Тема 4. Походи та подорожі Середньовіччя

Кількість годин: аудиторні заняття – 4 год., самостійна робота – 2.

Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Метою даної теми є висвітлення зародження подорожей в епоху Середньовіччя. Засвоєння вказаної теми передбачає опрацювання низки питань:

1. Соціально-економічна характеристика розвитку і види подорожей в епоху Середньовіччя.

2. Розвиток мореплавства в VІІ-ХV ст. в Арабському світі.

3. Подорожі вікінгів у VІІІ-ХІІ століттях.

4. Розвиток інфраструктури для подорожуючих в епоху Середньовіччя.

5. Традиції гостинності та розвиток подорожей на Русі в Х-ХУ століттях

Вивчаючи перше питання, студентам слід усвідомити, що з падінням у V ст. Римської імперії закінчилась ціла епоха, яка дала світові багато досягнень майже в усіх сферах життя. Розвиток матеріальної культури забезпечив достатньо високий рівень комфорту в містах, де склалась певна інфраструктура, яка забезпечувала всім необхідним мандруючих по великих просторах імперії. Саме подорожі сприяли формуванню системи географічних і країнознавчих знань. Безумовним досягненням античної культури було твердження відомих філософів, що Земля – куля.

Основні чинники, які прямо чи опосередковано вплинули на розвиток подорожей в Середні віки та на розвиток туризму в майбутньому:

- розвиток економіки (збільшення міст, розвиток торгівлі, поглиблення процесу спеціалізації праці);

- міграції (початок епохи Середньовіччя характеризується як епоха «Великого переселення народів»);

- політичні чинники (перерозподіл сфер впливу, міждержавна та між корпоративна боротьба);

- релігійні чинники (розквіт та ствердження світових релігій, формування релігійних центрів, утворення релігійних орденів, розвиток прочанства, хрестові походи); в даний період релігійні чинники були однією з головних груп чинників, оскільки релігія на той час мала великий вплив на світогляд людей, внутрішню політику, міждержавні відносини, на соціально-економічні відносини в цілому;

- розвиток науки та мистецтва (створення перших європейських університетів, організація та проведення карнавалів, відвідання визначних історичних місць, формування центрів культури та мистецтва).

Основними видами подорожей у Середні віки були:

- пізнавальні мандрівки з метою дослідження оточуючого світу (хоча наука в Середні віки розвивалась повільно, все ж здійснювались наукові відкриття, особливо географічні);

- релігійні подорожі (прочанство);

- завойовницькі походи (у тому числі хрестові походи);

- мандрівки з метою торгівлі;

-розважальні мандрівки (на свята, ярмарки, карнавали);

- подорожі з метою оздоровлення.

Одним із чинників, що призвів до значних міграцій великої кількості населення, були хрестові походи. Основні причини хрестових походів:

- протистояння християнського і мусульманського світів, тобто релігійні;

- економічні, тобто бажання європейців володіти багатствами Сходу;

- політичні (перерозподіл сфер впливу та загарбання нових територій).

Хрестові походи почалися з кінця XI ст. і тривали наступних 200 років. Безумовно, хрестові походи з гуманістичної точки зору мали негативний характер, але, незважаючи на це, були і позитивні наслідки:

- пожвавилась торгівля на Середземному морі, першість у цій торгівлі перейшла до міст Північної Італії (Венеція, Генуя, Флоренція);

- європейці познайомились з новими культурами землеробства (стали вирощувати рис, гречку, цитрусові), навчились виготовляти шовкові тканини, дзеркала, краще обробляти метали;

- відбулися зміни в побуті (на Заході стали мити руки перед їдою, купатись у лазнях, змінювати нижній одяг).

Підготовку до другого питання варто розпочати з того, що арабські корабели навчились будувати міцні та швидкі судна, що вміщували багато вантажу. Вже в X ст. арабські порти і факторії (торгові контори і поселення, які були організовані купцями в колоніальних, віддалених країнах) були на берегах Індії, Цейлону, Індонезії та Китаю. Щоб мати політичне панування та контролювати торгівлю в середземноморському регіоні, арабам потрібно було отримати низку перемог над сильними морськими державами. Арабам довелося вчитися вмінню вести успішні війни на морі з сильними і досвідченими суперниками. Після перших невдач і поразок араби вже в 653 р. розгромили на рейді в Олександрії непереможний візантійський флот. Потім був завойований Піренейський півострів, і таким чином араби стали господарями майже всього Середземноморського узбережжя.

Серед найважливіших морських подорожей арабів слід назвати:

- VIII ст. – подорож Сулеймана з Басри до Китаю;

- 921-922 рр. – подорож Ібн-Фадлана до булгарів на Волзі;

- Х-ХІ ст. – здійснив свої подорожі арабський письменник Ібн Даста, в результаті яких з'явилась історико-географічна енциклопедія «Книга дорогоцінних коштовностей»;

- з найбільш відомих арабських мандрівників X ст. можна назвати Аль-Масуді з Багдада, який залишив про свої подорожі книги «Золоті пояси та розсипи коштовностей» та «Повідомлення і спостереження», в яких він описав усі країни Близького і Середнього Сходу, Середню Азію, Кавказ, Східну Європу, Північну і Східну Африку.

Аналізуючи третє питання, слід відзначити, що субцивілізація вікінгів (норманів) існувала з середини VIII до початку XII ст. Вікінгами (назва давньонорвезького походження, у перекладі означає «воїн», «пірат», «морський розбійник, який мешкає в бухтах») називали жителів-язичників Північної Європи, які здійснювали військові походи на Європейські країни в УШ-ХІ ст.

Нормани мали чудові кораблі типу «річка-море», на яких вони здійснювали плавання, як в океані, так і в мілководних річках. Навігаційних приборів вікінги не знали. У відкритому морі вони орієнтувались по сонцю, зірках і по морських теплих та холодних течіях, або ж через косяки тих чи інших видів риб.

Для Європи вікінги були справжнім лихом. Попри усі провини вікінгів, їм належать і заслуги. Вони змогли вивести європейську торгівлю з кризи, яка була викликана арабськими завоюваннями і захопленням арабами основних міжконтинентальних торгових шляхів. Заслугою вікінгів були й важливі географічні відкриття. Спочатку норвежці ходили до Шотландських та Гебридських островів, до острову Мен, потім до Фарерських островів, а в середині IX ст. досягла Ісландії. Самий ризикований і довгий шлях був в Гренландію. Перший, хто дослідив туди шлях, був відомий авантюрист Ерік Рудий. Здійснив він свою подорож приблизно в 983-985 рр. і заснував на південно-західному узбережжі норманські колонії, які відокремлювала від Північної Америки протока Дейвіха, перетнути яку не було складним для тих, хто мав досвід пересування в океанських просторах. І це зробив його син Лейф Еріксон у 1000 році. Потім вікінги здійснили ще декілька експедицій до берегів Північної Америки.

З кінця VIII до початку ХП ст. Скандинавія була наймогутнішим морським регіоном Європи. В той час, коли англійці, франки та жителі південних європейських країн майже не віддалялись від берегів внутрішнього (Середземного) або близьких морів, вікінги сміливо виходили у відкритий океан і зробили ряд важливих географічних відкриттів.

Розглядаючи четверте питання, студентам слід акцентувати увагу на тому, що початок розвитку системи гостинності у середньовічній Європі пов'язаний з заснуванням так званих «странноприимных домов» (притулків для богомольців), які влаштовувались при монастирях і лицарських орденах. Саме тут бідні мандрівники і пілігрими могли отримати безкоштовно хліб і ночівлю.

З ХІУ-ХУ ст. по всій Європі почали створюватись постоялі двори і таверни; тут мандрівникам надавали мінімум бажаних послуг, умови проживання були малокомфортними; проте існування цих закладів на шляхах не лише було наслідком збільшення кількості подорожуючих, але й, у свою чергу, сприяло подальшому збільшенню людей, що вирушали в дорогу, оскільки зменшувало ризик загинути чи захворіти під час мандрівки.

Притулки на гірських дорогах ставили в обов'язки наглядачів дзвонити в дзвони під час снігопадів і туманів, таким чином вказуючи дорогу мандрівникам до житла. Часто наглядачі притулків виконували функції провідників.

У ранньому Середньовіччі зберігались, ще з часів Римської епохи, традиції подорожей з метою оздоровлення. Відомими курортами того часу були Пломб'єр-ле-Бен (Франція) і Ахен (Німеччина). З XIII ст. почала відроджуватися популярність відомих з давнини мінеральних джерел Абано-Терме (Італія), Спа (сучасна Бельгія), Котре (Франція), які поступово переходили у власність монастирів. З середини XIV ст. стали функціонувати курорти Карлсбад (сучасні Карлові Вари, Чеська Республіка), який став популярним завдяки підтримці королів і вельмож, а також Бадон (сучасний Баден-Баден, Німеччина).

Розвиткові системи гостинності сприяли в Середні віки чисельні ярмарки, свята, карнавали.

Ще у XI ст. був створений перший з уславлених згодом університетів Європи – Болонський (Італія). У XII ст. засновані Оксфорд (Великобританія) і Сорбонна (Франція). В ХШ ст. Париж називали «містом науки», «Новими Афінами».

В XIII ст. з'явилися університети в Кембриджі, Падуї, Неаполі, Лісабоні, Тулузі; у XIV ст. у Кельні, Римі, Відні, Празі, Кракові, і до кінця століття їх кількість у Європі сягнула сорока.

Поява університетів сприяла відродженню та розвиткові освітніх подорожей. Найпопулярнішим в Європі був Болонський університет. В цьому університеті завершив свою освіту, отримав ступінь доктора філософських наук, а потім став його ректором в 1481-1482 рр. наш земляк Юрій Дрогобич. Він був родом зі Львова.

Завдяки поширенню з кінця XIV ст. латинських шкіл на українських землях (насамперед, у Галичині), кількість студентів-вихідців з цих земель швидко зростала у наступні столітття в університетах Європи. Звичайно, одним з улюблених місць навчання руських студентів був Краків, резиденція короля Польщі і Великого князя Литовського, місто, яке знаходилось недалеко від руських земель.

На Близькому Сході знаходились центри прочанства двох світових релігій – християнства та ісламу. А Єрусалим був вже тоді центром прочанства трьох релігій; крім згаданих вище – це центр іудейської релігії. Святинями іудеїв з V ст. є Стіна плачу, на місці зруйнованого храму Соломона. Святині християн – побудований над печерами у VI ст. храм Різдва Христового у Віфлеємі і побудований в Єрусалимі у IV ст. храм Гробу Господнього. Головними центрами прочанства мусульман стали Мекка та Медіна.

У XII ст. візантійський прочанин Іоан Фока склав путівник під назвою: «Коротке сказання про міста і країни від Антіохії до Єрусалима, а також до Сирії, Фінікії та святих місць Палестини». Путівники складались не тільки для прочан, але й для усіх мандрівників.

Що стосується розвитку транспортних засобів, то крім повозок для подорожей використовували портшези – комфортабельні закриті ноші, які несли слуги, а на далекі відстані в портшези впрягали по одному коню спереду та позаду. Колісні кінні екіпажі були елітним транспортом.

Розглядаючи у п’ятому питанні внесок різних країн у розвиток подорожей, необхідно згадати й Русь. У ІХ-ХУ ст. Русь, внаслідок свого географічного положення, була центром перетину торгових шляхів із Сходу на Захід та з Півдня на Північ, через її територію пролягали «Волзький великий торговий шлях», «Шлях з варяг в греки». Особливо тісними були зв'язки Русі з Візантією. З прийняттям християнства з Візантії на Русь потягнулися служителі церкви, перекладачі, переписувачі книг, ремісники. У середньовічній Русі аж до XVI ст. центральною фігурою у встановленні та зміцненні зв'язків з іншими країнами був «гість» (купець).

Серед подорожей з метою прочанства слід згадати «Хождение игумена Даниила в Святые места», яке датується початком XII століття. Ігумен Даніїл побував у Царгороді, в Палестині, на Криті, Родосі, Кіпрі. Він описав не тільки християнські храми і святині, але й природу та побут місцевого населення.

Прочанство до Єрусалиму здійснювали не лише чоловіки, але й жінки стародавньої Русі, зокрема ігуменя Єфросинія Полоцька (XII ст.), яка причислена до лику православних святих.

Дуже багато російських прочан відвідували Палестину, вздовж їхніх маршрутів з'являлися колонії руських монахів, православні монастирі. Одним із найвідоміших руських монастирів за межами Русі був Афонський Пантелеймонівський, заснований у 1080 р. вихідцями з Русі. Він знаходиться на південно-західному боці гори Афон в Греції.

Паралельно з «хождениями» з метою прочанства здійснювались і «хождения» з торговою метою. До нас дійшло більше 20 описів подібних «хождений», але найбільш відоме «Хождение за три моря» Афанасія Нікітіна.

Слід зазначити, що мандри не мали широкої популярності серед мешканців руських земель. У свідомості селян та городян далекі краї були чимось ворожим, дуже небезпечним, і чужинець становив потенційну загрозу, тому ставилися до мандрівників хоча й з цікавістю, але, як правило, також із підозрою. Прочани, мандрівні торгівці та учасники військових походів складали меншість населення, решта ж не подорожувала на далекі відстані.

Термінологічний словник

Вікінги (нормани, варяги) – скандиномовні племена, що в Середньовіччі заселяли прибережну, а також континентальну частину Скандинавії та Балтійського моря.

Велике переселення народів – у вузькому сенсі в сучасній історіографії рух племен і народів Європи у 4-6 ст. в різних напрямках, що розпочався з вторгнення племен гунів у північну частину Римської імперії в 375 році.

Гість (гості) – назва великих купців у Давній Русі. Вперше згадуються в договорах князів Олега і Ігоря з греками.

Карнавал – народні гуляння, що відбуваються у католицьких країнах у вівторок за сорок днів до Великодня напередодні початку Великого посту.

Пілігрим – паломник, тобто той, хто зобов'язується здійснити релігійну подорож або паломництво.

Піратство – явище морського розбою, широко відоме ще з стародавніх часів. В минулому його роль була досить вагомою, у сучасності піратство вже не грає колишньої ролі, однак досі збереглося в деяких регіонах.

Портшез – комфортабельні закриті ноші, які несли слуги, а на далекі відстані в портшези впрягали по одному коню спереду та позаду.

Таверна – заклад громадського харчування в Італії та деяких інших країнах; як правило, працює ввечері.

Університет – автономний вищий навчальний заклад, тип якого виробився в Європі за середньовіччя.

Хрестові походи – військово-релігійні походи західно-європейського лицарства і цивільних осіб до країн Близького Сходу під гаслом боротьби за визволення Гробу Господнього та Святої Землі від «невірних».

Ярмарок – це тимчасовий періодичний захід, в рамках якого продавці демонструють та продають товар споживачам. Деякі міста в Західній та Середній Европі славилися своїми ярмарками ще за Середньовіччя. Відбувалися вони у безпечних місцях, переважно біля замків. Відомі міста, в яких відбувалися ярмарки на Заході недалеко від України: Краків, Познань, Відень, Кеніґсберґ, Пешт, Дебрецен.

Методичні рекомендації до семінарського заняття 4 «Подорожі в епоху Середньовіччя»

План

1. Основні чинники розвитку подорожей в епоху Середньовіччя.

2. Паломництво як культурний феномен. Місіонерські подорожі.

3. Основні види подрожей в епоху Середньовіччя.

4. Характеристика подорожей на території Київської Русі.

При підготовці першого питання семінарського заняття доцільно використовувати конспект лекцій, рекомендовану літературу, інтернет-ресурси. Обов'язковою умовою якісної підготовки до даного семінарського заняття є розуміння студетами вищезазначених понять і термінів із даної теми.

Студенту важливо усвідомити, що основними чинниками розвитку подорожей в епоху Середньовіччя були: розвиток економіки; міграції; політичні чинники; релігійні чинники; розвиток науки та мистецтва. Варто глибоко проаналізувати і схарактеризувати кожен із цих чинників.

Готуючись до другого питання про паломництва, слід уважно прочитати конспект лекції, а також ознайомитися із рекомендованою літературою, щоб доповнити і поглибити лекційний матеріал.

Подорожі пілігримів у Палестину почались вже в ІІІ-ІУ ст. В IV ст. в Єрусалимі був побудований храм Гробу Господнього, який є й нині основною святинею та центром прочанства усього християнського світу. Вже в VI ст. для прочан з Галлії (Франція) був складений маршрут (суходільний), від берегів Рони до Йордану.

Найбільш сприятливі умови для прочан з Європи склалися під час правління халіфа Гаруна аль-Рашида на рубежі УПІ-ІХ століть. Халіф навіть надіслав у дар Карлу Великому ключі від храму Гроба Господня і самого священного міста. Тоді ж в Єрусалимі був побудований за наказом Карла Великого спеціальний притулок для прочан, до комплексу якого входило 12 будинків і готелів, бібліотека, лани, виноградники і сад, розташовані в долині Йосафатовій.

Починаючи з IX ст., прочанство стало різновидом публічного покарання та засобу зняття вини. В XI ст. католицька церква замінила прочанством церковне покаяння. Грішники повинні були залишити свою батьківщину і були приречені поневірятися подібно Каїну. Прочан приймали скрізь, і замість платні за проживання та їжу господарі просили молитися за них. Часто прочани не мали ніякого іншого захисту в дорозі, крім хреста, а путівкою зіркою вважали свого ангела-охоронця. Особливу «сервісну службу» для прочан виконував лицарський Орден госпітальєрів (іоанітів). Він взяв свій початок віл шпиталю при монастирі Діви Марії в Єрусалимі, де ще задовго до арабського панування приймали та лікували прочан. Але після того, як головою цього закладу став Герард, створюється братство, формується його статут, який затвердив римський первосвященик в XII ст.

Спочатку основним завданням братства була допомога хворим, а також захист прочан від розбою невірних, що піднімало бойовий дух лицарів цього Ордену. Поступово госпітальєрами була створена ціла мережа готелів в містах не тільки Святої землі, але і по сьому Близькому Сходу. Лицарі називали прочан «господаря-їй», а себе їх «слугами». Часто вони допомагали прочанам грошина. Але поступово в діяльності Ордену провідне місце посіли політичні цілі, і лише частина лицарів Ордена допомагала прочанам.

Організація прочанства була настільки прибутковою для Ордену, що вже в ХІІ-ХІІІ ст. створено орденську державу, яка мала земельні володіння як на Сході, так і в Європі, головним чином завдяки дарам. Проте орденська держава проіснувала лише до 1291 року. Госпітальєри після хрестових походів повинні були залишити Святу землю і перебратись на Кіпр. Тут вони знов зміцнили свої позиції, придбали острів Родос і утворили свою острівну державу, але під натиском турків змушені були залишити Родос у 1530 р. і переселитись на Мальту, подаровану їм імператором Карлом V, після чого Орден став називатись Мальтійським.

Найбільше масове пересування людей у середньовічній Європі відбувалося за часів хрестових походів, що здійснювалися лицарями, релігійними діячами та купцями з європейських країн, які вирушали на Близький Схід заради влади та багатств. Слідом за ними рухались на Схід священики і прочани в супроводі незлічених юрб знедолених з метою пошуку кращої долі. Хрестові походи були на той час найграндіознішим переміщенням великих мас населення на далеку відстань.

Готуючись до третього питання, потрібно уважно ознайомитися з лекцією і основною та додатковою літературою. Студенту варто детально зупинитися на таких основних видах подорожей в епоху Середньовіччя:

- пізнавальні мандрівки з метою дослідження оточуючого світу;

- релігійні подорожі;

- завойовницькі походи;

- мандрівки з метою торгівлі;

- розважальні мандрівки;

- подорожі з метою оздоровлення.

Аналізуючи четверте питання про подорожі на території Київської Русі, слід проаналізувати поїздки княгині Ольги, котра вважається першою жінкою-мандрівницею в державі. Крім того, варто більш глибше ознайомитися із першими вітчизняними мандрівниками-паломниками. Акцентувати увагу слід на розвитку флоту і мореплавства у русичів, що прискорило розвиток подорожування.

Завдання для самоперевірки знань

Завдання 1.

Представниками якого народу була відкрита Гренландія:

- арабами;

- вікінгами;

- франками.

Завдання 2.

Який святий вважався на Русі покровителем подорожуючих:

- Андрій Первозванний;

- Василій Блаженний;

- Микола Чудотворець.

Завдання 3.

Які категорії подорожуючих мандрували переважно пішки ?

- купці;

- дипломати;

- паломники.

Питання для дискусії:

1. Який внесок у розвиток подорожей зробили жителі Північної Європи в епоху раннього Середньовіччя ?

2. Яким чином у Середні віки відбувався розвиток паломництва ?

Завдання для поточного контролю знань

На даному семінарському занятті студентам потрібно буде розкрити під час диктанту суть термінів до теми. Відтак, потрібно звернути на них особливу увагу. Водночас викладач має перевірити виконане студентами вдома завдання. Також студенти мають підготуватися до усних відповідей з питань, винесених для обговорення на семінарському занятті.

Завдання для самостійного опрацювання

Під час підготовки до семінарського заняття варто визначити, чим характеризувалися подорожі в Європі в епоху Середньовіччя. Особливу увагу слід звернути на арабських мандрівників Середньовіччя.

Подорожі у Давній Русі є невіддільними від загальносвітових тенденцій розвитку подорожей. Особливу увагу зверніть на основні аспекти розвитку сфери туризму та подорожей на території Київської Русі. Детально слід зупинитися на питаннях відмінних рис, які характерні для подорожей у часи монголо-татарського ярма ?

Знайдену інформацію доцільно оформити у вигляді доповіді-презентації, які слід представити на семінарському занятті.

Інформаційні джерела: 8, с. 79-113; 9, с. 137-112; 18, с.70-169; 19, с. 35-54.