Ознаки об 'єктивно протиправного діяння:

• суперечність з нормами права;

• наявність лише об'єктивних ознак такого діяння як правопорушення, насамперед шкідливості, що виражається в нанесенні шкоди інтересам, котрі охороняються і захищаються правом;

• відсутність або суб'єкта правопорушення або/та суб'єктивної сторони (вини) і, отже, складу правопорушення. Так, заподі­яння шкоди малолітньою дитиною не є правопорушенням, хоч юридичні наслідки полягають у застосуванні юридичної відповідальності до батьків або опікунів; заподіяння шкоди людиною, що перебувала у стані неосудності чи обмеженої осудності, не є правопорушенням, але передбачає застосу­вання до неї примусових заходів медичного характеру;негативне реагування держави шляхом застосування примусових заходів такого змісту: а) відшкодування матеріального збитку і моральної шкоди (визнання угоди недійсною з поверненням сторін до первиного майнового стану; примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння (віндикація); стягнення боргу). Такі заходи застосовуються не для засудження і перевиховання особи, котра невинно заподіяла шкоду, а для відновлення нормального стану правових відносин через стимулювання особи до виконання покладених на неї обов'язків; б) примусові заходи виховного впливу,наприклад щодо неповнолітніх осіб - застосовуються як альтернатива кримінальної відповідальності; ці заходи не містять мети покарання внаслідок недієздатності неповнолітніх осіб, а спрямовані на їх перевиховання; в) примусові заходи медичного впливу - сприяють попередженню здійснення суспільно небезпечних діянь особами, котрі перебувають в стані неосудності або обмеженої осудності. Приклади: на підставі судового рішення примусове лікування хворого на наркоманію, який ухиляється від добровільного лікування або продовжує вживати наркотичні засоби; надання амбулаторної психіатричної допомоги; поміщення особи, яка вчинила сус­пільно небезпечне діяння, у спеціальну лікувальну установу з метою обов'язкового лікування, що є попередженням здій­снення нею суспільно небезпечних діянь. Отже, об'єктивно протиправні діяння, тобто діяння неделіктоз-датних суб'єктів (неповнолітніх осіб і осіб, визнаних судом неосуд­ними) не кваліфікуються як правопорушення, оскільки вони не здатні усвідомити свою вину. Суб'єкт об'єктивно протиправного діяння не є суб'єктом юридичної відповідальності.

2.1. Поняття та ознаки правопорушення

Правопорушення - суспільно небезпечне або суспільно шкідли­ве протиправне винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, за яке передбачена юридична відповідальність згідно з чинним законодавством.

Ознаки правопорушення:

• суспільна шкідливість (прогул) або суспільно небезпека (зазіхання на життя людини) поведінки - об'єктивна основна ознака, якою правомірна поведінка відрізняється від неправо­мірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в пору­шенні суб'єктивних прав і юридичних обов'язків або в про­тидії їх виконанню. Матеріальний аспект шкідливості поля­гає в заподіянні учаснику правовідносин матеріального або морального збитку;

• протиправність - здійснюється всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у зако- нах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що виходять із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

• свідомо вольовий характер - визначається психікою людини,яка в момент вчинення правопорушення перебуває під контр­олем волі і свідомості, здійснюється усвідомлено і добро­вільно. Відсутність вільного волевиявлення є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважа­ються);

• дієвість - це завжди дія (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльність (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, що зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування доти, доки вони не переросли у протиправні вчинки. Практика переслідування за інакомис­лення (опозиції) є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

• винність - дія, що виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (або бездіяльністю) збитків суспільству і державі, містить дове­дену вину. Вина (від лат. culpa) - це психічне ставлення особи до свого діяння (бездіяльності) і його наслідків, вира­жене у формі наміру і необережності;

• караність - дія, що полягає у застосуванні до правопорушника заходів державного впливу, заходів юридичної відповідаль­ності у вигляді позбавлень благ психологічного, організацій­ного або матеріального характеру. Однак їх застосування до правопорушника є не завжди реальним. Відсутність зазначених ознак не дає змоги розглядати діяння як правопорушення. Так, заподіяння шкоди при відсутності вини не розглядається як правопорушення.

Види правопорушень за ступенем суспільної небезпеки та запо­діяної шкоди:

• проступки (від лат. culpa levis - легка вина) - суспільно шкід­ливі протиправні винні діяння (дії або бездіяльності), що від­різняються від злочинів меншим ступенем суспільної небез­пеки;

• злочини (від лат. scelus) - суспільно небезпечні протиправні винні діяння (дії або бездіяльності), що відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпеки, бо посягають на найбільш значущі соціальні цінності (життя, здоров'я, власність, національну безпеку, громадський поря­док тощо). Злочинами є тільки кримінальні правопорушення.

Види правопорушень за галузями права:

Конституційні правопорушення (проступки) - суспільно шкід­ливі протиправні вчинки, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, формі державного правління і устрою, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину (недодержання або пере­вищення конституційних повноважень, наприклад, видання органами місцевого самоврядування незаконних нормативних рішень; зловжи­вання владою без ознак злочину тощо).

Адміністративні правопорушення (проступки) - суспіль­но шкідливі протиправні вчинки, які полягають у винній (умис­ній чи необережній) дії або бездіяльності, що посягають на громад­ський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановле­ний порядок управління тощо. Посягання на громадський порядок і порядок управління виражається у вчинках, що заважають здій­сненню нормальної виконавчо-розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій. Переважно адміністративні проступки не пов 'язані з виконанням службових обов 'язків (пору­шення правил протипожежної безпеки, санітарних, митних правил, правил перетинання кордону; незаконне використання спеціаль­них технічних засобів негласного одержання інформації; неспла­та податків).

Цивільно-правові правопорушення (проступки) - суспіль­но шкідливі протиправні вчинки, які полягають у порушенні грома­дянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них мате­ріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором; поширення чуток, що принижують честь і гідність людини). Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють: договірні правопорушення - вони пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору; поза­договірні (деліктні) правопорушення (від лат. delictum - порушен­ня, провина) - вони зв'язані з недотриманням чи невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Трудові правопорушення (проступки): а) дисциплінарні -суспільно шкідливі протиправні діяння, які полягають у невико­нанні чи неналежному виконанні робітником, службовцем, солда­том, студентом виробничих, службових, військових або навчальних обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпоряд­ку діяльності підприємств, установ, організацій (прогул, пропуски навчальних занять, запізнення на роботу та ін.); б) матеріальні -суспільно шкідливі протиправні вчинки, які полягають у винному нанесенні збитку підприємству, установі, організації через (навмис­не чи необережне) заподіяння шкоди майну їх працівником.

У певну категорію правопорушень можна виділити ювенальні (дитячі) - цей адміністративне правопорушення, це й злочин та ін.

Кримінальні правопорушення (злочини) - передбачені кримі­нальним законом суспільно небезпечні винні діяння (дія або бездіяль­ність), що посягають на права і свободи людини, власність, громад­ський порядок, довкілля, конституційний лад держави. Перелік злочинів міститься в Кримінальному кодексі України. Якщо проти­правний вчинок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається. Якщо вчинок має всі ознаки, перелічені в кримінально­му законодавстві, але є безпечним (тобто вчинок не заподіяв і не міг заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі), він також не може бути визнаний злочином.

Міжнародні правопорушення - діяння (дії чи бездіяльності) суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству. За ступенем суспільної загрози ці правопорушення поділяються на:

міжнародні злочини (работоргів­ля, піратство, міжнародний тероризм та ін.);

міжнародні делікти (проступки) (порушення торговельних зобов'язань).

Різні види юридичної відповідальності перебувають у взаємодії. Одне й те саме діяння особи може спричинити різні види її відпо­відальності (наприклад, цивільно-правову і кримінальну). Одне й те саме діяння може спричинити застосування відповідальності до різних осіб (ухилення від сплати податків організацією може карати­ся податковою відповідальністю юридичної особи і одночасно адмі­ністративною відповідальністю посадових осіб організації).

2.3. Причини та умови правопорушень і шляхи їх подолання

Причини правопорушень - об'єктивні і суб'єктивні чинники, що впливають на особу, спонукаючи її до вчинення правопорушення.

Основні види чинників правопорушень (залежно від свідомості особи):

1)чинники суб'єктивного характеру - обставини, що залежать від особи: низький рівень правосвідомості і правової культури, пра­вовий нігілізм, омани в оцінній орієнтації особи в умовах розви­тку ринкових відносин (наприклад, неповага до права і закону; незнання приписів закону; негативний вплив інформації про криміналізацію економіки на свідомість;

2)чинники об'єктивного характеру - обставини, що не залежать від особи: конкретні суперечності в суспільстві, прояв суспільної кризи, хиткість соціального становища, безробіття,розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства, розрив між багатими і бідними шарами населення;

3) чинники об'єктивно-суб'єктивного характеру - обставини,що лише певною мірою залежать від особи: недоліки в нор­мотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, зловживання вла­дою, слабка діяльність правоохоронних органів (наприклад, однакове ставлення до всіх видів власності обов'язково вима­гає вживання рівних заходів їх захисту) та ін.

Причини правопорушень за змістом (відповідно до сфер життя суспільства): економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, юридичні.

Основні теорії причин правопорушень і шляхів їх подолання:

теологічна - вбачає причину неправомірної поведінки людини в перемозі в її душі диявола, який веде боротьбу з Богом, а шляхами подолання правопорушень вважає релігійне виховання і покаяння в порушенні Божої заповіді;

метафізична - шукає причину право­порушень у надприродних силах (Світовій волі), що перетворюють людину на тварину, а шляхів до усунення правопорушень не перед­бачає, припускає лише намагання зменшити прояви зла;

антрополо­гічна - вбачає у психофізіологічних властивостях людини (спадко­вість, душевна хвороба., психічні аномалії) причини правопорушень і пропонує їм долати їх лікуванням, принаймні - ізоляцією правопо­рушників від суспільства; соціологічна - пояснює причини право­порушень різноманітними суспільними явищами (бідність, майно­ва нерівність, несправедливість державних установ тощо) і радить їх мінімізувати чи запобігти їм за допомогою цілеспрямованих держав­них заходів соціального характеру, виваженої соціальної політики.

Однією з характеристик суспільства є правопорушність. Якщо правопорушення - соціально значущий акт індивідуальної поведін­ки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біологічні, фізіоло­гічні, психологічні характеристики, то правопорушність - соціальне явище, яке є системою (сукупністю) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціально­го розвитку, пов'язаного з ним прогресу чи регресу виробництва і зумовленого ними неузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволен­ня, так само як і неузгодження статусу індивіда (освітнього, куль­турного), неминучі. Невідповідність (неузгодження) соціального статусу індивіда зумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб "зрівняти" своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дає їм змоги задовольнити свої потреби, сформова­ні суспільством).