Якісно новим витком у розвитку підсобних підприємств в умовах формування ринкового механізму є розширення сфери нетрадицій- ної підсобної діяльності — надання послуг у сільській місцевості на основі приватного підприємництва.

У перспективі в сільській місцевості створюватимуться філії про- мислових підприємств. Таким чином міста частково звільняються від міграції сільського населення.

З розвитком агрофірм і агрокомбінатів підсобні підприємства стануть невід’ємною частиною сільськогосподарського виробниц- тва.

11.3. Організація зберігання, перероблення та реалізації продукції сільськогосподарських підприємств

11.3.1. Зберігання та перероблення сільськогосподарської продукції в сучасних умовах

Важливим елементом агропромислового комплексу України є галузі, які забезпечують зберігання та перероблення сільськогоспо- дарської продукції. Від ступеня їх розвитку, технічного оснащення, досконалості економічних зв’язків з сільськогосподарським вироб- ництвом, розміщення споживачів значною мірою залежить раціо- нальне використання продукції рослинництва і тваринництва, рі- вень забезпеченості потреб населення у продуктах харчування.

Вирішення продовольчої проблеми поряд з нарощуванням ви- робництва сільськогосподарської продукції залежить від збільшен- ня виходу кінцевої продукції за рахунок впровадження прогресив- них технологій зберігання та розвитку переробних галузей. Причо- му впровадження прогресивних технологій має бути пріоритетним напрямом у сучасній інвестиційній політиці агропромислового ком- плексу.

Сільськогосподарська продукція зберігається безпосередньо у то- варовиробників, а також централізовано на великих пунктах її збе- рігання (елеватори, овочесховища, холодильні камери тощо). Такі пункти можуть бути державними, акціонерними, міжгосподарськи- ми і приватними.

Основна кількість виробленої продукції з метою скорочення ви- трат зберігається безпосередньо на підприємствах, де вона виробле- на. Так, зерно і зернова продукція зберігаються в основному в спе- ціально обладнаних зерносховищах з урахуванням його цільового призначення — продовольче, фуражне, насіння. Найкраще зберіга-

312

ється зерно за температури + 10 ºС і нижче. Картоплю і овочі збері- гають в овочесховищах у спеціальній тарі або насипом за темпера- тури близько 0 ºС. Такою тарою можуть бути контейнери, ящики, кошики тощо.

Поряд з цим в умовах розвитку ринкової інфраструктури особли- вого значення набуває також розвиток так званої малої промислово- сті безпосередньо у місцях виробництва сировини — в сільськогос- подарських підприємствах.

Існує кілька важливих чинників, що зумовлюють доцільність по- єднання переробки сільськогосподарської продукції на місцях з фу- нкціонуванням великої переробної промисловості. В сучасних умо- вах особливого значення набуває необхідність збільшення виробни- цтва продуктів харчування за рахунок повнішого використання сільськогосподарської сировини, усунення її втрат; забезпечення населення відповідних регіонів продуктами переробки сільськогос- подарської сировини, яка в них виробляється; досягнення соціально однакових умов щодо постачання сільського та міського населення продуктами переробки; зміцнення економічного стану господарств.

Принципи розміщення переробних підприємств, які в багатьох випадках враховували переваги концентрації виробництва, призве- ли до певної їх гігантоманії. При розміщенні великих переробних підприємств не завжди враховувались потенціал сировинної зони і потреба в реалізації продукції для реалізації у свіжому вигляді. Особливо це характерно для плодоовочеконсервного виробництва, концентрація якого в промислових центрах негативно позначилась не лише на діяльності переробних галузей, а й на забезпеченні на- селення свіжими овочами і плодами. Висока концентрація м’ясо- переробної галузі у містах призводить до негативних явищ. Унаслі- док цього виробники несуть великі транспортні витрати і втрати живої маси тварин при перевезенні, перетримуванні їх у господар- ствах і на майданчиках м’ясокомбінатів. За таких умов частина ви- робленої в сільському господарстві продукції на стадії заготівлі та перероблення втрачається, а населення недоотримує продукти хар- чування.

При розміщенні переробних підприємств у великих містах і про- мислових центрах не завжди враховується забезпечення виробле- ною ними продукцією сільського населення.

В умовах переходу різних регіонів України до ринку особливо важливим є самозабезпечення населення продуктами, які воно ви- робляє. Розвиток переробних галузей безпосередньо в господарст- вах, де виробляється сільськогосподарська продукція, при економіч- но обґрунтованому їх розміщенні покликаний певною мірою сприя- ти вирішенню продовольчого питання та досягненню соціальної рів- ності сільських і міських трудівників у забезпеченні їх продоволь-

313

6. За рівнем механізації і автоматизації виробничих процесів ви-

діляють чотири групи виробництв: механізовані, де механізовані процеси основного виробництва; комплексно-механізовані, де повні- стю механізовані процеси основного і допоміжних виробництв; ав- томатизовані, де процеси основного виробництва автоматизовані, допоміжного — механізовані; комплексно-автоматизовані, де проце- си основного і допоміжного виробництв автоматизовані.

Перелічені ознаки зумовлюють специфіку організації перероб- них виробництв, характер організації праці на них. Наприклад, во- ни характеризуються високою матеріаломісткістю. У структурі собі- вартості продукції, що вони виготовляють, витрати на сировину становлять понад 80 %. Тому впровадження досконалої технології, зниження втрат і зменшення відходів, підвищення якості продукції є резервами нарощування обсягів виробництва та здешевлення продуктів.

При переході до ринку господарський комплекс України має за- знати глибоких змін, пов’язаних з переорієнтацією економіки на галузі, які необхідні для повного задоволення потреб населення, розширення експорту та раціонального використання сировинної бази. Тому пріоритетним у структурі сільської промисловості має бути виробництво продуктів харчування.

Світовий досвід засвідчує, що виробник одержує найбільший ефект тоді, коли реалізовує не сировину, а продукти її переробки, кінцеві продукти споживання. Тому високорозвинені країни ніколи не експортують сировину. Їхні галузі промисловості забезпечують комплексне перероблення сировини і реалізацію кінцевого продук- ту споживання. Це стосується не лише великих компаній і фірм, а й індивідуальних виробників. У таких країнах навіть фермери нама- гаються реалізовувати сільськогосподарську продукцію тільки після її первинного перероблення і навіть доводити її до стадії кінцевого споживання. Для цього вони створюють на кооперативних засадах сферу первинного перероблення та зберігання сільськогосподар- ської продукції. Ними організовуються кооперативи з перероблення молока, виробництва сиро-молочної продукції, кооперативні м’ясо- переробні підприємства. Великі фермерські господарства мають власні невеликі сучасні цехи з первинного перероблення сільсько- господарської продукції.

Цей напрям спостерігається і в наших сільськогосподарських підприємствах. Реалізація ними кінцевого продукту (вироби із м’яса, олія, масло, сири, консерви тощо) дасть змогу впливати на реалізаційну ціну продуктів харчування, еквівалентний обмін між містом і селом.

315

11.3.2. Ринок сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки

Створення ринку сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки є важливою складовою аграрної політики в Україні на сучасному етапі.

Економічна сутність ринку виражається насамперед як категорія обміну, який організований за законами товарного виробництва і обігу, сукупність відносин товарного і грошового обміну. Його організація дає змогу реалізувати господарські зв’язки, а в кінцевому підсумку і весь процес виробництва. Без нього неможливо досягти основної мети будь- якої підприємницької діяльності — отримання прибутку.

Ринкові відносини розвиваються на основі ринкового механізму, головними функціями якого є:

³регулювання системи «попит — пропозиція» та організація ви- робництва, що відповідає суспільним потребам;

³розвиток підприємницької діяльності та підвищення економіч-

ної зацікавленості товаровиробників;

³організація ділових контактів між виробниками і споживача- ми, їхні стабільні взаємовигідні зв’язки;

³накопичення достовірної економічної інформації для ухвален-

ня необхідних рішень.

Ринок України є системою грошових відносин, яка діє на основі вільного ціноутворення, економічної самостійності, рівноправності та конкуренції товаровиробників.

Ринок сільськогосподарської продукції складається із сукупності відносин «продавець — покупець», за допомогою яких реалізується сільськогосподарська продукція. Його структура визначається спів- відношенням різних форм реалізації цієї продукції.

Оскільки значна частина сільськогосподарської продукції вико- ристовується безпосередньо для харчування або переробляється і споживається населенням як продовольство, її ринок доцільно роз- глядати в контексті формування продовольчого ринку. Ринок про- довольства належить до найскладніших ринкових систем, що охоп- лює майже всі галузей суспільного господарства. Цей ринок на від- міну від інших ринкових систем має свої особливості, а саме: постій- не функціонування; сезонність виробництва і споживання багатьох продуктів харчування.

За економічною сутністю продовольчий ринок є саморегульова- ною системою відтворення. Структурні елементи економічних від- носин формуються на основі прямих і зворотних ринкових зв’язків, перебувають під впливом платоспроможного попиту і пропозиції.

Розширення дії ринку супроводжується перебудовою системи ці- ноутворення та обігу товарів і формування ринкових структур.

316

Ринок сільськогосподарської продукції (зерна, овочів, картоплі, олійних та інших культур, молока, м’яса) і продуктів її переробки формують суб’єкти ринкових відносин, якими виступають приватні та державні підприємства, підприємства системи заготівлі, збері- гання, перероблення і реалізації продукції. Залежно від особливос- тей суб’єкти ринку, що вступають у товарообмін, формують різні рин- кові структури (оптовий, роздрібний ринки), забезпечують державну і кооперативну торгівлю або входять у більш складну систему това- рообігу основних видів продукції.

Найважливіша особливість формування ринкових відносин в аг- рарній сфері економіки виявляється в тому, що сільське господар- ство більше, ніж будь-яка інша галузь залежить від кон’юнктури ринку, а продовольчий ринок найвразливіший з соціальної точки зору, оскільки його розвиток безпосередньо пов’язаний з рівнем життя населення, його платоспроможністю.

Успішному функціонуванню ринку сільськогосподарської про- дукції та продуктів її переробки в Україні сприяє проведення таких макроекономічних заходів:

³стимулювання безпосередніх виробників продукції АПК з ме- тою нарощування виробництва і товарообігу;

³економічне регулювання раціональної структури ринку і рин- кових відносин розробленням перспективних цільових продоволь- чих програм, інвестиційної політики, фінансово-економічних заходів;

³введення системи контролю за цінами і забезпечення відповід- ного співвідношення попиту та пропозицій на ринку, захисту прав споживачів;

³запровадження відповідної фінансово-кредитної і податкової політики;

³регулювання експортних потоків сировини і продукції перероб- ки, зменшення залежності від імпортних поставок.

Формування ринку продовольчої продукції, особливо в умовах спаду виробництва, — важлива функція держави, яка має забезпе- чувати створення державного фонду і запасів сировини та продуктів

їїпереробки; централізовані державні закупівлі потрібної кількості сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки.

З переходом до ринкових відносин виникає потреба у принципо- во нових, прямих зв’язках сільськогосподарських підприємств із за- купівельними організаціями, в основу яких покладено економічну зацікавленість і відповідальність за виконання договірних зо- бов’язань. Саме тому і відмінене держзамовлення. Нині загально- державні потреби в продуктах харчування забезпечуються через закупівлю на товарних біржах, аукціонах.

Товарні біржі, аукціони, виставки-ярмарки, система споживчої кооперації, сільськогосподарські ринки є основними складовими

317

ринкової інфраструктури сільськогосподарської продукції та продук- тів її переробки.

Відповідно до Закону України «Про товарну біржу» товарна бір- жа є організацією, яка створюється на принципах добровільності й об’єднує зацікавлені юридичні та фізичні особи, які здійснюють ви- робничу та комерційну діяльність з метою надання послуг в укла- данні біржових угод, визначенні товарних цін, попиту і пропозиції на товари, створення умов для забезпечення товарообігу та пов’язаних з ним торговельних операцій.

Товарна біржа — це комерційне підприємство, яке функціонує постійно. На ній укладаються угоди купівлі-продажу великої товар- ної маси, регулюються торговельні операції.

Товарна біржа функціонує на основі статуту, затвердженого її за- сновниками. У ньому зазначаються: назва та місцезнаходження бір- жі; склад засновників; мета діяльності біржі та розміри фондів, що нею створюються; органи управління, порядок їх формування та компетенція; організаційна структура біржі; права і обов’язки членів біржі.

Основною метою створення товарних сільськогосподарських (продовольчих) бірж є організований збут сільськогосподарської продукції, регулювання ринку і більш стале забезпечення населен- ня продовольчими товарами, а переробні підприємства — сирови- ною. Основне завдання біржі — це визначення реальної ціни бір- жових товарів і страхування ризиків небажаної зміни ціни на них.

За енциклопедичним визначенням, біржа розглядається як ринок, на якому через біржових посередників здійснюється оп- това торгівля товарами або цінними паперами у вигляді торго- вельних (часто спекулятивних) угод купівлі-продажу.

Для стратегічного управління біржами створено Національну асо- ціацію бірж України, основне завдання якої полягає в розбудові біржо- вої інфраструктури, організації ефективної торгівлі переважно сиро- винними і продовольчими товарами за зразками або стандартами, що вироблятимуться в майбутньому. Через біржі мобілізуються кошти для вкладень у сільське господарство, агропромисловий комплекс.

Нині товарна біржа визначається як форма організації ринку, що забезпечує вільну торгівлю товарами і взаємопов’язана з фондо- вою біржею, біржею праці тощо. На рис. 11.3 показано місце товар- ної біржі в сучасній інфраструктурі ринку.

Біржа функціонує на основі угод, укладених на певний термін (термінові) і за змістом (тверді або умовні). Термінові угоди обов’язкові для виконання, тверді або умовні надають одній із сто- рін угоди право виконати або не виконати її. До твердих належать форвардні та ф’ючерсні угоди, а до умовних — опціонні.

318

МІЖНАРОДНІ РИНКИ НАЦІОНАЛЬНІ РИНКИ

ПІДПРИЄМНИЦЬКА ІНФРАСТРУКТУРА

Рис. 11.3. Товарна біржа в сучасній інфраструктурі ринку

Форвардний контракт — це угода між контрагентами про майбу- тнє постачання товару. Він виконується відповідно до умов контра- кту в зазначений термін. Угоди, що передбачають негайне поста-

чання товару, називають касовими, або спотовими (наявними), а

ринок таких угод — касовим, чи спотовим.

Ф’ючерсний контракт істотно відрізняється від форвардного. На- самперед він є стандартним за умовами і процедурою виконання. Ф’ючерсний контракт ліквідний, для нього існує широкий вторин- ний ринок. Такий контракт є більш гарантованим. На момент його укладання ф’ючерсна ціна товарів може бути вищою або нижчою за спотову, а до моменту закінчення терміну контракту вона має дорі- внювати ціні спот.

Біржовий ринок сільськогосподарської продукції України активі- зував свою діяльність з січня 1995 р. Виробники сільськогосподар- ської продукції почали самостійно реалізовувати її за контрактами через торговельні біржі та контрактні форми, заготівельні посеред- ницькі організації. Після ухвалення у вересні 1995 р. постанов Ка- бінету Міністрів України № 768 та № 916 від 17 листопада 1995 р. «Про прискорення організації біржового сільськогосподарського рин- ку» фактично створено біржовий ринок сільськогосподарської про- дукції. Останніми роками її частка в торговельному обігу бірж ста- новить близько 50 %.

В Україні почали створюватись інші елементи інфраструктури оптового ринку сільськогосподарської продукції, зокрема міжрегіо- нальні та районні агроторговельні доми. Їх створення у регіонах як важливої ланки ринкового середовища сприяло розвитку товарно-

319

грошових відносин у сільській місцевості, більш вигідній реалізації виробленої сільськогосподарської продукції, акредитуванню та аван- суванню товаровиробників через систему форвардних контрактів, що дало змогу поліпшити матеріально-технічне забезпечення сіль- ських товаровиробників.

Ефективна біржова торгівля в Україні може відбуватися лише за певних умов, зокрема:

³функціонування бірж неможливе, якщо немає вільного ринку, не діють базари, оптові ринки і ярмарки, виробник не розпоряджа- ється своєю продукцією, заборонено торговельно-посередницьку діяльність і бракує великих торговельних фірм, які і є головними клієнтами біржі;

³біржова торгівля може існувати за умови конкуренції між про- давцями і покупцями. Вона приречена на невдачу, якщо на біржі з’являються державні монополісти, які володіють основною масою певного товару;

³біржова торгівля може відбуватися лише за умови обмеженого втручання в неї держави.

Виконання цих умов дасть змогу розвиватись біржовій торгівлі за законами ринкової економіки.

Важливим елементом у розвитку ринкових відносин в Україні є створення і функціонування на її території міжнародних спільних підприємств (СП), які розширюють внутрішні та зовнішні ринки збуту сільськогосподарської продукції, особливо продуктів її перероб- ки. В основі спільних міжнародних підприємств лежить самостійна ініціатива, діяльність на власний ризик з виробництва продукції, надання послуг та торгівлі з метою одержання прибутку. Це довго- термінова форма кооперації, яка об’єднує партнерів майном, управ- лінням, розподілом доходів, а також ризиком.

Підприємництво з участю іноземних інвесторів за сутністю і призначенням є об’єктивним процесом. В аграрному секторі Украї- ни його об’єктивний характер зумовлюється:

а) необхідністю якомога швидшого й ефективнішого виведення продовольчої сфери країни з активної кризи з одночасним створен- ням передумов для подальшого прискорення розвитку агропромис- лового комплексу;

б) дедалі більшим розумінням керівниками підприємств, інших агропромислових формувань, фермерів, управлінських структур неможливості або надмірного малоефективного затягування виве- дення виробництва на вищий рівень лише власними силами;

в) зростанням зацікавленості в спільній діяльності з боку інвес- торів з інших країн, які вбачають можливість ефективного викорис- тання власних капіталів і найновіших науково-технічних досягнень

усільському господарстві України;

320

г) загальнодержавною спрямованістю на залучення іноземного капіталу в економіку, в тому числі в її продовольчу сферу;

д) наявністю відповідної законодавчої бази; за її певної недоско- налості вона все-таки дає змогу розширювати й поглиблювати взає- мовигідні зв’язки із зарубіжними партнерами, в тому числі щодо створення спільних підприємств.

Перший досвід співробітництва з іноземними партнерами дає підстави для висновку про те, що воно може стати важливим дже- релом повнішого задоволення продовольчих потреб країни, залу- чення прогресивних в науково-технічному і екологічному відно- шеннях зарубіжних технологій, матеріальних і фінансових ресурсів, розвитку експортної бази та скорочення імпорту, управлінського досвіду.

За його участю вищий техніко-технологічний і організаційний рівень сільського господарства, переробної бази, агросервісних струк- тур передових зарубіжних країн швидше проникатиме у продоволь- чий сектор нашої країни, створюючи передумови для розвитку в ньому глибоких кількісних і якісних структурних змін. Це допоможе на першому етапі швидше й ефективніше стабілізувати виробницт- во, а надалі — нарощувати його обсяги, поліпшувати якість продук- ції, зменшувати її втрати. Виняткове значення має також те, що ви- робництво зможе здійснюватися з меншими трудовими й енергетич- ними витратами і стати на цій основі більш ефективним.

Це, так би мовити, безпосередній, прямий результат. Водночас виявлятимуться опосередковані наслідки, значення, роль і місце яких у вирішенні продовольчих проблем поступово зростатиме. Особ- ливе значення має те, що спільні підприємства зможуть зашкодити розвитку підприємництва як способу господарювання. Очевидно, що сьогодні небагато керівників володіють навичками підприємництва у його сучасному розумінні з багатьох причин, а опанування ними дається нелегко і потребує часу. Робота ж з іноземними інвесторами, які діють винятково на засадах підприємництва і мають великий досвід, сприятиме прискореному формуванню підприємницьких рис в українських керівників. Пряме перенесення іноземної підприєм- ницької практики в нашу економіку неможливе і потрібно певний час для того, щоб якомога краще трансформувати її в наші умови. Проте освоєння загальноприйнятих підходів до підприємництва відбуватиметься швидше і ефективніше.

Через спільне підприємництво в агропромисловий комплекс впроваджуватимуться прогресивні технології, нова техніка, доско- наліші форми організації виробництва. На цій основі не тільки зро- статиме ефективність виробництва, а й розширюватимуться вироб- ничий кругозір і кваліфікація працівників. Спільне підприємництво сприятиме підвищенню культури агропромислового виробництва.

321

Нині спільні підприємства за участю іноземних партнерів набу- ли великого поширення. Організація та функціонування їх є одним із шляхів подолання економічної кризи.

Основними принципами створення спільних підприємств є:

а) створення та виробниче функціонування СП відповідно до чинного законодавства. Порушення цього принципу може призвес- ти до значних економічних втрат. Крім того, юридичні чи економіч- ні ускладнення, що виникатимуть через порушення правових норм, можуть спричинити зниження надійності української сторони як партнера і небажання зарубіжних сторін працювати з нею;

б) переконаність у безумовній вигідності спілкування з інозем- ними інвесторами. У практичному відношенні це означає необхід- ність глибокого попереднього розроблення всіх матеріалів, обґрун- тування напряму діяльності створюваного підприємства, опрацю- вання альтернативних варіантів. При цьому визначальною має бу- ти впевненість, що від спільної діяльності з іноземними партнерами виграє певне підприємство і не буде нанесено будь-якої шкоди дер- жаві. Інтереси держави мають оберігатися не менше, ніж інтереси самого підприємця;

в) добровільність об’єднання капіталу, тобто як і інші аспекти підприємницької діяльності, робота з іноземними інвесторами має ґрунтуватися лише на добровільних засадах;

г) об’єктивна оцінка внесків у спільне підприємство договірних сторін. Важливість цього принципу полягає в тому, що в майбут- ньому відповідно до частки внесків розподілятимуться одержані прибутки;

д) найповніше врахування соціально-психологічного чинника. Перехід у результаті створення СП на нові техніко-технологічні та організаційні вирішення у багатьох випадках зумовлює вивільнен- ня робочої сили. Це може створити соціальну напругу в підприємст- ві, погіршити психологічну обстановку. Такі явища потрібно перед- бачати і завчасно готуватися до їх подолання, створюючи нові робочі місця, розробляючи і здійснюючи заходи соціального захисту пра- цівників. Не можна допустити, щоб унаслідок переходу на партнер- ські виробничі зв’язки з іноземцями соціально, економічно чи пси- хологічно постраждали люди, які тривалий час працювали на цьо- му підприємстві;

ж) висока екологічна безпека створюваних спільних підприємств з іноземними інвесторами. Цього можна досягти попереднім прове- денням незалежної екологічної експертизи, впровадження відповід- них технологій виробництва, захисту рослин тощо, які застосовува- тимуться в цьому спільному підприємстві.

Спільні підприємства розвиваються в умовах поглиблення ін- тернаціоналізації виробництва, об’єктивних процесів усуспільнення

322

капіталу, розвитку форм і методів його концентрації та вивезення. На масштаби й динаміку створення СП на території конкретних держав впливають рівень їх розвитку, природно-ресурсний та інно- ваційний потенціали, а також відповідна стратегічна орієнтація.

Мотивація закордонних партнерів спрямована на: скорочення капітальних витрат і зниження ризику при створенні нових потуж- ностей; придбання джерел сировини або нової виробничої бази; розширення діючих виробничих потужностей; можливість уникнен- ня циклічності виробництва; підвищення ефективності існуючого маркетингу; придбання нових каналів торгівлі; можливість упрова- дження в конкретний географічний ринок; вивчення потреб, набут- тя управлінського досвіду на нових ринках тощо.

Очевидними є виробничо-економічна і маркетингова мотивації іноземних партнерів. При цьому, за їхньою оцінкою, можливість безпосереднього виходу на ринок України й ринки інших країн — це не тільки основний, а й найбільш стійкий збуджувальний мотив створення СП.

Не слід нехтувати також іншими, як правило, не повністю вивче- ними мотивами: національними, коли інвесторами держави є грома- дяни цієї країни або коли СП створюють засновники однієї національ- ності; особистими, коли СП створюється на основі родинних зв’язків.

Основна мета створення СП в Україні:

³найбільш повне задоволення потреб в окремих видах промис- лової продукції та продовольчих товарах;

³використання високопродуктивної зарубіжної техніки, прогре- сивної технології та управлінського досвіду;

³залучення додаткових фінансових і матеріальних ресурсів;

³розвиток експортної бази і скорочення нераціонального імпорту. Безпосередні учасники СП реалізують свої конкретні інтереси,

які залежать від типу підприємства, його виробничого та інновацій- ного потенціалів тощо. Багато підприємств, не конкурентоспромож- них на світовому ринку, розглядають СП як можливість збуту това- рів на ринку їхніх партнерів. Деякі підприємства, які мають певні науково-технічні досягнення, не завжди мають достатньо власного капіталу (в твердій валюті) чи управлінського досвіду, щоб вийти на світовий ринок і успішно там працювати. Через це маркетингова (переважно зовнішньоекономічна) мотивація українських партнерів СП більш очевидна, ніж у зарубіжних партнерів.

Враховуючи вимоги валютної самоокупності, що орієнтують СП на зовнішній ринок, виникають протиріччя в маркетинговій моти- вації партнерів. Проте західні підприємці розраховують на конку- рентоспроможність продукції СП і на світовому ринку, наприклад за рахунок низької вартості елементів виробництва. Так, за захід- ними оцінками, реальна заробітна плата в промисловості України

323

майже у п’ять разів нижча, ніж у США, а продуктивність праці ста- новить близько 40 % американського рівня. Відповідно витрати на робочу силу майже втричі менші, ніж у США. Відомі також більш низькі рівні цін на сировину та енергоресурси.

Крім дешевих сировини, енергії та робочої сили очевидною пере- вагою вкладення західного капіталу в інноваційну сферу України є високорозвинений науковий потенціал і пріоритет в ряді напрямів технології та науки.

Поряд із загальним протиріччям у мотивації партнерів, яке пов’я- зане з проблемою вибору ринків збуту та валютної окупності СП, іс- нують також специфічні протиріччя, наприклад інноваційного харак- теру. Україна хоче отримати через СП доступ до прогресивних техно- логій, хоча західні фірми прагнуть реалізувати в СП насамперед не найновіші технології, які перестали давати максимальні прибутки на світових ринках, але ще досить ефективні, на їхню думку, на «ринку продавця» в Україні та інших східноєвропейських країнах.

Уцілому рух іноземного капіталу визначається максимальним прибутком. Через це основним показником є рентабельність опера- цій в Україні, яка має бути не меншою, ніж у своїй країні або краї- нах, де певна фірма має філії. Більше того, прибуток має бути отри- маний у вільно конвертованій валюті (ВКВ).

Спільне підприємництво може стати також важливим чинником прискорення виходу сільськогосподарської продукції України та продуктів її переробки на зарубіжний ринок.

Важливою складовою ринку АПК України залишається спожив- ча кооперація, через яку здійснюється понад 60 % роздрібного това- рообігу на селі. Вона закуповує в сільськогосподарських підпри- ємств усіх форм власності та населення продукцію рослинництва і тваринництва.

Усучасних умовах роль споживчої кооперації в торгівлі має зрос- ти, особливо в глибинних сільських районах, де розвиток торгівлі на низькому рівні, незадовільна насиченість ринку продовольчими і промисловими товарами.

Значущим у ринковій інфраструктурі є подальший розвиток кооперативних ринків. Їхнє значення зростає з розвитком селян- ських господарств, розширенням особистих підсобних господарств на селі, коли зростає потік сільськогосподарської продукції на кол- госпні ринки.

Система кооперативних ринків значно знижує витрати обігових коштів на кожну гривню товарообігу. Вона зменшує транспортні витрати та поліпшує торговельне обслуговування населення.

Успішне функціонування ринку агропромислової сфери в Украї- ні потребує також подальшого розвитку інформаційної служби, мар- кетингових служб, особливо реклами вітчизняних товарів, яка є важ- ливим елементом конкуренції та боротьби за ринок збуту.

324