39. Ліквідація українського національного відродження в 30-ті роки.

1927р. 70% урядових установ вели свої справи українською мовою, 80% загальноосвітніх закладів проводили навчання українською мовою, 87% газет видавалося українською мовою, українська інтелігенція створила низку громадських організацій, зокрема й письменницьких, які відігравали величезну роль у суспільному житті республіки. Відбувався процес відродження української нації, що, безумовно, вело до постановки питання про її суверенітет. Це злякало більшовиків.З 1930-1932рр- закінчення "українізації", кінець розвитку українознавства, наступ на українську науку, починаючи з 1932року, геноцид, голодомор 1932-1933рр., починається наступ на пресу, яка закабалюється радянським керівництвом, повернення до російської мови, цілком оформлюється партійно-радянська преса з 1930р., з її посутніми рисами, починається фізичне винищення журналістів, публіцистів, згодом посилюється практика "донос через газету".

Тим часом радянська влада, виявляючи і студіюючи розвиток української думки, праці і творчості через відпо­відні чинники, що поволі проходили в усі його клітини, готує свій перехід до нової національної політики, що на­ступає з 1930—1932 рр. як третя доба.

Приносить вона рафіновані, цинічні методи ліквідації української національної думки і характеризується двома основними моментами:

фаворизування жаргону в пресі, як шлях до мовної асиміляції і

протиставлення до ідеї українства — ідеї совєтської ба­тьківщини („советского отечества”) і братання української культури з російською на користь останньої.

Як наслідок — широке розгорнення ліквідації всіх ор­ганів, що крізь совєтську дійсність змагали до збереження чистоти української мови і розвитку української культури, письменства, науки.

40. Комуністично-радянська преса України та її напрямки довоєнного періоду.

З приходом в Україну советської влади приходить ступнева, але рішуча ліквідація національної української преси. Залишається і в дальшому розвиваєть­ся лише преса комуністична, що стоїть на ґрунті совєтсь- кому. Початки цієї преси сягають ще кінця 1917 р., коли (19. XII) появився перший орган советської влади, утворе­ний Москвою в Харкові під назвою ЦИКУК (Централь­ный Исполнительный Комитет Украины). Був це „Віст- ник Української Народної Республіки”, назву якого дру­ковано в мовах українській і російській, а зміст переважно в мові російській.

В міру захоплення українських земель совєтською вла­дою в зайнятих нею місцях з’являлася і совєтська преса. Розвиток і стан її творить нову сторінку в історії журналіс­тики на українських землях. Можна її поділити на три ви­разні доби.

Перша — коли ліквідуються органи української націо­нальної і соціалістичної думки, що не стояли на ґрунті совєтської дійсності. Незалежна УСДРП мала в Києві своїм центральним органом щоден­ник під назвою „Червоний Прапор”, що виходив у 1918 р. і став в 1920 р. органом організаційного комітету Україн-- ської комуністичної партії (УКП). Виходило в цей час кілька органів цієї партії і на провінції, як „Червоний Шлях” у Кам’янці-Подільському та інші. Незабаром УКП примушена була влитися до новоствореної КП(б)У (Ко­муністична партія більшовиків України), як до терито­ріальної партії, і ліквідувати свої органи.

Початки преси КП(б)У українською мовою припада­ють на березень 1919 р., коли у Києві губернський комітет цієї партії почав видавати щоденну газету під назвою „Більшовик”, а у Харкові — Центральний і Харківський комітет — щоденник під назвою „Комуніст — Комму- нист”.

Врешті, 1922 р. українська некомуністична преса цілковито зникає. Зали­шається преса лише партійно-комуністична та офіційна совєтська, що поступово взаємно покриваються. Україн­ською мовою цього року виходить 56 органів.

Друга доба визначається національною політикою совєт­ської влади, відомою під назвою „українізації”. Тягнеться вона від 1924 до 1930—1931 рр. На цю добу припадає переве­дення багатьох центральних і місцевих органів на українську мову та збільшення їх кількості.Тоді ж відбувається розвиток щоденної газети „Вісти” в напрямі скупчення визначніших українських літератур­них, наукових і журналістичних сил. До цього ж часу належить народження і розвиток та­ких літературних, наукових, мистецьких органів як „ВАПЛІТЕ” (Вільна Академія Пролетарських Літераторів) під проводом Хвильового, а тим часом совєтська влада, виявляючи і студіюючи розвиток української думки, праці і творчості через відпо­відні чинники, що поволі проходили в усі його клітини, готує свій перехід до нової національної політики, що на­ступає з 1930—1932 рр. як третя доба.