ECHR_and_Criminal_procedure_Mc_Bride_ukr
.pdf
B.СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ
31.За своєю побудовою пункт 3 статті 5 як частина цієї системи гарантій стосується двох окремих питань – ранніх етапів після арешту, коли людина потрапляє під владу органів, та періоду до можливого судового розгляду в кримінальному суді, протягом якого підозрюваний може перебувати під вартою чи бути звільненим на певних умовах або без них. Ці дві частини надають різні права і номінально не перебувають у логічному чи часовому зв’язку одна з другою.
48.Суд нагадує, що заявника заарештували 6 січня 2001 року, о 10-й вечора, за підозрою у скоєнні пограбування автозаправної станції. Йому висунули обвинувачення о 12:37 наступного дня. 8 січня 2001, о 10-й ранку, заявник уперше постав перед судом магістратів, який постановив залишити його під вартою. Те, що магістрат мав повноваження розглядати законність арешту й тримання під вартою та наявність достатніх підстав для підозр, а так само те, що він мав право видавати постанову про звільнення, якщо ці вимоги не були виконані, не оскаржується. Це вже само по собі забезпечувало достатні гарантії проти зловживання повноваженнями з боку органів влади і забезпечувало дотримання умов першого елемента пункту 3 статті 5, будучи негайним, автоматичним і таким, що відбувається перед належним чином вповноваженою судовою посадовою особою.
49.Питання про звільнення на час досудового слідства було особливим і окремим питанням, що логічно набуло значення для справи тільки після встановлення правомірності та передбаченої в Конвенції підстави для затримання. У справі заявника його розглянув приблизно через 24 години, 9 січня 2001 року, Високий суд, який і видав розпорядження про його звільнення. Ні один із елементів можливого зловживання або довільності не випливає ні з того факту, що це зробив інший суд
або суддя, ні з того, що розгляд поставили в залежність від його клопотання. Адвокат заявника подав таке клопотання без будь-яких перешкод чи труднощів …
51.Отже, пункт 3 статті 5 Конвенції порушений не був.
80
B.СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ
6.Обов’язок обґрунтовувати тримання під вартою
«Курт проти Туреччини»
(Kurt v Turkey), 24276/94, 25 травня 1998 року.
123.Необхідно також підкреслити, що автори Конвенції підсилили захист від свавільного позбавлення особи волі, створивши комплекс прав, покликаних звести до мінімуму небезпеку сваволі, які встановлюють, що позбавлення волі має перебувати під незалежним судовим контролем і супроводжуватися відповідальністю влади за свої дії. … Йдеться ж як про захист фізичної свободи індивідуума, так і про його особисту безпеку в ситуаціях, коли брак захисту міг би призвести до руйнації принципів верховенства права й позбавити затриманих доступу до найелементарніших засобів правового захисту.
124.… відмова підтвердити, що особу затримано, свідчить про повне заперечення цих гарантій і про вкрай серйозне порушення статті 5. Органи влади, перебравши на себе контроль над особою, зобов’язані знати про її місцеперебування. Саме тому статтю 5 слід розглядати як таку, що вимагає від них ужиття дієвих заходів з метою захистити особу від небезпеки її викрадення й негайно провести ефективне розслідування в разі отримання небезпідставної заяви про те, що певну особу було взято під варту і після того її не бачили.
125.З врахуванням викладеного вище, Суд нагадує, що він погодився з висновком Комісії про те, що Юзеїра Курта затримали солдати й охорона села вранці 25 листопада 1993 року. Це затримання зареєстроване не було. Офіційної інформації про його подальше місцеперебування або долю нема. Цей факт вже сам по собі слід розглядати як дуже серйозний недогляд влади, бо дає особам, винним у протизаконному позбавленні Юзеїра Курта волі, змогу приховати свою причетність до злочину, замести сліди й уникнути відповідальності за долю арештованого. На думку Суду, брак документів, у яких зафіксовано час і місце затримання, ім’я затриманого, підстави для
81
B. СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ
затримання й ім’я особи, що здійснила затримання, слід вважати несумісним з цілями статті 5.
7. Умови тримання та жорстоке поводження
«Томазі проти Франції»
(Tomasi v France), 12850/87, 27 серпня 1992 року.
115.Судові … досить відзначити, що медичні довідки й висновки, складені лікарями цілком незалежно одне від одного, свідчать про інтенсивність і множинність завданих панові Томазі ударів; ці два елементи є вже досить серйозною підставою вважати, що таке поводження набуло характеру нелюдського і принизливого для людської гідності. Потреби розслідування й безперечна складність боротьби зі злочинністю, зокрема з тероризмом, не можуть призводити до встановлення обмежень щодо гарантій фізичної недоторканності осіб…
116.Тому, відповідно, було порушення статті 3…
«Елчі i інші проти Туреччини»
(Elci and Others v Turkey), 23145/93, 13 листопада 2003 року.
641.Суд встановлює, що свідчення заявників про умови їхнього тримання під вартою – холод, темряву й вогкість, погану постіль, убоге харчування й поганий санітарний вузол, – так само як і твердження …, що їх піддавали образам, давали ляпасів й залякували з тим, щоб примусити до підписання різних документів, цілком заслуговують довіри й не суперечать
одне одному. Європейський суд також допускає, що в критичні моменти перебування під вартою – як, наприклад, під час допитів і очних ставок з паном Ґювеном – їм зав’язували очі…
646.…Суд вважає встановленим, що заявники … зазнали фізичного і психічного насильства з боку жандармерії в період їхнього ув’язнення в листопаді та грудні 1993 року. Таке жорстоке поводження завдало їм сильного болю і страждань та
82
B. СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ
було особливо серйозним і жорстоким, що становило порушення статті 3 Конвенції. Тому його слід розглядати як таке, що було катуванням за змістом цієї статті.
«Скавуццо-Гаґер проти Швейцарії»
(Scavuzzo-Hager v Switzerland), 41773/98, 7 лютого 2006 року
67.… Суд не переконали аргументи заявників. Нагадуючи про те, що обидва поліціянти негайно викликали швидку допомогу та поклали П. на бік в безпечне положення, Суд має сумнів у тому, що можна було б підставно очікувати за таких обставин, щоб службовці правоохоронних органів вдались до інших заходів.
68.Окрім того, Суд приєднується до висновків судово-медичної експертизи, проведеної на виконання розпорядження федерального суду, згідно з якими реанімація, яка є складною дією для нефахівців і дає досить обмежені шанси на досягнення успішного результату, не могла б, що видається цілком вірогідним, відвернути смерть П. З цього випливає, що в справі не було такої ситуації, коли б позитивні дії з боку держави безсумнівно зменшили б реальну та негайну загрозу смерті.
Отже, у цьому випадку немає порушення статті 2 Конвенції.
8. Зв’язок із зовнішнім світом
«Садак проти Туреччини»
(Sadak v Turkey), 25142/94 і 27099/95, 8 квітня 2004 року
39.Заявник оскаржував в контексті статті 3 Конвенції своє ув’язнення впродовж 11 днів без жодних контактів із зовнішнім світом під час його затримання.
45.… Суд цілком допускає, що надміру тривале затримання в умовах цілковитої ізоляції, яке здійснюється в надзвичайно
83
B. СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ
складних для затриманого умовах, становить поводження, яке суперечить статті 3.
46.В цій справі Суд зауважив, що заявник не був ув’язнений в ізольованій камері і одночасно був позбавлений всіх контактів. Справді, під час його затримання він був позбавлений можливості контактувати із зовнішнім світом, але він міг контактувати із співробітниками, які працювали в приміщенні, де його утримували, та значною мірою з іншими затриманими особами. Також, оскільки не було будь-яких допитів заявника, таке затримання фактично стало пролонгованим очікуванням моменту, коли він мав би постати перед суддями. Цей період очікування не був надміру тривалим, щоб його вважати таким, що він вплинув на стан заявника.
47.Відповідно до цього Суд вважає, що позбавлення волі заявника на етапі затримання саме по собі не сягало того мінімального рівня суворості, який необхідний, щоб встановити факт нелюдського або принизливого поводження за змістом статті 3. Відповідно, не було порушення положень цієї статті.
III.ПОПЕРЕДНЄ УВ’ЯЗНЕННЯ
1.Правова база
«Єчюс проти Литви»
(Jėčius v Lithuania), 34578/97, 31 липня 2000 року.
62.… Суд нагадує, що практика тримання особи під вартою без конкретних правових підстав через брак чітких положень, які регулюють становище затриманого, внаслідок чого особа може бути позбавлена свободи на необмежений строк без судової постанови, є несумісним з принципами правової визначеності та захисту від свавілля, які є сполучною ланкою між Конвенцією та принципом верховенства права…
84
B. СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ
«Бойченко проти Молдови»
(Boicenco v Moldova), 41088/05, 11 липня 2006.
151.Представники уряду послалися на кілька статей Кримінальнопроцесуального кодексу, що, на їхню думку, становлять правову основу для подальшого тримання заявника під вартою після закінчення терміну дій ордеру на його тримання під вартою від 23 липня 2005 року…
152.Проаналізувавши ці статті, Суд зауважує, що жодна з них не передбачає підстав для тримання заявника під вартою без ордера на арешт. Навіть більше, коли припустити, що якісь з положень, на які посилається уряд, таки передбачали таке тримання під вартою, то вони б суперечили статті 25 Конституції, яка чітко проголошує, що тримання під вартою допускається тільки на підставі ордера і що воно не може тривати понад 30 днів. Це підтверджується й положеннями статті 177 Кримінально-процесуального кодексу. … яка дублює положення статті 25 Конституції, встановлюючи, що попереднє ув’язнення може застосовуватися лише на підставі розпорядження суду.
153.Як випливає зі сказаного вище, тримання заявника під вартою після закінчення терміну чинності ордера на його арешт 23 липня 2005 року не спиралось на правові положення.
«Гусінський проти Росії»
(Gusinskiy v Russia), 70276/01, 19 травня 2004 року.
66.Щодо питання про амністію, то Суд знову нагадує, що «законність» тримання під вартою означає насамперед її відповідність положенням національного права…
67.Уряд погоджувався, що, на підставі Постанови про амністію, слідчий мав припинити розгляд кримінальної справи проти заявника, щойно він дізнався про факт його нагородження орденом Дружби народів. І хоча уряд стверджував, що слід-
85
B. СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ
чий уперше дізнався про це 16 червня 2000 року, він не заперечував, що той самий слідчий власноруч вписав інформацію про нагороду до протоколів допитів від 2 листопада 1999 року й 14 червня 2000 року. Отже, Суд доходить висновку, що станом на 13 червня 2000 року органи влади знали або повинні були знати, що кримінальна справа проти заявника мала бути припинена.
68.Суд поділяє думку заявника, що було б нерозумним тлумачити Постанову про амністію як таку, що дозволяє запобіжне ув’язнення осіб, кримінальні справи проти яких мають бути припинені. Отже, було порушення національного законодавства.
69.Відповідно, допущено порушення статті 5 Конвенції.
2.Обґрунтування
a. Обов’язок розглянути наявність потреби
«Летельє проти Франції»
(Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991 року.
35.Національні судові органи мають передусім забезпечувати, щоб у кожному конкретному випадку строк попереднього ув’язнення обвинувачуваного не перевищував розумних меж. Із цією метою вони повинні зважити на всі обставини, що свідчать за і проти наявності справжнього суспільного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, і врахувати це в рішеннях з клопотань про звільнення.
b. Відсутність вимоги щодо чітких доказів злочину
«Феррарі-Браво проти Італії»
(Ferrari-Bravo v Italy), 9627/81, 14 березня 1984 року, DR 37, 15
Див. II.2 вище.
86
B.СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ
c.Обов’язковість наведення конкретних мотивів
«Бойченко проти Молдови»
(Boicenco v Moldova), 41088/05, 11 липня 2006 року.
143.Суд відзначає, що в цій справі суди першої та другої інстанцій, ухвалюючи рішення про тримання заявника під вартою й продовження строку останнього, посилалися на відповідну норму закону, не вказуючи підстав, з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватися від правосуддя або скоювати нові злочини. Вони також не намагалися спростовувати доводи захисту заявників…
144.… Суд вважає, що підстави, на які посилаються у своїх рішеннях щодо попереднього ув’язнення заявника і продовження його терміну Буюканський (Buiucani) районний суд і Кишинівський апеляційний суд, не є «відповідними і достатніми».
145.Отож в цьому випадку було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
«Мамедова проти Росії»
(Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
80.Суд також зауважує, що в рішеннях про продовження строку тримання заявниці під вартою не були враховані належним чином її особисті обставини. У більшості рішень національні суди використовували одні й ті ж самі узагальнені форми та шаблонні формулювання. Рішення районного суду від 19 липня й 2 серпня 2005 року не містили якогось обґрунтування потреби продовжити термін тримання заявниці під вартою. У них тільки зазначено, що «заявниця повинна залишатися під вартою». Ще більш вражає те, що на той час заявниця вже рік перебувала під вартою, розслідування завершили, а справу передали до суду.
87
B. СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ
«Гюсеїн Есен проти Туреччини»
(Hüseyın Esen v Turkey), 49048/99, 8 серпня 2006 р.
77.Подібним чином, в очах Суду, якщо «стан доказів» можна вважати таким, що вказує на наявність серйозних ознак вини та якщо загалом такі обставини можуть бути важливими обвинувальними факторами, однак самі по собі не можуть бути достатніми, щоб виправдати продовження оскаржуваного позбавлення свободи впродовж такого тривалого періоду…
«Биков проти Росії»
(Bykov v Russia) [GC], 4378/02, 10 березня 2009 року.
65.… Заявник перебував під вартою до і під час судового розгляду загалом один рік, вісім місяців і 15 днів. За цей час суди розглядали клопотання заявника про звільнення принаймні десять разів і кожного разу відмовляли в їхньому задоволенні через серйозність обвинувачень та ймовірність його втечі, перешкоджання відправленню правосуддя і чинення тиску на свідків. Однак у судових рішеннях не наведено нічого більше, окрім переліку цих підстав, що обґрунтовувало б їх відповідними та достатніми мотивами. Суд також зауважує, що мотивування судів з плином часу не зазнало жодної еволюції, яка б відбивала зміну ситуації та наслідки перевірки того, чи ці підстави залишалися в силі на пізнішій стадії судового розгляду. Окрім того, від 7 вересня 2001 року у рішеннях про продовження терміну тримання заявника під вартою вже немає вказівок на будь-які строки, що наводить на думку про те, що він залишатиметься під вартою до кінця судового розгляду.
66.Що ж до твердження представників уряду про те, ніби обставини справи і особистість заявника є самоочевидним обґрунтуванням його попереднього ув’язнення, то Суд не вважає, що саме по собі це не звільняє суддів від обов’язку викладати мотиви, з яких вони доходять такого висновку, зокрема, у рішеннях, прийнятих на пізніших етапах. Він повторює, що в
88
B. СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ
тому разі, коли могли бути обставини, які обґрунтовували б тримання особи під вартою, але вони не були згадані у рішеннях внутрішніх судів, в завдання Суду не входить їх встановлювати і заміщати національні органи влади, які ухвалювали постанови про тримання заявника під вартою…
67.Тому Суд вважає, що органи влади не змогли навести відповідних і достатніх підстав, щоб обґрунтувати продовження терміну попереднього ув’язнення заявника до одного року, восьми місяців і 15 днів.
d.Недостатність посилання на тяжкість злочину та ймовірне покарання
«Мамедова проти Росії»
(Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
74.Перевіряючи законність і обґрунтованість продовження тримання заявниці під вартою, і районний, і обласний суди незмінно посилалися на тяжкість обвинувачень як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини. Однак Суд неодноразово відзначав, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Продовження строку тримання під вартою також не можна застосовувати як передбачення вироку у формі позбавлення волі. … Це особливо важливо в таких справах, як ця, в якій правова кваліфікація фактів, а отже, й покарання, що загрожувало заявниці, була дана обвинуваченням без судового дослідження питання про те, чи підкріплюють зібрані докази обґрунтовану підозру в тому, що заявниця вчинила інкримінований злочин …
89