Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
шпори з історії 1 курс.docx
Скачиваний:
249
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
378 Кб
Скачать
☆

96. Культурне життя України на сучасному етапі

Трансформаційні перетворення соціально-культурної сфери у 90-х роках ХХ ст. розпочались у значній мірі стихійно, без певної моделі. Взірцем слугували рекомендації Світового банку, що зводилися до формування соціально-ринкового середовища шляхом приватизації об’єктів власності, лібералізації економіки, мінімізації регулюючої ролі держави. Залишковий принцип фінансування галузей соціально-культурної сфери різко критикувався без конкретної альтернативи. Однак, суттєвіші проблеми, що характеризують сучасний стан соціально-культурної сфери, пов’язані зі станом духовного життя українського суспільства. Проголошена на початку 90-х років ХХ ст. деідеологізація позбавила суспільство орієнтиру наступного поступу. Стихійний потяг до відродження нагромаджених пластів культури доби козаччини зумовив пожвавлення культурного життя, появу нових художніх колективів, які пропагували кращі зразки народної культури минулого. Проте вже в середині 90-х років виникає спроба відторгнення відроджуваних зразків культури, заміни її маскультурою, яка несе насильство і розпусту, різко контрастуючи з традиціями, самою народною сутністю української культури. Неспроможність обґрунтувати зміст національної ідеї, згуртувати весь загал довкола розбудови національної держави, обмеження розвитку національної культури ствердженням української мови зумовили втрату ідейного змісту культурного процесу, інтенсивність якого почала згасати. Разом з хаотичною приватизацією, інтенсивною інфляцією, падінням виробництва скорочувались видатки на освіту та культуру, звужувалась і руйнувалась соціально-культурна інфраструктура, а різке знедолення основної маси населення спричинило різке скорочення духовних потреб, що відповідно позначилося на відвідуваності кіно, театрів, клубних установ, музеїв, концертних залів, показників духовного життя взагалі. Слабо контрольована приватизація супроводжувалась масовим розпродажем об’єктів власності, гіперінфляцією, тривалою невизначеністю з формами власності при зміні лише організаційних форм господарств без ротації кадрів у сфері управління культурою. Такі процеси (особливо на селі) викликали скорочення мережі закладів культури, падіння їх авторитету, згасання інтенсивності відвідуваності. Ці передумови негативно вплинули на розвиток соціально-культурної сфери. Культурний потенціал, що є джерелом вирішення різних проблем, використовується у суспільстві не повністю. Традиційні ж засоби, спрямовані на усунення проблемної ситуації, можуть бути малоефективними і не дати очікуваних результатів. Тому подолати цей бар’єр можливо лише за умови масового оволодіння культурними інноваціями, новими знаннями та навичками. Ускладнює проблемну ситуацію в соціально-культурній сфері й суттєва розбалансованість між культурними запитами населення та засобами їх задоволення (якістю, недостатньою кількістю, поганим асортиментом послуг, занадто дорогим обслуговуванням). У цьому випадку соціально-культурні проекти мають спрямовуватися на підвищення самоосвіти населення, удосконалення соціально-культурного та рекреаційного обслуговування, надання необхідної інформації, організацію дозвілля дітей за місцем проживання та ін. Невідповідність масових запитів можливостям їх задоволення (незалежно від того, йдеться про товари дозвіллєвого обслуговування чи культурні цінності) пов’язується, зазвичай, із кількісною нестачею, невеликим асортиментом або низькою якістю запропонованого. Така ситуація обумовлена неефективною роботою відповідних інститутів сфери дозвілля, втратою орієнтації на споживача. Досить часто запити населення вищі, ніж те, що можуть запропонувати соціокультурні заклади; трапляється й навпаки – рівень дозвілля послуг набагато вищий, ніж ступінь підготовки аудиторії.Проектне вирішення проблемної ситуації ускладнюється також відсутністю соціальних, культурних та технологічних засобів узагальнення й інтеграції нового соціально-культурного досвіду. Вирішення цієї проблеми пов’язується з розробкою та функціонуванням нових інституціональних структур, які сприяють організації та соціалізації подібних змін. Тому проекти можуть спрямовуватися на створення та розвиток тих інститутів (соціальних, культурних, правових, психологічних), які б використовували адекватні засоби та форми з метою адаптації населення до нових умов