специальная селекция

стійкість до певних груп рас. Доза одного і того ж гена не впливає на надчутливу реакцію рослини.

Дія R-генів поширюється головним геном на листки, а бульби при цьому можуть уражуватися. Сорти, надчутливі по бульбах, є надчутливими і по листках і не завжди буває зворотна залежність.

Ген R1 в більшості випадків впливає на надчутливість як листків, так і бульб, а гени R2, R3, R4 забезпечують надчутливість бульб тільки інколи.

Польова стійкість є результатом дії декількох захисних механізмів: стійкості до проникнення спор гриба в клітини рослини-хазяїна, стійкості до поширення міцелія в організмі хазяїна після проникнення, здатності подавляти розвиток спорангіїв і утворення спор на одиницю площі ураження.

Контролюється багатьма генами, успадковується рецесивно або за проміжним типом. Залежить від зовнішніх факторів: температури, вологості, добрив, віку рослин.

Польова стійкість бульб є полігенною ознакою, яка не залежить від стійкості листків. Обидві форми стійкості контролюються різними системами полігенів. У S.tuberosum відмічено зчеплення польової стійкості листків і пізньостиглість та відсутність такого зв’язку між пізньостиглістю і стійкістю бульб. У скоростиглих форм можуть бути високостійкі бульби, але у них буде нестійке бадилля.

Дуже цінним для селекції є поєднання в одному сорті надчутливості і польової стійкості, що особливо є важливим для створення середньостиглих і пізньостиглих сортів.

Стійкість до вірусів. У картоплі виділяють чотири типи стійкості до вірусів: імунітет, надчутливість, польова стійкість і толерантність. Імунітет виявлений лише до вірусів Х, У, А. У американського сіянця 41.496 виявлені два домінантних комплементарних гени, які обумовлюють імунність до вірусу Х, один з яких знаходився у симплексному, а інший в дуплексному стані (А2 а2 Вв3). Його батьківські форми були сприйнятливими. Імунітет до вірусу Х у Solanum аcaulе визначається серією алельних генів: ген Rх обумовлює імунітет, ген Rxn – надчутливість, ген Rxs – утворення некрозів з мозаїкою, rx – сприйнятливість. Домінування генів спостерігається в такій послідо-

вності: Rx > Rxn > Rxs > rx.

Стійкість до вірусу У виявлена у Solanum stoloniferum і контролюється серією алелів одного домінантного гена: Rу > Rуn > Rys > ry, де Rу – зумовлює імунітет, Rуn – надчутливість, Rуs – некротичну реакцію з мозаїкою, rу – сприйнятливість. Ген Rу володіє плейотропною дією, контролюючи при цьому імунність до вірусу У.

Тетраплоїдні гібриди, одержані на основі Solanum stoloniferum, за багаторазового бекросування на S.tuberosum, як правило, є симплексними (Ry rу rу rу) формами за геном Rу. Розщеплення в їхньому потомстві за стійкістю до вірусу У відбувається за співвідношенням 3

330

стійкі: 1 сприйнятливий за самозапилення і 1 стійкий : 1 сприйнятливий за аналізуючого схрещування (Ry rу rу rу × rу rу rу ry).

Надчутливі до вірусу У форми виявлені серед зразків диплоїдно-

го виду S. comersonii.

Реакція надчутливості у селекційних сортів до штамів вірусів X, Y і А проявляється у вигляді некрозу верхівки і контролюється домінантними генами NуNхNаNсNs, дія яких залежить від штамового складу вірусів і не забезпечує певного захисту від них. Лише домінантний ген Nа, який контролює надчутливість до вірусу А, захищає рослину від нього. Тому селекцію на стійкість до вірусу А можна вести на основі S. tuberosum.

Стійкість до вірусу S виявлена у сорту Сако, яка контролюється одним рецесивним геном у гомозиготному стані (генотип SSSS). Вказується на полігенний тип успадкування стійкості до вірусу S у сорту Сако.

Надчутлива реакція до віруса S була виявлена у одного із клонів S – andigenum. За аналізуючого схрещування цього клону зі сприйнятливою формою проходило розщеплення на стійкі і нестійкі потомки у відношенні 1:1, в результаті чого було зроблено висновок, що стійкість до вірусу S контролюється одним домінантним геном Ns.

Польова стійкість до вірусу М виявлена у видів S. Tarijense,

S.comersonii, S. chacoense та ряду сортів картоплі.

Домінантний ген Nm, який контролює надчутливість до вірусу М, виявлений у лінії ЕВS 1787 S. megista crolobum. Стійкі форми вияв-

лені і у видів S. polutrishon та S. microdongum.

Успадкування ознаки визначається дією одного домінантного гена. Єдиним типом стійкості до вірусу L є польова стійкість, яка вияв-

лена у видів S.demissum, S. chacoense, S. acaule, S. andigenum. Стій-

кість до зараження вірусом L контролюється малими генами і рівень стійкості потомства залежить від стійкості батьків. Має полігенний тип успадкування ознаки.

Ракостійкість. Збудником раку картоплі є гриб Synchytrinm endobioticum (Schilb) Pers. Стійкість до звичайного (далемського, або 1) біотипу раку контролюється домінантними генами: самостійним – Х і двома комплементарними У і Z. Здебільшого стійкість до раку базується на реакції надчутливості рослини-хазяїна. Проте у деяких сортів відмічається стійкість до проникнення збудника. Ген Х діє самостійно, а комплементарні У і Z зумовлюють стійкість до раку лише у тому випадку, коли обидва знаходяться в одному генотипі.

Стійкість до звичайного біотипу раку виявлена у видів серій

Commersoniana, Clabrescentia, Tuberosa, Andigena, Acaulia, Demmisa,

Longipedicellata, Polyadenia, Pinnatisecta та інших.

Стійкі зразки до агресивних біотипів раку – Рахівський, Міжгірський, Бистрицький, Ясинський виявлені у форм видів S – andi-

genum, S. acaule, S. vernеi, S. stolonilerum, S. curtilobum, та інші, а та-

кож у ряді сортів картоплі.

331

Вміст крохмалю. Полігенна ознака, яка успадковується адитивно. Під час розщеплення спостерігається поступовий ряд перехідних форм від низькокрохмалистих до висококрохмалистих, відбуваються висококрохмалисті трансгресії. Встановлено, що розщеплення за крохмалистістю потомства від самозапилення або схрещування селекційних сортів відбувається за типом тетрасомії, характерного для дуплексних генотипів (А2 а2, А4 В2 в2) та ін. із числовими відношеннями між класами варіаційного ряду 1:8:18:8:1. Також за генетичного аналізу виявлено шість незалежних домінантних алелей (генотип А4 В2 в2). Потомки з вмістом крохмалю 24-26% мали вісім домінантних генів (генотипи А4 В4), із крохмалистістю 21-23% – сім домінантних генів (генотип А4 В3 в), із крохмалистістю 18-20 % – шість домінантних генів (генотип А4 В2 в2), як у батьківських форм, найбільш низькокрохмалисті (12-14%) мали чотири домінантних гени (А4 в4).

Зважаючи на це, у селекції на підвищення крохмалистості потрібно проводити відбір висококрохмалистих форм і схрещувати їх між собою.

Вміст білка. Полігенна ознака, яка контролюється спільною дією багатьох неалельних генів, від кількості яких залежить величина її проявлення. Характер успадкування – домінантний та проміжний.

Ранньостиглість. Має полігенний і рецесивний характер успадкування. Повідомляється також, що скоростиглість визначається дією домінантних полімерних генів, а також про полігенно-проміжне успадкування скоростиглості.

Придатність до промислової переробки. Придатність сортів кар-

топлі для переробки значною мірою залежить від умісту в бульбах редукуючих цукрів. Для селекції велике значення має успадкування цієї ознаки в потомстві. Встановлено, що вміст моноцукрів контролюється двома домінантними епістатично взаємодіючими генами з адитивним ефектом алелей кожного з них. Один ген (М) обумовлює синтез моноцукрів у період холодного зберігання бульб за температури 2-3 оС, другий (С) – подавляє цей синтез, тобто діє як ген-супресор, в результаті чого реакція перетворення крохмалю в редукуючі цукри знаходиться в динамічній рівновазі. У сортів, придатних для переробки, зміщення в сторону зростання редукуючих цукрів проходить повільніше, у непридатних – швидше. Ознака успадковується за типом тетрасомії, а тому ген С може знаходитись в різному алельному стані. Придатними для переробки на чипси можуть бути генотипи сортів за геном-супресором:

С4, С3 с, С2 с2, непридатними – с4.

Самонесумісність і перехресна несумісність. Несумісність – нездатність пилкових трубок проникати по тканині стовпчика й привносити до зародкового мішка гамети і здійснювати запліднення.

Несумісність, яка відбувається під час самозапилення, називається самонесумісністю, а та, що виникає за перехресного запилення в межах виду чи споріднених видів, – перехресною несумісністю.

332

Несумісність контролюється геном S і серією його алелів S1, S2, S3, S4 ....Sn. Ідентифіковано 13 алелів локусу S, які контролюють самонесумісність у диплоїдних видів картоплі: S. rybinni, S. chacoense, S. vernei, megistacrolobum, S. stenotomum. До самосумісних віднесені S. polyadenium, S. verrucosum, S. brevidens та інші. Виявлена дволоку-

сна система несумісності (S i R) у диких видів: S. pinnatisectum,

S. bulbocastanum, S. ehrenbergii та інші.

Більшість диплоїдних видів Solanum часто самонесумісні і запліднюються перехресно.

Виражена міжвидова несумісність проявляється під час схрещування сортів із диплоїдними видами S. cardiophyllium, S. jamesii,

S.pinnatisectum.

Упроцесі внутрішньовидових і міжвидових схрещувань, включаючи диплоїдні види, виявлено сумісність у таких комбінаціях: самонесумісний × самонесумісний, самосумісний × самосумісний, самосумісний × самонесумісний, несумісність – у комбінації самонесумісний × самосумісний. Долати бар’єри несумісності можна у разі застосування методів подолання несхрещуваності.

15.4. Вихідний матеріал

Для картоплі характерна наявність багатого різноманіття генетичних ресурсів, які можуть бути використані як вихідний матеріал для селекції. Це дикі, примітивні і культурні види, селекційні і місцеві сорти, міжвидові гібриди. Відомо близько 180 бульбоутворюючих видів. Усі види, за деяким винятком, утворюють бульби на кінцях столонів. Зразки багатьох видів мають широкий спектр стійкості проти хвороб і шкідників, заморозків, посухи, біохімічних показників якості тощо.

Значне генетичне різноманіття мають старі і сучасні вітчизняні і зарубіжні сорти картоплі, їх використовують у селекції як генетичні джерела або донори високої урожайності, скоростиглості, стійкості до вірусних хвороб, добрих смакових якостей та ін.

Велике значення для використання як вихідного матеріалу мають місцеві сорти, а також сорти, створені на багатовидовій основі, які відзначаються витривалістю до несприятливих умов вирощування та високою адаптивністю до вирощування в різних ґрунтовокліматичних зонах.

Із культурних видів широко використовувались види S. tuberosum

іS. andigenum, S. rybinii і S. phureja.

S. tuberosum (2n = 48). Відзначається високою урожайністю, доб-

рими смаковими якостями, гарною формою бульб, відносною стійкістю проти вірусних хвороб, підвищеним вмістом крохмалю і білка. Селекційним сортам виду властива також стійкість проти раку картоплі, нематод, окремих вірусів та ін.

333

Уродоводі всіх селекційних сортів присутній вид S. tuberosum. S. andigenum (2n = 48). Поліморфний вид, серед зразків якого можливі джерела стійкості до різних патотипів раку, картопляної нематоди, альтернаріозу, парші, чорної ніжки, X-Y-A-L – вірусів, фітофторозу, цистоутворюючих нематод, попелиць, заморозків. У бульбах міститься до 32 % сухої речовини і до 4 % білка. Характеризується високою урожайністю, має добрі смакові якості.

S. rybinii (2n = 24, 36). Виділяються зразки, стійкі проти раку картоплі, альтернаріозу, парші, чорної ніжки, кільцевої гнилі, фітофторозу, вірусів X, М. Y. У бульбах міститься до 26 % сухої речовини, до 4,5 % білка.

S. phureja (2n = 24). Зразки цього виду виділяються за стійкістю проти раку картоплі, альтернаріозу, парші, чорної ніжки, ризоктоніозу, кільцевої гнилі, вірусів X, S, М, Y, A, L, попелиць, нематод. Має підвищений вміст сухої речовини і білка.

Уцентрах генетичних ресурсів зібрана колекція аборигенних сортів Чилі, які мають значення для селекції.

Аборигенна чилійська картопля представлена великою кількістю різновидностей, сортів і клонів, які різняться морфологічними, генетичними ознаками і властивостями. Деякі з них мають комплекс генів, що забезпечують високу продуктивність, стійкість проти хвороб, підвищену крохмалистість – 19-21 %, білковість – 2,4-3 %, гарну форму бульб, добрі смакові якості.

Широко використовуються в селекції дикі види картоплі: S. demissum,

S. acaule, S. chacoense, S. spegazzinii, S. stoloniferum, S. vernei та інші.

15.5. Методи селекції картоплі

Селекція картоплі, як і багатьох продовольчих культур, має давню історію.

Клонова селекція – прадавній метод створення сортів картоплі в Європі. Він виник у середині XVII ст. внаслідок повної або часткової непридатності для вирощування перших завезених в Європу сортів.

Нині метод клонової селекції застосовується як для створення нових сортів, так і в насінництві картоплі. Клоновою селекцією можна, з одного боку, звільнити сорт від хвороб, що передаються бульбами, а з іншого – відібрати господарсько-цінні спонтанні соматичні мутації.

На початку XX ст. Л. Бербанком методом клонової селекції був створений сорт картоплі Рассет Бербанк, який і нині вирощується у США. Цим методом були створені сорти Вольтман 1177, Скороспілка, Сніжинка, Богарна одеська та інші.

Тривалий час селекція картоплі у світі базувалась на основі використання насіння від природного самозапилення виду Solanum tuberosum. Обмеженість цього методу полягає в тому, що у потомстві успадковуються ознаки однієї батьківської форми.

334

Згодом у селекції почали застосовувати штучну гібридизацію. Цей метод є ефективнішим, порівняно із самозапиленням, оскільки в процесі запліднення беруть участь статеві клітини обох батьківських форм, у результаті чого розширюється можливість для поєднання ознак в одному генотипі.

Перші відомості про штучну гібридизацію у картоплі наводяться в 1819 році Путшем, а в 30-х роках цей метод широко застосовував англійський селекціонер Петерсон.

Розрізняють внутрішньовидову гібридизацію (у межах одного виду S.tuberosum) і міжвидову (схрещування кількох видів). За обох методів показники ознак потомства можна передбачити на основі відомостей про батьківські пари (їхній фенотип і генотип). Першим методом можна отримувати господарсько-цінні генотипи у F1 від простих схрещувань, а за міжвидової (віддаленої) гібридизації для їх одержання необхідно застосовувати бекросування простих гібридів.

Методом внутрішньовидової гібридизації створено такі сорти: Бінтьє, Лорх, Южанін, Передовик, Прієкульська рання, Фаленська, Кореневська, Новинка та інші, а в Україні – Островська, Стаханівська, Крепиш, Червоноспиртова та інші.

Проте, створити сорт з високою стійкістю проти фітофторозу, колорадського жука та інших хвороб і шкідників, а також високими показниками біохімічних ознак, методом внутрівидової гібридизації неможливо.

Для поєднання ознак S. tuberosum з цінними ознаками диких та інших культурних видів застосовують міжвидову гібридизацію. Зараз цей метод є основним у селекції картоплі. Завдяки йому вдалося створити сорти з високою стійкістю проти фітофторозу, картопляної нематоди, вірусів, колорадського жука, високим умістом крохмалю, білка та іншими ознаками.

Міжвидову гібридизацію в картоплі вперше застосував у 1850 році Клотш, який схрестив дикий вид Solanum demissum із S.tuberosum й одержав у результаті цього морозостійкі гібриди.

У 1931 році за участю виду S. demissum І.Г. Пушкарьовим вперше створено фітофторостійкий сорт Фітофторостійка 8670.

Методом міжвидової гібридизації створено фітофторостійкі сорти: Московська, Камераз, Агрономічна, Веселовська, Олєв, Столова 19, Лошицька, Темп та ін.

В Інституті картоплярства УААН на багатовидовій основі створено високостійкий проти фітофторозу з комплексом інших ознак сорт Луговська, який мав широке поширення в Україні та за її межами, а також середньопізній висококрохмалистий сорт Зарево із підвищеним умістом білка та відносною стійкістю проти колорадського жука.

Цим методом були створені фітофторостійкі сорти на Поліській дослідній станції ім. Засухіна Інституту картоплярства – Поліська рожева та Дорогинь, в Інституті землеробства і тваринництва Західного регіону – Легенда і Мавка, у Львівському національному аграрному університеті – Гібридна 14, Західна.

335

Використання методу міжвидової гібридизації в селекції картоплі має свої труднощі. По-перше, багато видів не схрещуються із селекційними сортами, а тому це обмежує їх використання в селекції. Друга складність полягає в тому, що у диких видів є ряд негативних ознак, які домінують у гібридів перших поколінь. До таких ознак належать низька врожайність і довгі столони.

Створити сорти у першому поколінні міжвидових гібридів можливо лише у тих випадках, коли схрещуються між собою культурні види.

У селекції з використанням диких видів можливі такі схеми: 1 – проведення повторних схрещувань міжвидових гібридів із селекційними сортами; 2 – одержання потомства від самозапилення міжвидових гібридів; 3 – чергування перших двох.

На всіх етапах міжвидової гібридизації та використання міжвидових гібридів вирішальне значення має культурний компонент, оскільки він значною мірою впливає на формування потомства.

Мутагенез. У селекції картоплі використовують спонтанні та індуковані мутації.

За вегетативного розмноження протягом тривалого часу можуть виникати як корисні, так і небажані мутації, які можна відібрати для селекції або вибракувати їх.

На підвищення інтенсивності мутаційної мінливості впливає високий ступінь гетерозиготності генотипів, застосування активних методів оздоровлення сортів від вірусів, а також клональне мікро розмноження in vitro для оздоровлення сортів і відтворення вихідного матеріалу, одержаного методом генної та клітинної інженерії.

Під дією хімічних і фізичних мутагенів можна прискорити одержання цінних мутацій у картоплі. Застосування мутагенів на бульбах картоплі значно збільшує різноманітність рослин за морфологічними та господарсько-цінними ознаками.

Обробляючи ботанічне насіння мутагенами, деякі селекціонери відбирали сіянці, які перевищували вихідні форми за стійкістю проти хвороб, умістом крохмалю та іншими ознаками.

Таким чином, мутагенез може бути використаний як допоміжний метод селекції.

Поліплоїдія – кратне збільшення кількості хромосом. Розрізняють мітотичне і мейотичне збільшення кількості хромосом.

За мітотичної поліплоїдії насіння чи інші частини рослин обробляють колхіцином.

Мейотичне збільшення кількості хромосом виникає в результаті відхилення від нормального мейозу й утворення нередукованих гамет. Поліплоїди можуть утворюватись за схрещування 4п х 2п та 2n x 2п.

Виявлена висока ефективність методів статевої поліплоїдії, яка дає змогу ввести в геном S. tuberosum зародкову плазму диплоїдних видів і досягти гетерозисного ефекту за продуктивністю.

З використанням поліплоїдії були створені сорти картоплі в Америці, Росії та інших країнах.

336

Однією з важливих властивостей поліплоїдії є використання її для ресинтезу дигаплоїдів у тетраплоїди і подолання несхрещуваності видів.

Гаплоїдія – це кратне зменшення кількості хромосом. У картоплі їх отримують як способом культури пиляків і мікроспор, так і під час запилення материнських форм пилком окремих зразків S. phureja та інших видів. Дигаплоїди можуть використовуватись для подолання несхрещуваності деяких видів із культурними сортами та окремими видами картоплі. Після добору на диплоїдному рівні одержані генотипи переводять на тетраплоїдний. Селекція на диплоїдному рівні може підвищити ефективність створення нових сортів картоплі.

Біотехнологічні методи. У селекції картоплі мають значення клітинна та генетична інженерія, які передбачають:

−використання гетерогенності соматичних клітин та сомаклональної мінливості для відбору ліній із більш високими показниками, ніж вихідні форми;

−селективний відбір у суспензійній культурі клітин на стійкість до патогенів;

−соматичну гібридизацію шляхом злиття ізольованих протопластів;

−генетичну трансформацію, яка передбачає виділення потрібних генів із чужої ДІЖ і вбудовування їх у молекулу ДНК рослин того чи іншого сорту, генотипу.

Використання зазначених методів має велике значення для поліпшення існуючих та створення нових сортів картоплі.

Інцухт. Цей метод дає змогу виділити цінні форми рецесивного порядку. При цьому негативні ознаки, які містить материнська рослина у прихованому стані, можуть бути виявлені і вибракувані.

У результаті природного самозапилення були створені сорти: Рання роза, Красуня Геброна, Костромська, Варба, Оссео, Вікторія Петерсона, Арран Чіф та ін.

Проте, використання інцухту протягом декількох поколінь під час досліджень із сортами внутрішньовидового походження призводить до зниження урожайності та показників інших ознак, вищеплення нежиттєздатних сіянців. Виявлена депресія інцухт-ліній пояснюється наближенням їх до гомозиготності.

Разом з тим, І.Г. Пушкарьовим помічено, що у потомстві від самозапилення простих міжвидових гібридів S. demissum, порівняно з

бекросами Вь, отримують більше сіянців з раннім бульбоутворенням, вищим урожаєм, великими бульбами та короткими столонами. Тому

уразі використання виду S. demissum, залежно від батьківських компонентів і поставленого завдання, він рекомендує повторні схрещування гібридів S. demissum x S. tuberosum чергувати з отриманням потомства від самозапилення.

337

Виявлено, що за кожного повторного схрещування міжвидових гібридів із S. tuberosum втрачається половина факторів стійкості проти фітофторозу, тому початковий рівень стійкості може бути досягнутий їх самозапиленням.

Употомстві від самозапилення сортів міжвидового походження можна відібрати лінії, здатні проявляти гетерозис.

В Інституті картоплярства УААН внаслідок самозапилення сортів та міжвидових гібридів створено сорти картоплі Горлиця, Забава, Надійна, Довіра, висока урожайність яких поєднується з іншими цінними ознаками.

15.6.Методика і схема селекційного процесу

Усхему селекції картоплі входять такі розсадники: колекційний, батьківський, перший (сіянці і однобульбівки), другий і третій селекційні основного, конкурсно-екологічного і виробничого випробування. Крім цього, у спеціальних дослідах на інфекційних та провокаційних фонах проводиться випробування селекційного матеріалу на стійкість проти хвороб і шкідників. У лабораторних умовах селекційний матеріал оцінюється за біохімічними і смаковими якостями (рис. 25).

Рис. 25. Загальна схема селекційної роботи з картоплею

338

Для визначення господарської стиглості роблять два викопування по 6 кущів із ділянки: перше – на 55-65-й день після садіння, друге – через 14-15 днів після першого, остаточне – за повного відмирання бадилля. Після цього визначають загальну і товарну врожайність, середню масу товарної бульби, смакові якості, стійкість бульб проти фітофторозу і фузаріозу у разі штучного зараження, придатність для переробки, лежкість та проводять біохімічні аналізи. У спеціальних дослідах здійснюють випробування селекційного матеріалу на стійкість проти вірусних хвороб, парші звичайної, кільцевої гнилі, чорної ніжки, іржавої плямистості, потемніння м'якоті, вивчають елементи сортової агротехніки та придатність до вирощування двоврожайною культурою (на півдні України). В Інституті карантину рослин проводиться основне випробування ракостійкості, а в Інституті захисту рослин – нематодостійкості.

Одночасно із конкурсно-екологічним проводять і виробниче випробування селекційних номерів та розмноження із застосуванням фітопрочисток, клонових доборів та інших насінницьких заходів.

За результатами конкурсно-екологічного випробування та проведеного оцінювання кращі селекційні номери передаються в Державне сортовипробування.

15.7. Методи оцінювання селекційного матеріалу

Визначення вмісту сухої речовини. Здійснюють двома способами:

за питомою вагою бульб та висушуванням проби до постійної маси. За питомою вагою вміст сухої речовини визначають на вагах Па-

рова або на звичайних.

Визначення вмісту сухої речовини шляхом висушування до постійної маси вираховується як процентне відношення маси сухої наважки до маси сирої наважки.

Визначення вмісту в бульбах крохмалю. Проводять двома спо-

собами: за питомою вагою і на поляриметрі.

Визначення вмісту у бульбах сухої речовини, крохмалю, сирого протеїну, білка, незамінних амінокислот, вітамінів С і К проводиться також на інфрачервоному аналізаторі. Для цього сухий матеріал подрібнюють на електромлині й використовують для зняття спектрів на аналізаторі.

Оцінка кулінарних якостей бульб. Визначають такі параметри:

розварюваність, консистенція м'якоті, смак, потемніння м’якоті. Розварюваність. Бульби варять у шкірці на пару. Якщо після варін-

ня поверхня шкірки ціла, без тріщин, зразок оцінюється найвищим балом – 5, якщо бульби під час варіння розпадаються, вони вважаються сильно розварюваними і оцінюються найнижчим балом – 1.

Консистенція м’якоті. Після варіння розрізняють: розсипчасту (для пюре), слаборозсипчасту (для супів), нерозсипчасту (для салатів).

339