ECHR_and_Criminal_procedure_Mc_Bride_ukr

D. ОСКАРЖЕННЯ

суд установив, що докази підтримують версію подій у викладі прокурора.

19 червня 2000 року, наприкінці слухання справи в Апеляційному суді та після втручання його голови, прокурор змінив кваліфікацію обвинувачення на довершене пограбування за обтяжувальних обставин. У своїй постанові від 4 липня 2000 року суд визнав, що прокурор спершу не висував додаткового обвинувачення в крадіжці автомобіля, але після зміни кваліфікації почав стверджувати, що пограбування було доведене до кінця шляхом заволодіння транспортним засобом. Погодившись із цим твердженням, суд установив, що самий той факт, що заявники заволоділи автомобілем з тими грошима, які в ньому були, означає, що злочин був довершений.

На думку Суду, із цих обставин випливає, що заявники вже були повідомлені про всі суттєві факти інкримінованого їм правопорушення при врученні обвинувального висновку прокурора. Новий елемент, висунутий 19 червня 2000 року, стосувався встановлення того факту, чи їхні дії дійшли до тієї стадії, коли правопорушення можна вважати довершеним … тож належить встановити, чи були вони невідкладно повідомлені про можливість їхнього засудження за довершене правопорушення і чи дістали вони достатню можливість підготувати свій захист.

Суд у зв’язку з цим зазначає, що заявники були повідомлені про таку можливість аж 19 червня 2000 року, тобто в передостанній день слухання в апеляційній інстанції. Хоча такий короткий термін викликає певну стурбованість, Суд зауважує, що всі факти, які лежали в основі зміненого обвинувачення, були відомі заявникам задовго до того. Крім того, адвокат другого заявника дотримувався думки, що обвинувачення в пограбуванні за обтяжувальних обставин можна вважати таким, що охоплене первісним обвинувальним висновком. Окрім того, адвокати обох заявників виклали свою

480

D. ОСКАРЖЕННЯ

позицію щодо зміненого обвинувачення у той день, коли воно було висунуте. На наступний день, а він був останнім днем слухань, жодного додаткового аргумента з цього питання вони не представили, хоча й могли це зробити без усяких перешкод. Вони так само не подавали клопотання про відстрочення судового розгляду, аби мати більше часу для розгляду цього питання … Суд вважає, що в справі немає нічого такого, що підкріплювало б твердження заявників про те, що клопотання про відстрочку Апеляційним судом було б, очевидно, відхилене.

Суд вважає, що голова Апеляційного суду виступив для того, щоб звернути увагу сторін на те, що діяння, в яких заявників обвинуватили, можуть містити склад завершеного пограбування. Заявникам тим самим надали змогу подати свої аргументи з цього питання. Крім того, оскільки суд не був зв’язаним кваліфікацією злочину, наданою прокурором, і, відповідно, зміна ним кваліфікації обвинувачення не була передумовою для встановлення вини заявників у скоєнні довершеного правопорушення, втручання з боку голови не можна вважати порушенням принципу «рівноправності сторін».

З огляду на такі обставин, Суд вважає, що адвокати захисту дійсно мали достатні можливості для всебічного викладення Апеляційному суду позиції заявників щодо зміненого обвинувачення. Крім того, Апеляційний суд міг зробити розумний і обґрунтований висновок, що саме так все і було.

І нарешті, Суд вважає, що цю справу можна відрізнити

від справи «Міро проти Франції» (Miraux), яку Суд одночасно розглядав [див. C.VIII.1] вище… ) і встановив факт пору-

шення пунктів 1 і 3 статті 6. В ході провадження в цій справі новий фактичний елемент – проникнення – був запропонований тоді, коли голова суду, після кінцевих зауваг сторін, поставив присяжним додаткове запитання про те, чи не винен обвинувачений у зґвалтуванні, а не замахові на зґвалтування. На відміну від цього, факти, з якими заявникам у цій спра-

481

D. ОСКАРЖЕННЯ

ві доводилося оперувати, залишалися незмінними впродовж усього розгляду; уточнення прокурором обвинувачення в пограбуванні не змінило опису подій, а тільки вплинуло на правову кваліфікацію правопорушення. Крім того, тимчасом як обвинувачений у французькій справі не дістав можливості викласти свої аргументи щодо нового фактичного елемента, адвокати заявників у цій справі мали – і використали – змогу викласти свою позицію щодо скоригованого обвинувачення. Слід також відзначити, що французька справа стосувалася розгляду судом присяжних справи про сексуальні злочини, діяти в ній належало з особливою розсудливістю, з огляду на дражливий характер таких правопорушень та на ймовірність того, що думка присяжних могла помітно змінитися під впливом припущення, що інкриміноване діяння може становити правопорушення, вчинене за більш обтяжувальних обставин. Ця справа особливих застережень такого роду не викликає.

Беручи до уваги провадження в цій справі в цілому, Суд доходить висновку, що інформація з приводу висунутого проти заявників обвинувачення була їм повідомлена досить оперативно, і що вони мали достатній час і можливості для підготування свого захисту за змістом підпунктів (а) і (b) пункту 3 статті 6 Конвенції.

«Маттеї проти Франції»

Mattei v France, 34043/02, 19 грудня 2006 року.

39.… Європейський суд вважає невстановленим той факт, що заявниці повідомили про можливе перекваліфікування обвинувачення на співучасть у спробі вимагання грошей. В будь-якому випадку, враховуючи «необхідність приділяти особливо ретельну увагу тому, щоб заінтересованій особі повідомляли про обвинувачення» та визначальну роль, яку обвинувальний висновок відіграє в ході притягнення до кримінальної відповідальності… Європейський суд вважає, що жодний із наведених урядом доводів, взятий як окремо, так і

482

D. ОСКАРЖЕННЯ

сукупно, не є достатнім для того, щоб забезпечити дотримання положень підпункту а) пункту 3 статті 6 Конвенції…

40.Крім того, Європейський суд, який був позитивно вражений аргументом уряду, що касаційний суд посилається від 2001 року на пункт 1 статті 6 у своїх рішеннях та знову повторює у мотивувальній частині судової постанови уточнення про те, «що в разі, коли судді судів кримінальної юрисдикції мають надати наявним в їхньому розпорядженні фактам справжню оцінку, обов’язковою умовою має бути надання обвинуваченій особі можливості захищатися проти висунутих нових обвинувачень», зазначає, що в цій справі касаційний суд вважав, що «перекваліфікація обвинувачення в цьому злочині на співучасть у спробі вимагання грошей жодним чином не вплинула на природу та зміст судового розслідування, про яке обвинувачені були повною мірою поінформовані, відколи вони постали перед корекційним судом».

41.Стосовно змісту перекваліфікації, то Європейський суд нагадує, що не можна стверджувати, що співучасть є лише простим залученням до вчинення злочину… Наголошуючи на своїй відданості принципові чіткого тлумачення кримінального права, Європейський суд не може погодитись із тим, що були вивчені специфічні елементи співучасті. З огляду на це, зазначає, … що він не повинен давати оцінку обґрунтованості засобів захисту, до яких могла б вдатись заявниця, якби вона мала можливість оспорювати співучасть у спробі вимагання грошей, а лише зауважує, що можна зробити вірогідне припущення про те, що ці засоби могли б різнитися від тих, які були обрані для того, щоб захищатись від основного обвинувачення.

42.Щодо ухвалених стосовно заявниці мір покарання, то Суд не може погодитись із наведеними урядом аргументами. Справді, він вважає, що не можна стверджувати того, що перекваліфікація жодним чином не вплинула на засудження через те, що в кожному разі заявницю б засудили за участь у спробі підго-

483

D. ОСКАРЖЕННЯ

тування терактів, тому що не можна гадати про міру покарання, яка могла б бути призначена в разі, якщо заявниця мала б можливість ефективно захищатись проти висунутого нового обвинувачення, яке полягало в співучасті у спробі вимагання грошей. Нарешті, він зазначає, що в дійсності вирок, проголошений апеляційним судом в результаті перекваліфікації обвинувачення, був м’якшим, аніж виголошений корекційним судом, будучи зменшеним з чотирьох років позбавлення волі до трьох років, з яких один був умовним. Однак Суд підкреслює, що виголошений апеляційною інстанцією вирок був мотивованим «станом здоров’я заінтересованої особи» а також її кримінальним минулим, оскільки заявниця «не була засуджена до позбавлення волі або до ув’язнення впродовж останніх п’яти років, що передували фактам справи, за злочини або за кримінальні правопорушення».

43.З огляду на всі ці елементи, Суд вважає, що було порушене право заявниці бути детально поінформованим про характер та суть висунутих проти неї обвинувачень, так само як і право мати необхідний час та можливості для підготування свого захисту.

7. Неповідомлення змісту доказів

«Брандштеттер проти Австрії» (Brandstetter v Austria),

11170/84, 12876/87; 13468/87, 28 серпня 1991 року.

67.… Сторони в цій справі погодилися, що заявнику не були направлені копії представлених старшим прокурором матеріалів і що йому так само не повідомили, чи їх взагалі подавали. Аргументи уряду зводяться до того, … що доводи – так звані «нариси» … подано відповідно до усталеного порядку, який дозволяє старшому прокуророві в таких випадках подавати нариси так, як він вважатиме за доцільне. Такий порядок, на

484

D. ОСКАРЖЕННЯ

думку уряду, мав бути відомий адвокатові заявника, який, відповідно, і міг зробити запит про те, чи ці нариси вже надано й у заявниковій справі. І якщо так, то він міг би звернутися з проханням ознайомитися з матеріалами, відповідно до статті 82 Кримінально-процесуального кодексу, і тим самим заявити свої зауваження. Проте, як видається, стаття 82 в її нинішньому формулюванні не надає безумовного права ознайомлюватися з усіма матеріалами справи, а тільки можливість звернутися по дозвіл на це…

Суд відзначає, що нарис, певне, має велике значення і що оскаржувана практика вимагає пильності та зусиль з боку захисту. Виходячи з цього, Суд не переконаний, що подібна практика достатньою мірою забезпечує, щоб апелянти, в чиїх справах старший прокурор вже подав нариси, з приводу яких вони мали робити зауваження, були поінформовані про таке подання.

68.… Непряма й суто гіпотетична можливість обвинуваченого прокоментувати доводи сторони обвинувачення, внесені в текст судового рішення, навряд чи можна розглядати як належну заміну правові ознайомитися й прямо реагувати на матеріали, подані обвинуваченням…

69.Суд доходить висновку, що в апеляційному провадженні у справі про дифамацію було порушення пункту 1 статті 6 … Конвенції.

«Райнхардт і Сліман-Каїд проти Франції» (Reinhardt and Slimane-Kaid v France), 23043/93;22921/93, 31 березня 1998 року.

105.Сторони погодилися, що генеральний адвокат отримав доповідь і проект рішення, підготований суддею-доповідачем задовго до початку слухань. Як повідомив уряд, ця доповідь складалася з двох частин: перша містила опис фактів, порядок і підстави для апеляції, а друга – правовий аналіз справи та висновок по суті апеляції.

485

D. ОСКАРЖЕННЯ

Ці документи не були передані ні заявникам, ні їхнім адвокатам… Юристи пані Рейнхардт і пана Слімана-Каїда могли б зробити усні заяви, якби про це попросили; під час слухання вони б мали право звернутися до суду після виступу судді-доповідача, що означало, що вони б могли вислухати першу частину його доповіді і прокоментувати її. Друга частина доповіді та проект рішення – які на законних підставах не підлягали оприлюдненню як складова частина судової наради – доведені до їхнього відома в жодному випадку бути не могли; отже, вони б дізналися про рекомендації, що містилися в доповіді судді-доповідача, у кращому разі, за кілька днів до початку слухань.

Зіншого боку, зміст усієї доповіді і проекту рішення були доведені до відома генерального адвоката. Генеральний адвокат не є членом суду, що здійснює розгляд в порядку апеляції. Його роль полягає в забезпеченні правильного застосування норм закону, коли вони сформульовані чітко, і правильного тлумачення, коли вони неоднозначні. Він «консультує» суддів щодо розв’язання питання в кожному окремому випадку, і в силу своєї посади, може вплинути на їхні рішення або в сприятливий для версії апелянтів спосіб, або в несприятливий…

Зогляду на важливість доповіді судді-доповідача (і, зокрема, другої його частини), на роль генерального адвоката

інаслідки результатів розгляду для пані Рейнхардт і пана Слімана-Каїда, дисбаланс, спричинений неповідомленням змісту доповіді в такому ж обсязі радникам заявників, не сумісний з вимогами справедливого судового розгляду.

106.Той факт, що доводи генерального адвоката не були повідомлені заявникам, так само викликає сумніви…

107.Отже, з урахуванням згаданих вище обставин, було порушення пункту 1 статті 6.

486

D. ОСКАРЖЕННЯ

«Ґеч проти Туреччини»

(Göç v Turkey) [GC], 36590/97, 11 липня 2002 року.

57.… Уряд стверджував, що адвокатові заявника мало б бути відомо, що ознайомлення з матеріалами справи на практиці можливе. Суд однак вважає, що вимагати від адвоката заявника брати на себе ініціативу і час від часу довідуватися про те, чи не були до справи долучені які-небудь нові матеріали, означало б покласти на нього непропорційний тягар і не обов’язково б гарантувало реальні можливості подати зауваги щодо висновку, оскільки йому так і не повідомили про графік розгляду апеляції… Він у цьому зв’язку зазначає, що висновок складено 17 жовтня 1996 року, а 21 жовтня 1996 року подано до палати належної юрисдикції разом із матеріалами кримінальної справи. Палата постановила своє рішення 7 листопада 1996 року.

58.З урахуванням вищевикладеного, Суд, як і Палата, вважає, що пункт 1 статті 6 внаслідок неповідомлення заявникові висновку Головної прокуратури порушено.

«Верду Верду проти Іспанії»

(Verdu Verdu v Spain), 43432/02, 5 лютого 2007 року.

25.Європейський суд вважає, що питання, яке постає в цій справі, полягає в тому, щоб встановити, чи неповідомлення заявникові інформації про апеляційну скаргу прокуратури могло бути порушенням права на справедливий судовий відповідно до того, що принцип змагальності передбачає для залучених

впроцесі сторін «право бути поінформованим та мати можливість висловитися щодо будь-якого представленого судді документа або зауваження»…, та чи передовсім слід розглянути, як це зробив Конституційний суд, питання про те, що

вцій справі мало значення, був чи ні заявник позбавлений можливості ефективно захищатися, з огляду на зазначений факт неповідомлення, тобто, могло чи ні повідомлення про

487

D. ОСКАРЖЕННЯ

апеляційну скаргу прокуратури вплинути на результат судового спору.

26.В цій справі Суд зазначає, що суд, який ухвалив обвинувальний вирок заявникові в апеляційній інстанції, обмежився тим, що дав інше правове визначення фактам, аніж це визнав доведеним суд першої інстанції, не вийшовши при цьому за рамки остаточних висновків та апеляційного подання прокуратури та не посилаючись на жоден інший елемент, який не містився в основному обвинуваченні.

27.За таких обставин, Європейський суд визнає, що повідомлення про апеляційну скаргу прокуратури та можливість для заявника надати на неї відповідь не могла жодним чином вплинути на результат судового спору при розгляді справи

вокружному суді (Audiencia provincial). Як результат, він не вбачає, чому нестача цього документа могла спричинити порушення прав та зменшити шанси заявника навести в окружному суді доводи, які він вважав за необхідні для свого захисту, тоді як сам же заявник визнав у своїй заяві, що вміщені в апеляційній скарзі позивача вимоги збіглися з тими, що були

вапеляційній заяві прокуратури.

28.Тому, засудження в цій справі заявника окружним судом, яке

вподальшому було залишене в силі Конституційним судом, не може викликати сумніви з цього погляду. Відповідно, заявник за особливих обставин справи не зміг довести, що неможливість оскаржити апеляцію через неповідомлення про неї позбавила його можливості захищатися, спричинюючи порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, і за ним не визнали право без реального змісту та значення… Заявник знов-таки не вказав, чим саме неповідомлення про зазначену апеляцію завдало шкоди…

29.Європейський суд визнав, що про право на захист та на оскарження аргументів сторін постійно наголошується в судовій практиці Конституційного суду, коли йдеться про право на захист. В цій же справі, в світлі досить специфічних її обста-

488

D. ОСКАРЖЕННЯ

вин, Європейський суд, відповідно до своєї субсидіарної ролі, доходить висновку про те, що викладене Конституційним судом мотивування з метою виправдати факт неповідомлення про апеляцію не є ні нерозумним, ні упередженим…

8. Достатній час і можливості

«Мелен проти Франції»

(Melin v France), 12914/87, 22 червня 1993 року.

19.… Він стверджував, що, коли 27 травня 1986 року Колегія в кримінальних справах Касаційного суду ухвалила рішення, він ще чекав, поки йому надішлють текст рішення апеляційного суду, копію якого він зажадав. Не знаючи мотивування апеляційного суду, він не міг скласти свого меморандуму з викладенням підстав для оскарження. Хоч він і був присутній

під час його виголошення, однак він потребував копії судового рішення, оскільки голова тоді зачитав лише його резолютивну частину…

24.… пан Мелен був юристом-практиком і працював у конторі адвоката Державної ради і адвокатури Касаційного суду. Тому він знав, що, відповідно до чинного законодавства, органи влади не були зобов’язані надсилати йому копію рішення, ухваленого 15 січня 1986 року, на проголошенні якого він був присутній. … тож було б небезпідставно очікувати, що він скористається одним із таких трьох варіантів дій. По-перше, хоч він і не мав такого зобов’язання за законом, він міг би ознайомитися з оригіналом вироку в канцелярії Версальського апеляційного суду. По-друге, якщо припустити, що він і справді, як стверджує, зробив безрезультатну спробу отримати копію, то міг і повинен би був повторити свій запит протягом чотирьох з половиною місяців, що минули після ухвалення судового рішення. У нього також залишався останній варіант: він міг зробити запит в канцелярії Касаційного суду щодо дати,

489