28.Загальна характеристика розвитку української культури у другій половині хvіі – хvііі ст.

Особливості розвитку культури. Українська культура наприкінці ХVІІ — у першій половині ХVІІІ ст. розвивалася у суперечливих умовах. Так, з одного боку, створення власної держави, підтримка культури з боку гетьманів, загальне національне піднесення сприяли розвитку української культури, з іншого — її розвиток гальмувався заходами царської влади та поступовим занепадом держави. У 20-ті рр. ХVІІІ ст. в Україні прокотилася перша хвиля русифікації. Проте у цей період ще переважали тенденції, що зумовили розквіт української культури. Культура цього періоду ґрунтувалася на двох основах: попередньому розвитку української культури та впливу західноєвропейського бароко. На українському ґрунті культура бароко набула особливих рис, що дає підставу ученим-мистецтвознавцям стверджувати про існування «українського (козацького) бароко». Крім того, культура цього періоду почала швидко набувати світських рис.

На характер культури цього періоду мали вплив і зміни в соціальній структурі українського населення. Основну частину культурно розвинутого населення складали вже не шляхтичі й духівництво, а козаки, козацька старшина, міщани. Це приводило до розширення підґрунтя, на якому розвивалася українська культура. Освіта і друкарство. Києво-Могилянська академія. Наприкінці ХVІІ ст. освітній рівень населення козацької України залишався відносно високим. Тут діяла велика кількість початкових шкіл, у яких учителювали дяки, мандрівні студенти Києво-Могилянського колегіуму. Вони навчали читати, писати, рахувати, співати. Поширеним було й домашнє навчання.

Саме в цей період на Гетьманщині виникла й набула поширення форма навчання й здобуття професійних знань при канцеляріях, де виконували різні доручення й водночас навчалися ведення канцелярських справ, складання ділових паперів. В Україні характерною була професійна підготовка підлітків через систему учнівства в ремісничих цехах. Таку підготовку здобували й козацькі діти у січовій школі на Запорожжі. Вона готувала канцеляристів, кобзарів, сурмачів, скрипалів, цимбалістів.

Виникали нові колегіуми, які були середніми навчальними закладами: Чернігівський (1700 р.), Харківський (1727 р.), Переяславський (1738 р.). Останній цілеспрямовано займався підготовкою духівництва для православних парафій Правобережжя. Значним освітнім центром став Харківський колегіум. У ньому навчалося 800 учнів. Крім традиційних предметів, тут вивчалися також інженерна справа, артилерія і геодезія.

29.Розвиток освіти в Україні у другій половині хvіі – хvііі ст

Цей період характерний створенням мережі почат¬кових навчальних закладів, формуванням системи спе¬ціальної професійної освіти, становлення національної школи вищого типу. Пере¬бування України на кордо¬ні між греко-слов'янським світом і латинізованою Єв¬ропою, наклало відбиток на розвиток освіти. Українське шкільництво вбирало педа¬гогічний досвід Західної Європи, поєднуючи його з досвідом, що базувався на традиціях Київської Русі.

Протестантські, єзу¬їтські, уніатські навчаль¬ні заклади разом з брат¬ськими і приходськими православними школами зробили великий внесок у розвиток освіти, про¬світництва в Україні на¬близивши їх до загаль-ноєвропейського рівня.

Українському шкільниц¬тву як нижчого, так і вищо¬го ступеня впродовж даного періоду вдавалося зберігати позастановий статус (хоча становість була характерна в системі освіти Речі Поспо¬литої та Російської імперії). Початкова освіта в Україні однаково була доступна і чоловікам і жінкам.

Початкові школи існували, як правило, при місце¬вих церквах. Вчителями в них могли бути священно-служителі, та переважно ці обов'язки покладалися на дяків. Звідси їх назви: «дя¬ківські», «церковно-прииходські». Як правило, утриман¬ня вчителів у таких школах брала на себе місцева гро¬мада. У початковій школі, насамперед прагнули вихо¬вати християнина. Цим по¬яснювався і необхідний на¬бір знань, які повинні були отримати учні. Такі книга, як «Повчання», «Учительні слова». «Азбуковники» то¬що відзначалися прямим «дидактизмом», прагненням виховати в людині певні якості, врятувати віз гріха.

Школи цього періоду не були єдиною систе¬мою. Практично кожен тип існував окремо. Не було навчальних планів і програм у їх сучасному значенні. Зміст навчаль¬них дисциплін визначав¬ся книгами та підручни¬ками, які повинні були засвоїти учні у певній послідовності. Розвиток школи залежав не стіль¬ки від держави, скільки від місцевого архієрея. Кожний навчальний за¬клад мав багато індиві¬дуального, однак загаль¬на спрямованість змісту освіта, методів підготов¬ки студентів залишалися відносно сталими.

Колегіуми, як середній тип навчального закладу, іс-нували відокремлено, не бу¬ли пов'язані з якимось офі-ційним органом управління. Звідси й певна індивідуаль¬ність їх планів робота. Але загальний напрям змісту ос¬віти, методики і методів ор¬ганізації навчання вони за¬позичували від Києво-Мо¬гилянської академії. Зміст навчання В колегіумах мав переважно загальноосвітнє спрямування. В організації середньої і вищої освіти ви¬значний внесок належить українському ученому чер¬нецтву. Насамперед це сто¬сується Києво-Печерської лаври - визначного на той час науково-освітнього цен¬тру, навколо якого гуртува¬лися представники україн¬ського духовенства та інте-лектуальної еліти. У своїй діяльності вона виходила далеко за межі суто духов¬ної установи.