Творчий шлях

Життєвий і творчий шлях О. Олеся був складний, нерівний, навіть тра-гічний. Та серцем своїм, пориваннями він прагнув бути з рідним народом.

У кращих своїх творах Олександр Олесь виступив як дуже обдарова-ний поет-лірик з виразним індивіду­альним стилем. Є в поета прекрасні вірші про революцію 1905 року, чудові пейзажні поезії, своєрідна і щира любовна лірика. Є драматичні етюди, талановиті сатиричні твори та майстерно напи-сані казки і вірші для дітей.

Самобутність поетичного таланту Олеся відчула передова українська інтелігенція вже з появою його пер­ших творів.

Іван Франко в рецензії на збірку «З журбою радість обнялась» писав: «Весною дише від сих віршів. Висту­пає молода сила, в якій уже тепер мож-на повітати майстра віршової форми і легких граціозних пісень. Майже кож-ний віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію».

Своє ставлення до життя і боротьби народу, своє громадське обличчя поет розкриває насамперед в своїй громадянській ліриці, в тих поезіях, що виражали думки, настрої і прагнення передових людей того часу, всього на-роду.

На відміну від тих поетів, що шукали «чистої краси», відвертались од життя і боротьби народу, Олесь у своїй першій збірці приділяє багато уваги громадянським мотивам. Цими мотивами в більшій чи меншій мірі пройнята і його інтимна та пейзажна лірика.

На багатьох кращих його поезіях відчувається подих Шевченківської музи, відчувається дух революційної романтики Максима Горького, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, які утверджували в своїх творах високі ідеали боротьби за щастя людини, кидали виклик міщанському болоту, де за-дихалася й гинула велика мрія про справжнє людське щастя.

Уже в багатьох ранніх поезіях Олеся, датованих 1903 – 1905 роками, звучить протест проти сірої буденщини, проти світу міщанства. В алегорич-них образах Орла, Лебедя, Сокола, Іскри, що линуть до світла, у високості, поет утверджує пориви до мрії, до справжнього життя. Він з болем говорить про тих, що гинуть на дорозі до щастя, але щиро захоплюється незламністю їх духу.

В поезіях «Іскра», «Лебединій зграї», «В болоті жаби рай знайшли», «На високій скелі ранньою добою» та ін. Олесь співає пісню «безумству хо-робрих», проводить ту ідею, яку ствердила Леся Українка в одному із своїх оповідань, де змальовано метелика, що згорів, полетівши до світла, і кажана, що дрімав, заживо гнив у темноті, страхаючись вогню.

З наближенням революції символічні образи в поезії Олеся стають все більш зрозумілими і доступними, набирають чіткішого громадянського змісту.

У вірші «Ой не сійтесь, сніги» поет звертається до явищ природи. Але кожен читач без труднощів розуміє, що тут йдеться в першу чергу про весну в житті народу.

Революцію 1905 – 1907 років привітав поет з захопленням, як весну у житті пригноблених народів царської Росії.

Ця радість, віра в перемогу над темними силами царизму звучить у ба-гатьох віршах, сповнених оптиміз­му, бадьорості, заклику до боротьби.

Ліричний „герой цих віршів, пройнятий настроєм повсталого народу, щиро радіє, бачачи, як вчорашні раби стають людьми, борцями за свої по-топтані права.

Поет сповнений віри, що в цій боротьбі порве кайдани неволі і його рідний український народ. Цією ві­рою в духовні, в революційні сили україн-ського народу сповнені зокрема поезії: «Сніг в гаю...», «Ой не квітни, вес-но...», «Я більше не плачу». Ці вірші своєю будовою нагадують народні пісні. Перші два рядки в строфі оспівують явища природи, а останні два малюють картину з реального життя людей. Цим художнім паралелізмом поет домага-ється емоційності твору, викликає в читача глибоке почуття любові до рідно-го народу.

В період революції 1905 – 1907 років з-під пера Олександра Олеся ви-йшла низка віршів-закликів, які ви­ражали настрій, прагнення повсталого народу. Сила цих віршів в їх простоті, переконливості і великій, поетичній наснаженості. Вони хвилюють, бо сповнені палкого почуття, гніву до гноби-телів, віри в перемогу над ними. Не дивно, що такі вірші ставали революцій-ними піснями народу. Серед них в першу чергу слід назвати: «Міцно і солод-ко, кров'ю упившись...» та «Ми не кинемо зброї своєї». В них автор майстер-но поєднує заклик до боротьби, що повторюється як рефрен у кожній строфі, з конкретними картинами народного горя, якими умотивовується цей заклик.

Остання строфа цього вірша стверджує, що настав час всенародної відкритої боротьби з ворогом:

Як гімн революційної боротьби, звучить вірш «Ми не кинемо зброї своєї». Написаний він розміром «Марсельєзи», та й по духу близький до цієї знаменитої революційної пісні.

З багатьох поезій Олеся періоду першої російської революції віє жур-бою, смутком. Та це не розпач, не безнадія, не стогони, що розслаблювали читача. Більшість таких творів сповнені пекучого болю по жертвах револю-ції.

Кого не схвилює ніжним ліризмом поезія «Айстри», яку Микола Ли-сенко поклав на музику? Розцвіли чудові айстри опівночі в надії на світлий рожевий ранок, на теплі весняні дні. Майбутнє здавалось їм ясною казкою. Та не судилось здійснитись їхнім маренням. Замість сонця, тепла їх зустріли холодні осінні дощі та вітри.

Оспівуючи трагічну долю айстр, поет думає про тих, хто мріяв про ра-нок нового життя, хто поривався до світла правди і волі, але передчасно заги-нув, не дочекавшись здійснення своїх мрій.

Як реквієм героям, що полягли за народну справу, звучить поезія «Жа-лібна пісня». Перша її частина передає почуття всенародної скорботи по тих, що «як леви, боролись за народ, за правду народного діла». Друга частина поезії переростає в клятву помсти за священну кров кращих синів народу.

Не втрачає Олесь віри в торжество революційних ідеалів і в той час, ко-ли царизм мобілізував усі сили на придушення революції. Він пише поезії ве-ликої викривальної художньої сили, в яких таврує криваві злочини царизму.

Через символічні образи вампірів, шакалів, вовків, сов і т. п. поет пере-конливо розкриває хижацьку суть реакції і закликає не втрачати віри в пере-могу над цими темними силами:

Викликає захоплення вірш «Три менти». В ньому вражає майстерність побудови й художніх засобів,, їх відповідність задуму поета. В трьох строфах вірша зображено наростання боротьби народу проти царизму. Перша строфа вказує на час страшної реакції, коли її чорні сили сіяли страх і покору. Звуко-вий склад першої строфи (алітерації звуків) досконало передає гнітючий на-стрій в країні.

В другій строфі йде мова про наростання таємної, підпільної боротьби. Порівняно з першою, в цій строфі змінені лише окремі слова, на які падає основний наголос. Вампіри упились народною кров'ю, і треба готуватись до розправи з ними.

Третя строфа – це заклик до всенародного повстання проти царизму. Прийшов час всім стати грудьми проти хижого ворога. В цій строфі гримлять не тільки окремі рядки, слова, але й звуки, передаючи силу й непоборність народного духу.

З великою викривальною силою затаврував поет криваві чорносотенні погроми царизму у вірші «Над трупами». Перед нами картина надзвичайного трагізму. Вбита невимовним горем мати-єврейка стоїть над тілами закатова-них чоловіка і сина-немовляти. Стоїть і звертається з питаннями то до мер-твих, то до вбивць. У цих питаннях неймовірний жах і подив: за що вбито мужа-лікаря, що робив людям тільки добро; за що вбито її маленького сина, який вимовляв лише одне слово «мама»?!

Цей вірш, що містить у собі акт обвинувачення царизмові разом з тим говорить про людяність та інтер­націоналізм його автора, про те, що Олеся до глибини душі вражали кривди не тільки рідного народу, а й інших понево-лених народів.

Інколи поет впадає в розпач, в протиріччя, заперечує те, що проголошу-вав учора... Вірші з таким настроєм, з таким моралізуванням народжувались у хвилини важкої втоми поета. Основною ж причиною таких коливань у дум-ках і настроях було те, що поетові бракувало чіткого уявлення про конкретні шляхи соціальної визвольної боротьби. І все ж таки визначальними в його поезії 1905 – 1907 років є настрої боротьби і волі, щирий поклик до бою за соціальну і національну свободу народів царської Росії, віра в світлий день нового життя.

Олександр Олесь створив чимало талановитих поезій, в яких звучить гнів проти тих, хто топтав національні права українського народу, проти панства і прислужницької інтелігенції, що ради наживи, кар'єри і вигоди відрікались од свого народу, його мови, культури.

«З журбою радість обнялась» було названо першу книжку Олександра Олеся, що з’явилася 1907 року. Назва була надзвичайно промовистою, гостро актуальною: це ж був рубіж, коли занепав визвольний рух, що прокотився впродовж кількох років усією імперією, а на зміну йому прийшла шовіністична реакція.

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня…

І йде між ними боротьба,

дужчий хто - не знаю я…

Радість і журба, сподівання й розчарування, почуття щастя і біль розлуки – ці стани людської душі проймають усю творчість поета. З серця, що забилося у «вогні золотім», сиплються «іскри ясні» й обертаються у дзвінкі пісні. Та з часом приходить журна самота, і в темноті імли згасають душевні пориви («Хто ударив без жалю по серці моїм…»). Розкішні айстри мріють уночі про «казку ясну», «про вічну весну», а ранок зустрічає їх «холодним дошем». Квітки відчули, що навколо тюрма, «схилились і вмерли… і тут, як на сміх, засяяло сонце над трупами їх!» («Айстри»).Одним із кращих патріотичних віршів Олеся є вірш «О слово рідне! орле скутий!» (1907 р.). В ньому він з глибокою ніжністю передав свою любов до рідного слова, в якому відбились вікова історія України, краса і ніжність природи, духовне багатство рідного народу.

Перегукуючись з Лесею Українкою, поет прагне, щоб рідне слово стало його мечем і сонцем у боротьбі за визволення рідного краю.

В ряді своїх поезій Олесь підносить тему стосунків інтелігенції з наро-дом. В них чути відгуки славнозвіс­ного «Посланія» Т. Г. Шевченка. Поет "картає відступників од рідного народу.

Слово поета набирає інколи іронічного й саркастичного звучання, як в поезії «О, правда! Мій народ смішний безкрає...», де Олесь із гнівом гово-рить.

Гнівно затаврував поет гнобительську національну політику російсько-го царизму в таких віршах, як: «Хто ви? Хто ви? з нагаями...», «Щоденно во-рони летять...», «Везли їх, зранених в борні з солдатами...» та ін.

Бадьорі й радісні тони звучали в поезії Олеся у дні Лютневої революції 1917 року, яку він зустрічав як на­ближення волі народу.

Поет серцем відчував ту силу, яка відкривала новий семафор в історії людства. Тією силою був народ-трудівник.

Краса рідного краю живила талант Олеся, викликала в нього творче натхнення та найніжніші інтимні по­чуття. Широкі слобожанські степи, кві-тучі поля і гаї, Чорне море в години спокою і хвилювання, похмурі Кримські гори та зелені Карпати, природа України в різні пори року – це далеко не повний перелік розмаїтості образного наповнення в пейзажній ліриці Олеся.

Поезія Олеся захоплює нас прозорістю пейзажного малюнка, в якому все сповнено чарівності, краси природи, повнокровного життя.

Гармонією зорових та слухових вражень поет майстерно відтворює той радісний момент в природі, що настає після грози, коли все дише свіжістю, сонячним теплом, щастям. Та все-таки останній рядок, ота чудова сумовита метафора – «А сльози ще тремтять на них» – оповиває цей радісний настрій якимось смутком, що йде від самого поета, в душі якого радість обнімається з журбою. Оце злиття радості й смутку є характерною особливістю пейзажної лірики Олеся.

В Олеся нема чистого любування пейзажем, що було притаманне пое-там-декадентам. Пейзаж у нього майже завжди злитий з життям людини, яка в природі черпає душевну свіжість, наснагу і енергію для боротьби («На гори високі, на срібло снігів!»). Пейзажні малюнки часто контрастують у нього із світом міщанства («Ходім відсіль, де радощів немає»).

Окремі пейзажні образи в ліриці Олеся сповнені глибиною народної поетики, що знаходить свій вираз і в змісті, і у пісенній формі вірша. Кого не схвилює поезія «Не беріть із зеленого лугу верби», яку композитор Я. Степо-вий поклав на музику! її алегорія приступна кожному, хто любить свій край, свою батьківщину.

Поет полюбляє форму задушевної розмови ліричного героя з природою («О, сарнонько, приходь...», «Ой, чого ти, тополенько...», «Пташко! Будь рада теплу і весні» та ін.), що надає його поезіям щирості, безпосередності, єднає їх з народними піснями.

Не випадково деякі поезії Олеся стали народними піснями, бо вони і змістом, і формою виражають добро­зичливе, сповнене ніжності і турботи ставлення народу до природи. Такими є, наприклад, «Веснянка» з драматич-ної поеми «Над Дніпром», «Роси, роси, дощику, ярину» та ін.

Олександр Олесь дуже любив море. Він оспівав його суворість і ніж-ність в циклі поезій «З кримських образів», що ввійшов у збірку «З журбою радість обнялась». Море вабить поета як символ нескореності, воно викликає в нього думки про рідний край, про боротьбу за волю народу. Біля моря на-магається він знайти спокій, втішити душевні болі.

На окремих поезіях цього циклу відчутно вплив «Кримських відгуків» Лесі Українки, написаних в 1897 – 1898 роках.

Є в Олеся цикл ліричних віршів «Щороку», написаний у 1910 році. Це данина любові поета до рідної природи. Наче захоплююча казка про царівну-зиму звучить заспів: «Снігу, ой снігу якого!». Весь заспів – це низка гармо-нійно поєднаних розгорнутих порівнянь, що розкривають красу зими.

Зовсім іншого настрою сповнений вірш «В небі жайворонки в'ються», що по праву вважається шедевром пейзажної лірики. Це чудова картинка ранньої весни. Радісний весняний настрій, музику весни, оновлення природи поет передає піснею жайворонків. Добір звуків і слів у вірші повністю відтво-рюють цей настрій. Нагромадження голосних та дзвінких приголосних зву-ків, розмір чотиристопного ямба передають металево-струнне звучання жай-воронкового співу.

Образ осені особливо вдало передано у вірші «Вишиває осінь на канві зеленій!». Є в циклі «Щороку», як і взагалі в пейзажній ліриці Олеся різних періодів, чимало поезій, пройнятих настроєм суму і втоми, проте більшість поезій про природу, вміщених у перші його збірки, сповнені бадьорого на-строю, будять думку і почуття, кличуть до життя і боротьби за людське ща-стя.

Є в Олеся багато прекрасних віршів про ніжну, чисту і вірну людську любов. Такі вірші духовно збага­чують читача, розкривають йому красу й глибину інтимного світу людини.

Хоч сумом оповиті ці рядки, але в них – щирість і ніжність. Не випад-ково так перегукуються вони з вір­шами Володимира Сосюри, на якого мала певний вплив поезія Олеся.

Поетична творчість Олеся в еміграції – це стогін змученої за батьків-щиною душі поета. На це вказують і назви його окремих збірок «Чужиною», «Кому повім печаль мою».

Опинившись в оточенні людців, ворожих Радянській Україні, серед буржуазно-націоналістичних запроданців, поет часто звертається, як до цілю-щого джерела, до вражень дитинства. Вони в'язали його з рідним краєм на чужині, вони живили його душу, його талант в хвилини розпачу і безнадії.

В багатьох печальних віршах відчувається велика любов поета до рід-ної землі, гірке каяття за розлуку з нею, глибина трагедії його життя.

В еміграції поет пише і сатиричні твори: збірку «Перезва» (1921 р.) та драматичну поему «Вилітали орли» (1936 р.), в яких висміює верховодів на-ціоналістичної еміграції, що, мов пацюки, гризлися між собою за міністерські портфелі, за теплі місця й прибутки. Тип такого діяча – зрадника і пристосо-ванця – вдало охарактеризував Олесь в одному із сатиричних віршів цього періоду.

Прагнучи хоч якось віддалитися від тяжкого для нього оточення, Олесь у цей період часто звертається до далекого історичного минулого, поетично переспівує народні перекази, легенди, казки. Особливо багато пише він казок для дітей. У цій книжці вміщено дві кращі з них.

У віршованій п'єсі-казці «Злидні» розповідається про життя бідного і багатого братів, про те, як ненажерливість, гонитва за багатством вбивають у людині все людське. Казка «Микита Кожум'яка» – поетичний переспів відо-мої легенди про силака, який убив страшного змія, що чинив багато горя й страждань руській землі. В легенді підкреслено, що не князі і бояри, а люди з народу, сам народ був тією силою, що рятувала рідну землю від усіякимих небезпек.

Казки Олеся приваблюють читача не тільки своїми захоплюючими сю-жетами, але й високою художністю та поетичністю.

Кращі поетичні твори Олександра Олеся чарують читача щирістю та романтичною схвильованістю почуттів, простотою і ясністю вислову, легкіс-тю й музичністю вірша. Ці риси його лірики випливають з багатства і глибин пісенної народної творчості, на яку спирався поетичний талант Олеся.

Про музичність і наспівність лірики Олеся красномовно свідчить той факт, що його поезії клали на музику понад тридцять композиторів.

Символічні образи у віршах Олеся 1905 – 1907 років доступні, зрозу-мілі, сповнені революційної романтики, що єднає їх з поезією М. Горького і Лесі Українки.

Слід вказати і на жанрове багатство лірики поета. Є в його творчості громадянська поезія, масова пісня, романсова лірика. Є пейзажні вірші, поезії туги і жалю, є вірші-роздуми та вірші з філософським забарвленням.

Своїми кращими рисами лірика Олеся мала значний вплив на дожов-тневу українську поезію. Вірші Олеся ще до Жовтневої революції перекла-дались на російську, білоруську, грузинську і чеську мови.

«Нема ніякого сумніву, що поезія Олександра Олеся позначилася силь-ними своїми сторонами на розвитку української літератури, отже й радян-ської української літератури. Зі смутком визнаючи його вільні й невільні про-вини, хибні його кроки, в яких сам він гірко каявся, шкодуючи, що така дужа творча індивідуальність не дістала повного свого розвитку, ми повинні проте сказати, що поет Олександр Олесь посідає певне місце в історії нашої культу-ри і що все краще з його спадщини повинно стати набутком нашого радян-ського читача», – таку оцінку О. Олесю дав двадцять років тому великий український радянський поет, вчений і громадський діяч Максим Рильський.

Література

1 Хропко П. П. Українська література, 10 клас. – К.: Освіта, 2001. – 228 с.

2 Шабельникова Л.П.Українська література:Посібник-хрестоматія. 10 клас, 2003.- 896 с.

3 Мовчан Р. В. та ін. Українська література, 11 клас. – Х.: Перун, 1998. – 329 с.

4 Мовчан Р. В. та ін. Українська література (хрестоматія), 11 клас. – Х.: Перун, 1999. – 405 с.

5 Українська література. 11 клас: Хрестоматія/Упорядники О.І. Борзенко та ін. – Харків: «Ранок», 2004.-752 с.

6 Харахоріна Т. О., Ткачук Т. В., Адаменко В. С. Українська література (хрестоматія), 10 клас. – К.: БАО, 2000. – 423 с.

7 Харахоріна Т. О., Ткачук Т. В., Адаменко В. С. Українська література (хрестоматія), 11 клас. –К.: БАО, 2000. - 386 с.

8 Хропко П. П., Семенюк Г. Ф. Українська література (хрестоматія), 10 клас. – К.: Освіта, 2000. – 322 с.

15