IV За локалізацією первинного джерела

а) отогенний

б) стоматогенний

в) урологічний

г) гінекологічний та інш.

V За характером генералізації інфекції

а) септицемія – сепсис без гнійних метастазів

б) септикопіємії – сепсис з гнійними метастазами

VI За клінічним перебігом

а) блискавичний

б) гострий

в) підгострий

г) рецидивний

д) хронічний

Клінічні ознаки . Специфічних ознак сепсису немає, досить часто інфекційні захворювання викликають клініку близьку до сепсису. Найчастішими ознаками сепсису є: різкий головний біль, безсоння, може бути галюцінація, підвищення температури до 39-40⁰С із значним коливанням з ранку і ввечері «гектична температура», з’являється лихоманка, рясний піт, втрачається апетит, знижується артеріальний тиск, тахікардія, виникає порушення функції нирок, олігурія, знижується питомна вага сечі, з’являється білок, формені елементи крові. Порушується функція печінки, збільшується форма печінки, нерідко виникає паренхіматозна жовтяниця, В ЗАК зниження еритроцитів, зниження гемоглобіну, збільшення ШОЕ, збільшення лейкоцитів, з сув формули вліво. При посівах крові лише в 70-80% вдається видалити збудники.

Клінічний перебіг сепсису значною мірою залежить від його форми.

а) блискавичний сепсис розвивається бурхливо протягом 6-8 годин і має характер септичного шоку

б) гострий розвивається протягом 5-10 днів

в) підгостра форма протягом декілька тижнів

г) хронічний в’ялий перебіг слабкі клінічні прояви, які можуть спостерігатися місяцями а іноді роками

д) рецидивуючий період загострення передуються з ремісіями.

При бурхливому розвитку сепсису внаслідок масивного розмножування мікробів і надходження в кров їх токсинів розвивається септицемія.

При подальшому розвитку сепсису виникає бактеріемія з утворенням множинних гнійників у різних органах і тканинах. Ця форма сепсису називається септикопіємії.

Лікування: комплексне, спрямована в першу чергу на видалення гнійного джерела,

Боротьбу зі збудником, зменшення інтоксикації, підвищення захисних сил та покращення обмінних процесів в організмі. Найтяжчим і специфічним ускладненням сепсису є шок, який може виникнути у будь-якому його виді і в будь який період перебігу. Причина і механізм розвитку з’ясовані недостатньо, але визнаними вважається наступним:

1. масивне надходження у судинне русло мікроорганізмів з осередку інфекції;

2. стимуляція бактеріальними токсинами ефекторних β-рецепторів більшості органів з розвитком переферійного судинного спазму (централізація кровообігу)

3. виникнення під дією токсинів генералізованого внутрішньо судинного згортання крові.

ТЕМА: «ДОГЛЯД ЗА ОНКОЛОГІЧНИМИИ ХВОРИМИ».

Загальні поняття про онкологію. Галузь медицини, що вивчає причини виникнення, перебіг пухлини, розробляє методи їх профілактики та лікування – називають онкологією.

В Україні щорічно реєструються більше 160тис. нових випадків захворювання на рак. Щодня 400 хворих. Із 160тис. хворих протягом року помирає 100тис. Слід зазнати, що рак виявлений на ранніх стадіях свого розвитку повністю виліковується сучасними методами, але нажаль 70% злоякісних пухлин виявляють у запущених стадіях.

На сьогодні біологами доведення, що зріст злоякісних пухлин проходить 2/3 свого циклу латентно тобто приховано. А інколи маскуючись під іншу хворобу. У 80% випадків при своєчасному використанні УЗИ МРТ, радіо імунологічного та інших методів діагностики можна виявити ще ранніх стадіях їх розвитку.

Пухлина – це патологічне розрозтання тканин яке вирізняється автономним ростом, поліморфізмом, атипією клітин. Розрізняють доброякісні та злоякісні пухлини.

Доброякісні пухлини вирізняється експансивним ростом ( ростуть розсовуючи і відтісняючи тканини і органи), наявність у капсулах, що виділяє їх від навколишніх тканин, повільним ростом, залежно від локалізації так пухлина може існувати протягом життя хворого не турбуючи його.

Д.П. не рецидивують після радикальної операції, не дають метастазів, за своєю гістологічною природою, мало відрізняється від тканин з яких вони утворились.

Папіломи – це доброякісні, сосочкові епітеліальні пухлини які складаються із сполучнотканинної основи, покритті епітелії. Вони виникають на шкірі, слизовій оболонці. Папіломи можуть перетворюватись у злоякісні пухлини.

Дермоїдні кісти – відносять до кістозний форм і виникають внаслідок проникнення глибину тканин невеликих частин шкіри, сальної залози,волосяного мішечка, період ембріонарного розвитку.

Вони мають щільну оболонку і наповнені масою що складається з шкірного епітелію, жиру, волосся.

Аденома – утворюється із залозної тканини. Може переходити в залозний рак, молочна залоза, підшлункова, щитоподібна, яєчник.

Фіброма – це доброякісна пухлина із сполучної тканини, трапляється у всіх ділянках організму, найбільш локалізується в матці, шкірі, підшкірній клітковині, може досягатись значних розмірів.

Ліпома – Д.П. з жирової тканини. Локалізація різноманітна, може досягати гігантських розмірів.

Хондрома – Д.П. з хрящової тканини відзначається повільним ростом.

Остеома – пухлина з кісткової тканини росте повільно, і може перетворитись у злоякісну остеосаркому.

Ангіома – судинна пухлинна, що виходить з лімфатичних (лімфангіома) і кровоносних (гемангіома) судин.

Міома – пухлина з м’язової тканини, якщо вона походить з гладкої мускулатури – лейоміома, з поперечносмугастої – рабдоміома, росте повільно.

Невринома – пухлина зі шванівської оболонки нервового стовбура (шванома) трапляється нечасто. Це невеликі пухлини які супроводжуються вираженим болем за провідниковим типом.

Гліома – пухлина з білої або з сірої речовини головного або спинного мозку.

Злоякісні пухлини характеризуються.

Швидким інфільтративним ростом, руйнуванням тканин, злоякісні клітини можуть відриватись і з током крові, лімфи, переноситись в інші органи, утворюючи нові пухлини, метастази. Бурхливий ріст злоякісних пухлин в організмі змінює обмін речовин внаслідок чого накопичуються токсичні продукти що погіршує стан хворого. Інфільтративний ріст злоякісних пухлин може створювати умови їзх проростання в сусідні органи. Після видалення таких пухлин часто настають рецидиви. Залежні від походження тканин розрізняють такі злоякісні пухлини:

- рак (з епітеліальної тканин)

- саркому ( з сполучної тканини)

- меланобластому ( з пігментної тканини)

- гемо бластому ( з кровотворної тканини)

Стадії злоякісних пухлин:

1 Ст. Пухлина невеликих розмірів з чіткими межами не проростає в стінку органа метастазів немає.

2 Ст. Пухлина середніх розмірів, може проростати в стінку органа, але не виходить за його межі, є одиночні метастази найближчі лімфовузли.

3 Ст. Пухлина великих розмірів з нечіткими контурами, малорухлива, проростає в усі шари стінки органа і прилежні тканини, є множинні метастази в реґіонарні лімфовузли.

4 Ст. Пухлина будь-якого розміру, яка проросла в суміжні органи і тканини, є відділенні метастази в органи і лімфатичні вузли.

В усьому світі користуються пухлини ТNM це

індекс N – (nodulus) – характеризує ураження реґіонарних Л.В.

індекс Т – ( tumor) – це розмір пухлини (стадії Т₁-Т₄)

N₀- Mts немає

N₁ – є Mts в реґіонарних Л.В.

N₂ – є Mts в Л.В. другого порядку

N₃ – Mts в віддаленних Л.В.

Індекс М (metastasus) - наявність віддалених гематогенних або лімфа генних Mts в органи

М₀ – Mts – немає

М₁ – Mts – є

Рак – найпоширеніша з.п. Вона становить 90% від усіх з.п. Швидкий ріст п.і недостатнє її кровопостачання призводить до змертвіння, розпаду окремих ділянок пухлин, утворення порожнини і виразок, що досить часто ускладнюється кровотечами різної інтенсивності.

Ранова виразка має характерні ознаки: її краї і дно щільні, покриті брудним сальним вмістом.

При рості ранова пухлина руйнує сусідні тканини проростаючи в них. Рановий процес часто, особливо в термінальних стадіях супроводжується кахексією.

Саркома – одна з найбільш злоякісних пухлин . Вона супроводжується бурхливим інфільтративним ростом, Mts, і швидко приводить до смерті хворого. Саркома, що розвивається з хрящової тканини називається хондросаркомою.

кісткової тканини – остеосаркома

з Л.В. – лімфосаркома

з кровоносних судин – ангіосаркома.

Клінічні ознаки пухлин

Д.П. не викликають ніяких скарг і досить часто виявляються випадково. Ріст їх повільний, загальний стан хворого не змінюється. Д.П. особливо внутрішніх органів, можуть проявлятися симптомами механічного порушення їх функцій (кишкова непрохідність, жовтяниця та інш.). При обстеженні хворих з поверхнево розташованими д.п. звертає на себе увагу рухомість, округла форма, різна консистенція, утвір не спаяний з навколишніми тканинами, л.в., при пальпації пухлина не болюча.

Перебіг з.п.

На початку свого розвитку без симптомний, потім виникають ознаки дискомфорту, виникає апатія, слабкість, знижується апетит, спостерігають схуднення та інш.

До цих скарг приєднується локальний біль стає інтенсивним. Великі пухлини починають розпадатись, продукти їх розпаду, всмоктуючись в організм призводить до інтоксикації, прогресивного схуднення, виснаження. Вони можуть супроводжуватись кровотечами, перфорацією порожнистих органів (шлунка, кишечника, сечового міхура та ін..) В.ЗАК завжди висока ШОЕ.

Лікування. При визначенні тактики оптимального лікування кожного о.х. необхідно розглянути такі питання.

1. Чи пухлина локалізується лише у місті свого походження.

2. Чи реальним і виправданим є радикальне (хірургічне) лікування.

3. Чи слід спрямувати комплексне лікувальних заходів лише на полегшення стану хворого (симптоматичне, поліативне).

Пухлини якісні не дають Mts піддаються радикальним способом лікування (хірургічному або радіологічному) тоді як пухлини які поширились, потребують комплексного лікування хіміотерапією. Гормонотерапією в поєднанні хірургічним або променевим лікуванням.

Лікування д.п. як правило оперативне. Воно полягає у видаленні пухлини разом із капсулою та наступним гістологічним дослідженням.

Лікування з.п. залежить від стадій розвитку хвороби. Воно може бути хірургічним, променевим, хіміотерапевтичним, гормоно – та імунотерапевтичним.

Хірургічне лікування є основним, досить часто його поєднують з променевою і хіміотерапією.

Проти показання до хірургічних є неоперабельність пухлини (ІІІ-ІVст.)

При виконанні операцій в онкологічних хворих діють по принципу областики – видалення пухлин у межах здорових тканин, видалення органа в єдиному блоці з реґіонарними л.в. перев’язування лімфатичних і кровоносних судин.

Антиблактика – комплекс заходів, направленних на знищення клітин з.п. в операційній рані. (обробка рани антисептиками, хіміопрепаратами, Rö, лазерним промінням.

Радикальна операція - видаляють весь орган або його значну частину разом з реґіонарними л.в.

До радикальних операцій відносять і комбіновані під час яких з ураженим органом видаляють або проводять резекцію іншого органу, в який проросла пухлина.

Паліативна – видалення органа або його частини при наявності Mts, розпаді пухлини, кровотечі, перфорації рокової пухлини.

Симптоматична – виконують для полегшення стану хворого при наявності Mts і ускладнень, пов’язаних із ростом пухлини без її видалення.

Променева терапія – застосовують як самостійно так і в комплексному лікуванні за допомогою спеціальних установок і радіоактивних речовин.

Хіміотерапія – застосовують у комплексному лікуванні з хірургічним або променевим.

Цитостатики

Гормональні препарати

Протипухлинні антибіотики

Рослині препарати.

Передракові стани – різні процеси і стани які можуть передувати і переходити в зло як. п. до них відносять: вади розвитку в тому числі дермоідні кісти, хр. запалені процеси, д.п.

ТЕМА: «СИНДРОМ ПОРУШЕННЯ КРОВООБІГУ, ЗМЕРТВІННЯ, ВИРАЗКИ, НОРИЦІ.»

Некроз – змертвіння тканин, клітин або органів.

Некроз відбувається в результаті розладів кровообігу і прямого виливу різних ушкоджуючи факторів: механічної травми, дії високої або низької температури електроструму, хімічних речовин і мікробних токсинів.

Розлади кровообігу виникають внаслідок :

1. облітерації просвіту 9атеросклероз, ендортерліт) або гострої закупорки (емболії), ушкоджень або здавлення артерій.

2. Декомпенсації серцевої діяльності.

3. Порушення хімізму крові (тромбози)

Гангрена – різновид некрозу тканин, при якому змертвілі тканини набирають темного кольору (сірувато-бурого-чорного) внаслідок зміни кров’яного пігменту під дією зовнішнього середовища або гнильних бактерій. Гангрена може розвинутися на грунті атеросклерозу (стареча гангрена) цукрового діабету (діабетична гангрена), облітеруючого ендартереіту, ушкоджень, емболій або тромбозу артерій і травми.

Розрізняють суху і вологу гангрену.

Суха гангрена – розвивається в асептичних умовах. У зв’язку з порушенням кровообігу змертвілі ділянки поступово висихають і ущільнюється (муміфікація), утворюється демаркаційна лінія (грануляційна тканина) на межі змертвілих і живих тканин.

Волога гангрена – характеризується набряклістю тканин. Утворенням темно-синіх, сірих, темно-червоних плям і пухирів, наповнених кров’янистим вмістом з неприємним запахом.

Волога гангрена розвивається при порушеннях артеріального постачання та венозного відтікання і часто ускладнюється тяжкою гнильною або гнійною інфекцією, інтоксикацією та сепсисом.

Лікування: застосовується профілактичні і лікувальні заходи, спрямовані на відновлення нормального кровопостачання тканин з допомогою своєчасної хірургічної обробки, заливання судин, при їх ушкодженні, видалення емболів та тромбів і антикоагулятивної терапії при тромб емболія судин. Призначають новокаїнові блокади і спазмолітині засоби, які знімають спазми судин і тим самим поліпшують кровопостачання тканин.

При розвинутому некрозі слід запобігти інфікуванню тканин і своєчасно зробити некроектомію, при гангрені кінцівки – ампутацію або екзартикуляцію.

При в.г. некротичні ділянки змазують , спиртовим розчином йоду, зрізають пухирі, проводять частково кладуть пов’язки з підсушувальними розчинами антисептиків, антибіотиків ампутацію роблять при неефективному лікуванні або після появи демаркаційної лінії.

Виразкою (ulcus)- називається дефект шкіри слизової і глибше розташованих тканин у зв’язку з відсутністю або слабо вираженими процесами регенерації. Виразка характеризується хронічним і рецидивним перебігом.

Причинами розвитку виразок м.б.

1. розлади лімфо та кровообігу

2. травматичні ушкодження

3. розвиток неспецифічної та специфічної інфекції

4. розлади обміну речовин

5. трофічні розлади при ураженнях нервової системи

6. вираз кування пухлин

Лікування: базується на усуненні причин які викликали їх розвиток тобто лікування повинно брати етіопатогенетичним.

Норицею або фістулою називається вузький канал зі стінками які покриті епітелієм або грануляційною тканиною, що з’єднує патологічне, глибше розташоване вогнище зі шкірою або слизовою (зовнішні нориці) або порожнисті органи між собою (внутрішні фістули).

Розрізняють уроджені нориці внаслідок вад розвитку (фістули шиї, пупка, сечового міхура) та набуті в результаті розвитку некрозу в тканинах при хронічному остеомієліті, кістковому £вс, сторонніх тілах (лігатури, осколки), при наявності гнійників у черевній порожнині, нагноєннях кіст. Фістули бувають прості (прямий хід) і складні.

Діагностика нориць базується на наявності на шкірі або слизовій оболонці отворів різного діаметра з яких виділяється гнійний або серозний вміст.

Заключний діагноз ставлять після фістулографії. В деяких випадках штучні фістули накладають хірурги (коло стома, еюностома, цистостома).

Лікування: оперативне і полягає в ліквідації джерела нориці та повному висічені фістули в межах здорових тканин.

Пролежні – виразково-некротичний процес, який виникає в ділянках тіла під впливом постійного тиску. Пролежні виникають у знесилених хворих похилого віку які довгий час знаходяться в ліжку на слині. Пролежні найчастіше виникають у ділянці крижа, лопаток, стопи, великого вертлюга.

Лікування: на ділянку пролежня кладуть пов’язку з антисептичними розчинами, після очищення мазкові пов’язки, проводять загально зміцнювальну терапію, вітамінотерапію. ЛФК. Необхідно усунути надшкірний тиск на ділянки пролежнів. Для цього кладуть ватно-марлеві кільця навколо пролежнів, систематично міняють положення в ліжку.

Профілактика: полягає в дбайливому догляді за шкірою, протиранні камфорним спиртом, підкладання гумових предметів, наповнених повітрям.

Види розвитку це природжені відхилення за межі нормальних варіантів анатомічної будови тканин та органів людини. Вони супроводжуються порушенням їх функцій.

За локалізацією розрізняють такі природжені вади:

Зовнішні (розщеплення верхньої губи)

Внутрішні (пілоростеноз, стеноз стравоходу)

Комбіновані чи змішані (щілина губи і піднебіння, діафрагмова грижа)

Вади розвитку м.б. одиночними і множинними. В.р. виникають унаслідок різноманітних порушень процесів формування тканин і органів.

Найпоширеніші з них такі:

1. агенезія та аплазія – повна відсутність органа.

2. Гіпоплазія – недостатня маса органа, окремих його частин або всього тіла.

3. Ектопія та дистопія – незвична локалізація органа.

4. Стеноз – звуження просвіту.

5. Атрезія – зарощення отворів чи каналів органів.

6. Персистування – збереження після народження проток, які звичайно функціонують лише в ембріональний період (пупкова мезентеріальна чи пупкова сечоміхурова протока).

7. Подвоєння органа чи його частини.

8. Інверсія розташування органа внаслідок порушення процесу повороту їх.

Розрізняють спадкові, екзогенні та мультифакторні вади розвитку.

Спадкові – зумовлені структурними дефектами генів та хромосом.

Екзогенні – дія тератогенних чинників на ембріон.

Мультифакторні – поєднана дія генетичних та екзогенних чинників.

Захворювання артеріальних судин.

Призводить до виникнення хронічної артеріальної недостатності.

Найпоширенішими – облітеруючий ендартеріїт облітеруючий атеросклероз.

Досить часто ці два захворювання ускладнюються тромбозами магістральних судин, внаслідок чого виникає гостра ішемія кінцівки тобто гостра артеріальна недостатність, котра вимагає невідкладної допомоги.

Облітеруючий ендартеріїт – захворювання, що супроводжується повільною облітерацією артеріальних судин нижніх кінцівок. Причини виникнення О.Є. не встановлено. Порушення нейроендокринної системи, шкідливі звички, інтоксикації, обмороження та інше лише сприяють розвитку цього тяжкого захворювання.

Клінічні ознаки: 4 розвитку хвороби розрізняють 4 стадії. На початку захворювання уражаються дрібні судини, у яких періодично виникає сегментарний спазм.

В результаті спазму судин, який з’являється під час ходьби, виникає різкий біль у гомілці (симптом «переміжної кульгавості) що змушує хворого зупинятися через 1-2¹біль минає. Це спастична стадія.

В подальшому спазм судин стає постійним і в цьому місці утворюється тромби тромботична стадія внаслідок чого біль стає постійним і різко посилюється при ходьбі.

Шкіра кінцівки бліда, холодна на дотик, з’являється трофічні зміни шкірні нігтів (шкіра тонка, суха, волосся відсутнє, нігті потовщені крихкі). Поряд з цим зникає пульсація на артеріях ступні. З часом вищеописані зміни стають ще виразнішими, що призводить до виникнення некрозів і гангрени (некротична і гангренозна стадії).

Гангрена кінцівки, як правило розвивається при поширені процесу на магістральні артерії (підколінну, стегнову). Іноді О.С. супроводжується мігруючим тромбофлебітом поверхневих вен виникає так званий облітеруючий тромбангіїт, або хвороба Бюргера.

Лікування: спрямоване на покращення кровопостачання, воно індивідуальне і залежить від стадії та перебігу хвороби.

Консервативне лікування – зменшення спазму судин, поліпшення реологічних властивостей крові, підвищення рівня засвоєння кисню клітинами.

Призначають спазмолітики гангліоблокатори, антиагреганти, вітаміни, препарати що підвищує здатність клітин, засвоювати кисень (солкосерил, актове гил, продектин та інш).

Проводять гіпербаричну оксигенацію, фіз. процедури.

Оперативне лікування має на меті припинити дію підвищенного тонуса симпатичної Н.С.

Облітеруючий атеросклероз.

Уражає чоловіків після 40р. має сприятливий перебіг ніж О.Е. атеросклеротичний процес розвивається спочатку у великих судинах і поступово розповсюджується на дрібніші артерії.

Клінічна картина О.А. мало чим відрізняється від О.Е.

Слід сказати що класичної ознаки «переміжної кульгавості» при О.А. не спостерігають. Біль у литкових м’язах виникає і наростає поступово а не раптово.

Діагноз – ставиться на основі анамнезу, ослабленні або відсутності пульсації на магістральних артеріях. Застосування артеріо- і доплерографії дає можливість в становити рівень і протяжність оклюзії артерії.

Лікування: консервативне таке як і при О.Е. Оперативне у виконанні реконструктивних операцій на артеріях.

Хвороба Рейно (ангіотрофоневроз) страдають частіше жінки молодого і середнього віку. Причини виникнення невідомі.

Клінічні ознаки: симетричне збліднення шкіри пальців рук або ступні під дією холоду. Пульсація судин кінцівки зберігається. Під час нападів спазму виникає різкий біль. При подальшому розвитку блідість шкіри змінюється на ціаноз, вона стає грубою, малочутливою, потім з’являються виразки, некрози пальців.

Захворювання вен.

Найчастіше – варикозна хвороба.

Характеризується розширенням сітки поверхневих вен нижніх кінцівок. Серед численних причин 1 місце займають причини що сповільнюють відтік крові з вен нижніх кінцівок, що призводить до їх розширення і таким чином до недостатності клапанного апарату, спочатку поверхневих, а потім і до комунікантних вен.

Клінічні ознаки: За форою розширення розрізняють такі типи варикозного розширення вен.

1. циліндричний

2. мішкоподібний

3. змієподібний

4. розсипний

5. змішаний.

Стадії хронічної венозної недостатності.

І стадія – набряк дистальних відділів кінцівки під кінець дня, який зникає після нічного відпочинку, судомами литкових м’язів уночі.

ІІ стадія – до вищевказаних симптомів приєднується затвердіння і гіперпігментація шкіри (колір стає бурим, темнокоричневим).

ІІІ стадія – в ділянці гомілки з’являються різної величини виразки, перебіг часто ускладнюється бешихою, тромбофлебітами, мікробною екземою.

Для уточнення діагнозу проводять проби на прохідність глибоких вен.

Проба Броді-Троянова-Тренделенбурга проводить для визначення стану клапанів поверхневих вен.

Проба Пратта – визначення локалізації недостатності комунікативних вен.

Проба Дельбе-Пертеса (маршова) для визначення прохідності глибоких вен.

ТЕМА: «ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ З ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЮ ТРАВМОЮ, ЗАХВОРЮВАННЯМИ ШИЇ, ТРАХЕЇ, СТРАВОХОДУ»

Черепномозкова травма – це механічне пошкодження черепа, головного мозку, його оболонок.

ЧМТ займає 18-20% з усіх травм.

10-12% - випадків закінчуються смертю

19% інвалідністю

47% зниженням працездатності.

Це зумовлено особливостями анатомічної будови і нейрофізіологічними процесами, що проходять у головному спинному мозку внаслідок їх пошкодження.

ЧМТ поділяють на закриті і відкриті.

До закритої: струс (commotion cerebri), забій (contusion cerebri), стиснення г.м. (compresio cerebri), такий поділ є умовним (в більшості випадків виникає поєднання ушкодження мозку з переломами черепа).

При всіх ЧМТ виникає особлива і швидка реакція мозкової тканини на травму, яка проявляється:

1. порушенням кровообігу

2. підвищення внутрішньочерепного венозного тиску

3. розвитком мозкового набряку та набуханням мозкової речовини.

Ознаки ЧМТ ділять на загальні та місцеві.

Загальні – втрата або приглушеність свідомості, головний біль, запаморочення, нудоту, блювання, брадикардію.

Місцеві (вогнищеві) – параліч, афазію, порушення чутливості відповідних ділянок тіла, зору, слуху.

Струс г.м. – загальномозкове пошкодження, що розвивається при дії на череп значної сили.

Як правила при струсі ч.м. пошкоджень кісток черепа не спостерігають. Дія короткого і сильного удару за законами гідродинаміки проводить до надзвичайного хвильового коливання тканин г.м. і його різних складових частин (ліквор, кров).

При струсі цілісність мозкової тканини не порушується, ознак виникає зміна кровообігу в тканині мозку у вигляді короткочасного спазму судин, наступним їх розширенням, венозним застоєм, яка призводить до набряку мозку, його оболонок і утворення дрібних діапедезних точкових крововиливів у його білу і сіру речовину.

Основними ознаками є:

1. втрата свідомості (від декількох хвилин до декількох годин або діб)

2. ретроградна амнезія

М.б. блювання, блідість обличчя, дихання поверхневе також м.б. психомоторне збудження.

Розрізняють 3 ступені струсу мозку:

1. Легкий – короткочасна втрата свідомості, запаморочення, головний біль, нудота, тахікардія. Поступово на протязі декількох хвилин ці симптоми минають.

2. Середній - більш тривала втрата свідомості, пам’яті, психомоторним збудженням, ознаки Іст. і брадикардія, звуження зіниць, зниження рефлексів.

3. Тяжкий – тривала втрата свідомості і пам’яті, виражене збудження, блідість шкірних покривів, брадикардія знижується або відсутність рефлексів, зниженням зіниць.

Лікування ліжковий режим 7-10 днів лікувальні заходи, спрямовані на зменшення набряку і набухання мозку.

Забій г.м. – виникає внаслідок травми і руйнування окремих його ділянок.

Вона може бути в корі, підкірковому шарі, мозкових оболонках.

Особливо небезпечні забій мозкового стовбура, мозочка, мозкових шлуночків.

Клінічні ознаки: розвиваються гостро і нагадують тяжкий ступінь струсу г.м.

Основні ознаки: втрата свідомості. Залежно від клінічного перебігу розрізняють два типи забою г.м.

1. сприятливий (після проходження загальномозкових знак залишаються вогнищеві ознаки, які поступово зникають)

2. несприятливий ( на фоні деякого покращення стану хворого настає його погіршення за рахунок розвитку вогнищевих і наростання загальномозкових однак).

Лікування проводять за тією ж схемою я к і при струсі г.м.

Стиснення г.м. виникає внаслідок внутрішньочерепного крововиливу

1. епідурального (під тверду м. оболонку)

2. субдурального (під тверду м. оболонку)

3. субарахноїдального (під м’яку м. оболонку)

4. інтрацеребрального (при гіпертонічній хворобі).

Клінічні ознаки своєрідні інколи розвиваються через декілька годин після «світлого проміжку».

Тривалість «світлого проміжку» залежить від локалізації кровотечі.

- епідуральна гематома (від 1 до 48 годин)

- субдуральна і субарахноїдальні до декількох діб

Після цього з’являються ознаки стиснення мозку: сильний головний біль, блювання, збудження, галюцинації, марення. З часом втрата свідомості.

Пошкодження кісток черепа.

М.б. склепіння і основи черепа закриті та відкриті: повні та неповні. За характером: тріщини, осколкові, дергасті.

Клінічні ознаки м.б. короткочасна втрата свідомості виникають загалом мозкові і вогнищеві симптоми.

Діагноз ставиться на основі огляду ран, при закритих пальпаторно. Заключний діагноз після Rö дослідження.

Перша медична допомога – первинна обробка рани, а септична пов’язка, транспортування, голову укладають на ватномарлевий круг, сшину Еланського, вводять знеболюючі.

Переломи основи черепа:

Розрізняють переломи:

1. передньої черепної ямки

2. середньої

3. задньої

При переломах основи черепа часто пошкоджуються черепно-мозкові нерви слуховий, лицьовий, відвідний, окоруховий.

Клінічні ознаки: стан хворого тяжкий. При пошкодженні передньої черепної ямки з’являються крововиливи в ділянці очних орбіт, повік «симптом окулярів» м.б. носові кровотечі.

При пошкодженні основи черепа в ділянці середньої і задньої черепної ямки виникають крововиливи в ділянці горла і кровотеча з вух.

При пошкодженні задньої черепної ямки крововиливи і «синці» в ділянці соскоподібних відростків.

При переломах о.ч. інколи спостерігають витікання спинномозкової рідини (ліквору) з вух і носа. Можуть виникати явища менінгізму (регідність потиличних м’язів).

Діагноз ставиться на основі клінічних ознак, даних Rö грам Кт спинномозкової інфекції.

Лікування: переважно консервативно за таким самим принципом що і струс головного мозку.

При кровотечах з слухового проходу та носа не рекомендують їх проливати і очищати.

Особливості догляду за хворими з ЧМТ.

Хворі з ЧМТ відносяться до тяжких їм потрібна мах. увага протягом дня і ночі. Досить часто вони знаходяться без свідомості, з паралічами, порушеннями функцій ЦНС і внутрішніх органів. Усіх хворих з ЧМТ госпіталізують в лікарню в лежачому положенні, краще на ношах.

На місці пригоди при наявності відкритої ЧМТ не можна проводити ніяких маніпуляцій на мозковій рані.

На рану накладають легку стерильну пов’язку. Вводити тампони або вату в ніс, вухо при кровотечі із них неможна!!!

При ЧМТ не призначають наркотичні препарати, особливо морфін, через можливе пригнічення дихального центру, забороняється ін’єкції комфори кордіаміну, вдихання кисню, вживання води.

При збудженні вводять 1мл аміназину, якщо АТ в N якщо ні то роблять клізму з хлоралгідрату 30-40мл.

При головному болю призначають анальгетики, седанівні препарати.

Харчування хворих.

Якщо хворий їсть самостійно – медсестра допомагає йому.

Якщо на застосовують штучне годування за допомогою спеціального поїльника або зонда встановленого в шлунок.

Для боротьби з донорами назначають фруктові соки, свіжий кефір, овочеві та фруктові пюре. Їжа має бути легкозасвоюваною, напіврідкою, багатою на вітаміни.

Важливого значення надають профілактиці пролежнів.

Догляд за хворими з пошкодженнями і захворюваннями шиї, трахеї, стравоходу.

Травми шиї поділяють на закриті, відкриті, з ушкодженням і без ушкодження трахеї, гортані , стравоходу.

Клінічні ознаки закритої травми без ушкодження органів – біль, припухлість, крововилив. Травма в ділянці груднино-ключично-соскоподібного м’яза може призвести до кривошиї.

Забої в ділянці гортані можуть викликати рефлекторні напади ядухи або навіть зупинку серця.

Лікування: при забоях – болезаспокійливі засоби холод потім пов’язки з троксевазиновою, бутидіоноваю мазями потерпілого направляють в лікарню.

Медіастинальна емфізема – ускладнення закритої травми шиї, що характеризується надходженням та окупченням повітря в клітковині середостіння, при повному або частковому розриві трахеї.

Клінічні ознаки: виникає утруднення дихання, ковтання, біль за грудниною, напади кашлю, хворі займають вимушене положення. При огляді спостерігається потовщення шиї, обличчя, набухання шийних вен, ціаноз, шкірних покривів. Пальпаторно виникає підшкірна крепітація. При Rö досліджені – просвітлення в ділянці середостіння.

Лікування: оперативне втручання.

Відкриті ушкодження:

1. вогнепальні

2. не вогнепальні рани:

1. різані

2. колоті

3. рвані

4. рубані

5. укушені.

Клінічні ознаки. Будь яке ушкодження шиї може супроводжуватись пошкодженням її органів і сусідніх ділянок.

При пораненнях трахеї дихання здійснюється через рановий отвір і частково через дихальні шляхи при попаданні крові в дихальні шляхи м.б. асфіксія.

При пораненнях стравоходу скарги на болюче ковтання, вода або їжа може виходити через рану. При пошкодженнях судин-виникає кровотеча, венозна і артеріальна.

Лікування: перша допомога і лікування спрямоване на зупинку кровотечі.

Артеріальне: засоби зупинки пальцеве притиснення.

Накладання тугої пов’язки накладають джгута.

Захворювання шиї.

Стеноз гортані:

1. гострий

2. підгострий

3. хронічний.

Клініка: інспіраторна задишка, вимушене положення,холодний піт страх в очах акроціаноз. При огляді грудної клітки втягування над і підключичних ділянок при вдиху.

Лікування: відволікаюча, дегідратаційна терапія, спазмолітики, антигістамінні.

Сторонні тіла дихальних шляхів.

Клініка: закупорення м.б. частковим, повним.

При неповному – виникає сильний кашель, який супроводжується свистячими звуками (особливо під час вдиху). В цих випадках потерпілий повинен кашляти до тих пір поки дихальні шляхи не звільняться від стороннього тіла.

При повному закупоренні людина не може ні дихати, кашляти, ні говорити, хапається за горло руками і цей жест є основною ознакою ядухи.

Лікування:метод черевних або грудних поштовхів, бронхоскопія, торакотомію.

Сторонні тіла стравоходу

Клініка: найчастіше затримуються в місцях фізіологічних звужень.

Залежить від величини, форми, локалізації предмета.

Виникає біль, утруднення ковтання, зригування свіжою їжею.

Діагноз ставлять на підставі езофагоскопії.

Опіки стравоходу.

Опіки лугом або кислотою.

При опіках лугами внаслідок омилення жирів і розплавлення тканин настає глибина пошкодження стінки стравоходу (колікваційний некроз) яке може викликати її некроз і перфорацію.

Кислота викликає коагуляцію білків поверхневих шарів слизової оболонки, внаслідок чого утворюється струп (коагуляційний опік).

Клінічні опіки: виділяють 4 періоди:

1. гострий триває 3-5 днів, характеризується вираженим больовим синдромом, блюванням, дисфагією і накротичними змінами стінки стравоходу;

2. період позірного покращення стану хворого (7-10 днів) зникає біль, нудота, блювання, спостерігають відходження некротичних ділянок слизової стравоходу;

3. період формування рубцевих звужень з 3-4 тижня в цей період відбувається розвиток грануляції і розпочинається процес епітелізація;

4. період сформованої рубцевої структури від 2 до 6 міс.

Лікування: дають випити антидот, потім молоко, сирі яйця, проводять промивання шлунка.

Дають болезаспокійливі при сильному болю застосовують наркотики. Для зменшення болю рекомендують прийняти вершкове масло, олію, 0.5% новокаїн.

Дивертикул стравоходу – мішкоподібні випинання стінки стравоходу в яких затримуються слиз, залишки їжі.

Причини: підвищення внутрішньо стравохідного тиску; запальні процеси бронхів л.в. середостіння (спайки).

Ценкерівський д-л – незрощення глотково-стравохідного трикутника.

Клініка: салівація (надмірне виділення слини), дисфагія (незручність ковтання), кокосмія (неприємний запах з рота).

Ускладнення: дивертикуліт (запалення), перфорація, кровотеча, малігнізація.

Лікування: оперативне.

Ахалазія стравохідно-кардіального переходу.

Неможливість розслаблення нижнього стравохідного сфінктера у відповідь на ковтання.

Розрізняють 4 стадії:

1. функціональний спазм без розширення стравоходу

2. стійкий спазм з помірним розширенням

3. рубцеві зміни стінки з вираженим розширенням стравоходу

4. значне S-подібне розширення стравоходу із ерозивними змінами слизової оболонки.

Клініка: дисфагія, стравохідне блювання, біль і відчуття стиснення за судиною, симптом «мокрої подушки».

Діагноз на основі Rö досліджень.

Лікування І і ІІ ст.- консервативно, ІІІ і IV ст.. оперативне втручання.