Тема 2. Визначення ризику технічних систем.

Життя людини є найбільшою цінністю для держави і суспільства, що підтверджується Конституцією України. Але люди гинуть у мирний час на виробництві, у побуті, на транспорті та інших місцях. Навіть на відпочинку вони не можуть відчувати безпечність свого існування.

Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, скороченням тривалості життя, шкодою здоров’ю, шкодою природному чи техногенному середовищу, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність окремих людей. Квантифікація небезпеки, абокількісна оцінка збитків,заподіяних нею, залежить від багатьох чинників – від кількості людей, що перебували у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (в тому числі і природних) цінностей, що перебували там, природних ресурсів, перспективності зони тощо. Будь-які наслідки небезпеки визначають якшкоду.

Поряд із поняттям “небезпека” у курсі безпеки життєдіяльності використовується ще одне основоположне поняття – ризик, яке містить деяку варіативність – чи відбудеться певна небажана подія, чи виникне сприятливий стан. Фахівці у галузі безпеки пропонують найзагальніше визначення:ризик – якісна оцінка небезпеки.

Ризик визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:

R = n / N

Приклади визначення ризику наведені у навчальному посібнику за редакцією Є.П. Желібо [3, с.37-39].

Для визначення серйозності небезпеки існують різні критерії.Категорії серйозності небезпеки встановлюють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов. Розрізняють:

І категорія – катастрофічні небезпеки;

ІІ категорія – критичні небезпеки;

ІІІ категорія – граничні небезпеки;

ІV категорія – незначні небезпеки.

Рівні ймовірності небезпекиє якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком не усунутої або непідконтрольної небезпеки. Розрізняють:

Рівень А – часта небезпека;

Рівень B – можлива небезпека;

Рівень C – випадкова небезпека;

Рівень D – віддалена небезпека;

Рівень E – неймовірна небезпека [3, с.40-42].

Таблиця 2.1.

Матриця оцінки ризику

Частота, з якою відбувається подія (ймовірність)	Категорія небезпеки (наслідки)
	І катастрофічна		ІІ Критична	ІІІ гранична	ІV незначна
(А) Часто	1А		2А	3А	4А
(В) Вірогідно	1В		2В	3В	4В
(С) Час від часу	1С		2С	3С	4С
(Д) Віддалено	1Д		2Д	3Д	4Д
(Е) Неймовірно	1Е		2Е	3Е	4Е
Індекс ризику небезпеки
Класифікація ризику		Критерії ризику
1А, 1В, 1С, 2А, 2В, 3А		Неприпустимий (надмірний)
1Д, 2С, 2Д, 3В, 3С		Небажаний (максимально припустимий)
1Е, 2Е, 3Д, 3Е, 4А, 4В		Припустимий з перевіркою (прийнятний)
4С, 4Д, 4Е		Припустимий без перевірки (знехтуваний)

Схильність людей до ризикованої для свого життя поведінки пояснюється з еволюційної точки зору, тобто у боротьбі за своє існування людина як вид має дотримуватися певного допустимого порогу ризикованої поведінки, в іншому випадку вона була б знищена ворожим для неї оточенням, або виродилася б у результаті пасивної поведінки.

Існує низка ознак ризиків природних, соціальних, фінансових, бізнесових та інших, за якими їх можна класифікувати на окремі види. Сфери безпеки життєдіяльності стосуються такі види ризиків:

• за масштабами розповсюдження– ризики стосовно людини, групи людей, населення регіону, нації, всього людства;

• з позицій доцільності– обґрунтований та необґрунтований (безглуздий) ризики;

• за волевиявленням– добровільні та вимушені ризики;

• стосовно до сфери людської діяльності– економічний, побутовий, виробничий, політичний, соціальний ризики та ризик у природокористуванні;

• за ступенем припустимості– знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний ризики [2, с.20].

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Прямим наслідком неможливості забезпечення нульового рівня ризику є необхідність зниження ризику до деякого допустимого рівня.

Сучасна концепція безпеки життєдіяльностібазується на досягненні саме допустимого (прийнятного) ризику. Допустимий рівень ризику формується індивідуальною та суспільною свідомістю і є функцією соціального, економічного та культурного рівня розвитку суспільства.

Концепція допустимого ризику– досягнення такого малого ризику, який, з одного боку, є технічно можливим, а з іншого – допустимим суспільством на певному етапі свого розвитку [1, с.155].

Причиною виникнення ризиків є невизначеність, яка існує у кожному виді діяльності. Поряд із відомими ризиками, тобто такими, які названі, оцінені і для яких можливе планування дій з метою протистояння можливій їх реалізації, мають місце іневідомі ризики– невизначені, приховані ризики і небезпеки, які складно передбачити.

Успіх роботи щодо зниження рівня ризиків чи їх мінімізації прямо залежить від продуктивності дій з управління цим специфічним видом діяльності. Класичною схемою дій з управління ризиками, коли ризик сприймається як сукупність частоти реалізації небезпеки (ризику) і завданої ним шкоди (збитку), що виражається, як правило, у грошовій формі, є наступна послідовність:

Управління ризиками Планування управління

Ідентифікація ризиків Якісна та кількісна оцінка ризиків

Заходи реагування на ризики Моніторинг і контроль[1, с.158-165].

Основними питаннями теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхіднознизити ймовірність ризику до припустимого рівняшляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети в будь-якій ситуаціїможна такими шляхами:

• повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

• заміна небезпечних операцій іншими – менш небезпечними;

• удосконалення технічних систем та об’єктів;

• розробка та використання спеціальних засобів захисту;

• заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

Аналіз небезпекпочинають з попереднього дослідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати джерела небезпек.Методи аналізу та прийоми, які використовуються при його виконанні, відомі під різними назвами. Серед нихтипи аналізу:

• попередній аналіз небезпек (ПАН);

• системний аналіз небезпек (САН);

• підсистемний аналіз небезпек (ПСАН);

• аналіз небезпеки робіт та обслуговування (АНРО).

Методи та прийоми, що використовуються при аналізах:

• аналіз пошкоджень та викликаного ними ефекту (АПВЕ);

• аналіз дерева помилок (АДП);

• аналіз ризику помилок (АРП);

• прорахунки менеджменту та дерево ризику (ПМДР);

• аналіз потоків та перешкод енергії (АППЕ);

• аналіз поетапного наближення (АПН);

• програмний аналіз небезпек (ПрАН);

• аналіз загальних причин поломки (АЗПП);

• причинно-наслідковий аналіз (ПНА);

• аналіз дерева подій (АДПд)[3, с.50-53].

Вивчення ризику проводиться в три стадії:

1. Попередній аналіз небезпеки– визначення системи й виявлення загалом потенційних небезпек.

   1. Виявлення джерел небезпеки.

   2. Визначення частин системи (підсистем), що можуть викликати ці небезпечні стани.

   3. Уведення обмежень на аналіз ризику.

2. Виявлення послідовності небезпечних ситуацій – визначення усіх можливих варіантів відмов у системі й знаходження значень імовірності для цих варіантів.

   1. Побудова дерева подій.

   2. Побудова дерева відмов.

3. Аналіз наслідків– використання даних, отриманих на стадії попередньої оцінки небезпеки і на стадії виявлення послідовності небезпечних ситуацій [1, с.165-175].

Аналіз дерева помилок (АДП)- вважається одним з найбільш корисних аналітичних інструментів у процесі системної безпеки.

Будь-яка небезпека реалізується, завдаючи шкоди з якоїсь певної чи кількох причин. Реальних небезпек без причин не існує.Відповідно, попередження небезпек або захист від них базується на знанні причин. Між реалізованими небезпеками і їх причинами існуєпричинно-наслідковий зв’язок. Небезпека є наслідком деякої причини (причин), яка, у свою чергу, є наслідком іншої причини, і т.д. Таким чином, причини і небезпеки утворюють ієрархічні, ланцюгові структури, або системи.

Графічне відображення таких залежностей нагадує гіллясте дерево. Говорячи про безпеку об’єктів, використовують терміни “дерево причин”, “дерево відмов”, “дерево небезпек”, “дерево подій”.У “дерев”, які будуються, як правило, є “гілки” причин і “гілки” небезпек, що цілком відбиває діалектичний характер причинно-наслідкових зв’язків. Побудова “дерев” виявляється найефективнішим методом при виявленні небажаних подій (аварій, травм, пожеж, дорожньо-транспортних пригод і т.п.). Але численний процес утворення “дерева” вимагає уведення обмежень з метою визначення його меж. Ці обмеження повністю залежать від цілей дослідження. Загалом, межі гілок визначаються логічною доцільністю отримання нових гілок.

З твердження аксіоматичного характеру про те, що будь-яка діяльність є потенційно небезпечною, стає очевидним, що, не дивлячись на застосовувані захисні заходи,остаточний ризик завжди зберігається[5, с.32].

Як же досягти безпеки? Найперший і найголовніший спосіб полягає у підвищенні інформованості населення. Іншого шляху не існує, тому що небезпеки за своєю природою імовірнісні (тобто випадкові), потенційні (тобто приховані), перманентні (тобто постійні, безперервні) і тотальні (тобто всезагальні). Відповідно, не існує на Землі людини, якій би не загрожували небезпеки. Але є безліч людей, які про це не підозрюють. Їх свідомість працює у режимі відчуження від реального життя, бо однією з особливостей людської свідомості є те, що вона не надає пріоритетного значення інформації, яка носить імовірнісний характер.

Попередження та запобігання потенційного небезпеки – основна формула безпеки життєдіяльності [5, с.15].