43.Культурна політика Центральної Ради

Перша світова війна приз¬вела Російську державу до глибокої суспіль- но-політичної кризи, внас¬лідок якої відбулася Лютнева (1917 р.) революція. В ході лютнево-березневих революційних подій було ліквідовано самодержавство і роз¬почалися демократичні перетворення у державі. Складовою частиною цих перетворень став і національно-визвольний рух. В Україні цю бороть¬бу очолила Центральна Рада, яка утворилася в бе- резні 1917 р. і поста¬вила за мету відновлення держави українського народу.

Важливою і невід’ємною частиною державотворчої політики Центральної Ради були питання культурно-освітнього будівництва в Україні. По¬треба в такій роботі, як першочерговій, диктувалася тим, що на той час загальний освітній рівень українського народу був дуже низьким, не¬письменність серед населення становила близько 70%. Таке станови-ще було зумовлено існуючим суспільно-політичним ладом, який був зацікавлений у тому, щоб тримати народ у безграмотності й покорі. На це була націлена діюча система освіти, у якій мали змогу навчатися діти переважно панівних класів. . Тому з весни 1917 р. спочатку на громадських засадах, а потім і законодавчо Центральна Рада добилась розширення мережі україномовних освітніх закладів, починаючи зі створення початкових шкіл, а за ними і гімназій, різних училищ і вищих навчальних закладів.

Впродовж року свого існування, за досить складних соціально-економічних обставин, в умовах війни та збройного протистояння різних політичних сил Центральна Рада на культурно-освітянській ниві зробила досить багато. Зокрема, протягом літа й осені 1917 р. під її керівництвом було відкрито 5,4 тис. українських шкіл, понад 100 гімназій.

Великий обсяг роботи здійснила Центральна Рада з налагодження видавничої справи. За її існування було засно- вано 150 україномовних газет і журналів. У 1917–1918 рр. великими тиражами почали виходити твори класиків української літератури: Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського.

З метою розвитку бібліотечної справи у всеукраїнському мас¬штабі за рішенням Генерального секретаріату Цент- ральної Ради було засновано Українську національну бібліотеку (УНБ) з кілько¬ма філіями у великих містах України.

У період діяльності Центральної Ради було закладено основи українського національного кіномистецтва. У цей час на екрані з’являється ряд художньо-документальних картин з українською тематикою, екранізуються казки для дітей та створюються наукові фільми для студентів.

Невід’ємною складовою частиною культурних перетворень Цен¬тральна Рада вважала і проблему проведення укра- їнізації судового та адміністративно-державного апарату. Проте цій роботі, особли¬во у 1917 р., досить активний опір чинили різні проросійсько налаштовані чиновники. Незважаючи на такі труднощі, активно налагоджувалось діловод- ство українською мовою. У березні 1918 р. Центральна Рада надала україн¬ській мові статусу державної.

44.Культурна політика часів Гетьманату і Директорії унр.

В період Гетьманату проходило інтенсивне будівництво вищої освіти. Цією проблемою займалася спеціальна комі- сія на чолі з В. Вернадським.

Вихід Української Держави на міжнародну арену поставив перед Гетьманатом завдання готувати фахівців для ро- боти в дипломатич¬них представництвах. Для цього в Києві були засновані Консульський та Близькосхідний інститути, які готували фахівців-міжнародників. Гетьма¬нат відкрив також ряд вищих навчальних закладів з підготовки військо¬вих спеціалістів, інженерів і техніків залізничного та водного транспорту, працівників торгівлі, медицини, культурних установ тощо. Розвиваючи систему вищої освіти, уряд потурбувався про забезпечен¬ня її науковцями. Він надав право всім університетам та дев'ятьом про¬відним інститутам, відкривати аспірантуру й докторантуру для захисту дисертацій і надавати наукові сту¬пені здобувачам.

Найвищим досягненням уряду П. Скоропадського в напрямі розвитку освіти і науки стало створення Української академії наук (УАН), яку очолив Володимир Вернадський.

Підтримку вищій освіті надавала і Директорія УНР. Але через її нетрива¬ле правління в Україні, вона не стала такою результативною, як за гетьма¬нату.

В цей час видавалися газети, журнали, гуманітарна, технічна й художня література мовами різних народів України. Під час правління Скоропадського число українських періодичних видань зросло до 255 найменувань. Декілька десятків газет та журналів заснувала Директорія УНР. Чимало періодичних видань виходило мовами національних меншин. На початку 1919 р. у республіці видавалося 320 російськомовних газет і журналів, близько ста найменувань періодики мовами різних національностей. Так, великомасштабна видавнича справа, започаткована Центральною Радою і геть¬маном П. Скоропадським, стала надалі основою піднесення української видавничої справи 1920-х років.

Гетьманський уряд не шкодував коштів на подальший розвиток інших напрямів культури. Зокрема, тривала робота зі збирання цент¬ральними бібліотеками архівних матеріалів, поповнення їх книжкових фондів, розширювалася експо- зиція національної картин¬ної галереї, збільшилась кількість музеїв.

Помітну матеріальну й організаційну підтримку надавав уряд УНР фор¬муванню мандрівних театрів. Їх утворилося декілька десятків у кожній гу¬бернії, і вони успішно знайомили широкі народні маси з українським театральним мис- тецтвом.