41. Серед розмаїття форм буття прийнято виділяти основні, найбільш важливі й поширені.

І. Буття людини

У цьому бутті можна виокремити деякі найбільш характерні для людського буття форми. Серед них насамперед слід виділити предметно-практичну діяльність. Людина як фізичне тіло здійснює вплив на інші фізичні тіла з метою задоволення власних потреб. У цьому разі вона виступає як мисляча річ серед інших речей, що особливо підкреслювали матеріалісти минулого. Але тут можна зробити закид, що таке тлумачення недостатнє і навіть антигуманне. Водночас воно необхідне, адже немає тіла – немає і людини, хоча ми і "їмо для того, щоб жити, а не живемо для того, щоб їсти". Не задоволені елементарні потреби – не може існувати і зростати духовність.

Друга форма буття людини – практика соціального творення.

Людина – істота суспільна. Неможливо стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в ізоляції від інших людей, без запозичення знань та знарядь праці. Тому люди систематично докладають зусилля для створення оптимального для їх життя соціального устрою. Прикладами прояву соціального творення можуть слугувати соціальні революції, реформи, політичні перебудови, законотворчі зусилля тощо.

Третя форма буття людини – її самотворення, самодіяльність. Людина формує свій духовний світ, по-перше, пошуком ідеалів, що її приваблюють. По-друге, людина прагне одержати максимально адекватне уявлення про світ, в якому живе та пізнає. Нарешті, вона постійно конструює проекти перетворення світу (в тому числі і саму себе), прагнучи створення гідного себе середовища, в якому вона хотіла б жити.

Слід зауважити, що подібне "аналітичне" роз´єднання форм буття не означає їх реальної ізоляції. Навпаки, вони здатні існувати лише спільно. Буття людини приречене стати небуттям, якщо хоча б одна з цих форм буде ліквідована. В житті будь-якої людини обов´язково наявні всі форми буття, хоча розвинутість тієї чи іншої у різних людей суттєво відрізняється.

II. Буття речей, процесів

Це буття ділиться на:

а) першу природу, тобто на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого;

б) другу природу – буття речей та процесів, створених людиною.

Матеріалістичне вирішення проблеми буття передбачає існування світу поза і незалежно від існування людини, яка, однак, є частиною цього світу. Людина суттєво змінює навколишню дійсність, створює "штучну природу", сприятливу для задоволення потреб свого життя.

Але "штучна природа", задовольняючи потреби людини, одночасно призводить до загрозливого стану щодо збереження "першої природи". Дедалі більше відчуваються кризові явища в навколишньому середовищі. Оточуюче людину середовище створене біотою – біологічними організмами, які живуть на Землі близько 4 млрд років. Вони не лише пристосувалися самі до земних умов, а й пристосували до себе навколишнє середовище. Біота – система життя – за 4 млрд років навчилася регулювати стан навколишнього середовища, підтримуючи кліматичні характеристики, температуру океану, склад поверхні вод, суші, ґрунту.

Людство не винайшло нічого, що могло б замінити біоту як регулятора навколишнього середовища. Але за час свого існування (відносно короткого) воно вже знищило 70% природних екосистем, які здатні переробити всі відходи людської діяльності. Про це свідчать очевидні факти: руйнування озонового шару, знищення планктону морів та океанів тощо.

Людство свого часу вибрало неправильний шлях – пішло на завоювання природи. В доісторичні часи початок використання вогню, розвиток підсічно-вогневого землеробства стало початком знищення природних екосистем. Проте навіть у XVIII ст. людство знаходилося в гармонії з природою. А в кінці XIX ст. почав спостерігатися дисбаланс між впливом людини на навколишнє середовище і можливістю біоти реагувати на нього. Сьогодні обсяг допустимого впливу на біосферу перевищено у 8–10 разів. У навколишнє середовище викидаються тисячі тон речовин, яких у ньому ніколи не існувало.

Де ж вихід? Пропонуються різні способи подолання кризи. Перший – "повернення в печери", назад – до натурального природного життя. Зрозуміло, що цей рецепт неприйнятний. Людство не умовиш позбутися цивілізації, всіх здобутків, яких воно досягло.

Другий спосіб – ідея генетичних та інших змін самої людини, щоб несприятливі фактори виявилися сприятливими. (Вихлопні гази? Нічим дихати? Не біда! За допомогою генної інженерії змінимо себе так, щоб на автомагістралі нам дихалося легше, ніж на гірському курорті.)

Третій спосіб – створення нових, обережних і безвідходних технологій. Потрібні значні витрати на відновлення екологічної гармонії. Людина не відмовиться від переваг цивілізації і від подарованої їй природою біологічної сутності, але вона змушена буде, охороняючи себе як вид, охороняти і всю гармонію буття. Екологічні проблеми мають стати нормою буденної свідомості, стануть вище егоїзму людини, що піклується лише за своє власне сьогоденне благополуччя, не переймаючись умовами життя людства взагалі і його майбутнім.

Вищою мудрістю є наслідування природи людиною, маючи при цьому достатньо засобів для її підкорення, щоб розвішуючи на речах етикетки про їх значимість для людини (оцінку їх), усвідомлювати умовність та межі вторгнення в природу.

III. Буття соціальне

Поділяється на: а) індивідуальне буття, тобто буття окремої людини в суспільстві і в історичному процесі; б) буття суспільства. Про буття людини вже йшлося. Суспільству присвячено цілий розділ "Соціальна філософія".

13. Сьогодні перед людством стоять гострі життєві проблеми, без вирішення яких в глобальних масштабах неможливий подальший соціальний прогрес. Більше того, нехтування ними, на думку багатьох мислителів може спричинити навіть загибель сучасної цивілізації. Філософи, політики та економісти сходяться на одному: людство знаходиться на порозі глобальної кризи. Будь-які кризи в економіці і політиці в будь-якій країні є проявом загальної кризи існування людства, яка охоплює найважливіші аспекти життєдіяльності людей: природу, світову економіку, політичні відносини, культуру й, особливо, саму людину.

2. Подолання екологічної кризи. Насувається екологічна катастрофа, що породжується неконтрольованим вторгненням людини в біосферу, забрудненням навколишнього природного середовища.

Вище говорилося про екологічну проблему, її джерела, наслідки, шляхи вирішення. Треба ще раз наголосити, що ця проблема, проблема відношення "людина – природа", все ще недооцінюється людиною. За своєю значимістю, небезпечністю вона має бути найнагальнішою і стояти вище повсякденних економічних турбот, політичної метушні та теоретичних дискусій.

Проблема екології має стати пріоритетною щодо політики, економіки, предметом першочергової уваги ідеології, культури, всієї системи виховання. Адже очевидно, що ідея оптимізації ставлення людства до навколишнього природного середовища ще не усвідомлена повною мірою політиками й, особливо, масами. Поверхове знання проблеми, а звідси – безвідповідальне ставлення до природи, поступово і невідворотно веде до екологічної катастрофи. Ми, наприклад, могли чути про нестачу води в певних регіонах нашої планети. Це було десь далеко і безпосередньо нас не стосувалося. Але пройшло одне – два десятиліття і з проблемою питної води зіткнулося вже ряд міст України, де вода подається лише декілька годин на добу. Складне становище із забрудненням повітря, виснаженням ґрунтів. Негативні явища спостерігаються внаслідок загального потепління. Діяльність людини призводить до зникнення багатьох видів тварин і рослин.

Першочерговим завданням, на нашу думку, має стати діяльність державних, політичних органів, освітніх закладів, засобів масової інформації, спрямована на усвідомлення всіма верствами населення стану природи і невідкладності заходів, спрямованих на її збереження.

Перехід людства від використання примітивних знарядь праці до техногенної цивілізації поряд із позитивними призвів до значних негативних наслідків. Зокрема, він виявився деструктивним стосовно природи. Екосистема (від гр. oinos – оселя, середовище) планети – атмосфера, гідросфера, літосфера і біосфера – зазнала руйнівного впливу людини.

Найбільше страждає атмосфера Землі. Руйнування атмосфери під впливом різних технологічних процесів катастрофічно відображається на організмі людини. Сьогодні наука фіксує понад 3000 видів хімічних речовин, які негативно впливають на розвиток людини і призводять до значних змін в організмі.

Так, якщо в середині 40-х років XX ст. було зафіксовано 0,7% неповноцінних дітей серед новонароджених, як наслідок впливу різного роду мутагенних процесів, то на зламі тисячоліть ця цифра перевищує 10%, що змушує говорити про небезпеку для повноцінного розвитку генофонду людства.

За інформацією ООН, в атмосферу щорічно викидається 110 млн т оксиду сірки, 70 млн т оксиду азоту, 180 млн т оксиду вуглецю, 90 млн т неочищених отруйних газів, 700 тис. т фреонів (сполук важких металів), 500 тис. т свинцю тощо.

Значної шкоди організмові людини завдає отруйний тютюновий дим, який у 4 рази шкідливіший, ніж вихлопні гази автомобіля. Підраховано, що тютюновий дим забруднює повітря у сотні тисяч разів більше, ніж будь-який металургійний чи хімічний комбінат. Курець вдихає повітря, забруднення якого в сотні разів перевищує гранично допустимі межі. Адже цей дим містить близько 200 особливо отруйних речовин.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров´я, від хвороб, спричинених палінням, щорічно помирає 1,5 млн осіб, а витрати на лікування хвороб, пов´язаних з курінням, сягають 100 млрд дол. щорічно.

У житті людини важливу роль відіграє гідросфера. Вода є головною складовою будови будь-якого біологічного організму, джерелом кисню. Але ставлення до неї не краще, ніж до інших елементів навколишнього природного середовища. Світовому океану відводиться роль гігантського звалища більшої частини промислових і радіаційних відходів. Особливо жахливі показники забруднення його нафтою. За даними науковців, нафтовою плівкою покрито майже 1/4 поверхні Світового океану.

Гострою є проблема забезпечення людства прісною водою. Частина запасів прісної води в Світовому океані дуже незначна – всього близько 4%. Але 70% прісної води знаходиться в льодах Антарктиди, Гренландії та на гірських вершинах. Близько 30% запасів становлять підземні води. На ріки та озера припадає лише 0,02% всієї прісної води. Різко зростає споживання води. Підраховано, що в стародавні часи витрати води на душу населення становили 12–18 літрів за добу, а сьогодні – 200–400 літрів. Значно зростає використання води в промисловості.

Небезпеку для здоров´я становить надзвичайне забруднення води. Мільйони людей планети вживають воду, насичену шкідливими для організму речовинами, що призводить до різного роду важких захворювань.

Дедалі чіткіше проявляється негативний вплив науково-технічного прогресу на ґрунт. Він поповнюється нехарактерними для нього фізичними, хімічними та біологічними складовими. Забруднювачі через рослинні або тваринні продукти харчування потрапляють в організм людини.

Небезпечною за своїми наслідками є ерозія ґрунтів, тобто руйнація верхніх, найбільш родючих шарів ґрунту. Нераціональна господарська діяльність призвела до того, що щорічно із сільськогосподарського обороту вибуває 3% оброблюваної землі, тобто 50–70 тис. км2 ріллі.

Техногенна цивілізація призвела до зневажливого, навіть злочинного ставлення суспільства до біосфери, тобто до світу активного життя, яке становить нижню частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери. Протягом активного матеріально-економічного розвитку суспільство знищило 70% лісів.

Протягом року з планети зникає близько 11 млн га лісів. Роль лісів у природі надзвичайно важлива. Адже, не дивлячись, що ліси займають всього 7% земної поверхні, в них зосереджено 60% наявних видів рослин. Біомаса лісів становить 90% всієї біомаси суходолу. В зв´язку з масовою вирубкою лісів різко зросли темпи вимирання цілих видів тварин. Під загрозою знищення перебуває 1200 видів. За рік вимирає на планеті в середньому 25–ЗО видів, у тому числі І один вид або підвид хребетних тварин.

З наведених прикладів зрозуміло, що суспільство деструктивно впливає на природу, незважаючи на її важливу роль як необхідної і постійної умови розвитку людської спільноти. Але слід усвідомлювати, що страждає не лише природа. Будь-які зміни в зовнішньому світі негайно відбиваються на самій людині:

здоров´ї, психічному стані, повноцінності способу життя. Отже, в епоху техногенної цивілізації чітко проявляється екологічна криза, яка негативно впливає на долю людини, суспільства в цілому.

Вчені пропонують деякі шляхи запобігання екологічної катастрофи. їх можна звести до таких основних напрямків діяльності:

1. Невідкладна розробка і втілення в життя заходів з перевиховання сучасних і майбутніх поколінь з метою переорієнтації відносно загальнолюдських цінностей, зокрема, ролі природи в житті людини.

Має формуватися ставлення до природи не як до сировинної бази, енергетичних джерел, не як до об´єкта матеріального використання взагалі. Слід згадати трепетне ставлення попередніх поколінь (приблизно до XIX ст.) до природи як до колиски людства, як до джерела духовної наснаги. Необхідно, щоб кожна людина усвідомила духовне, а не матеріальне значення природи. Піднести природу до рангу загальнолюдських цінностей – першочергове завдання виховання людини. Кожний повинен відчувати свою, особисту відповідальність за стан навколишнього природного середовища і робити все можливе для його збереження.

2. Науковий пошук принципово нових форм матеріально-технічної діяльності суспільства. Це мають бути такі форми, які б максимально сприяли нормалізації відносин між людиною і природою. Мова йде перш за все про розробку і впровадження "чистих" і безпечних джерел енергії (геліоенергетики, біоенергетики, вітрової, вторинної енергетики тощо), комп´ютерно-інформаційної техніки, цифрового зв´язку, робототехніки, подальшу розробку та переробку безпечних штучних матеріалів.

3. Подальша розробка і впровадження в життя законодавчої, правової бази відносно збереження природного середовища. Особливо важливо, щоб закони і "діяли". В Україні прийнято закон про охорону навколишнього середовища. Але, на жаль, дотримання його здебільшого носить формальний характер, що нерідко призводить до екологічних катастроф. Необхідний посилений законодавчий і громадський контроль, щоб будь-яке порушення екологічної системи мало своїм наслідком притягнення винних до кримінально-правової відповідальності.

20. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї спостерігається вже у VII ст. до н.е. Про це свідчить зміст старокитайських трактатів: "І-цзін" ("Книга перемін"), "Ші-цзін" (Книга пісень"), "Шу-цзін" ("Книга історії") та ін.

У цих книгах проглядаються такі філософські проблеми: про єдність і різноманітність речей; про дію протилежних сил в єдиній субстанції; про природну закономірність; про природність людської душі і свідомості.

Щодо розгляду цих проблем особливе місце у китайській філософії посідає вчення Лао-цзи (VI ст. до н.е.).

Центральною проблемою філософії Лао-цзи є питання "дао". "Дао", за Лао-цзи, — це одночасно і всезагальний шлях, якого дотримуються всі явища і речі, і їхнє першоджерело, першооснова.

Поряд із категорією "дао" у вченні Лао-цзи чільне місце посідає категорія "де". Якщо "дао" — це всезагальний шлях, якому підкорені всі речі, то "де" — це конкретний шлях окремої речі або групи речей.

Розробляючи категорії "дао" і "де", Лао-цзи вперше в історії філософії висуває проблему єдності сутності і якості та їх відмінностей. Завдання пізнання Лао-цзи вбачає у зведенні різноманітності речей до їх загальної єдності, шо прихована в "дао".

Філософські погляди Лао-цзи містять у собі зразки наївної діалектики. Він завжди вказував на плинність, змінність речей і на їхню внутрішню суперечливість.

Іншу позицію займав видатний філософ Стародавнього Китаю Конфуцій, що також жив у VI ст. до н.е., точніше з 551 по 479 pp. до н.е.

Загальновідомим є те, що Конфуцій не звертав уваги на вивчення та розробку загальнотеоретичних проблем, він не створив філософської системи крайнього спрямування. Всю свою увагу він зосередив на питаннях етики, бо цього вимагали історичні умови того часу, соціальний інтерес. Свою етику він побудував на грунті релігійно-філософських уявлень про навколишню дійсність. Етика Конфуція — це раціоналізована старокитайська релігійна мораль. В основу цієї моралі покладені принципи: 1) людяність (жень); 2) справедливість і обов'язок (і); 3) ритуальність (лі); 4) знання (чжи); 5) довіра .

Центральним принципом моралі Конфуція є гуманність, яка й становить основу доброчесності. Бути "гуманнним" — означає любити не стільки себе, скільки інших, на несправедливість відповідати справедливістю, за добро платити добром. Бути гуманним — означає вміти вчасно пожертвувати своїми інтересами.

Таким чином, філософія Конфуція — це яскраве відбиття тенденції до стабілізації в людських відносинах. Ця стабілізація досягається за рахунок ієрархії в пануванні і підкоренні, що здійснюється із вічного плину законів неба.

Відстоюючи міцну державну владу, Конфуцій завжди говорив, що правитель має божественну сутність. Цар, монарх, імператор, на його думку, — це "син неба". А воля неба поширюється і на суспільне життя. Суспільство має дотримуватись не законів природності, як говорив Лао-цзи, а вічних законів неба, носієм яких і є "син неба". Принцип підкорення, слухняності, покірливості та примирення є одним із головних у соціальній філософії Конфуція (Чжун-пі).

Підсумовуючи розгляд філософії Стародавнього Китаю, зробимо висновок. У більшості філософських шкіл переважала практична філософія, яка була тісно пов'язана з проблемами життєйської мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Хоч ця філософія була малосистемна і в ній проявився слабкий зв'язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї, однак за формою і методами постановки проблем ця філософія є широкомасштабним явищем, а по суті вирішення поставлених проблем - цінніснозначимою і гуманістичною.