7. Оплата праці

Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган випла­чує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно—ділових якостей працівника, результатів його праці та господарсь­кої діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку після сплати обов'язко­вих платежів.

Заробітна плата має певну структуру і складається з основної та додаткової заробітної плати. Крім того, законодавством передбаче­но виплачування заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, об­слуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та по­садових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компен­саційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'я­зані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат нале­жать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші гро­шові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного зако­нодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними акта­ми норми.

Державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання, є мінімальна заробітна плата.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче за який не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної пла­ти не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на роботах з особливи­ми природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з ураху­ванням:

— вартісної величини мінімального споживчого бюджету з по­ступовим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни;

— загального рівня середньої заробітної плати;

— продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не ниж­чому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу. Розмір мінімальної заробітної плати встанов­люється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Держав­ного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених шля­хом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів.

Основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає:

— тарифні сітки;

— тарифні ставки;

— схеми посадових окладів;

— тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу

робіт залежно від їх складності, а працівників — залежно від їх квалі­фікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на ос­нові:

— тарифної ставки робітника першого розряду, яка встанов­люється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати;

— міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів та­рифних ставок (посадових окладів).

Норми колективного договору, що допускають оплату праці ниж­че від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінан­сових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.

Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений тру­довим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі неви­конання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася бра­ком, та з інших причин, які мали місце з вини працівника.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі, коли день виплати заробітної плати збігаєть­ся з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата ви­плачується напередодні. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ним рахунок (адресу) з обов'яз­ковою оплатою цих послуг за рахунок власника або уповноваженого ним органу.

Утримання із заробітної плати можуть провадитися тільки у ви­падках, передбачених законодавством. При кожній виплаті заробіт­ної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, передбачених законодавством,—п'ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати праців­никам. Ці обмеження не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт і при стяг­ненні аліментів на неповнолітніх дітей.

8. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ВІДПОЧИНКУ У ТРУДОВОМУ ПРАВІ

Часом відпочинку вважається час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов'язків і може використовувати його на свій розсуд.

Законодавство розрізняє такі види відпочинку:

— перерви в робочому дні для відпочинку і харчування;

— щоденний відпочинок після роботи;

— щотижневі дні відпочинку;

— святкові і неробочі дні;

— щорічні і додаткові відпустки.

Перерви протягом робочого дня надаються для відпочинку та харчування. За загальним правилом, така перерва надається через чотири години роботи тривалістю до двох годин. Перерва не вклю­чається у робочий час.

Перерви між робочими змінами тривають з моменту закінчення роботи в попередній день і до початку наступного. Така перерва повинна бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попе­редній зміні (включаючи і час перерви на обід).

Вихідні дні надаються працівнику після закінчення трудового тижня. При цьому тривалість щотижневого безперервного відпочин­ку повинна бути не менш як 42 години. При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день. Загальним ви­хідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робо­чому тижні, як правило, має надаватися підряд з загальним вихід­ним днем.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих праців­ників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом власника або уповноваженого ним органу з дозволу профспілкового комітету у виняткових випадках:

— для відвернення громадського або стихійного лиха, виробни­чої аварії і негайного усунення їх наслідків;

— для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна тощо.

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Святкові і неробочі дні встановлюються Кодексом законів про працю.

Святковими днями є:

— 1 січня — Новий рік;

— 7 січня — Різдво Христове;

— 8 березня — Міжнародний жіночий день;

— 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

— 9 травня — День перемоги;

— 28 червня — День Конституції України;

— 24 серпня — День незалежності України.

Неробочими днями є релігійні свята:

— 7 січня — Різдво Христове;

— один день (неділя) — Пасха (Великдень);

— один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад неправославних конфесій, за­реєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпо­чинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюван­ням за ці дні.

Найтривалішим часом відпочинку є відпустка.