13. Загальна характеристика альманаху «Киевлянин» м. Максимовича.

Усього вийшло 3 книги альма­наху: у 1840, 1841 і 1850 рр. Перші два томи вийшли в Києві, останній – у Москві. Головна засада видання була сформульована в епіграфі з О. С. Пушкіна: “Да ведают потомки Православных Земли родной минувшую судьбу!”, що вира­жав орієнтацію на місцеву, київську, або принаймні українську, тематику.

Окрасою першої книги альманаху були твори самого М. Максимовича. Навіть у кількісному відношенні М. Максимович виглядав як провідний автор альманаху – його перу належить 100 з 253 сторінок книжки. Але й за якістю це були дуже цікаві наукові розвідки, виконані в неакадемічному, а швидше роман­тичному стилі, есеїстичні за характером і разом з тим глибокі за науковим зміс­том.

Упорядник запросив до участі в альманасі В. Бенедиктова, Ф. Глинку, В. Жу­ковського, В. Домбровського, які запропонували йому до друку свої твори. Це були відомі письменники того часу, публікація їхніх творів піднесла престиж альманаху.

Перша книжка “Киевлянина” прикметна й тим, що в ній відбувся літературний дебют Пантелеймона Куліша. Він опублікував тут цикл “Малоросійські опові­дання” , що складався з 2х творів.

Перша книжка “Киевлянина” засвідчила, що М. Максимович мав намір вида­вати альманах науково-белетристичного характеру, зосередити його на історич­ній тематиці й залучити до його створення усіх відомих йому літераторів і науко­вців, переважно з України. Прагнення упорядника актуалізувати альманах за­знало поразки – найбільш гостра стаття М. Максимовича “Сказання про Коліїв­щину” була заборонена цензурою, а автору довелося давати з приводу неї пояс­нення міністру освіти С. Уварову. Через свою здебільшого наукову проблематику перша книга альманаху “Киевлянин”, зібравши позитивні відгуки в критиці, все ж не мала широкого попиту серед читачів, принесла матеріальні збитки друка­рні, які вона через університетське начальство стягнула з М. Максимовича. Але це не зупинило його.

Друга книга “Киевлянина” була гідним продовженням розпочатої справи. Крім віршів О. Хомякова, О. Подолинського, нарису В. Домбровського “Луцьк”, кістяк книги складали вже добре відомі автори: П. Куліш. і Г. Квітка. Головним же автором і другого тому “Киевлянина” був сам М. Максимович, який помістив тут історичні праці, виконані в традиційному вже для себе есеїстичному стилі.

З другої книжки “Киевлянина” цензура також зробила деякі вилучення: були зняті окремі строфи з вірша О. Хомякова “Киев”, стаття М. Недєждіна “Палладій Роговський, перший російський лікар”. Попри це друга книга закріпила успіх “Киевлянина” і позначила тенденцію до перетворення його на часопис. Але цей задум не здійснився – М. Максимович за­хворів, переїхав на постійне мешкання до свого маєтку. Третю книгу альманаху він збирався видати відразу по одужанні в 1846 році, замисливши водночас журнал з паралельним накладом усіма слов’янськими мовами, який би стояв на програмових засадах Кирило-Мефодіївського братства. Але посилення політичної реакції в Росії, розгром Кирило-Мефодіївського братства та товариства петрашевців спаралізували діяльність М. Максимовича. Третю книгу “Киевлянина” йому вдалося видати лише через дев’ять років після другої, і не в Києві, а в Москві.

Упорядник розділив третій том на дві частини: наукової прози і віршів. Другий відділ представляв твори І. Аксакова, М. Язикова, Ф. Глинки, Ф. Тютчева, О. Ра­стопчиної, К. Павлової, тобто авторів, аж ніяк не пов’язаних з Україною. Їхні твори виразно засвідчили слов’янофільські симпатії М. Максимовича, що поси­лилися в цей час.

Розширився й склад наукового відділу, у якому виступили відомі російські іс­торики того часу. Окрасою збірника було “Сказання про гетьмана Петра Сагайдачного”.

Третя книга “Киевлянина” в науково-історичному відділі була представлена цікавими людинознавчими матеріалами. Збираючи такі матеріали, М. Максимович утвер­джував у російській і українській історіографії персоналістичний напрямок.

“Киевлянин” 1850 року дещо втратив києво-центричний характер, став більше загальноросійським, навіть слов’янофільським, особливо в розділі віршів.

У цілому ж три книги альманаху “Киевлянин” відіграли видатну роль у стано­вленні української журналістики, особливо в Києві; послужили справі пробу­дження українських авторів, активізували інтерес до української історії, літера­тури, мови. Ряд матеріалів вписано в історію українського духовного розвитку. Важливе значення мала публікація документів і джерел, якими упорядник супроводжував окремі свої статті; це підвищувало методологічну оснащеність альманаху, надавало йому більшої наукової вагомості. М. Максимович відкрив літературне ім’я Пан­телеймона Куліша, зі сторінок альманаху “Киевлянин” увів його в літературу. У цьому також полягає видатна роль його видавничої діяльності. Альманах згурту­вав наукові й мистецькі сили навколо творення української літератури й науки, але несприятлива політична ситуація і стан здоров’я упорядника не дозволили перетворити “Киевлянин” на повноцінне періодичне видання.

До даного видавничого проекту М. Максимовича прилягає віддалений у часі і відмінний за методом упорядкування другий його альманах “Украинец”, перша книжка якого вийшла в Москві 1859, а друга – в Києві 1864 року. У власному ро­зумінні слова ці книжки вже не були альманахами, а збірниками творів са­мого упорядника.