Òåìà 5

ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

1.Соціально-історичні причини виникнення ісламу.

2.Коран і кораністика.

3.Мусульманська догматика і культова практика.

4.Мусульманська філософія. Поширення ісламу. Іслам в Україні.

1. Соціально-історичні причини виникнення ісламу

За кількістю послідовників іслам є другою (після християнства) світовою релігією. За приблизними підрахунками, загальна кількість мусульман на земній кулі складає близько одного мільярда прихильників, які мешкають у більш ніж 120 країнах. У 28 країнах іслам є державною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Мароко, Саудівська Аравія, Пакистан та ін.). Переважна більшість мусульман (понад дві третини загальної кількості) живуть в Азії — це майже 20% населення цієї частини планети. Близько 30% послідовників ісламу живуть в Африці, що складає 49% населення цього континенту. Відтак, основна маса віруючих мусульман зосереджена на цих двох континентах.

Іслам — відносно молода релігія. Він виник на початку VII ст. н.е. Формально часом появи ісламу вважається 622 рік, коли засновник нової релігії Мухаммед був змушений тікати зі свого рідного міста Мекки в сусідню Медіну. Пануюча аристократична верхівка племені корейшитів не прийняла його вчення. Це сталося 26 липня 622 року. Від цієї дати і починається мусульманське літочислення.

Час виникнення ісламу — період гострої соціальної та політичної боротьби, швидкого руйнування первісного ладу та формування раннього класового суспільства на Аравійському півост-

70

рові. Водночас загострилася збройна боротьба двох світових імперій — Візантії та Ірану. Соціальні та ідейні хвилювання доходили й до Західної Аравії. Як соціальне та духовне явище, іслам був, з одного боку, підсумком особливого розвитку суспільства Аравійського півострова, з іншого — одним із породжень загальних процесів, які тривали на Близькому Сході. Виникнення ісламу пов’язане як із впливом та розвитком монотеїстичних релігій — іудаїзму та християнства, так і з еволюцією релігійної свідомості населення Аравії, зі специфічними аравійськими формами синкретичного монотеїзму. З’явилися люди, які вірили у єдиного Бога, але вони не відносили себе до якоїсь офіційної релігії. Активно відбувався процес етнічної та культурної консолідації арабів, формувалась єдина арабська мова. Потреба в ідеологічному обґрунтуванні цих політичних, економічних та соціальних змін, у стимулюванні їх розвитку породила в Аравії різні ідейно-політичні рухи. Іслам був виявом цих загальних процесів. Він став важливим фактором у становленні середньовічної арабської народності, нового політичного утворення — Халіфату, нової етноконфесійної спільності — громади мусульман (умма).

На відміну від християнства, іслам народжувався в умовах боротьби багатьох економічних укладів. В арабських племенах велась жорстока боротьба між могутньою родовою аристократією племені корейшитів та простими ремісниками, землеробами, ко- чівниками-пастухами. Ця боротьба, що розгорнулась в умовах первісного ладу, розхитувала його і наближала перехід до класового суспільства. Роздробленість арабських племен, їх економічна відсталість, перехід до класового суспільства з сильною централізованою державною владою — все це викликало потребу у силі, яка спроможна була б здійснити це історичне завдання. Такою силою був новий феодальний устрій. Йому необхідно було об’єднати всі арабські племена для захисту від ворожих сусідів — Візантії та Ірану. Однією з перешкод на шляху до здійснення цього завдання були старі племінні культи, які підтримували віджилі традиції первісного ладу. Тому, починаючи з кінця VI ст., серед арабів починається реформаційний рух, відомий під назвою Хафінського (від араб. «хафін» — пророк), який охоплює всю територію Аравії. Складається ряд центрів релігійної реформації, найбільшим з яких був Йємен на півдні Аравії. На чолі цього руху стає Мусалім. Другий центр розмістився на північному заході півострова. Вождем його стає виходець з роду корейншитів Мухаммед, котрий після тривалої боротьби одержав перемогу як над старою родовою аристократією, так і над Мусалімом.

71

Виникнення ісламу підпорядковується загальним закономірностям формування світових релігій. Він виник на базі родоплемінних культів одного із найвпливовіших племен Західної Аравії — курейшитів. Їхнім богом був Аллах (араб. Аль-Ілах), який з часом витіснив богів слабкіших племен. У цілому соціокультурна ситуація того часу сприяла формуванню у арабів монотеїзму. Звичайно, процес формування монотеїстичної релігії не проходив сам собою. Сильний імпульс йому надала реальна історична особа — пророк Мухаммед (570–632 рр.). Залишивши торгові справи, він у 610 році виступив з проповіддю монотеїстичної релігії, яку назвав «іслам» (в перекл. з араб. — «покірність», «віддання себе Богу»). Мухаммед проголосив, що існує лише Аллах і що всі повинні бути покірні його настановам.

У проповідях Мухаммеда звучали також вимоги соціальної справедливості, братства віруючих, здійснення благодійницької допомоги бідним, засуджувалося лихварство, проголошувалася необхідність дотримуватися простих норм моралі.

2. Коран і кораністика

Віровчення ісламу викладене у головній «священній книзі» мусульман — Корані. Зміст його нібито був переданий Мухаммеду самим Аллахом через ангела Джебраїла окремими одкровеннями, головним чином в Мецці і Медині в 610 та 632 роках. Основу Корану складають перші проповіді Мухаммеда. Повний текст (сухуф) був зібраний після його смерті, при халіфі Османі. Він складається із 114 глав (сур), які мають 6236 аятів (за різними варіантами підрахунку). Тексти Корану виголошують під час публічних і приватних молитов, державних і сімейних торжеств. Багато слів і виразів із нього увійшли в літературу та побутову мову мусульман незалежно від їхньої національності.

Вплив Корану на духовний і суспільний розвиток народів Сходу дає право на те, щоб віднести його до найцінніших здобутків культурного поступу людства.

Коран разюче відрізняється від старозаповітних та євангельських текстів. Це не цілісний літературний твір з єдиною композиційною схемою, а тим більше не теологічний трактат з послідовним викладом системи віровчення. Він народжувався стихійно, віддзеркалюючи вир життя суспільства на зламі епох, а тому не мав будь-якого плану. У ньому зібрані виступи, про-

72

повіді, «пророчі одкровення», повчальні історико-релігійні оповіді про долю стародавніх народів і посланих до них пророків, містить притчі й заклинання, етико-правові та обрядові приписи, які регулюють сімейні, майнові, правові та інші суспільні відносини. Усе це було проголошено в різний час, перед різними аудиторіями, з приводу конкретних обставин, мало зв’язок з різними подіями або ж народжувалося через якісь суто внутрішні причини.

Крім релігійно-філософського, законодавчого та історикокультурного, цікавим є і літературний аспект вивчення Корану. Це найдавніша пам’ятка прози арабською мовою, яка завдяки художнім засобам відобразила етапи еволюції особистості Мухаммеда, його утвердження як віровчителя і людини нової епохи. Сприйнятий як слово Аллаха, Коран став джерелом формування єдиної літературної мови арабських народів.

Як святе письмо мусульман, Коран відіграє важливу роль у житті сучасних мусульманських держав. Якщо Коран — це святе письмо, то святим переказом ісламу є Суна — збірка переказів (хадисів). Вона вміщує епізоди із життя Мухаммеда як зразок для наслідування всьому мусульманському світові. В ісламі принцип монотеїзму проведений більш послідовно, ніж в інших релігіях. Тому першим догматом віровчення ісламу є віра в єдиного бога Алла (Аллах, утворивши все існуюче, є вищим і всемогутнім, мудрим, милостивим верховним суддею, поруч з ним немає інших богів, Аллаху покірні всі явища природи, люди, ангели і демони). Другий догмат ісламу — віра в ангелів, які виконують веління Аллаха — оберігають рай та пекло. Третій догмат — віра в те, що Коран є священною книгою мусульман. Четвертий догмат — віра

упророків та посланництво Мухаммеда. П’ятий догмат — віра в кінець світу та загробне життя. Шостий догмат — визнання зумовленості долі людини Богом. Сьомий догмат ісламу — це віра

увоскресіння після смерті.

Вісламі є дві основні течії — суннізм і шиїзм. Шиїтська система віровчення, розроблена в XII–XIII ст., визнає тільки п’ять догматів: 1) Таухід — єдинобожжя; 2) Адль — справедливість; 3) Нубуваат — пророцтво; 4) Імамот — влада імамів; 5) Кіямат — воскресіння мертвих.

73

3. Мусульманська догматика і культова практика

У середні віки були систематизовані обрядові вимоги ісламу. П’ять з них виділені окремо і названі «стовпами»: 1. Сповідання віри; 2. Виконання намазу — п’ятиразової молитви; 3. Дотримання посту (урази) протягом місяця рамадану; 4. Виплата релігійного податку (зак’ят, садаку); 5. Паломництво в «священні місця» ісламу — хадж. В хадж увійшло й поклоніння могилі Мухаммеда в Медіні, молитви в ряді історичних міст. Кожний мусульманин прагне хоча б один раз у житті побувати в Мецці, де знаходиться Храм Кааба з відомим чорним каменем — посланцем неба. Крім цих основних обрядових звичаїв в ісламі існують й інші, наприклад, джихад — участь у війні за інтереси своєї країни.

Найважливішим обрядом мусульман є суннет (обрізання), якому піддають хлопчиків у віці від 5 до 7 років. Він обряд є внутрішньою ознакою релігійної приналежності, служить меті відособлення мусульман від людей інших віросповідань.

Мухаммед заклав першу в мусульманському світі мечеть, яка мала вигляд квадратного майданчика. Молитовні збори проходили тут під відкритим небом.

В ісламі, як і в інших релігіях, окрім обрядів і традицій, існують ще й численні свята. Класичний ортодоксальний іслам узаконив лише два з ни х — Курбан-байрам та Ураза-байрам.

Свято Мавлід (день народження пророка) відзначається мусульманами за місячним календарем у місяці рабі-аль-авваль. 29 серпня 570 року н.е., за арабськими джерелами, народився пророк.

Мухаммед — пророк ісламу, походив із небагатого, але знаменитого роду Хашим. Особливе місце в генеалогічному дереві Мухаммеда посідав його дід Абд ель-Мотталіб. Тоді, коли Мухаммед став старійшиною племені, основні посади в Мецці були в руках нащадків Кусая, які очолювали найбільші клани. Їм належали ключі від храму Кааби, нагляд за криницею Зам-Зам, судочинство, вирішення питань зносин з іншими племенами, зберігання священного прапора, що майорів над курайшитами під час битв, контроль за сплатою податків на користь бідняків, голосування піл час засідань ради старійшин, право скликати загальні збори, управління фінансами міської общини, нарешті, зберігання гадальних стріл. Такими були десять основних посад, що існували в Мецці.

74

Мухаммед почав свою проповідницьку діяльність у рідному місті. Першими прихильниками його релігії були найближчі родичі та їхні раби. Вчення містило важливу й цінну думку — знищення міжплемінної і внутрішньоплемінної ворожнечі, бо всі віруючі є одним народом — єдиною уммою (за його термінологією). Община віруючих, яка згуртувалась навколо пророка в Мецці, стала ніби зародком такої умми. Вона з самого початку була задумана як позаплемінна спільнота, що приймає усіх бажаючих — представників різних племен та рас.

Мухаммед своєю проповіддю і силою зброї домігся, щоб родова аристократія визнала необхідність боротьби з Іраном і Візантією за ключові позиції в міжнародній торгівлі, політичне домінування на Близькому Сході, в Передній і Східній Азії.

Об’єднання арабів під зеленим прапором ісламу завершили перші наступники Мухаммеда — «праведні халіфи».

Після дворічної боротьби із противниками четвертим халіфом став Алі (656–661), двоюрідний брат і вихованець Мухаммеда, його зять (одружений з дочкою пророка — Фатімою). Його підтримали рядові мусульмани, незадоволені засиллям за правління Османа представників роду Омейя. Прибічників Алі стали називати «шиїт Алі», тобто «партія Алі». Звідси й походить назва релігійно-політичної течії шиїтів. Саме Алі започаткував імосмат. Він вважав, що на чолі державної влади має бути представник пророка, що тільки родинні зв’язки з ним дають духовну владу, а разом з нею і право на вищу світську посаду. Через свою досить непослідовну політику щодо роду Омейя Алі втратив підтримку низів общини. Більше того, декого з колишніх союзників він знищив. Один із хариджитів — колишніх союзників — убив халіфа Алі в мечеті міста Куфа. В ісламському світі виник глибокий розкол. Він розпався на два напрями — шиїзм і сунізм, кожний з яких у свою чергу має ряд відгалужень. Шиїтські секти: зейдіти, ісмаїліти, кармати, хаттабіти, аліди, кадаріти, мутазіміти, рафрдіти, друзи, асасіни, «брати чистоти», бектами, хуруфіти, бабіти, бехаїти, махдісти, Алі-іллахи, харіджити, сіфріти, ібадіти, азрахіти та ін. Більшість з них сект відокремилася за принципом визнання того чи іншого імама.

Секти сунітського напряму: нізалія, сенусіти, саодія, сухардія, тіджамія, чіштія, захіріти, мавламі, малікіти, марідисти, накшбандія, ашаріти, ваххабісти, ансари, ханбаліти, мухаджири, вайсовці, муримди, судизми, ясавія, шафіїти, ахль-аль-хадіє, ахмадія, асхаби, мутазиліти та ін.

75

Іслам не лише вимагає від послідовників віри у свої догмати, а й пропонує їм досить стійкі принципи і правила поведінки, дотримання яких вважається богоугодною справою. Сукупність цих норм отримала нову назву — «Шаріат» (від араб, шаріа — вірний шлях до мети). Шаріат включає культові правила та правовоетичні настанови ісламу, виконання яких є обов’язковим для всіх мусульман. Він не має аналога в інших релігійних системах, включає як цивільні (світські), так і релігійні вимоги. Його настанови регламентують правові, моральні та релігійно-обрядові відносини. Авторитет шаріату пояснюється тим, що з часу виникнення ісламу і до XIX ст. мусульманський світ практично не знав інших законів.

На відміну від усіх інших релігій, в ісламі основні вимоги релігійного культу були включені в систему шаріату. Відтак культ був піднесений до рангу закону, невиконання якого розглядалося не тільки як морально-релігійне порушення (гріх), а й як правове (злочин).

Будь-які спроби реформ, навіть часткових, неминуче визнавалися такими, що суперечать ісламу, і рішуче заперечувались.

4. Мусульманська філософія. Поширення ісламу. Іслам в Україні

В Україні іслам поширений переважно в автономній республіці Крим. Мусульмани Криму належать до сунітського напряму. В 1242 році татаро-монголи завоювали півострів: Крим увійшов до складу Золотої Орди. У XV ст. у зв’язку з її розпадом виникло Кримське ханство, яке з 1457 року входить до складу Османської імперії. На чолі мусульманського духовенства Кримського ханства стояв муфтій, який як вища духовна особа, був другим після халіфа — турецького султана. Всім життям релігійної громади керував імам. У XVIII ст. тільки в Бахчисараї налічувалося 32 мечеті. Відкривались мектеби і медресе. У 60-х роках XIX ст. в Криму було 23 медресе і 131 мектеб (школа початкової освіти). У 1774 році, після війни Росії з Туреччиною, Кримське ханство отримало самостійність, але у 1783 році знову її втратило: Крим був приєднаний до Російської імперії, яка утискувала татар, що сповідували іслам, не лише економічно, а й духовно. У другій половині XIX ст. Крим залишила 161 тис. татар.

76

У 1917 році татари становили лише 36,6% сільського і 11,3% міського населення Криму. Зазнавало утисків татарське населення півострова і за часів Радянського Союзу. У травні 1944 року з Криму було виселено 188 626 татар. Нині йде процес їх повернення та відродження мусульманських релігійних громад.

В Україні на початок 2005 року діяло 472 мусульманські громади, більшість яких знаходиться в Криму. Мусульманські громади діють в структурі трьох самостійних центрів: у Києві — Духовне управління мусульман України (ДУМУ), в Донецьку — Духовний центр мусульман України (ДЦМУ), в Сімферополі — Духовне управління мусульман Криму (ДУМК).

Мусульманська філософія являє собою систему релігійносвітоглядної орієнтації та методів обґрунтування віровчення ісламу, яка розгорталася і функціонує в жорстких віроповчальних рамках. Основи релігійного вчення ісламу були закладені арабським релігійним і політичним діячем Мухаммедом, який проголошений мусульманами великим пророком і посланцем Бога. Основну частину догматики свого вчення, зокрема ідею страшного суду та потойбічного життя, окремі моральні принципи тощо, Мухаммед запозичив з Біблії. Недарма деякі історики релігії розглядають іслам як спрощену версію християнства з яскраво вираженим монотеїзмом. Мусульманський монотеїзм тісно пов’я- заний з ученням про визначення, яке виключає будь-яку можливість вільного вибору і є основою фаталізму.

Філософське проблемне поле ісламу спочатку було обмежене морально-етичними повчаннями і яскраво вираженими соціаль- но-політичними принципами устрою — правовими аспектами життя перших мусульманських громад. Це зробило нову релігію надто уразливою, а її соціальні і політичні норми та принципи виявилися майже застиглими. Деякі з них почали застарівати ще з часів перших халіфів. Необхідність переглянути ісламські норми детермінувала виникнення різноманітних течій у мусульманстві. І хоча зовні це виглядало як суто релігійне явище, насправді в його основі лежали соціально-політичні процеси.

Теоретичні основи ісламу закладені трохи пізніше, в результаті його безпосередніх контактів і полеміки з християнською теологією. Початок мусульманському богослов’ю поклали дискусії, які розгорнулися на початку VIII ст. з приводу свободи волі і визначення, несотворимості «слова Божого», божественних атрибутів і трансцендентності Бога. Під безпосереднім впливом близькосхідної християнської думки перші мусульманські богослови познайомилися з античною філософською спадщиною (платонізмом,

77

арістотелізмом), яка спричинила розвиток раціоналістичних тенденцій у мусульманській теології (Абу-аль-Хасан, Хасан-аль Басрі, Васіл ібн Ата та ін.). У результаті виникла перша релігійнофілософська школа мутазілітів, яка розгорнула полеміку щодо місця і ролі розуму в інтерпретації мусульманського віровчення і активно застосувала у боротьбі з ортодоксами елементи античної діалектики. Мутазіліти виступили проти дослівного розуміння текстів Корану, антропоморфного уявлення про Аллаха. Вони створюють вчення про свободу волі, моральну відповідальність людини за свої дії. Людина у своїх вчинках вільна в межах системи дій, створеної Богом. Звідси апеляція мутазілітів до «ваги діянь». Бог не може самовільно змінювати міру відплати, тому що вона відповідає земним справам людини.

Звісно, ці ідеї мутазілітів викликали жорстку протидію ортодоксального мусульманства. Розгорнувши в ІХ ст. боротьбу проти мутазілітів, ортодокси все-таки змушені були прийняти окремі їхні ідеї та методи. На основі цього синкретизму стало можливим виникнення ортодоксального богослов’я — каламу. Його основоположником був Ашарі, відомий мутазіліт, який перейшов на позиції ортодоксального мусульманства. В каламі визначення і божественність походження Корану набувають значення догм, зберігається антропоморфне уявлення про Аллаха. Ортодоксальні мусульманські богослови — мутакаліми створили численну і різноманітну схоластичну літературу. Розробка основних положень ашарітського каламу отримала своє завершення у творах відомого на той час філософа Бакилані (пом. 1013 р.).

Ашарітам доводилося боротися не тільки з мутазілітами, а й з крайніми ортодоксами, які виступили проти схильності ашарітів до компромісів. Так, ашаріти перейняли мутазілітську атомістичну систему, яка була вільною інтерпретацією теорії Демокріта та Епікура. На думку метакалімів, існують не тільки атоми простору, а й атоми часу, безмежна кількість яких є основою всіх явищ Всесвіту. Але ці атоми не матеріальні, не мають маси. Кожен з них відокремлений один від одного абсолютною пустотою, їх рух, зв’язок та зміни в них відбуваються завдяки активній волі Аллаха. Аллах уявляється не тільки деміургом, творцем Всесвіту, який започаткував його словом «будь». Він перебуває в стані безперервної творчої діяльності, створює одні атоми і знищує інші. Тому, наприклад, ріст і розвиток живих організмів, як і рослин, пояснюється тим, що Бог весь час творить нові атоми, а випаровування та вивітрювання — тим, що він знищує окремі частинки води і мінералів.

78

Мутакаліми заперечували наявність постійних властивостей і якостей речей, зв’язок між причиною і наслідком, а отже, і будьяку закономірність явищ.

Вони допускали тільки можливість звичайності, або «звички», що закладена Богом у природу. Саме завдяки цій «звичці» регулярно розливається Ніл та інші річки, в певні сезони мають місце мусони тощо. Але Бог в будь-який час може порушити таку «звичку», створивши чудо. У зв’язку з цим заперечувались не тільки закономірність, а й вічність світу, який був створений у часі і загине в результаті Страшного суду.

Незважаючи на це, школи мутазілітів та ашарі, апелюючи до античної філософії і намагаючись використати її в інтерпретації засад мусульманського віровчення, мимоволі створили сприятливий ґрунт для виникнення і розквіту в ІХ–ХІІ ст. арабської філософії (аль-Кінді, аль-Фараб, ібн Сіна, ібн Рушд), яка стала помітною ланкою у світовій філософській думці між античною філософією і європейською середньовічною схоластикою. Основним завданням арабської філософії було те саме намагання теоретичного обґрунтування віровчення ісламу і його церковної догматики. Спочатку араби перейняли у греків ідеї Платона і неоплатоніків, але згодом їхня увага все більше зосереджувалася на теоретичній спадщині Арістотеля, зокрема на його трактатах з метафізики, логіки та фізики. Щоправда, арістотелізм у них не культивувався у чистому вигляді. Він, як правило, переплітався з елементами неоплатонізму, який більше відповідав інтересам теології. Ті самі окремі представники арабської філософії, які будували свої філософські системи в основному на арістотелізмі (ібн Сіна та ібн Рушд), неминуче приходили до жорсткої конфронтації з ісламською ортодоксією. Незважаючи на теоцентричність їхньої філософії, вони заперечують релігійну догму про творення Богом світу з «нічого», а єдиною основою буття, його вічним джерелом вважають матерію. Богу при цьому відводиться лише роль вічного джерела дійсності. Відкинувши ідею потойбічного життя, безсмертя душі, воскресіння з мертвих, східні арістотеліки безсмертним визнають лише людство в цілому, його розумову діяльність. Щодо співвідношення науки та релігії, то ця проблема вирішується ними в площині теорії «двоїстої істини», згідно з якою наука дає конкретні, часткові знання, а релігія — загальну картину світобудови.

Реакцією на інтелектуалізацію ісламу в арабській філософії було виникнення містицизму, представленого суфізмом, який виступив не тільки проти східного арістотелізму, а й проти

79

мусульманської ортодоксальної теології. Його ідеологія сприйняла елементи вчення і практики східного християнства, неоплатонізму і буддизму. Заперечуючи ортодоксальну обрядовість і не визнавши авторитету ортодоксального духовенства, пантеїстично зорієнтовані суфії проповідували містичну, безкорисливу любов до Бога, бажання злитися з ним. Кінцевою метою вони вважають нівелювання індивідуальних особливостей людини та заміну їх божественними, уявлень про мусульманську єдність, що ґрунтувалися на ідеях ісламу про єдинобожжя (Саті аль-Хасурі). Центральною стає теорія «ісламського шляху» розвитку, яка широко пропагується багатьма міжнародними мусульманськими організаціями.

Стислі підсумки

1.Іслам — наймолодша світова релігія. Він виникає в VІІ ст. н.е. на Аравійському півострові.

2.Іслам — релігія, яка динамічно розвивається. Протягом ХХ ст. спостерігалося постійне зростання кількості мусульман серед населення планети.

3.Головна особливість ісламу полягає в нерозривному зв’язку між релігійно-культовим та суспільно-полі- тичним життям.

4.На основі ісламу сформувалася високорозвинена цивілізація, яка зробила значний внесок у скарбницю світової культури.

5.Засновник ісламу — Мухаммед (570–632) — один із визначних релігійно-політичних діячів в історії людства.

6.Віровчення ісламу викладено в священній книзі — Корані. Мусульмани вірять в те, що «немає ніякого Бога, крім Аллаха, а Мухаммед — посланець Аллаха».

7.Культова практика мусульман складається з обо- в’язкової щоденної п’ятикратної молитви, посту в священний місяць рамадан, сплати благодійного податку, паломництва до священного міста Мекки.

8.Основні напрями в ісламі — суннізм і шиїзм.

80

Питання для самоконтролю

1.Які особливості ісламу, що відрізняють його від інших світових релігій?

2.У багатьох країнах, де панує іслам, існує особливий календар, який бере початок з моменту таємного переїзду Мухаммеда і мусульман з Мекки до Медіни

(Хіджри). Визначте, в якому столітті за цим календарем зараз живуть ці країни. Для цього:

—відніміть від року, в якому ми живемо за європейським календарем, рік Хаджри;

—поділіть число, яке отримали, на 32;

—результат ділення додайте до кількості років, які

минули від року Хіджри за європейським календарем.

3.Назвіть основні положення віровчення ісламу. Які з них сприяють, на ваш погляд, розвитку ісламського екстремізму?

4.Які п’ять стовпів ісламу вам відомі? Який елемент — віронавчальний чи культовий у ньому переважає і чому?

5.Скільки разів на день моляться мусульмани? Про що вони просять Аллаха під час ритуальної молитви?

6.Порівняйте уявлення мусульман та християн про гріх і загробну відплату.

7.У мусульман — п’ятниця, а у християн?

8.Які напрями в ісламі вам відомі? Поясніть, чому го-

ловні розбіжності між цими напрямами не стосуються віроповчальних чи обрядово-культових питань?

9.Спробуйте порівняти релігійну організацію вже відомих вам світових релігій.

10.Чи згодні ви з тим, що мулла — те ж саме, що й священик у християн?

11.Чим відрізняється статус священних споруд в ісламі та християнстві?

12.У чому офіційно вбачає схожість та відмінність між християнством та ісламом сучасна католицька церква?

13.Який вплив здійснив іслам на виникнення «ісламського світу», мусульманської цивілізації? У чому полягає зміст цієї цивілізації для світової культури?

81

Тематика рефератів

1.Сучасна соціально-політична доктрина ісламу.

2.Іслам: спосіб життя як стиль мислення.

3.Християнство та іслам: соціокультурні проблеми діалога.

4.Релігія і секуляризм на Сході.

5.Мусульманське право: питання теорії і практики.

Література

1.Грушевський М. З історії релігійної думки на Украї-

ні. — К.: Освіта, 1992.

2.Калінін Ю. А., Харьковщенко Е. А. Релігієзнавство: Під-

ручник. — К.: Наукова думка, 1997.

3.Релігієзнавство. — К.: Академія, 2000.

4.Релігієзнавство / За ред. М. Заковича. — К., 2000.

5.Релігієзнавство / За ред. С. Бублика. — К.: Юрінком Інтер, 1999.

6.Мень А. История религии. В 7 т. — М., 1991–1994.

7.Релігієзнавчий словник / За ред. А. Колодного, Б. Ло-

бовика. — К.: Четверта хвиля, 1996.

8.Яблоков И. Н. Основы религиоведения: Учебник. — М.: Высшая школа, 1994.

9.Watt W. Montgomery. Bells Introduction to the Quran. —

Edinburgh: Edinburg University Press, 1970.

10.Wiedke W. Women in Islam. — Montclair, NJ: Abner Schram Ltd., 1981.

11.Woodward M. R. Islam in Java: Normative Piety and

Mysticism in the Sultanate of Yogyakarta. — Tucson: University of Arizona Press, 1989.

82