4. Правонаступництво україни

Правонаступництво — це перехід прав і обов'язків від одно­го суб'єкта конституційного права до іншого. Правонаступництво має місце, коли в силу різних причин (розпаду, об'єднання тощо) утворюються нові держави і виникає необхідність з'ясувати, які права і обов'язки держав—попередниць переходять до новостворе—них держав.

Україна виникла в результаті розпаду колишнього СРСР, вона ста­ла універсальною правонаступницею УРСР і частково — правонаступницею СРСР. 12 вересня 1991 р. Верховна Рада України прий­няла Закон «Про Правонаступництво», який містить такіосновні положення:

— з моменту проголошення незалежності України найвищим ор­ганом державної влади України є Верховна Рада України в де­путатському складі Верховної Ради УРСР;

— до ухвалення нової Конституції України на території України діє Конституція УРСР;

— закони УРСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать зако­нам України, ухваленим після проголошення незалежності Ук­раїни;

— органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції УРСР, діють до створення в Україні нових органів на підставі Конституції України;

— державним кордоном України є державний кордон СРСР та кордон між УРСР та колишніми радянськими республіка­ми — Білорусією, Росією та Молдавією станом на 16 липня 1990 p.;

— Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними до­говорами, які уклала УРСР до проголошення незалежності;

— Україна визнає себе правонаступницею тих прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Консти­туції та інтересам України;

— Україна дає згоду на обслуговування частини зовнішнього боргу СРСР станом на 16 липня 1990 р. Розмір цієї частки передба­чалося встановити міждержавними угодами колишніх рес­публік, що входили до складу СРСР. Україна відмовлялася не­сти зобов'язання за кредитними угодами СРСР, що були укла­дені після 1 липня 1991 р. без її згоди;

• усі громадяни СРСР, які на момент проголошення незалеж­ності України постійно проживали на її території, є громадя­нами України.

5. Конституція: поняття і види

Поява конституцій зв'язана з епохою буржуазних революцій. Перші конституції були прийняті в другій половині 18 століття.

Конституція — це основний закон держави. Як правило, це єди­ний правовий акт чи система таких актів, за допомогою яких безпосе­редньо народ чи органи держави, що виступають від його імені, вста­новлюють основні принципи устрою суспільства і держави, визнача­ють статус державної влади і місцевого самоврядування, закріплюють права і свободи людини і громадянина.

У правознавстві існують два значення терміна «конституція» —юридична конституція та фактична конституція.

Юридична конституція — це основний закон держави, що має вищу юридичну силу щодо інших нормативно—правових актів.

Фактична конституція — реальний порядок організації і здійснен­ня державної влади, фактичні відносини між державою та особою.

Найважливіші ознаки конституції:

— це основний закон держави, який виступає основою всього на­ціонального законодавства;

— це закон, який має найвищу юридичну силу, а всі інші нормативно—правові акти мусять відповідати положенням конституції, що за­безпечується створенням системи правової охорони конституції (у формі конституційного контролю чи конституційного нагляду);

— має підвищений ступінь стабільності, яка забезпечується спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до кон­ституції, складнішою від процедури внесення змін і доповнень до решти законів.

Існують різні способи класифікації конституцій:

— за формою вираження — писані (у формі одного чи кількох нор­мативних актів), неписані (у формі правових уявлень, концепцій тощо), змішані (поєднання двох попередніх);

— за порядком прийняття — даровані (як правило, вводяться в дію одноособово монархом), народні (приймаються референ­думом або парламентом), договірні (є результатом угоди між різними суб'єктами конституційного процесу);

— за порядком внесення змін і поправок — гнучкі (зміни до них вносяться в порядку, передбаченому для будь-якого закону) та жорсткі (для яких передбачена особлива процедура вне­сення змін і доповнень);

— за часом дії— тимчасові (приймаються на певний термін або до настання певної події) та постійні (приймаються на невизначе—ний термін);

• у залежності від форми державного устрою — унітарні, феде­ративні та конституції суб'єктів федерації.

6. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇН

Історія розвитку конституційно-правових доктрин в Україніє досить тривалою. Після проголошення незалежності України на її території про­довжувала діяти Конституція УРСР від 20 квітня 1978р., в яку вноси­лися зміни та доповнення. В 1990 р. розпочалася діяльність по ство­ренню і прийняттю нової української Конституції, якабула прийнята 28 червня 1996 р.

Конституція Українипроголосила, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина і держава відповідає перед людиною за свою діяльність, роботу державних органів та посадових осіб. Вста­новлено, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах по­літичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конститу­ція окреслила коло питань, які визначаються виключно законами Ук­раїни. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких на­дається Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Ст. 21 Конституції встановила, що норми Конституції є нор­мами прямої дії, тобто людина має право звернутися в суд за захис­том своїх прав і свобод, якщо вони порушені, безпосередньо на ос­нові Конституції, не посилаючись на інші закони. Якщо використані всі національні правові засоби захисту прав і свобод, громадяни ма­ють право звертатися до міжнародних інстанцій.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція закріпила, по суті, пре­зидентсько—парламентську форму правління в Україні. Єдиним орга­ном законодавчої влади є парламент — Верховна Рада. Главою дер­жави є Президент, а вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів.

Конституція проголосила українську мову державною, але в той же час забезпечується розвиток і збереження мов національних мен­шин. У Конституції зафіксовано право приватної власності на землю для громадян України. Серед соціальних прав проголошено право на освіту, соціальне забезпечення, охорону здоров'я, житло.

Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті, прикінцевих та перехідних положень.

Преамбула — це вступна частина Конституції, яка містить норми, що проголошують цілі прийняття Конституції, її основні прин­ципи.

Розділ І. «Загальні засади» містить статті, що визначають основи суспільного ладу, громадянства, положення, що стосуються суверенітету України, соціального захисту громадян, еколо­гічної безпеки, статті, що визначають державну символіку.

Розділ II. «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина»

містить норми, що визначають основні особисті, політичні, економічні, соціальні права і свободи громадян, гарантії їх здійснення та конституційні обов'язки людини і громадяни­на. Це є найбільший за обсягом розділ Конституції.

Розділ III. «Вибори. Референдум» присвячений регулюванню по­рядку проведення виборів і референдумів як основних форм волевиявлення.

Розділ IV. «Верховна Рада України» закріплює порядок утворення та роботи єдиного законодавчого органу України — Верхов­ної Ради, її склад, компетенцію, а також статус народного депутата України.

Розділ V. «Президент України» містить норми, що регулюють право­ве становище Президента України, порядок його обрання, компетенцію, умови припинення його повноважень.

Розділ VI. «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої вла­ди» присвячений порядку утворення, діяльності та компе­тенції українського уряду, місцевих державних адміністрацій, порядку припинення діяльності цих органів.

Розділ VII. «Прокуратура» закріплює завдання та структуру органів прокуратури.

Розділ VIII. «Правосуддя» містить норми, що регулюють порядок утворення і функціонування органів правосуддя, визнача­ють статус суддів.

Розділ IX. «Територіальний устрій України» закріплює принципи та систему адміністративно—територіального устрою України.

Розділ X. «Автономна Республіка Крим» містить норми, що визна­чають становище цієї автономії, її компетенцію, основи взаємо­відносин між Україною і Автномною Республікою Крим, пов­новаження органів влади автономії.

Розділ XI. «Місцеве самоврядування» містить норми, що визнача­ють систему органів місцевого самоврядування», їх склад, статус депутатів, а також повноваження цих органів.

Розділ XII. «Конституційний Суд України» визначає склад та повно­важення Конституцій ного Суду, встановлює гарантії незалеж­ності та недоторканності суддів.

Розділ XIII. «Внесення змін до Конституції України» встановлює по­рядок подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін і доповнень до Конституції та порядок їх розгляду.

Розділ XIV. « Прикінцеві положення» вказує, що Конституція набу­ває чинності з дня її' прийняття, а день прийняття Консти­туції є державним святом — Днем Конституції.

Розділ XV. «Перехідні положення» закріплює порядок введення в дію тих норм Конституції, які не можуть бути реалізовані не­гайно, та вирішення інших питань, що виникли у зв'язку з прийняттям нової Конституції.

Конституція України 1996 р. є основою подальшого розвитку на­ціонального законодавства та правової системи України.

7. ПОРЯДОК ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Процедура внесення змін до Конституції України регулюється роз­ділом XIII Конституції «Внесення змін до Конституції України» івклю­чає такі основні положення:

1. Не може бути прийнято рішення про зміну Конституції, якщо дані зміни ліквідовують або обмежують права і свободи грома­дян або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності України чи порушення її територіальної цілісності.

2. Конституція не може бути змінена в умовах воєнного або над­звичайного стану.

3. Найважливіші конституційні інститути (основи конституційного ладу, основи виборчої системи, процедура внесення змін до Конституції), які регламентуються розділом І «Загальні заса­ди», розділом III «Вибори. Референдуми», розділомXIII «Вне­сення змін до Конституції України») можуть бути змінені лише в такому порядку:

— проект внесення змін до цих розділів вносить Президент або не менше 2/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради (тобто 300 народних депутатів);

— за проект повинні проголосувати не менше 2/3 від кон­ституційного складу Верховної Ради;

— дане рішення повинно бути підтверджене на Всеукра­їнському референдумі.

4. Інші розділи Конституції можуть бути змінені в такому порядку:

— законопроект про внесення змін подається до Верхов­ної Ради не менш як 1/3 народних депутатів від консти­туційного складу Верховної Ради;

— законопроект повинен бути попередньо обговорений і схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, що не виключає можливості внесення в по­дальшому змін і доповнень до законопроекту; — схвалений простою більшістю законопроект може бути прийнятий тільки на наступній черговій сесії парламенту, при умові, що за нього проголосують не менше 2/3 від конституційного складу Верховної Ради.

5. Повторний розгляд законопроекту про внесення змін до Консти­туції, що розглядався Верховною Радою і був відхилений, може відбутися лише через рік з дня прийняття рішення щодо нього.

6. Верховна Рада не може двічі змінювати одні й ті ж положення Конституції протягом строку своїх повноважень.

7. Конституційний Суд робить висновки про конституційність будь-якого законопроекту про внесення змін до Конституції перед тим, як цей законопроект розглядається Верховною Радою.