специальная селекция
.pdf
- форма pustovojtii – висококультурні сорти (вміст олії в ядрах сім’янок більше 58%, лушпиння – менше 28%).
В.Ф. Венцлавович (1962) розподілила однорічний соняшник за забарвленням і наявністю панцирного шару клітин сім’янок на 10 типів. Найголовніші з них наведені в таблиці 6.
Таблиця 6 – Типи сім'янок культурного соняшнику
|
Номер |
|
Назва типу |
|
Забарвлення |
|
Наявність і забар- |
|
Панцирність |
|
||
|
типу |
|
|
|
|
сім'янок (фон) |
|
влення смужок |
|
|
|
|
|
І |
|
білий |
|
|
біле |
|
без смужок |
|
безпанцирні |
|
|
|
|
|
||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ІІ |
|
сіро-сріблястий |
|
|
сіро-сріблясте |
|
те саме |
|
|
панцирні |
|
|
VІ |
|
біло-смугастий |
|
сіре |
|
біле |
|
безпанцирні |
|
||
|
|
|
|
|
|
|||||||
|
VII |
|
сіро-смугастий |
|
|
темно-сіре |
|
свинцеве |
|
панцирні |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
|
|
|
|
|
(грифельне) |
|
|
|||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
VIII |
|
сіро-смугастий |
|
|
сіре |
|
сріблясте |
|
|
панцирні |
|
|
IX |
|
чорно-вугільний |
|
чорне |
|
без смужок |
|
|
панцирні і |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
|
|
|
|
|
|
безпанцирні |
|
|||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
X |
|
чорно-фіолетовий |
|
чорне |
|
те саме |
|
|
те саме |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Насіння найбільш поширених сортів-популяцій належить до VII типу. H. annuus L. – соняшник культурний олійний (2n=2х=34) – однорічна рослина від 0,4 до 3 і більше метрів заввишки з сильно розвинутим стрижневим коренем. Стебло у висококультурних форм не-
розгалужене з кінцевим великим кошиком до 40 см у діаметрі.
11.5.Морфологічна характеристика культурного соняшнику
Коренева система. Основа кореневої системи – стрижневий головний корінь, який розвивається з первинного зародкового коріння (гіпокотиля) і проникає вертикально в ґрунт на глибину 2-3 м. Від стрижневого відходять досить міцні і сильно розгалужені бічні корінці, які утворюють 2-3 яруси. Перший ярус розміщується близько від поверхні ґрунту (нижче кореневої шийки), спочатку горизонтально, а на відстані 10-40 см від головного кореня заглиблюється і йде майже паралельно йому на глибину до 50-70 см.
Другий ярус бічних, дуже розгалужених коренів відходить від стрижневого кореня на відстані 30-50 см від поверхні ґрунту. Вони заглиблюються у ґрунт під кутом і утворюють міцне сплетіння великої кількості дрібних корінців на глибині 90-100 см і більше.
Крім стрижневого кореня і його розгалужень соняшник утворює стеблові корінці, які відростають від підсім’ядольного коліна у вологому шарі ґрунту. Вони ростуть спочатку горизонтально і під неве-
220
ликим кутом до вертикальної осі рослини, а на відстані 15-40 см заглиблюються та сильно розгалужуються. В суху погоду вони відмирають, а після навіть невеликих дощів знову відростають.
Ріст коренів у глибину і в ширину йде нерівномірно. Проростання сім'янки починається з інтенсивного росту первинного коріння і у фазі розкриття сім'ядольних листків головний корінь вже у 1,5-2,5 рази перевищує довжину гіпокотиля та має 10-12 бічних корінців. У період від 12-14 листків до формування кошика приріст головного кореня за 5 діб сягає 44 см; від фази формування кошика до цвітіння – 48 см, коли значно зростає потреба рослин у воді і поживних речовинах.
Уперіод цвітіння ріст коріння уповільнюється. У фазі дозрівання насіння головний корінь і кінці його розгалужень починають відмирати. Коренева система соняшнику дуже "мобільна" і добре пристосована до використання вологи та поживних речовин з глибоких шарів ґрунту (150-250 см). На будь-яке поліпшення агротехніки, зокрема внесення добрив, розпушення міжрядь, зрошення тощо, він реагує збільшенням бічних коренів.
Стебло. Культурні форми соняшнику мають пряме, дерев'янисте, нерозгалужене, зелене, кругле або ребристе стебло, вкрите жорсткими волосками. Висота стебла є сортовою ознакою, здебільшого 1,2- 1,5 м, хоча може коливатись від 0,4 до 3,0 м і більше (у сортів силосного типу). Середина його виповнена губчастою тканиною. Товщина стебла біля поверхні ґрунту найбільша (від 1,0 до 7,0 см залежно від сортових особливостей) і поступово зменшується вгору (у 2 та більше разів порівняно з основою).
Росте стебло нерівномірно. За перші 15-23 діб до утворення 2-3 пар справжніх листків середня висота рослин становить 10-12 см. У цей час рослини інтенсивно формують кореневу систему, а добовий приріст стебла не перевищує 0,5-0,7 см. До формування кошиків (3555 діб від появи сходів) рослини досягають приблизно 40-50% своєї максимальної висоти. Добовий приріст становить 1-1,5 см. Найбільш інтенсивно росте стебло від початку формування кошиків до цвітіння, а це складає 15-25 діб. Стебло щодоби збільшується на 4-5 см і наприкінці цвітіння досягає 95-98% своєї висоти. Щодо накопичення сухої речовини стебло у цей час займає перше місце.
Умолодих рослин дуже чітко виражена геліотропічна реакція, тобто верхівка стебла, з фази "зірочки" і до появи перших язичкових квіток у кошика, повертається впродовж доби за сонцем. Ця реакція зберігається і в похмурі дні. З початком цвітіння геліотропічна реакція зникає, але майже усі квітучі рослини орієнтовані на схід.
Убільшості сортів під час достигання верхня частина стебла разом з кошиком нахиляється, проте в міру висихання насіння стебло частково розпрямляється.
221
Листки у соняшнику прості, черешкові без прилистків. Нижні 2-3 пари листків розташовані супротивно, решта – почергово. У межах одного сорту зустрічаються листки різні за характером поверхні листкової пластинки, конструкцією і навіть формою.
Пластинки листків цілокраї у нижніх та із зубчастими або пильчастими краями у решти листків. Жилкування листка перистопетлеподібне з трьома головними жилками.
Черешки більшості листків за довжиною приблизно дорівнюють довжині листкової пластинки. Усі листки вкриті короткими жорсткими волосками.
Перша пара листків утворюється на 2-4 добу після виходу сім’ядолей на поверхню, наступні – через кожні 2-3 доби. Ріст листкових пластинок триває до початку достигання сім'янок, коли листкова поверхня набуває максимуму. У посушливі роки темпи утворення листків зростають.
Фізіологічне значення листків різних ярусів щодо постачання проростаючого насіння асимілятами неоднакове. Провідну роль в інтенсивності наливу відіграють листки середнього і верхнього ярусів. Нижні листки швидко "старіють", а верхні частково споживають поживні речовини, що надходять з середніх листків. За даними В.К. Морозова (1959), відповідно до наростання площі листкової поверхні відбувається нагромадження сухої речовини рослинами; воно поступово збільшується і набуває максимуму, коли утворюються кошики та під час цвітіння.
Суцвіття соняшнику – багатоквітковий кошик у вигляді плескатого, випуклого або ввігнутого диска з обгорткою із декількох рядів змінених верхівкових листочків. Діаметр кошика від 10 до 20 см у олійних сортів і до 40 см та більше – у лузальних. Ріст кошика триває до фізіологічної стиглості рослини.
Суцвіття починає формуватися, коли рослини утворюють 5-6 (середньоранні) – 7-8 (середньопізні) пар листків. Кількість квіток, що закладається в суцвіттях у цей час, варіює у широких межах і залежить, значною мірою, від агроекологічних умов вже у перші 2-3 тижні після з’явлення сходів. За сприятливих умов закладається 15003000 квіток.
На спільному плоскому квітколожі, вкритому зубчастими приквітками, які під час достигання стають колючими, формуються квітки двох типів: крайові – язичкові та серединні – трубчасті.
Язичкові квітки безстатеві, рідко маточкові неплідні, з малим або досить великим (до 10 см завдовжки) різнозабарвленим, на верхівці тризубчастим віночком, який являє собою одну велику пелюстку.
Трубчасті квіти двостатеві з приквітками, які утворюють пухкість кошика і утримують сім’янки в їх гніздах. Чашечка складається з двох сильно редукованих чашелистиків у вигляді двох ріжків, віночок актиноморфний, зрослопелюстковий, п’ятизубчастий, як правило
222
має кільцеподібне здуття, всередині якого розміщені нектарники. Квітки запилюються за допомогою бджіл та інших комах, рідше вітром. Тичинок 5 зрослих у трубочку; зав'язь нижня одногніздна; стовпчик 1, на верхівці 2-роздільний. Тип розвитку статевих органів протерандричний, пиляки достигають раніше за приймочку, це унеможливлює самозапилення квіток.
Пилок відносно великий (35-37 мкм у діаметрі), округлої форми з шипиками, жовтого або оранжевого кольору. За зволоження пилкові зерна швидко набухають. Стерильний пилок різко відрізняється від фертильного: він значно менший за розміром (23-27 мкм), у деяких стерильних форм пилок має кутасту форму, у інших – немає шипиків.
Кошик цвіте 7-10 діб. У суцвітті спочатку розпускаються язичкові квітки, це відбувається рано вранці. Наступного дня починають цвісти трубчасті квітки першого периферійного ряду, потім щодня зацвітають від периферії до центру квітки двох-трьох рядів. Розвиток однієї фертильної квітки від розкриття бутона до втягування приймочки після запліднення триває 28-36, а стерильної – 10-16 годин, проходячи за цей час кілька послідовних етапів (табл. 7).
Таблиця 7 – Динаміка розвитку квіток соняшнику
Приймочки зберігають здатність до запліднення до 10 діб. За умови зберігання зерен пилку у вологій камері вони проростають на приймочках і запліднюють насінний зачаток навіть на 15 добу.
З наведеного опису послідовності цвітіння видно, що чоловічі та жіночі статеві органи однієї квітки соняшнику визрівають неодночасно. Жіночі органи визрівають, як правило, до прийняття пилку на другу добу після того, як пиляки тієї самої квітки вже розкрились і з них висипались пилкові зерна. Тому приймочка, зазвичай, не може бути запліднена пилком цієї квітки. Як правило, квітка соняшнику запліднюється пилком інших квіток тієї ж або інших рослин.
223
Важливою особливістю будови квітки соняшнику є наявність спеціальних органів – нектарників, які виділяють нектар. Виділення нектару залежить здебільшого від погодних умов: максимальне виділення його під час цвітіння буває за температури повітря 20-25°С та оптимальної вологості ґрунту.
Плід соняшнику – сім'янка зі шкірястим оплоднем (лушпиння), який не зростається з насіниною. Ядро сім’янки займає від 70 до 90% внутрішньої порожнини сформованого оплодня і складається з двох сім’ядолей із запасом живильних речовин та зародка.
Співвідношення ядра та лушпиння (за масою) має велике господарське значення – за однакового вмісту олії в ядрі більший її вихід дають тонколушпинні форми. До реєстрування допускають сорти та гібриди, які мають лушпинність до 22%.
Лушпиння складається з трьох основних шарів клітин: поверхневого – епідермісу, середнього – гіподермальної паренхіми або пробкової тканини і внутрішнього – склеренхіми. У більшості сім'янок між гіподермою та склеренхімою розташований панцирний (фітомелановий) шар темнозабарвленої тканини від 10 до 42 мкм завтовшки. Клітини цього шару містять до 70% вуглецю і досить міцні, не пошкоджуються личинками соняшникової молі.
У тонколушпинних сортів спостерігається зменшення, а іноді втрата гіподермального шару. Це зумовлює переривчастість, а іноді і втрату панцирності. Таке явище відбувається тоді, коли рослини соняшнику ростуть у надміру посушливих умовах.
За формою сім’янки бувають двох основних типів: олійні, з щільно виповненим ядром та лузальні – ядро заповнює близько 2/3 сім’янки і становить приблизно 50% її маси. Проміжне місце між основними типами займає межеумок.
11.6. Органогенез соняшнику
Органогенез або процес формування органів рослин соняшнику проходить як і в інших покритонасінних рослин дванадцять послідовних етапів (табл. 8).
Найважливішими етапами є VІ і VІІ, коли формуються пилок і приймочки, відбувається запилення квіток. Несприятливі умови в цей час, зокрема похмура, прохолодна погода, недостатнє водопостачання ведуть до утворення значної кількості стерильного пилку, що збільшує пустозерність. За даними П. Іконнікова (1967), від запилення соняшнику пилком рослин, які перенесли посуху, зав’язали насіння лише 24,6% квіток, тоді як пилок рослин, що розвивалися за нормальних умов, забезпечив зав'язування 76,2% квіток.
224
Таблиця 8 – Органогенез соняшнику (за Куперман Ф.М. і Подольним В.В., 1963)
Номер |
|
Характеристика етапу |
|
Зовнішні ознаки |
|
|
|||
етапу |
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
I |
|
Конус наростання ще не диференційований, слабо |
|
Проростання, поява |
|
помітний, має плоску форму |
|
сім'ядолей |
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
Утворюються зачатки всіх листків і стебла. |
|
|
II |
|
У одностеблових форм редукують пазушні брунь- |
|
Поява 1-2-ї пари |
|
ки. Конус наростання збільшується, набуває напів- |
|
листків |
|
|
|
|
||
|
|
кулеподібної форми |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Підсилений ріст |
ІІI |
|
Утворюється майбутнє квітколоже |
|
нижніх листків, |
|
|
які мають найдовші |
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
черешки |
|
|
|
|
|
IV |
|
Закладаються квіткові горбики |
|
Поява 5-8 листків |
|
|
|
|
|
|
|
Формуються покривні і генеративні органи квіток. |
|
Листки нижнього |
|
|
Квітковий горбик поділяється на нижню частину, з |
|
|
|
|
|
ярусу (з 4-го по 11- |
|
V |
|
якої утворюється зав'язь, і верхню майбутню оцві- |
|
13-й) набувають |
|
тину. У цей час зачатковий кошик (суцвіття) має |
|
||
|
|
|
максимальної |
|
|
|
вигляд фасетки. Наприкінці періоду квітки майже |
|
|
|
|
|
величини |
|
|
|
повністю сформовані |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
У пиляках формується пилок, у зав'язі – зародко- |
|
19-20-й листки |
VI |
|
|
мають найбільші роз- |
|
|
вий мішечок |
|
||
|
|
|
міри |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Підсилений ріст язичкових і трубчастих квіток. |
|
Язичкові квітки набу- |
VII |
|
Разом з оплоднем ростуть тичинкові нитки і при- |
|
вають жовтого забар- |
|
|
ймочка, пиляки жовтіють |
|
влення |
|
|
|
|
|
|
|
Ріст частин віночка, що зрослися, язичкові квітки |
|
Розгортання |
VIII |
|
подовжуються, обгортка кошика розгортається, з |
|
язичкових квіток, |
|
|
віночка виходять пиляки |
|
вихід пилку |
|
|
|
|
|
IX |
|
Цвітіння і запліднення |
|
Інтенсивне цвітіння |
|
|
|
|
|
X |
|
Формується сім'янка |
|
Лузга сім'янок біла і |
|
|
м'яка |
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Відкладання запасних речовин. Сім'ядолі вже сфо- |
|
Молочна стиглість |
XI |
|
рмовані, але відрізняються від стиглого насіння за |
|
насіння, яке набуває |
|
|
конституцією і невеликим вмістом олії |
|
властивого для сорту |
|
|
|
кольору |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Перехід нагромаджених речовин у запасні, збі- |
|
|
XII |
|
льшується вміст олії. Закінчується повною стиг- |
|
Кошик жовтіє |
|
|
лістю насіння |
|
|
|
|
|
|
|
225
11.7. Стадії розвитку рослин соняшнику (за методикою Upov)
Стадії розвитку рослин соняшнику наведені на рисунку 9.
Рис. 9. Стадії розвитку рослин соняшнику
Формування і наливання насіння. Формування насіння починаєть-
ся відразу ж після запліднення і триває 35-38 діб, залежно від умов зволоження і температури повітря в цей період. У посушливі роки період формування насіння прискорюється, проте насіння нагрома-
226
джує менше сухої речовини. У перші дні після запліднення відбувається інтенсивний ріст сім’янок і формування їх оболонок – лушпиння. Пізніше, на 8-12-у добу, починає збільшуватись ядро, воно нагромаджує суху речовину впродовж трьох тижнів, поки його вологість не набуде критичного стану (близько 40 %). За цей час насіння нагромаджує від 70 до 80 % загальної кількості сухої речовини.
11.8. Хімічний склад сім’янок
Хімічний склад сім’янок соняшнику і окремих їх елементів значною мірою залежить від сортових особливостей, грунтово-кліматичних та агротехнічних заходів вирощування культури. До складу ядра сім’янки входять жири, білки, вуглеводи, фітин, дубильні речовини, стеарини, фосфоліпіди, каротиноїди, органічні кислоти.
Жири. Сучасні високоолійні гібриди соняшнику за сприятливих умов вирощування накопичують в сім’янці жиру до 65-68% в ядрі та 48-56 – у сім’янці (в перерахунку на абсолютно суху речовину).
Соняшникова олія – вторинна органічна речовина, яка утворюється в рослині з вуглеводів (цукрів) і являє собою суміш гліцеридів жирних кислот, основним структурним компонентом яких є залишок гліцерину та жирні кислоти – одноосновні карбонові кислоти аліфатичного ряду, переважно з парним числом атомів вуглецю (С14-С24): ненасичених з 1-3 подвійними зв'язками – лінолевої (С18 : 2), олеїнової (С18 : 1), пальмітолеїнової (С16 : 1), ліноленової (С18 : 3) та насичених без подвійних зв'язків – пальмітинової (С16 : 0), стеаринової (С18 : 0).
Для позначення структури жирних |
Вуглець |
С16:1 |
кислот загальноприйняте кодування: |
|
|
Кількість Наявність атомів подвійних вуглецю зв’язків
Порівняння жирнокислотного складу найбільш поширених рослинних олій наведено в табл. 9.
Таблиця 9 – Жирнокислотний склад найбільш поширених рослинних олій, %
Олія |
|
Ненасичені кислоти |
|
Насичені кислоти |
|
||||
ліно- |
олеїнова |
пальміт- |
ліноле- |
еруко- |
пальміти- |
стеарин- |
мірити- |
||
|
лева |
олеїнова |
нова |
ва |
нова |
нова |
|
нова |
|
Соняшникова |
52-64 |
32-36 |
0-1,4 |
0,2-1 |
- |
5-6 |
4-8 |
|
- |
Ріпакова |
11-15 |
32-39 |
- |
1-3 |
44-55 |
1 |
- |
|
- |
Соєва |
50-57 |
16-28 |
- |
5-14 |
- |
10-16 |
4-8 |
|
- |
Льонова |
16-36 |
6-18 |
- |
36-50 |
- |
6-7 |
3 |
|
- |
Оливкова |
2-24 |
53-80 |
1-4 |
1-2 |
- |
8-21 |
1-6 |
|
- |
Арахісова |
14-41 |
35-66 |
0-0,3 |
0-0,3 |
- |
8-13 |
1-4 |
|
- |
Пальмова |
2-20 |
36-68 |
0-2,5 |
0-1 |
- |
22-46 |
0,5-5 |
|
0-15 |
Какао |
2-5 |
31-37 |
- |
- |
- |
24-30 |
32-37 |
|
- |
227
Основними жирними ненасиченими кислотами в олії соняшнику є олеїнова та лінолева, на долю яких припадає 87-92% від сумарного вмісту кислот. Співвідношення лінолевої та олеїнової кислот змінюється в широких межах залежно від сортових особливостей, погодних і ґрунтових умов. З насичених завжди присутні пальмітинова та стеаринова кислоти, які складають 8-13% від суми кислот. Окрім вищезазначених кислот в олії соняшнику в невеликій кількості присутні ліноленова, пальмітолеїнова та інші кислоти.
З використанням природного різноманіття культури та шляхом хімічного мутагенезу науковцям вдалося значно розширити генетичне різноманіття соняшнику й отримати на цій основі надійний вихідний матеріал для селекції за основними компонентами жирнокислотного складу олії.
У результаті гібридизації кращих високоолеїнових ліній в Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр'єва УААН було створено конкурентоспроможні гібриди соняшнику з олією мононенасиченого типу Еней, Ант, Дарій. За вмістом олеїнової кислоти олія цих гібридів перевищує оливкову і може розглядатися як економічно вигідне імпортозамінне джерело харчових та технічних олій. Селекціонерами інституту за участю кращих високопальмітинових ліній створено вперше в Україні гібрид соняшнику Капрал з високим умістом пальмітинової кислоти (20-22%).
На основі олій соняшнику насиченого типу цілком можливе і створення замінників бобів какао.
В Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр'єва УААН створено вихідний матеріал соняшнику, жирнокислотний склад олії якого містить:
-пальмітинової кислоти – у 5,2 рази більше норми;
-пальмітоолеїнової кислоти – у 29 разів більше;
-стеаринової кислоти – у 2,3 рази більше;
-олеїнової кислоти – у 4,7 рази більше;
-лінолевої кислоти – у 100 разів менше, а у окремих рослин – у 1,3 рази більше;
-ліноленової кислоти – у 8,7 рази менше.
Максимальний вміст пальмітинової кислоти сягає у окремих форм 41,2%, що на 35% вище, ніж у пальмовій олії.
Максимальний вміст олеїнової кислоти у окремих форм сягає 96,4 %, що на 10 % більше, ніж в оливковій (70-85 %) та на 20 – ніж у мигдалевій олії.
До складу жирової частини сім'янки соняшнику входить низка супутніх олії речовин (неомильна фракція) – різні за своїм хімічним складом: фітостероли, токофероли, каротиноїди, вуглеводи, віск та речовини, що визначають ароматичні і смакові якості олії, а також усі відомі жиророзчинні вітаміни та провітаміни: А, Д, Е, К.
Важливою особливістю соняшникової олії сучасних сортів є високий вміст токоферолів, серед яких вітамін Е становить 45-56 мг. На
228
1 г лінолевої кислоти його припадає не менш як 0,6 мг, що відповідає дієтичному рівневі поліненасичених кислот у харчуванні людини.
Фізичні властивості олії визначаються показниками, з яких найважливішими є кислотність і йодне число. Кислотність характеризує наявність в олії вільних кислот, від чого залежить її харчова цінність. Олія з кислотним числом більш як 2,25 мг КОН у кілограмі олії непридатна для вживання людиною і використовується лише для технічних цілей.
Йодне число характеризує здатність олії до висихання на повітрі. Чим воно більше, тим швидше висихає олія і тим міцнішою утворюється плівка. Соняшникова олія належить до напівнасичених жирів, її йодне число в середньому варіює від 100 до 130.
Через стрімке зменшення запасів природної нафти і катастрофічне забруднення навколишнього середовища продуктами згоряння актуальною стала проблема пошуку альтернативних видів палива. Одним з них є виробництво біодизельного палива шляхом екстракції з рослинних жирів.
Білок (протеїн). Соняшник здатен накопичувати у ядрі сім'янки до 21-47% загального білка. У високоолійних сортів сумарна кількість речовин (жир + білок) складає 80-85 % до маси сухого насіння. Білковий комплекс складається з псевдоглобулінів (44,9-58,1%) –водорозчинних білків, еуглобулінів (26,3-29,1%) – солерозчинних білків, глютелінів (15,6-17,6%) – лугорозчинних і, найменше, альбумінів (4-6%).
Біологічна цінність білка визначається його амінокислотним складом –умістом незамінних амінокислот (лізин, триптофан та метіонін). Усі вони за кількісним складом не поступаються білку сої і перевищують такі культури, як горох, пшениця, кукурудза і навіть мигдаль, грецький та лісовий (фундук) горіхи, кеш’ю.
До складу нежирової частини сім’янки соняшнику входять водорозчинні вітаміни групи В: тіамін (В1), рибофлавін (В2), а також нікотинова кислота (вітамін РР), біотин (В3), пантотенова кислота.
Крім того, у сім’янці соняшнику знаходяться хлорогенова, лимонна, винна кислоти, у листках та квітках – солантова.
Зольні речовини. До складу сім'янки соняшнику входить велика кількість мінеральних речовин, як за їх загальним умістом (від 2,82 до 3,50 % сирої маси), так і за складом різних макрота мікроелементів. Мінеральні речовини беруть участь у біосинтезі ліпідів, білків, вуглеводів та впливають на утворення біологічно активних речовин (входять до складу ферментів і є їх активаторами).
11.9. Особливості селекції сортів-популяцій соняшнику
Селекція сортів-популяцій на високу врожайність і скоростиг-
лість. Академіки Л.А. Жданов і B.C. Пустовойт заклали фундамент у
229
