ECHR_and_Criminal_procedure_Mc_Bride_ukr

D. ОСКАРЖЕННЯ

це дозвіл. Однак будь-які обмеження, що містяться в національному праві стосовно цього права на перегляд, повинні за аналогією з правом на доступ до суду, закріпленим у пункті 1 статті 6 Конвенції, ставити перед собою законну мету і не порушувати саму сутність цього права…

126.Суд враховує свій вищезгаданий висновок про те, що процедура перегляду, встановлена статтею 294 КпАП, не надає особі чіткого і доступного права на оскарження… Ця стаття передбачає, що право здійснювати перегляд – як за клопотанням особи, так і без нього – належить голові вищого суду, але при цьому не встановлює чітко визначеної процедури чи строків і не дає вказівок щодо послідовного її застосування на практиці. На думку Суду, така можливість перегляду не може бути сумісною зі статтею 2 Протоколу № 7. Звідси випливає, що заявник не мав у своєму розпорядженні такої процедури оскарження, яка б відповідала вимогам цієї статті.

«Гаджієв проти Азербайджана»

(Hajiyev v Azerbaijan), 5548/03, 16 листопада 2006 року.

39.Суд вважає, що те, наскільки заявникові була зрозуміла система, належить оцінювати на той момент, коли він спробував був скористатися зі спірного засобу правового захисту… Перехідний закон передбачав можливість перегляду його справи «апеляційним або Верховним судом». Це формулювання … навряд могло дати заявникові чітке розуміння, що його апеляція підсудна Верховному судові як касаційній інстанції, оминаючи апеляційну інстанцію, до якої зазвичай могли звертатися інші засуджені, відповідно до нових правил

кримінального судочинства, запроваджених новим КПК.

40. Заявник подав свою повну апеляційної скаргу 7 березня 2002 року. Попри те, що кілька разів після цього він знову подавав цю апеляцію, вона не була ані розглянута по суті, ані відхилена на підставі формального рішення суду, з огляду на брак в апеляційного суду юрисдикції для її розгляду. Крім того,

460

D. ОСКАРЖЕННЯ

після неодноразових запитів заявника, працівник канцелярії апеляційного суду своїми листами від 24 жовтня і 27 листопада 2002 року його двічі запевнив, що його справа буде розглянута найближчим часом. Аж до 31 березня 2004 року, тобто впродовж понад двох років після подання і апеляції, апеляційний суд не проінформував заявника чітко про те, що його апеляція належить до сфери компетенції Верховного суду, а не апеляційного. Навпаки, йому давали зрозуміти, що його справу справді розглядає апеляційний суд, хоча й зі значним запізненням.

41.Суд також відзначає, що за той самий період справи трьох інших осіб, які опинилися в аналогічному з процесуального погляду становищі, справді розглянув апеляційний суд в порядку апеляції, відповідно до тієї норми перехідного закону…

42.Аргументи уряду про те, немовби ці три справи суттєво відрізнялися від справи заявника, Суд не переконали…

43.За таких обставин, Суд робить висновок, що з огляду на нечіткість положень перехідного закону і брак чіткого тлумачення його відповідних положень у національних судів, а також на наявність принаймні трьох внутрішніх прецедентів повторного розгляду справи в апеляційному суді на підставі перехідного закону, заявник міг обґрунтовано вважати, що розгляд його апеляційної скарги належить саме до компетенції апеляційного суду.

44.Крім того, Суд зазначає, що відповідно до статей 391.1 і 391.2 КПК, навіть якщо апеляція не належить до компетенції апеляційного суду або є неприйнятною з інших причин (наприклад, у зв’язку з закінчення строку подання апеляції), апеляційний суд протягом 15 днів після отримання апеляційної скарги повинен провести підготовче засідання і визначити, чи має він належну юрисдикцію, згідно з нормами внутрішнього законодавства, для розгляду апеляції. Крім того, відповідно до статті 391.3 КПК, якщо апеляційний суд вважає, що він не має належної юрисдикції, то повинен ухвалити рішен-

461

D. ОСКАРЖЕННЯ

ня про відмову в узятті апеляції до свого провадження і (або) передати її до суду належної юрисдикції. Отже, навіть якщо б апеляційний суд визнав, що він не компетентний розглядати скаргу заявника по суті, то був би все одно зобов’язаний, відповідно до внутрішнього законодавства, провести підготовче слухання й ухвалити рішення про неприйнятність апеляції протягом 15 днів після отримання апеляційної скарги заявника.

45.Проте впродовж понад двох років апеляційний суд не почав розглядати заявникову апеляційну скаргу, відкривши апеляційне провадження, і офіційно її не відхилив через брак належної юрисдикції. Як зазначено вище, лист від 31 березня 2004 року за підписом працівника канцелярії апеляційного суду не становить, відповідно до внутрішнього законодавства, офіційного судового рішення цього суду.

46.… На момент подання апеляції і впродовж наступних двох років, заявникові не надано достатніх механізмів захисту, що дозволили б запобігти непорозумінню з процедурою, якою він міг скористатися відповідно до перехідного закону, що його навело на думку про можливість розгляду його справи апеляційним судом. З урахуванням особливостей цієї справи, Суд вважає, що апеляційний суд мав ужити заходів для того, щоб заявник міг дієво скористатись з права, яке йому надавав перехідний закон. Проте апеляційний суд цього не зробив. Суд також вважає, що, за таких обставин, заявник не був зобов’язаний звертатися до Верховного суду.

47.Зважаючи на вищенаведене, Суд доходить висновку, що заявник потерпів від обмеження його права на доступ до суду і, отже, його права на справедливий судовий розгляд.

Отож, Суд відхиляє попереднє заперечення уряду і ухвалює по суті, що було порушення пункту 1 статті 6.

462

D. ОСКАРЖЕННЯ

«Пацуріс проти Греції»

(Patsouris v Greece), 44062/05, 8 січня 2009 року.

36.Суд відразу підкреслює, що, відповідно до матеріалів справи, закон № 3346/2005 застосовували в основному до осіб, яких засудив суд першої або апеляційної інстанції на термін до 6 місяців позбавлення волі, зокрема, якщо таке покарання відповідно не було застосоване і не було занесене до досьє кримінального обліку. Щодо останнього пункту, то Суд приділяє особливу увагу висновку, який узгоджено зробили прокурори країни щодо питання про заборону записувати до досьє кримінального обліку покарання типу такого, яке було накладене на заявника (див. вище пункт 26). Окрім цього, Суд припускає, що новий закон переслідував законну мету, прагнучи пришвидшити процедуру кримінального судочинства завдяки зменшенню ролі судів при розгляді не надто важливих справ.

37.Коли йдеться про особисту справу заявника, то Суд має визначити, чи закриття його кримінальної справи мало інші негативні наслідки, що могло б спричинити виникнення у нього законного інтересу здійснити перегляд його справи вищою судовою інстанцією.

38.Справді, збереження в силі, навіть умовно, можливості знову поновити кримінальне переслідування у випадку вчинення нового правопорушення …, надає підстави сумніватися щодо прав обвинувачуваного. Однак Суд нагадує, що у справах, в основі яких лежать індивідуальні заяви, він зовсім не має завдання абстрактно контролювати зазначене законодавство – він має обмежитись, наскільки це видається можливим, розглядом проблем, порушених у справі, що її він розглядає… Тому в цій ситуації Суд зазначає, що заявник з усією очевидністю не вчинював правопорушення впродовж вісімнадцяти місяців після опублікування нового закону, а тому, його кримінальна справа не може ніколи бути витребувана із архіву та знову відкрита проти нього.

463

D.ОСКАРЖЕННЯ

39.З урахуванням цього, незаперечним є те, що засудження заявника судом першої інстанції було також враховане під час дисциплінарного провадження, в цей час саме здійснюваного проти нього. Суд, однак, підкреслює, що воно не відіграло виняткової ролі у ході ухвалення рішення. Справді, Суд зауважує, що для мотивації своїх рішень дисциплінарні інстанції посилались на різні елементи доказу, зокрема на свідчення багатьох свідків та документи, які стали результатом суперечливої дискусії, що відбувалась в присутності заявника та його адвоката. З іншого боку, оскільки заявник намагався довести, що в дисциплінарних органах він зазнав «побіжної шкоди» від застосування в його справі закону № 3346/2005, Суд вважає, що цей аргумент базується на припущенні того, що заявник мав би бути безсумнівно виправданим вищими судовими інстанціями кримінального судочинства, якщо б тільки його справу не закрили після рішення, ухваленого судом першої інстанції; але навіть в цьому останньому випадку Суд зазначає, що, з огляду на чинні на той час національне законодавство та практику, дисциплінарні органи були наділені законним правом накласти в будь-який час на заявника покарання в разі, коли вони вважали, що його поведінка завдавала шкоди його? честі та репутації грецької поліції…

40.Більше того, Європейський суд вважає, що коли слідувати пропозиції заявника, згідно з якою дисциплінарні органи повинні були б цілком ігнорувати процедуру кримінального переслідування проти нього з тим, щоб мати можливість стверджувати, що закриття його справи було сумісним зі статтею 2 протоколу № 7, це означало б піддати сумніву компетенцію дисциплінарних органів, яка все ж таки була підкріплена національними правом і практикою враховувати рішення кримінального суду та оцінювати факти, щодо яких здійснювалось кримінальне переслідування… Тому Суд нагадує, що розглядуваний спір не стосувався питання справедливості дисциплінарної процедури в цій конкретній спра-

464

D. ОСКАРЖЕННЯ

ві – процедури, яка ще в усякому разі не була завершеною – а йшлось про обмеження права заявника передати на розгляд вищої судової інстанції рішення про його засудження.

41.З огляду на викладене вище, Європейський суд вважає, що, за подібних обставин справи, застосування положень закону № 3346/2005 спричинило результат, який можна вважати таким, що не мав жодного впливу на цю справу. Тому Суд робить висновок про те, що закриття кримінальної справи заявника в силу нового закону не спричинило жодної проблеми з погляду на право звернення до вищої судової інстанції, навіть якщо на початковій стадії заявника засуджено за правопорушення, покаранням за яке було позбавлення волі…

42.Відповідно, статтю 2 протоколу № 7 не порушено.

2. Відхилення

«Хальфауї проти Франції»

(Khalfaoui v France), 34791/97, 14 грудня 1999 року.

43.… зобов’язання з’явитися для взяття під варту означає, що апелянт мусить заздалегідь погодитися на позбавлення волі, призначене за оскаржуваним судовим рішенням, хоча відповідно до норм французького права апеляція з питань права має відкладальну дію, а вироки, оспорені за допомогою таких апеляцій, не є остаточними. Отже, вирок набирає законної сили тільки тоді і в тому разі, коли апеляцію з питань права відхилено.

44.Хоча прагнення забезпечити виконання судових рішень саме по собі є законним, Суд зауважує, що органи влади мають в своєму розпорядженні й інші засоби, з допомогою яких вони можуть заарештувати відповідного засудженого чи до … чи після розгляду апеляції з питань права. На практиці, зобов’язання з’явитися для взяття під варту покликане замінити процедури поліційного правозастосування

465

D. ОСКАРЖЕННЯ

зобов’язанням, що покладається на самого обвинуваченого і підкріплюється при цьому такою санкцією, як позбавлення їх права на апеляцію з питань права.

45.І нарешті, Суд зауважує, що зобов’язання з’явитися для взяття під варту не виправдане і ніякими особливостями касаційного процесу, провадження в Касаційному суді, на розгляд якого можуть бути передані тільки аргументи з питань права, … в основному письмове, тимчасом як ніхто не стверджував,

що присутність обвинуваченого на розгляді є необхідною… 46. У цьому випадку, відповідно до положень стат-

ті 583 Кримінально-процесуального кодексу, відмову заявника виконати своє зобов’язання з’явитися для взяття під варту, покарано шляхом позбавлення його права на подання оскарження з питань права. У цьому зв’язку Суд, всупереч твердженням уряду, не бачить великої різниці між автоматичним визнанням скарги неприйнятною, що передбачає лише норми практики Кримінальної колегії Касаційного суду, … та позбавлення права на апеляцію, яка прямо передбачена у статті 583…

47.З огляду на важливість перегляду в останній інстанції, здійснюваного Касаційним судом у кримінальних справах, та на те, що в цьому перегляді стоїть на кону тим, хто, можливо,

був засуджений до тривалих строків позбавлення волі, Суд вважає, що така особливо серйозна санкція зачіпає право на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції.

53.… можливість подати клопотання про звільнення від зобов’язання явки для взяття під варту не може, на думку Суду, усунути диспропорційність санкції, що позбавляє права на апеляцію з питань права.

54.На завершення Суд, зважаючи на всі обставини справи, робить висновок, що заявник потерпів від надмірного обмеженням його права на доступ до суду і, отже, його права на справедливий судовий розгляд.

466

D. ОСКАРЖЕННЯ

«Еліазер проти Нідерландів»

(Eliazer v Netherlands), 38055/97, 16 жовтня 2001 року.

33.У цій справі … заявник не був зобов’язаний з’являтися для взяття під варту для того, щоб Об’єднаний суд міг розглянути його заперечення. І заявник сам вирішив не з’являтися на процес через небезпеку бути заарештованим. Окрім того … коли б заявник вирішив бути присутнім на розгляді, то в нього відразу б з’явилася можливість звернутися до касаційної інстанції…

34.Виходячи з цього, Суд вважає, що в цій справі інтерес держави в тому, щоб якомога більше справ були розглянуті в присутності обвинувачених, перш ніж надавати доступ до касації, переважає заінтересованість обвинуваченого в уникненні небезпеки бути заарештованим, з якою пов’язана його присутність у засіданні суду…

35.Роблячи такий висновок, Суд врахував всі стадії провадження в сукупності, зокрема, те, що адвокат заявника виступив у ході апеляційного провадження в Об’єднаному суді, хоча заявник на ці засідання не з’явився … і що заявник мав змогу дістати доступ до Верховного суду, ініціювавши провадження, внаслідок якого був б здійснений повторний судовий розгляд висунутих проти нього обвинувачень, за умови, що він буде присутнім на розгляді. На думку Суду, не можна сказати, що така система, покликана урівноважити окремі інтереси, є несправедливою.

36.Рішення про оголошення касаційної скарги заявника неприйнятною, отже, не можна розглядати як непропорційне обмеження права заявника на доступ до суду або як таке, що позбавило його справедливого суду. Тому, порушення пунктів 1 і 3 статті 6 Конвенції не було.

467

D. ОСКАРЖЕННЯ

«Озу проти Італії»

(Osu v Italy), 36534/97, 11 липня 2002 року.

29.Суд насамперед зауважує, що заявник, який виїхав з Італії незабаром після його виправдання в першій інстанції, не повідомив органи влади про зміну своєї адреси, чого вимагали відповідні положення національного законодавства. Італійські органи потім намагались надсилати всі акти, що стосувалися апеляційного провадження, на ту адресу в Італії, яку заявник колись обрав. Оскільки ці спроби не мали наслідку, то заявник не знав про апеляційне провадження, відкрите прокурором при районному суді Ареццо.

30.Суд також відзначає, що заявник був поінформований про обвинувальний вирок, постановлений Флорентійським апеляційним судом, щонайпізніше 19 серпня 1995 року, тобто у день

його арешту. 22 вересня 1995 року він звернувся до Касаційного суду по дозвіл подати апеляцію після закінчення строку…

34.… Клопотання заявника … визнано неприйнятним на тій підставі, що воно не було подане протягом десятиденного строку, передбаченого статтею 175 Кримінально-процесуального

кодексу…

36.… Суд зауважує, що стаття 1 закону № 742 від 7 жовтня 1969 року передбачає, що перебіг процесуальних строків автоматично зупиняється кожного року з 1 серпня до 15 вересня і що в тому разі, якщо такий строк починає відлік під час цього періоду, то його початок автоматично переноситься на кінець цього періоду. Заявник же фактично подав клопотання 22 вересня, тобто протягом десятиденного строку, що почався 16 вересня 1995 року.

37.Однак Касаційний суд не застосував положення Закону № 742 і відхилив клопотання заявника як подане з пропуском строку. Якогось пояснення, чому чіткі формулювання статті 1 Закону № 742 не були застосовані в справі заявника, ні в цьому рішенні касаційного суду, ні в зауваженнях уряду немає…

468

D.ОСКАРЖЕННЯ

38.Зважаючи на вищенаведене, Суд вважає, що заявник міг обґрунтовано сподіватися, що призупинення процесуальних строків застосовуватиметься і в його справі і що, згідно з відповідним національним законодавством, рішення касаційного суду від 30 січня 1996 року не було передбачуваним.

39.Вважати, що заявник діяв недбало, звертаючись із клопотанням про дозвіл на подання апеляції через сім днів після закінчення періоду зупинки, не можна. Суд за цих обставин вважає, що незастосування статті 1 Закону 747/69 без усяких підстав позбавило заявника права на звернення до суду для оскарження його засудження заочно.

40.Отже, було порушення пункту 1 статті 6.

«АЕПІ С.А. проти Греції»

(AEPI SA v Greece), 48679/99, 11 квітня 2002 року.

24.Суд наголосив на тому, що в пункті 2 статті 505 та в пункті 2 статті 479 визначено термін для подання касаційного оскарження прокурором – 30 днів, і відлік цього терміну розпочинається від дня виголошення оскаржуваної ухвали. Пункт 3 статті 473 містить окреме положення щодо початку відліку цього терміну: у цьому випадку суд розпочинає відлік після дати появи судового рішення в письмовому вигляді.

25.У цій справі заявник подав касаційну скаргу через двадцять днів після того, як він ознайомився з самим текстом рішення корекційного суду, наданого генеральним прокурором касаційного суду, який зробив висновок про те, що цей суд неналежно витлумачив та застосував статтю 70 Закону про інтелектуальну власність. Водночас касаційний суд відхилив скаргу як подану запізно: він зазначив, що це рішення також ще може бути оскаржене і початок терміну подання оскарження бере відлік від дати виголошення рішення, а не від дати надання рішення суду в письмовому вигляді.

26.Європейський суд відзначив, що незалежно від наявної в цій справі можливості оскаржити в апеляційному порядку рі-

469