специальная селекция
.pdfдо абіотичних (посухостійкість, зимостійкість, реакція на зрошення) і абіотичних (стійкість до хвороб і шкідників) факторів.
В Україні напрями селекції ячменю зумовлюються різноманітністю його використання (продовольче, кормове і технічне) та ґрунтовокліматичних зон (Степ, Лісостеп, Полісся).
Завданням селекції ячменю озимого є об'єднання в одному генотипі елементів високої продуктивності, стійкості до вилягання та хвороб, якості зерна за одночасного надання сортам підвищених адаптивних якостей до конкретних умов вирощування, лімітуючими з яких в першу чергу є морозостійкість та посухостійкість.
Слід підтримувати наступні позитивні якості ячменю озимого: По-перше, це високоякісне зерно нового врожаю, що дуже важ-
ливо для тваринництва.
По-друге, здатність давати врожаї в посушливому Степу значно вище ячменю ярого, і часто вище пшениці озимої.
По-третє, тривале зберігання схожості насіння в землі завдяки плівчастості у випадку сівби восени в суху землю. В основній зоні вирощування сходи ячменю озимого часто одержують весною, причому навесні рослини встигають розкущитися і дати гарантований урожай. Жодна інша культура на таке не здатна.
І останнє, використання сортів-дворучок дає змогу вести насінництво, в разі потреби, при весняній сівбі (Лінчевський А.А., Шере-
мет О.М., 1993).
Вимоги селекції щодо якості зерна ячменю озимого за окремими напрямами використання наступні:
-У ячменю круп’яного напряму має бути жовте, крупне зерно з неглибокою боріздкою. Крупа, виготовлена із нього повинна швидко
ірівномірно розварюватися, давати високий об'ємний вихід каші, яка б характеризувалася добрими смаковими властивостями.
-Сорти ячменю зернофуражного напряму повинні мати зерно з високим умістом білка і незамінних амінокислот у білку. Селекціонерами ведеться інтенсивний пошук генетичних джерел умісту білка
ілізину в ньому та включення їх в селекційний процес.
Вимоги до сортів пивоварного ячменю складають такий ком-
плекс показників якості: екстрактивність – 79-82% (абсолютно сухих речовин), уміст крохмалю – не менше 62-68%, уміст білка – не більше 9-11%, плівчастість – 9%, вологість зерна – не вище 14-15%, проростання – не менше 4-6 тижнів, вміст смітних і зернових домішок – не більше 1-2%, маса 1000 зерен – 45-50 г, натура – 650-730 г.
Завдання селекції ячменю ярого. За різних напрямів селекції яч-
меню ярого нові сорти повинні в першу чергу відповідати ряду спільних вимог – мати високу продуктивність, реагувати на поліпшення агрофону.
Протягом останніх років селекція ячменю ярого згідно з розробленою концепцією селекції ведеться на підвищену адаптивність до
90
мінливих умов вирощування з метою зростання й стабілізації врожаїв у виробництві.
Сформульовані вимоги до сортів ячменю ярого високоінтенсивного типу для зони інтенсивного землеробства України, які визначають: висота рослин – 90-100 см, кількість зерен у колосі – 22-25, маса 1000 зерен – 45-50 г, ширина листків – від вузького до проміжного з гострим кутом нахилу прапорцевого листка, розлогий тип куща, що обумовлює вирівняність стеблестою, стійкість до вилягання, групова стійкість до борошнистої роси, видів іржі, гельмінтоспоріозів.
4.2.1. Напрями селекції на підвищення адаптивності
30-рiчнi теоретичні дослідження (1960-1990) дозволили сформулювати основнi принципи пiдвищення адаптивностi сортiв шляхом селекцiї.
Роль мiсцевого генофонду під час створення високоадаптованих сортiв. Вище зазначалось, що за весь час роботи з ячменем у СГІ створено 61 районований сорт ячменю ярого, з яких 54 (88 %) виведені на базi мiсцевих сортiв-популяцiй колишнiх селянських господарств. I тiльки цi сорти виявились придатними для умов посушливої зони. За цей час було проведено більше 30 тисяч схрещувань, до гібридизації залучались тисячі сортів різного еколого-географічного походження, а районувались переважно сорти, які мали в родоводі місцевий вихідний матеріал, виділений у 20-ті роки з місцевих сортів-популяцій, на яких базувалось тоді все виробництво зерна ячменю в Україні. Схема селекції сортів ячменю ярого за період 1916-1990 рр. представлена на рис. 5.
У родоводі всіх видатних сортів (Южний, Одеський 36, Нутанс 244, Одеський 100 та ін.) наявна спадковість місцевих сортівпопуляцій. Спадкоємність трьох місцевих генотипів об’єднана в сортах Одеський 36 і Одеський 100. Ці сорти мали і найбільш високу адаптивність до мінливих умов довкілля.
Використання фактора фотоперiодичної чутливості (ФПЧ) в селекцiї ячменю ярого і озимого. Фактор ФПЧ, уперше відзначений Г. Клебсом і досліджений на пшениці, ячмені та вівсі У. Гарнером і Х. Аллардом, нині розглядається як регулятор темпів розвитку рослин. Регуляція спрямована на забезпечення репродукування виду в максимально сприятливу пору року і слугує реакцією адаптації рослин до тривалості дня як екологічного фактора. Однак адаптивний захист у формі високої ФПЧ стає перепоною широкому розповсюдженню сортів у регіонах з різною географічною широтою місцевості. У зв’язку з цим на високу адаптивність сортів з нейтральною ФПЧ вказує багато дослідників. Водночас D. Wilson визнає необхідність деякого ступеня фоточутливості, адже збільшення тривалості періоду «сходи-цвітіння» приводить до формування більшої продуктивності генотипів.
91
Рис. 5. Родовід сортів ячменю ярого селекції СГІ за однією з батьківських форм
92
Малочутливі сорти до ФПЧ зустрічаються практично в кожній культурі. Спроби спростити питання й віднести до фотонейтральних всі скоростиглі форми не підтвердились у зв’язку з відсутністю прямої залежності між скоростиглістю і фотонейтральністю.
Удослідах, проведених у фітотроні СГІ, найбільш низьку ФПЧ, що виколосились на 8-годинному дні, проявили сорти Зерноградський 73, Донецький 8, Донецький 4, Одеський 36, Нутанс 187, Нутанс 244, Носівський 9, Одеський 100, Первенець та інші. Всі вони добре відомі й широко вирощувались у різні роки у виробництві колишнього Радянського Союзу.
Усередньому в групі малочутливих до фотоперіоду сортів, які колосились на 8-годинному дні, зона адаптації охоплювала 16 широтних поясів, а в групі сортів, які не колосились за такого фотоперіоду
–тільки 9. Тут явно простежується перевага в адаптивності сортів з
більш низькою ФПЧ.
Малочутливі до фотоперіоду сорти заходять у середньому на 5о далі на південь і можуть давати високі врожаї в умовах скороченого дня. Але вони не поступаються чутливим сортам у просуванні в північні регіони, бо ячмінь у цілому – культура довгого дня.
Підвищена адаптивність малочутливих до фотоперіоду сортів проявлялась і в кращій продуктивній кущистості, вони менше реагували на зміну тривалості дня, і формували меншу кількість стерильних квіток на скороченому дні.
Встановлено також, що фактор ФПЧ може відігравати позитивну роль при значних змінах календарних строків сівби ячменю ярого. В умовах Одещини, наприклад, строки сівби в різні роки можуть змінюватись від початку березня і до кінця травня залежно від часу настання сприятливих умов. Початок розвитку рослин, природно, проходить за тривалості дня від 12.7 до 15.4 годин. Сорти з низькою ФПЧ дають щорічно більш стабільні врожаї, а при запізненні з сівбою, менше їх знижують.
Таким чином, малочутливi сорти ячменю ярого до ФПЧ дають бiльш стабiльнi врожаї в умовах рiзної тривалостi дня як у широтному дiапазонi, так i за рiзних строків настання весняно-польових робіт. У більшості випадків ці сорти були поширені на мільйонних гектарах.
Умови добору сортiв з рiзним рiвнем ФПЧ ячменю озимого в селекцiйному процесi. Адаптивнiсть сортiв озимого ячменю, навпаки, залежить вiд пiдвищеної фотоперiодичної чутливостi. Високу зимо-, морозостійкість проявляють тільки чутливі до фотоперіоду сорти.
Генетичні особливості морозостійкості можуть корегуватись значною мірою умовами загартування рослин. Наявність великої кількості сонячних днів у другій половині осені з частим коливанням низьких позитивних та негативних температур приводить до
93
накопичення цукрів у клітинах рослин, що і визначає, зрештою, виживання в конкретних умовах. Причому, слабозимостійкі сорти загартовуються повільно й швидко втрачають ці якості, а морозостійкі, навпаки, загартовуються швидко і зберігають його протягом зими.
У зв’язку з тим, що втрати врожаю ячменю озимого від вимерзання більш суттєві, ніж збитки від хвороб, шкідників та бур’янів разом узятих, підвищення морозостійкості шляхом селекції та агротехнічними засобами є важливим народногосподарським завданням.
Якщо говорити конкретно про виробничі умови півдня України, де вирощується основна маса ячменю озимого, найбільш адаптованими до цих умов є дворучки.
Із сортів-дворучок, створених у колишньому СРСР, окрім виведених у Селекційно-генетичному інституті, найбільш відомі Гіагінський 395 (масовий добір із Ченад 395, 1949 р.), Унумліарпа (Узбекистан, індивідуальний добір із місцевого мароканського зразка, 1956 р.) та Щирецький (масовий добір із місцевого сорту-популяції західних областей України, 1962 р.). Їх походження свідчить про те, що дворучки в природних умовах є досить поширеним явищем.
До недавнього часу дворучкам особливого значення не надавали. У Західній Європі їх визначали напівозимими, іноді називали «перемінними», а їх біологією, як і селекцією, ніхто не займався.
Завдяки роботам академіка Гаркавого П.Х., дворучки поступово займають чільне місце у виробництві півдня України та Молдові – Од 17, (1955); Од 31, (1966); Од 46, (1968); Од 86, (1984); Росава, (1988). Ним було визначено, що дворучки являють собою окрему групу ячменю, відмінну як від озимих, так і ярих форм і здатних проявляти високу морозостійкість. Специфічною була поведінка дворучок у схрещуваннях: перше покоління гібридів дворучок з озимими формами розвивалося за озимим типом, у схрещуваннях ярих з озимими домінувала ярість.
Наукове пояснення специфіки поводження дворучок у схрещуваннях стало можливим після появи японських робіт (Takahashi R. та Yasuda S.). Вони встановили, що тип розвитку ячменю контролюється трьома парами генів:
Sh sh Sh2 sh2 Sh3 sh3
Гени ярого типу sh, Sh2 та Sh3 (підкреслені) пригнічують дію генів озимого типу Sh, sh2 та sh3 (епістаз), тому озимий тип розвитку здатний проявити єдиний генотип ShSh sh2sh2 sh3sh3, де всі гени озимого типу.
Були прогнозовані сім можливих генотипів ячменю, здатних колоситися за весняної сівби, і підраховано розщеплення в F2 від схрещування з озимими формами на генотипи, які колосяться і не колосяться за весняної сівби:
94
1. |
[Sh]* Sh2 [sh3] |
3 |
: 1 |
5. sh Sh2 Sh3 |
61 |
: 3 |
2. |
[Sh] Sh2 Sh3 |
15 |
: 1 |
6. [Sh] [sh2] Sh3 |
3 |
: 1 |
3. |
sh [sh2] [sh3] |
1 |
: 3 |
7. sh [sh2] Sh3 |
13 |
: 3 |
4. |
sh Sh2 [sh3] |
13 |
: 3 |
|
|
|
Дужками позначені гіпостатичні, або пригнічувані гени.
Не відомо, чи знали R. Takahashi та S. Yasuda про специфічну поведінку дворучок у схрещуваннях і їх особливі біологічні властивості, але вони не виділили їх з групи генотипів, які колосяться за весняної сівби, і віднесли їх до ярих форм. Робота з ідентифікації генотипу дворучок була виконана в контрольованих умовах фітотрона Селекційно-генетичного інституту (Одеса). Провівши диференціацію сортів ячменю озимого на типово озимі та дворучки, одержавши гібриди між ними і розщеплення в F2, близьке теоретично можливому 1 : 3 (див. вище), був установлений генотип дворучок sh [sh2] [sh3]. Він визначається трьома рецесивними генами, де перший ген ярого типу sh подавляє дію генів озимого типу sh2 і sh3. Тому дворучки здатні виколошуватись і давати врожай за весняної сівби, не втрачаючи морозостійкості за сівби під зиму.
Знайшов пояснення й факт, чому F1 від схрещування дворучок з озимими сортами розвивається за озимим типом:
Sh sh2 sh3 х sh [sh2] [sh3] |
= F1 Shsh sh2sh2 sh3sh3 |
(озимий) (дворучка) |
(озимий) |
Епістаз тут не проявляється, у генотипі F1 ген озимого типу Sh знаходиться у домінантному стані.
Стало можливим пояснити й деякі факти з історії селекції дворучок. Так, П.Х. Гаркавий у 1958 р. пояснював створення першого свого сорту-дворучки Одеський 17 схрещуванням двох спадково змінених ярих форм Палідум 153 і Палідум 281 у озимі шляхом осінньої сівби. Якщо виключити можливість мутацій, дворучки можна одержувати схрещуванням звичайних ярих форм четвертої групи прогнозованих генотипів з формами шостої і сьомої груп. За схрещування генотипів четвертої і шостої груп можуть вищеплятись навіть типово озимі форми.
Адаптивність сортів за осінньої сівби значною мірою визначається їх типом розвитку. Дворучки в цьому плані найбільш цікаві, біологічною особливістю є те, що восени вони пізніше закінчують вегетацію, порівняно з типово озимими сортами, а навесні раніше її відновлюють. Це дає їм змогу краще розвинутися за пізніх сходів, що в посушливому степу трапляється дуже часто, а також розкущитися при зимово-весняних сходах, що також буває досить часто. Під час зимово-весняних сходів типово озимі сорти починають рости й розвиватись пізно, до цього часу верхній шар грунту пересихає і кущіння проходить повільно. Сорти-дворучки встигають викорис-
95
тати невеликі весняні запаси вологи для кущіння й у такі роки дають вищий врожай.
Коли П.Х. Гаркавий створив Одеську 17, він зробив правильний висновок, що в південних областях України й Молдові, де на час настання оптимальних строків сівби, тривалість дня становить менше 12 годин, виробництво ячменю озимого має базуватись переважно на сортах-дворучках. Справа в тому, що коли дворучки починають рости з осені за тривалості дня більше 12 годин, вони можуть почати колоситись ще до настання морозів, що зумовлює втрату морозостійкості й загибель за перших же морозів.
Із впровадженням у виробництво нових сортів-дворучок Росава, Основа, Тамань ячмінь озимий на півдні України й у Молдові став гарантованою культурою.
Останнім часом значення дворучок зросло у зв’язку з епіфітотіями вірусу жовтої карликовості ячменю (ВЖКЯ). Головний переносник захворювання – попелиці. Сортів, стійких до ВЖКЯ, поки що немає, тому засоби боротьби зводяться до можливо найбільш пізньої сівби, коли з настанням холодних ночей попелиця перестає шкодити. У разі запізнення з сівбою знову ж таки краще ведуть себе дворучки.
Потенційно високу стійкість до низьких температур дворучки здатні формувати тільки на короткому дні. Із збільшенням фотоперіоду тривалості дня з 11 до 14 годин, їх морозостійкість різко знижується, і на 16-годинному дні дорівнює, практично, нулю.
Вивчення морозостійкості дворучок у різних кліматичних умовах показало, що найбільш морозостійкими в умовах різко континентального клімату є генотипи, які оптимально поєднують високу фотоперіодичну чутливість із слабкою потребою в яровизації.
Найбільш цікаві такі дворучки, які після яровизації (оптимальним режимом яровизації ячменю озимого є температура +5 оС і короткий 11годинний день) не прискорюють свого розвитку. Такими є дворучки Селекційно-генетичного інституту. За оптимальних строків сівби вони навіть у зими з коливаннями тривалих відлиг з низькими температурами проявляють високу стійкість до морозів і дають добрі врожаї.
Встановлено, що морозостійкість сортів дворучок і типово озимих форм визначається різними факторами. Якщо у дворучок вона пов’язана більше з реакцією на довжину дня (r = 0.70 - 0.83), то в типово озимих визначається більше тривалістю стадії яровизації. Чим сильніша реакція на тривалість дня або триваліша стадія яровизації, тим, як правило, вища морозостійкість, хоча така закономірність не є абсолютною.
Дуже корисною особливістю дворучок є те, що вони ніколи не переростають у виробничих умовах в процесі зимівлі. Так, зима 20062007 року була дуже теплою, вегетація ячменю озимого практично не припинялася. Всі пізні посіви добре розкущилися, але переростання у них не спостерігалося. Така особливість біології дворучок.
96
Під час розробки програми підвищення адаптивності створюваних сортів знайденi пiдходи й розроблено метод селекцiї сортiв ячменю з комплексною посухо-, соле-, кислотостiйкiстю за чiткого генетичного контролю показника iзоферменту кореневої супероксиддисмутази СОД-s2, яка захищає мембрани клiтин у агресивному середовищi й пiдтримує тургор у клiтинах за посухи.
Надання сортам ячменю здатності рости й одержувати високі сталі врожаї на засолених і кислих ґрунтах давно цікавило селекціонерів. Пошуки підходів до рішення цієї проблеми привели дослідників до сорту ячменю ярого Вінер, який тривалий час вирощувався на низькородючих ґрунтах з підвищеною кислотністю. Привернув до себе увагу той факт, що сорт Вінер знаходиться в районуванні з 1929 р. і сіється в кількох областях РФ ще й понині. Особливо великим був первісний ареал сорту – 44 області, краї й республіки колишнього СРСР, у т.ч. 38 регіонів РФ і 6 областей Білорусі. На заході ареал Вінера обмежував кордон з Польщею, на сході – острів Сахалін. Жодний сорт до Вінера й після нього такого значного ареалу не мав.
Перед теоретичними підрозділами СГІ було поставлене завдання знайти генетично зумовлені особливості сорту Вінер, які дозволяли йому так довго утримуватись у виробництві.
Було встановлено, що ці особливості пов’язані з супероксиддисмутазною (СОД) ферментною системою. Система має два алельних стани ізоферменту кореневої СОД – тип s1 і тип s2. Тип s1 зустрічається часто. Основна маса сортів, що вирощуються в західній Європі й нашій країні, має s1 тип ізоферменту. Тип s2 зустрічається надзвичайно рідко й представлений, в основному, формами близькосхідно-
го походження (Algerian, Miln 15549, Emir, Cebeko 7722. Виявилось,
що цей тип ізоферменту має й сорт Вінер.
В ячменю озимого, навпаки, СОД-s2 зустрічається у 2/3 сортів України й Північного Кавказу.
Ізофермент СОД-s2 нейтралізує активні форми оксид-радикалів, які порушують мембрани клітин і призводять до втрати соле- і кислотостійкості й у цілому стійкості до несприятливих факторів середовища, включаючи й посуху. Цілком можливо, що пов’язаний цей показник і з зимостійкістю, бо абсолютна більшість сортів СГІ, як типово озимих, так і дворучок, мають СОД-s2. Певно, ці сорти за осінньої сівби, які вирощуються в умовах ризикованого землеробства, з настанням весни мають більший тургор клітин і краще відростають.
Контроль наявності в коренях рослин СОД-s2 здійснюється на електрофореграмах за специфічним спектром смуг. Це дозволяє з високим ступенем точності вести селекцію за цим показником.
Сьогодні в Державному реєстрі сортів рослин України є три ярі сорти – носії СОД-s2: це сорт ячменю ярого для умов сильної посухи Сталкер (1997) і неперевершені за врожаєм сорти Вакула (2003) і Геліос (2006). Вони до того ж малочутливі до фотоперіоду.
97
Ефективним доповненням до СОД-s2 при створенні сортів з підвищеною адаптивністю до мінливих умов вирощування стало введення в селекцiйний процес контролю iнтенсивностi продуцiйного процесу в рослинах ячменю в умовах посухи, що дозволяє добирати найбiльш продуктивнi генотипи для посушливих умов.
При вивченнi iнтенсивностi продуцiйного процесу – фiзiологiчної посухостiйкостi та їх зв'язку з продуктивнiстю генотипiв, встановлено, що коефiцiєнт кореляцiї фiзiологiчної посухостiйкостi з урожаєм становив 0,45 бала, в той час як бал продуцiйного процесу з урожаєм
– 0,74. Тому рiвень фiзiологiчної посухостiйкостi слiд розглядати тiльки як важливий пiдготовчий перiод рослин до формування врожаю. Тобто, головним показником під час добору високоврожайних генотипiв для посушливих регiонiв повина бути не фiзiологiчна посухостiйкiсть, а iнтенсивнiсть продуцiйного процесу. За цим показником кращими були ярі сорти Адапт і Сталкер.
Роботи з використання в селекцiї ячменю ярого показникiв ФПЧ i СОД-s2 були визнанi в Україні та в рядi європейських країн не тiльки новими, а й прiоритетними.
Особливо результативною виявилась робота зі створення практично нового морфотипу ячменю ярого шестирядного – сортів універсального призначення для умов високоінтенсивного землеробства з наданням йому адаптивних властивостей.
Ярі шестирядні сорти і раніше були у виробництві, але вони були екстенсивного типу з урожайністю до 3 т/га.
Ще у 20-30-ті роки минулого сторіччя на території причорноморських і придніпровських степів шестирядні сорти-популяції займали 53,3 % від загальної посівної площі культури, які вважались потенціально більш продуктивними. Першими районованими селекційними сортами в цій зоні також були шестирядні сорти Палідум 32 (1931), Грушевський (1931) і Требі (1934, USA).
Поступово Палідум 32, Грушевський і Требі були витиснуті з виробництва більш досконалими дворядними сортами, бо вони сильно уражались твердою сажкою, борошнистою росою, втрачали зерно від сильної ламкості колосся, стебел і вилягання. Головною перевагою дворядних сортів була значно більша продуктивна кущистість.
У колишньому СРСР ярі шестирядні сорти вирощувались або в різко посушливих умовах середньоазіатських і закавказьких республік, або в несприятливих ґрунтових і температурних умовах північних регіонів, або в таких же несприятливих , а часто й посушливих умовах Сибіру й Далекого Сходу, де займали тільки 1,5-2,0 % від загальної площі посівів ячменю ярого. Тобто, шестирядні сорти залишалися тільки в зонах низькоінтенсивного землеробства, де врожай за відсутності кущіння визначався більшою кількістю зерен у колосі.
Селекційна робота з шестирядними сортами в основних зонах вирощування ячменю ярого надовго припинилась.
98
У 1969 р. СГІ повернувся до проблеми ярого шестирядного ячменю, але вже на базі нового вихідного матеріалу з високою стійкістю до вилягання, сажкових хвороб, з великим для шестирядних ячменів зерном. За основу селекції було взято близькосхідний колекційний зразок Б558. Негативними властивостями Б558 були неможливість відокремлення остюків під час обмолоту і нижча продуктивна кущистість порівняно з дворядними генотипами.
Перші 15-20 років селекційної роботи з шестирядним морфотипом не дали жодного комерційного сорту, але показали перспективність нових розробок. Сорти Палідум 76, Палідум 90 і Муромець в державному сортовипробуванні давали нестійкі врожаї – рекордно високі чи занадто низькі.
Потрібні були теоретичні розробки щодо з’ясування оптимальних параметрів сортів нового морфотипу, надання їм показників адаптивності до різко мінливих умов вирощування.
Пошуки причин незадовільного кущіння шестирядних генотипів визначалися різницею в тривалості фаз розвитку вегетаційного періоду. В групі шестирядних сортів фаза «кущіння-трубка» проходила на два дні скоріше (НСР05 = 0,83) і «трубка-колосіння» на три дні скоріше (НСР05 = 1,35), ніж аналогічні періоди в групі дворядних сортів. Скорочення періоду активного кущіння на 5 днів у шестирядних генотипів, певно, було однією з головних причин їх слабкого кущіння. Починають кущитись шестирядні сорти також з запізненням на 2-3 дні порівняно з дворядними сортами.
Вивчались і інші відмінності шестирядних та дворядних генотипів. На основі проведених дослідів була розроблена програма селек-
ційного покращення шестирядних сортів, яка передбачала:
•підвищення продуктивної кущистості шляхом подовження періоду «кущіння-колосіння»;
•скорочення періоду «сходи-кущіння»;
•зменшення довжини і ширини листя, що, окрім надання підвищеної посухостійкості, дозволяє створювати сорти з більшою густотою стеблостою, кращим продуванням і освітленням посівів;
•збільшення величини колосу і зерна;
•зменшення грубості остей з метою їх легкого виділення під час обмолоту;
•надання стійкості до вилягання, перестою, обламування стеблових вузлів і колосся.
Природно, з програми не виключались звичайні вимоги до створюваних сортів за стійкістю до хвороб, якістю зерна тощо.
Результатом виконання даної програми і стало створення сорту Палідум 107. У Реєстрі сортів рослин України з 1993 року. Паллiдум 107 був не тільки неперевершеним за врожаєм у Державному сортовипробуванні України, але мав багато інших цінних властивостей, таких як групова стійкість до найбільш поширених хвороб, дуже велике для
99
