VI. II. Масонство в Україні

З пожвавленням національного руху активізувалась діяльність масонських організацій так званих “вільних мулярів”, занесених до Росії наприкінці XVIII ст. із Швеції та Англії. Поряд із завданням Духовного самовдосконалення масони прагнули вдосконалити суспільство, зробити його корисним для всіх. Такі плани масонів Вступали у протиріччя з устроєм країни, з поділом населення на нерівноправні стани, а отже, об'єктивно були опозиційними царизму.

З 1817 р. в Одесі почала діяти масонська ложа “Понт Евксинський” на чолі з першою особою краю генерал-губернатором графом Олександром Ланжероном. До цієї ложі входило понад 70 членів — військові, чиновники, поміщики. Друга одеська ложа “Три царства природи” крім національного питання обговорювала і політичні справи.

Проте більш чітке національне забарвлення мала київська масонська ложа “Об'єднаних слов'ян” (1818—1822), основним завданням якої була пропаганда ідеї національного визволення слов'янських народів, які страждали під владою Російської та Австро-Угорської імперій.

Полтавська масонська ложа “Любов до істини” (1818—1819) основний наголос робила на національні проблеми України. До цієї ложі входили М.Новиков, (.Котляревський, С.Кочубей, Г.Тарнавський. Олександр І закрив ложу особистим указом.

У 20-х роках XIX ст. в Україні виникають таємні політичні товариства, які використовують досвід масонських організацій. Найбільш впливовим було Малоросійське таємне товариство на чолі з предводителем дворянства Переяславського повіту Полтавської губернії Василем Лукашевичем, якій поділяв ідеї французької революції. Метою товариства було здобути незалежність Україні, відмінити кріпацтво і встановити європейські форми державного устрою.

VI. III. Декабристи.

Вітчизняна війна 1812 р. підштовхнула частину офіцерського корпусу російської армії до перебудови управління державою за західноєвропейським зразком. Політична змова, яка виникла серед офіцерів в кінці царювання Олександра І, відома в історії під назвою руху декабристів, мала свої організації й в Україні, де членами були офіцери-українці і місцеві поміщики. Серед змовників не було єднос­ті щодо методів досягнення поставленої мети, внутрішнього устрою майбутньої держави і ставлення до національних окраїн. В той час як північні організації, головним чином центральний комітет у Петербурзі під проводом полковника Пестеля, відзначалися духом централізму й не зважали на національні особливості різних народів російської імперії, південні організації ставили ідеалом майбутнього устрою Росії федерацію й висували на порядок дня національне питання.

3 цього погляду заслуговує на особливу увагу товариство “Об'єднаних слов'ян”, яке сформувалося у 1825 р. у Новограді-Волинському. Це товариство ставило собі за головну мету увільнення |всіх слов'ян від абсолютизму, знищення національних автономій і сполучення всіх слов'янських народів в одному федеративному союзі. Малося на увазі докладно означити кордони кожної держави, запровадити у всіх народів демократичну парламентську форму правління, скласти конгрес для управління справами цілого союзу. Кожній окремій державі мала бути дана повна свобода і незалежність у вирішенні її внутрішніх справ. Був серед гасел товариства і виклик кріпацтву — “не бажай мати раба, коли не хочеш сам рабом бути”.

Після повстання 14 грудня 1825 р. у Петербурзі 28 грудня відбу­лося повстання в Україні, де під Васильковом збунтувався піхотний полк загітований декабристами. Обидва повстання були погано підготов­лені і закінчилися поразкою. Головна причина поразки повстання полягала у тому, що воно залишалося ізольованим і незрозумілим для народу. Наслідком невдачі повстання був розгром цілого руху.