3. Інтелектуальна власність як нематеріальний актив

Права на об’єкти права інтелектуальної власності в ринкових умо­вах використовуються у виробничо-господарській діяльності орга­ніза­цій і підприємств. Інтелектуальна власність за природою відноситься до групи нематеріальних активів. Нематеріальні активи як специфічні активи мають певні характерні особливості:

• відсутність відчутної форми;

• довговічність використання;

• здатність приносити прибуток.

Правила оцінки і постановки об’єктів інтелектуальної власності як нематеріальних активів на баланс підприємств, їх амортизація здій­снюється відповідно до Положення (стандарту) 8 бухгалтерського об­ліку «Нематеріальні активи».

При оцінці і обліку об’єктів інтелектуальної власності як нема­тері­альних активів необхідно враховувати їх специфіку (оборотоздатність, термін служби).

4. Оцінка вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності

Знання вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності має ве­лике значення для прийняття управлінських рішень стосовно цих об’єктів на різних етапах життєвого циклу (створення, правової охо­рони, комерціалізації і захисту).

Послідовність основних стадій процесу оцінки прав на об’єкти ін­телектуальної власності представлена на рис 10.

Рис. 10. Алгоритм оцінки вартості прав

На об’єкти інтелектуальної власності

На першому етапі оцінки необхідно чітко визначитися, що саме є предметом оцінки – один об’єкт чи група об’єктів. Оскільки об’єктом оцінки є не сам результат інтелектуальної діяльності, а право на цей результат, то необхідно встановити, чи існує право і кому воно нале­жить. Якщо право власності відсутнє через закінчення юридичного чи фізичного терміну дії, то не має і предмету оцінки.

Оцінка вартості права на об’єкти інтелектуальної власності від­по­відно до Міжнародних стандартів оцінки здійснюється з метою визна­чення:

• визначення оподатковуваної бази майна фірми;

• визначення вартості інтелектуальної (промислової) власності, яка вноситься до статутного фонду підприємства;

• визначення вартості предмета ліцензійного договору при пере­дачі прав на об’єкт інтелектуальної власності;

• розміру компенсації, яку необхідно виплатити згідно з чинним законодавством правовласнику інтелектуальної власності за порушен­ня його виключних (майнових) прав тощо.

Необхідність оцінки вартості прав на ОІВ виникає також при по­становці ОІВ на бухгалтерський облік, при визначенні ціни ліцензії, при страхуванні і передачі інтелектуальної власності у заставу з ме­тою отримання прибутку, при банкрутстві підприємства в процесі його ліквідації для задоволення позик кредиторів та в інших випадках.

Вибір мети оцінки у подальшому впливає на вибір підходу, методу і методики оцінки для оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Під базою оцінки розуміють вид вартості, який визначається у кон­кретній ситуації в залежності від цілі оцінки і характеристики права на об’єкт оцінюваної інтелектуальної власності. За Національним стан­дартом України № 1 «Основні положення оцінки майна та немайнових прав» під базою оцінки розуміють комплекс методичних підходів, методів, оціночних процедур, які відповідають даному виду вартості майна.

Основні види вартості, які використовуються при оцінці об’єктів інтелектуальної власності:

• ліквідаційна вартість – вартість, яка може бути отримана за умо­ви продажу об’єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості;

• вартість заміщення – визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об’єкта, подібного до об’єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною;

• вартість відтворення – визначена на дату оцінки поточна вар­тість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об’єкта, який є ідентичним об’єкту оцінки;

• залишкова вартість заміщення (відтворення) – вартість замі­щен­ня (відтворення) об’єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу (для нерухомого майна – з урахуванням ринкової вартості земельної ділян­ки при її існуючому використанні (прав, пов’язаних із земельною ді­лянкою);

• вартість ліквідації – вартість, яку очікується отримати за об’єкт оцінки, що вичерпав корисність відповідно до своїх первісних функ­цій;

• спеціальна вартість – сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації чи особливої заінте­ресованості потенційного покупця (користувача) в об’єкті оцінки;

• інвестиційна вартість – вартість, визначена з урахуванням кон­кретних умов, вимог та мети інвестування в об’єкт оцінки;

• вартість у використанні – вартість, яка розраховується виходячи із сучасних умов використання об’єкта оцінки і може не відповідати його найбільш ефективному використанню;

• оціночна вартість – вартість, яка визначається за встановленими алгоритмом та складом вихідних даних.

Вибір методу до оцінки відбувається залежно від конкретного по­єднання об’єкта оцінки, мети оцінки і обраного до оцінки виду вар­тості. Підпідходом до оцінки вартості розуміють загальний спосіб визначення вартості, в рамках якого використовується один чи більше методів оцінки. Національним стандартом України № 1 «Основні по­ложення оцінки майна та немайнових прав» виділені 3 підходи до оцінки (рис. 11). Ці підходи співпадають з підходами, які реко­мендо­вані міжнародними стандартами оцінки МСО1-МСО4, МСО-2000.

Рис. 11. Підходи до оцінки вартості

Порівняльна характеристика підходів до оцінки інтелектуальної власності представлена у табл. 1.

Таблиця 1