписати всім посадовим особам судової поліції продовжувати свої дії.

Прокуророві Республіки підпорядковані посадові особи прокуратури при поліцейських трибуналах району його компетенції, які розглядають менш значні злочини (наприклад, із санкцією до 10 днів тюремного ув’язнення).

Після того як слідчий суддя визнає слідство закінченим, він без затримки направляє провадження у справі прокурору Республіки, який повинен у триденний строк повідомити йому свої вимоги. Прокурор Республіки за підсудністю направляє справи для розгляду в канцелярію трибуналу, генеральному прокуророві при апеляційному суді для складання попереднього висновку і направлення провадження в обвинувальну камеру, яка встановлює, чи зібрано проти обвинуваченого достатньо доказів. Про дату розгляду справи в обвинувальній камері генеральний прокурор повідомляє рекомендованим листом кожну сторону та її представників.

Прокурор Республіки має право внести апеляцію в обвинувальну камеру на будь-яку постанову слідчого судді, про що повідомляє сторони через 10 днів після винесення постанови цим суддею.

Розслідування може бути поновлено у зв’язку з нововиявленими обставинами. Встановити підстави для цього має право тільки прокуратура.

В обвинувальній камері генеральний прокурор може висловити свої міркування, заявити клопотання. У той же час обвинувальна камера заслуховує генерального прокурора, якщо його дії є предметом розгляду.

Активна роль відводиться прокуророві і в суді присяжних. Він підтримує обвинувачення; має право вимагати від апеляційного суду створення такої кількості відділень суду присяжних, яка необхідна в інтересах правосуддя, проведення сесії суду присяжних у місці знаходження іншого трибуналу, а не того, при якому вони постійно перебувають; надає перелік справ, які повинні розглядатися на кожній сесії суду присяжних. Прокуратура повідомляє обвинуваченого про день, коли він повинен постати перед судом. Прокурор має право викликати свідка, на якого показав обвинувачений, витребувати у будь-який час матеріали справи з умовою їх обов’язкового повернення, відвести до чотирьох присяжних, безпосередньо ставити запитання обвинуваченим і свідкам. Прокурор може заперечити проти допиту свідка, прізвище якого йому не було повідомлено.

Прокурор іменем закону звертається до суду з усіма вимогами, які він вважає корисними. Ці вимоги заносяться секретарем суду до протоколу. Усі спірні питання вирішуються судом після заслуховування прокурора.

Після закінчення судового слідства прокурор перед судом присяжних викладає свої вимоги.

Прокурори беруть участь і в розгляді справ трибуналами. У виправних трибуналах державне обвинувачення підтримує прокурор Республіки або один з його помічників. Прокурор має право заявляти відводи, клопотання, ставити запитання обвинуваченому. Під час судових дебатів прокурор Республіки іменем закону заявляє трибуналу письмові та усні вимоги, які він вважає необхідними в інтересах правосуддя.

Право на апеляцію належить прокурору Республіки і генеральному прокурору при апеляційному суді.

Апеляційні скарги, як і матеріали справи, у найближчий час пересилаються прокурором Республіки до прокуратури при апеляційному суді.

У палаті з розгляду апеляційних скарг у справах про проступки обвинувачення підтримує генеральний прокурор або один з його генеральних адвокатів чи їх помічників.

З апеляції прокурора суд може підтвердити правильність вироку чи скасувати його частково або повністю, незалежно від того, на користь це обвинуваченому чи ні.

Право на апеляцію вироків поліцейського трибуналу мають прокурор Республіки і представник прокуратури при поліцейському трибуналі, якщо вирок пов’язаний з покаранням у вигляді тюремного ув’язнення та в інших випадках, встановлених законом.

Генеральний прокурор має право внести апеляцію на будь-який вирок поліцейського трибуналу.

Французьке законодавство передбачає також надзвичайні оскарження судових рішень у вигляді касаційного оскарження і в порядку ревізії та визначає роль в них прокурорів.

Рішення судових інстанцій у кримінальних справах протягом п’яти діб з моменту його винесення може бути оскаржене як прокурором, так і іншими учасниками процесу, до палати з кримінальних справ Касаційного суду, де прокурор викладає свої вимоги.

Перегляд справ у порядку ревізії (у зв’язку з нововиявленими обставинами), допускається за клопотанням генерального прокурора при Касаційному суді на підставі спеціального наказу міністра юстиції, а у випадках, коли після засудження будуть виявлені нові обставини чи надані нові, раніше не відомі суду докази, що вказують на невинуватість засудженої особи, право вимагати проведення ревізії належить тільки міністру юстиції після проведення розслідування цих нових обставин.

Прокурори беруть участь і у виконанні вироків у кримінальних справах. Виконання вироку на вимоги прокуратури проводяться після того, як він набрав сили.

Прокурор Республіки і генеральний прокурор мають право безпосередньо вжити заходів щодо сприяння публічних збройних сил з метою забезпечення виконання покарання.

На вимогу прокуратури або клопотання зацікавленої сторони відносно виконання вироку, трибунал або суд у нарадчій кімнаті виносить постанову з спірного питання.

Прокурори беруть участь і в реабілітації засуджених за їх клопотанням. Прокурор Республіки для цього збирає всі необхідні відомості і передає їх генеральному прокуророві, який і вносить справу на розгляд суду.

Реабілітація погашає судимість і знімає із засудженого позбавлення чи обмеження прав, пов’язаних з його засудженням.