Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

+_Algebra10_Nelin_profil

.pdf
Скачиваний:
52
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
5 Мб
Скачать
☆

§ 7. Графіки рівнянь та нерівностей з двома змінними  131

Приклад побудови графіка функції виду y = f (x) + g (x) наведено

в

таблиці 17,

а графіка функції виду

y =

1

— далі в прикладі

1

f (x)

 

 

 

 

 

 

(в

останньому

випадку зручно будувати

графіки функцій y = f (x)

і

y = f 1(x) не в одній системі координат, а в різних, розміщених так, щоб

їхні осі ординат розташовувалися на одній прямій).

Зауважимо, що такий спосіб побудови графіка функції не завжди дає можливість виявити всі характерні особливості поведінки графіка (часто це можна зробити тільки в результаті спеціального дослідження функції, яке буде розглянуто в 11 класі), але в багатьох випадках наведений спосіб дозволяє отримати певне уявлення про вид графіка заданої функції.

2. Графіки рівнянь та нерівностей з двома змінними. З поняттям графіка рівняння з двома змінними ви ознайомилися в курсі алгебри. Аналогічно вводиться і поняття графіка нерівності з двома змінними. Тому можна дати спільне означення цих графіків:

Графіком рівняння (нерівності) з двома змінними х і у називається множина всіх точок координатної площини з координатами (х; у), де пара чисел (х; у) є розв’язком відповідного рівняння (нерівності).

Для побудови графіка нерівності y > f (x) (чи y < f (x)) достатньо

мати графік функції y = f (x). Дійсно, за означенням графік функції y = f (x) складається з усіх точок M координатної площини з координатами (x; y) = (x; f (x)). Тоді для кожного значення x точки, координати яких задовольняють нерівності y > f (x), будуть розташовані вище точки M (рис. 65, а), а точки, координати яких задовольняють нерівності y < f (x), будуть розташовані нижче точки M (рис. 65, б). Таким чином,

а

б

 

 

Рис. 65

132  Розділ 1. ФУНКЦІЇ, МНОГОЧЛЕНИ, РІВНЯННЯ І НЕРІВНОСТІ

графік нерівності y > f (x) складається з усіх точок координатної площини, які знаходяться вище від графіка функції y = f (x), а гра-

фік нерівності y < f (x) складається з усіх точок координатної площини, які знаходяться нижче від графіка функції y = f (x).

Наприклад, на рисунку 66 зображено графік нерівності y > x2, а на рисунку 67 графік нерівності y m x2. Оскільки точки графіка y = x2 не належать графіку нерівності y > x2, то на першому графіку парабола y = x2 зображена штриховою лінією; але точки графіка y = x2 належать графіку нерівності y m x2, тому на другому графіку парабола y = x2 зображена суцільною лінією.

Аналогічно, якщо на координатній площині є пряма x = a, то

графіком нерівності x > a будуть усі точки координатної площини, які розташовані праворуч від цієї прямої, а графіком нерівності x < a будуть усі точки координатної площини, які розташовані ліворуч від цієї прямої.

Наприклад, на рисунку 68 зображено графік нерівності x > 2, а на рисунку 69 — графік нерівності x m –1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 66

 

Рис. 67

 

Рис. 68

 

 

Рис. 69

Зазначимо, що в тому випадку, коли на координатній площині є зображення кола x2 + y2 = R2, то

графіком нерівності x2 + y2 < R2 будуть усі точки координатної площини, які розташовані всередині кола, а графіком нерівності x2 + y2 > R2 будуть всі точки координатної площини, які розташовані поза колом.

Дійсно, якщо на координатній площині розглянути точку M (x, y), то OM2 = x2 + y2 (точка O — початок координат). Якщо x2 + y2 = R2 (де R > 0), то OM2 = R2, отже, OM = R — точка M лежить на колі радіуса R із центром у початку координат (рис. 70, а).

Якщо x2 + y2 < R2, то OM2 < R2, отже, OM < R. Тобто нерівності x2 + y2 < R2 задовольняють координати всіх точок (і тільки цих точок), які розташовані всередині круга, обмеженого колом радіуса R із центром у початку координат (рис. 70, б).

§ 7. Графіки рівнянь та нерівностей з двома змінними  133

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

б

 

 

 

 

а

 

 

 

в

 

 

 

 

Рис. 70

 

 

 

Якщо x2 + y2 > R2, то OM2 > R2, отже, OM > R. Тобто нерівності x2 + y2 > R2 задовольняють координати всіх точок (і тільки цих точок), які знаходяться поза кругом, обмеженим колом радіуса R із центром у початку координат (рис. 70, в).

Аналогічно, якщо на площині є зображення кола (x – a)2 + + (y – b)2 = R2, то графіком нерівності (x – a)2 + (y – b)2 < R2 будуть усі точки координатної площини, які розташовані всередині кола, а графіком нерівності (x – a)2 + (y – b)2 > R2 будуть усі точки координатної площини, які розташовані поза колом. Наприклад, на рисунку 71 зображено графік нерівності x2 + y2 > 9, а на рисунку 72 — графік нерівності (x – 1)2 + (y – 2)2 m 16.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 71

 

Рис. 72

3.

Геометричні перетворення графіка рівняння F (x; y) = 0.

За означенням графік рівняння

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

F (x; y) = 0

(1)

складається з усіх точок M (x0; y0) координатної площини, координати (x0; y0) яких є розв’язками цього рівняння. Це означає, що при підстановці пари чисел (x0; y0) у задане рівняння воно перетворюється на правильну числову рівність, отже, F (x0; y0) = 0 — правильна рівність.

134  Розділ 1. ФУНКЦІЇ, МНОГОЧЛЕНИ, РІВНЯННЯ І НЕРІВНОСТІ

Розглянемо точку M1 (x0 + a; y0 + b). Якщо координати цієї точки підставити в рівняння

F (x – a; y – b) = 0,

(2)

то одержимо рівність F (x0; y0) = 0, яка є правильною. Тому координати точки M1 є розв’язками рівняння (2), а отже, точка M1 нале-

жить графіку рівняння F (x – a; y – b) = 0. Точку M1 (x0 + a; y0 + b) можна одержати з точки M (x0; y0) паралельним перенесенням її

на вектор n(a;b). Оскільки кожну точку M1 графіка рівняння F (x – a; y – b) = 0 можна одержати з точки M графіка рівняння F (x; y) = 0 паралельним перенесенням її на вектор n(a;b) (рис. 73), то і весь

графік рівняння F (x – a; y – b) = 0 можна одержати з графіка рівняння F (x; y) = 0 паралельним перенесенням його на

вектор n(a;b)..

Для обґрунтування зв’язку між графіками F (х; у) = 0 і F (| x |; y) = 0 достатньо помітити, що при х l 0 рівняння F (| x |; y) = 0 збігається з рівнянням F (х; у) = 0, отже, збігаються і їхні графіки праворуч

від осі Оy і на самій осі. Нехай точка M (x0; y0) (де х0 l 0) — одна із спільних точок цих графіків. Тоді F (x0; y0) = 0 — правильна рівність. Розглянемо точку M1 (–x0; y0). Якщо координати цієї точки підставити в рівняння F (| x |; y) = 0 і врахувати, що х0 l 0, то одержимо рівність F (x0; y0) = 0, яка є правильною. Тому координати точки M1 є розв’язками рівняння F (| x |; y) = 0, а отже, точка M1 належить графіку цього рівняння. Ураховуючи, що точки M і M1 симетричні відносно осі Оy (рис. 74),

графік рівняння F (| x |; y) = 0 можна одержати з графіка рівняння F (х; у) = 0 так: частину графіка рівняння F (х; у) = 0 праворуч від

осі Оy (і на самій осі) залишити без змін і цю саму частину відобразити симетрично відносно осі Оy.

Рис. 73

Рис. 74

§ 7. Графіки рівнянь та нерівностей з двома змінними  135

Аналогічно можна обґрунтувати, що

для побудови графіка рівняння F (x; | y |) = 0 частину графіка рівняння F (х; у) = 0 вище від осі Ох (і на самій осі) потрібно

залишити без змін і цю саму частину відобразити симетрично відносно осі Оx.

У таблиці 17 наведено найпростіші приклади використання геометричних перетворень графіків рівнянь. Указані співвідношення використовують у завданнях типу: побудувати графік рівняння чи нерівності або зобразити на координатній площині множину точок, координати яких задовольняють заданому рівнянню (нерівностi).

 

 

Приклади розв’язання завдань

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Побудуйте графік функції y =

.

 

 

 

Приклад 1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x2 − 9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розв’язання

 

 

Коментар

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x2 – 9 = 0 при x = ±3. Тому об-

 

 

Побудуємо дві системи коорди-

 

 

ласть визначення заданої функ-

нат так, щоб осі ординат у них були

 

 

ції:

на одній прямий. У тих точках, де

 

 

x2 – 9 ≠ 0, тобто x ≠ ±3.

функція f (x) = x2 – 9 дорівнює нулю

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(x = ±3),

не

існує

графіка

функції

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

y =

1

 

=

1

 

. Тому проведемо че-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

f (x)

 

 

 

x2 − 9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

рез ці точки вертикальні прямі, що

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

не

перетинають

графік

функції

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

y =

1

 

. Потім для кожного значен-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

f (x)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ня x поділимо 1 на відповідне

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

значення ординати f (x) (використо-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

вуючи те, що ординати f (x) від-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

мічені

 

 

 

на

 

верхньому

графіку).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На рисунку червоною лінією зобра-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

жено

результат — графік

функції

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

y =

 

1

 

 

. (Для побудови цього гра-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x2 −

9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

фіка вибрано різний масштаб по

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

осях Ох і Оу.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

136  Розділ 1. ФУНКЦІЇ, МНОГОЧЛЕНИ, РІВНЯННЯ І НЕРІВНОСТІ

Приклад 2. Покажіть штриховкою на координатній площині множину точок, координати яких задовольняють системі

x2 + y m 0,

x− y < 2.

Розв’язання

Коментар

 

 

Задана система рівносильна системі

y m −x2,

y > x−2.

Зобразимо штриховкою графіки нерівностей системи (першої — вер- тикальною,другої—горизонтальною):

 

 

 

2

 

 

x

–

 

=

 

y

 

 

 

 

 

2

 

 

 

–2

 

 

 

= – 2

Рис. 75

 

 

 

Тоді множина точок, координати яких задовольняють системі, буде такою:

Рис. 76

Перепишемо задану систему так, щоб нам було зручно зображати графіки заданих нерівностей (тобто запишемо нерівності у вигляді y > f (x) або y < f (x)). Множиною точок, координати яких задовольняють нерівності y m –x2, є об’єднання параболи y = –x2 і точок координатної площини, які розташовані нижче цієї параболи (на рис. 75 ця множина позначена вертикальною штриховкою). Множина точок, координати яких задовольняють нерівності y > x – 2, складається з точок координатної площини, які знаходяться вище прямої y = x – 2 (на рисунку ця множина позначена горизонтальною штриховкою).

Системі нерівностей задовольняють координати тих і тільки тих точок, які належать перетину множин точок, що задаються кожною з нерівностей заданої системи (на рисунку перетину множин відповідає та область, де штриховки наклалися одна на одну).

Зауважимо, що в подібних завданнях можна не виконувати проміжних рисунків, а відразу штрихувати шукану множину точок координатної площини (вище прямої y = x – 2 і нижче параболи y = –x2 разом з тією частиною параболи, яка лежить вище прямої; рис. 76).

§ 7. Графіки рівнянь та нерівностей з двома змінними  137

Приклад 3. Побудуйте графік рівняння | х – у | + 2 | х + у | = х + 6.

Орієнтир

Для спрощення виразу з кількома модулями з двома змінними можна знайти нулі підмодульних виразів (тобто прирівняти їх до нуля) і розбити область визначення розглядуваного виразу на декілька частин, у кожній з яких усі модулі розкриваються однозначно.

Використовуючи цей орієнтир, одержуємо план розв’язання прикладу. Прирівняємо до нуля підмодульні вирази х – у = 0 (звідси у = х)

і х + у = 0 (звідси у = –х). Прямі у = х і у = –х розбивають координатну площину на чотири області. У кожній із цих областей усі модулі розкриваються однозначно, і після перетворення одержаної рівності можна будувати відповідну частину графіка заданого рівняння.

Розв’язання

1. Область визначення: х R, у R.

2.х – у = 0 при у = х; х + у = 0 при у = –х.

3.Прямі у = х і у = –х розбивають координатну площину на чотири частини, у кожній з яких позначено знаки першого і другого підмодульних виразів (рис. 77, а). (Будемо вважати, що кожна область береться разом із променями, які її обмежують.) Дійсно, якщо точки розташовані в області І або на її межі, то їхні координати задоволь-

няють

системі нерівностей

ylx,

яку можна записати так:

 

x− y m 0,

 

yl−x,

 

Тоді в області I перший підмодульний вираз є від’ємним,

 

 

x+ yl 0.

 

 

 

а другий — додатним, і тому задане рівняння має вигляд: –(х – у) + + 2 (х + у) = х + 6. Звідси у = 2. Будуємо частину графіка цієї функції, що розміщується в області І (рис. 77, б).

а

б

Рис. 77

138  Розділ 1. ФУНКЦІЇ, МНОГОЧЛЕНИ, РІВНЯННЯ І НЕРІВНОСТІ

Аналогічно для точок області II:

yl x,

x−y m 0,

 

тобто

 

y m −x,

x+y m 0.

Отже, в області ІІ задане рівняння має вигляд: –(х – у) – 2 (х + у) = = х + 6. Звідси у = –4х – 6. Будуємо частину графіка цієї функції, що розташовується в області ІI.

Якщо точки розташовані в області III:

y m x,

x−yl 0,

 

тобто

 

y m −x,

x+y m 0,

із заданого рівняння одержуємо (х – у) – 2 (х + у) = х + 6. Звідси

y = −2x−2.

 

 

 

3

y m x,

x−yl 0,

 

 

із задано-

Якщо точки лежать в області IV:

тобто

 

yl −x,

x+yl 0,

 

го рівняння маємо (х – у) + 2 (х + у) = х + 6. Звідси у = –2x + 6. Остаточний вигляд графіка рівняння наведено на рисунку 77, б.

Запитання для контролю

1.Поясніть на прикладах, як можна, маючи графіки функцій y = f (x) та y = g (x), побудувати ескіз графіка функції y = f (x) + g (x) та функції y = f (1x).

2.Що називається графіком рівняння з двома змінними? Що називається графіком нерівності з двома змінними? Наведіть приклади.

3.Як, знаючи графік функції y = f (x), побудувати графік нерівності y > f (x) та нерівності y < f (x)? Наведіть приклади.

4.Як, знаючи графік рівняння F (x; y) = 0, можна побудувати графік рівняння F (x – a; y – b) = 0 та рівнянь F (|x|; y) = 0 і F (x; | y |) = 0? Наведіть приклади.

5.Обґрунтуйте правила геометричних перетворень графіка рівняння

F (x; y) = 0 для одержання графіків рівнянь F (x – a; y – b) = 0, F (| x |; y) = 0, F (x; | y |) = 0.

6.Поясніть на прикладі, як можна знайти на координатній площині множину точок, координати яких задовольняють системі нерівностей із двома змінними.

Вправи

1.Побудуйте ескіз графіка функції:

1)

y = x+ 1

;

2) y = x− 1

;

3) y = x3 + 1

;

4) y = x2 − 1.

 

x

 

x

 

x

 

x

§ 8. Многочлени від однієї змінної та дії над ними  139

2.Побудуйте графік рівняння:

1) | y | = x – 2;

2) | y | = x2 – x;

3) | x | = –y2;

4) | x | + | y | = 2;

5) | x | – | y | = 2.

 

3.Побудуйте графік нерівності:

1) y > x2 – 3;

2) y < x1;

3) x2 + y2 m 25;

4) (x – 2)2 + (y + 3)2 > 4.

4.Покажіть штриховкою на координатній площині множину точок, координати яких задовольняють системі:

x

 

+ y

 

m 4,

 

 

+ y2 l 9,

y m5− x ,

1)

 

2

 

2

 

2)

x2

3)

2

y

> x;

 

 

 

+ y2 m 25;

y < −x;

 

 

 

 

x2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.Побудуйте графік рівняння:

1)| х – у | – | х + у | = y + 3;

2)| х – 2у | + | 2х – у | = 2 – y;

3)| 3х + у | + | х – у | = 4.

y m5− x,

4)yl x,

ym2x+ 4.

§ 8 МНОГОЧлеНИ ВіД ОДНіЄЇ ЗМіННОЇ та ДіЇ НаД НИМИ

8.1. Означення многочленів від однієї змінної та їх тотожна рівність

Розглянемо одночлен і многочлен, які залежать тільки від однієї змінної, наприклад від змінної х.

За означенням одночлена числа і букви (у нашому випадку одна буква — х) у ньому пов’язані тільки двома діями — множенням і піднесенням до натурального степеня. Якщо в цьому одночлені добуток усіх чисел записати перед буквою, а добуток усіх степенів букви записати як цілий невід’ємний степінь цієї букви (тобто записати одночлен у стандартному вигляді), то одержимо вираз виду ахn, де а — деяке число. Тому одночлен від однієї змінної х — це вираз виду ахn, де а — деяке число, п — ціле невід’ємне число. Якщо а ≠ 0, то показник степеня п змінної х називається степенем одночлена. Наприклад, 25х6 — одно-

член шостого степеня, 23x2 — одночлен другого степеня. Якщо одночлен

є числом (не рівним нулю), то його степінь вважають рівним нулю. Для одночлена, який задано числом 0, поняття степеня не означають

(оскільки 0 = 0•х = 0•х2 = 0•х3...).

За означенням многочлен від однієї змінної х — це сума одночленів від однієї змінної х. Тому

многочленом від однієї змінної х називається вираз виду

 

f (x) = а

хn + а

n – 1

хn – 1 + ... + а

х2

+ а

х + а

,

(1)

n

 

2

 

1

0

 

 

де коефіцієнти an, an – 1, ..., a0 — деякі числа.

140  Розділ 1. ФУНКЦІЇ, МНОГОЧЛЕНИ, РІВНЯННЯ І НЕРІВНОСТІ

Якщо аn ≠ 0, то цей многочлен називають многочленом п-го степеня від змінної х. При цьому член аnхn називають старшим членом многочлена f (х), число аn — коефіцієнтом при старшому члені, а член a0 — вільним членом. Наприклад, 5х3 – 2х + 1 — многочлен третього степеня, у якого вільний член дорівнює 1, а коефіцієнт при старшому члені дорівнює 5.

Зазначимо, що іноді нумерацію коефіцієнтів многочлена починають з початку запису виразу (1), і тоді загальний вид многочлена f (х) записують так:

f (x) = b0xn + b1xn – 1 + ... + bn – 1x + bn, де b0, b1, ..., bn — деякі числа.

Теорема 1. Одночлени ахn, де а ≠ 0, та bхm, де b ≠ 0, тотожно рівні тоді і тільки тоді, коли а = b і n = m.

Одночлен ахn тотожно рівний нулю тоді і тільки тоді, коли

а = 0.

 

Оскільки рівність одночленів

 

ахn = bхm

(2)

виконується при всіх значеннях х (за умовою ці одночлени тотожно рівні), то, підставляючи в цю рівність х = 1, отримуємо а = b. Скорочуючи обидві частини рівності (2) на а (де а ≠ 0 за умовою), одержу-

ємо хn = хm. При х = 2

із цієї

рівності маємо: 2n = 2m. Оскільки

2n = 2i 2i...i 2, а

2m = 2i

2i...i 2,

то рівність 2n = 2m можлива лише

 

 

 

n разів

 

m разів

 

тоді, коли n = m. Отже, з тотожної рівності ахn = bхm (а ≠ 0, b ≠ 0) отримуємо, що а = b і n = m.

Якщо відомо, що ахn = 0 для всіх х, то при х = 1 одержуємо а = 0. Тому одночлен ахn тотожно рівний нулю при а = 0 (тоді axn = 0•xn ≡ ≡ 01).

Надалі будь-який одночлен виду 0•xn замінюватимемо на 0.

Теорема 2. Якщо многочлен f (х) тотожно рівний нулю (тобто набуває нульових значень при всіх значеннях х), то всі його

коефіцієнти рівні нулю.

Для доведення використовуємо метод математичної індукції.

Нехай f (x) = аnхn + аn – 1хn – 1 + ... + а1х + а0 ≡ 0.

При п = 0 маємо f (х) = а0 ≡ 0, тому а0 = 0. Тобто в цьому випадку твердження теореми виконується.

Припустимо, що при n = k це твердження також виконується: якщо

многочлен а

хk + а

k – 1

хk – 1 + ... + а

х + а

0

≡ 0, то а

k

= а

k – 1

= … = а =

k

 

1

 

 

 

1

= а0 = 0.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 Значком ≡ позначено тотожну рівність многочленів.