- •Ввідна лекція.
- •І. Історія як наука.
- •І.І. Предмет і завдання курсу
- •І. Іі. Методологія вивчення історії
- •І. Ііі. Періодизація історії України
- •І.IV. Джерела вивчення історії, їх класифікація та коротка характеристика
- •II.I. Першоначала людського життя на території сучасної України. Давнє населення: трипільці, кімерійці, скіфи, сармати, готи, гуни.
- •Іі.Ііі. Формування території. Назви та самоназви української території
- •Лекція 2.
- •І. Формування давньоруської Київської держави
- •Іі. Політичний устрій Київської Русі.
- •Ііі. Галицько-Волинське князівство та його роль в історії українського народу.
- •Литовсько-польська доба української історії. Початки козаччини. Запорозька січ.
- •Тема 2. Політичне становище та соціально – економічний розвиток
- •Література
- •І. Перехід українських земель під владу Литви та їхнє політичне становище в 14 — першій половині 16 ст.
- •Іі. Соціально-економічний розвиток України в другій половині 14-16 ст.
- •Ііі. Українські землі під владою Речі Посполитої.
- •IV. Ідеологічна боротьба з полонізацією. Братства. Берестейська унія.
- •V. Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу
- •V.I. Генеза українського козацтва.
- •V.II. Боротьба козаків з турками і татарами.
- •Лекція 4.
- •І. Події 1648—1657 років в Україні: революція чи національно-визвольна війна?
- •Іі. Богдан Хмельницький — фундатор нової української держави.
- •Ііі. Українська державність у 1648—1654 роках.
- •IV. Переяславська Рада та договір з Московською державою 1654 року. Березневі статті.
- •VI. Руїна (1658-1686).
- •Лекція 4
- •Іі. Політичні концепції мазепинців.
- •Ііі. Остаточна ліквідація української державності (1708—1783).
- •Лекція 5.
- •I. Територіально-адміністративний устрій та населення
- •Іі. Криза феодальних відносин. Буржуазні реформи
- •60—70-Х років XIX ст.
- •Ііі. Соціально-економічний і політичний розвиток на початку XX століття.
- •IV. Революція 1905 – 1907 рр. На Україні.
- •V. Столипінська аграрна реформа на Україні.
- •VI. Українська політична думка у XIX - на початку XX ст.
- •VI. I Відродження національної свідомості.
- •VI. II. Масонство в Україні
- •VI. III. Декабристи.
- •VI. IV. Кирило-Мефодіївське товариство
- •VI. Іv. Народництво.
- •VI.V. Ліберально-демократичний напрям у суспільно-політичному русі
- •VI.VI. Соціал-демократичні ідеї в Україні
- •VI. VII. Український консерватизм.
- •VI. VIII. Націократія
- •VI.IX. Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях.
- •VI.X. Формування політичних партій
- •VII. Трагедія Першої світової війни: причини, характер, головні воєнні дії на території України
- •Лекція 8-9.
- •Створення Центральної Ради.
- •Універсали Центральної Ради
- •Війна Радянської Росії проти унр (кінець 1917— початок 1918 рр.)
- •Брестський мирний договір
- •Історичні уроки Центральної Ради
- •Лекція 9.
- •Іі. Доба Директорії
- •Ііі. Західно-українська народна республіка (зунр)
- •IV. Громадянська війна в Україні
- •Лекція 10-11.
- •II. Національно-державне будівництво
- •III. Соціально-економічне та політичне становище
- •IV. Політика українізації: суть та наслідки
- •V. Голодомор 1932—1933 рр.
- •VI. Сталінські репресії в Україні.
- •VII. Західна Україна у міжвоєнну добу
- •Лекція 12, 13, 14.
- •I. Крах Версальсько-Вашингтонської системи. Початок Другої світової війни, її причини, характер та періодизація.
- •II. Західно-українські землі у контексті радянсько-німецьких договорів 1939 року
- •III. Окупація України військами нацистської Німеччини та її союзників.
- •IV. Рух опору
- •V. Звільнення України від окупантів
- •VI. Підсумки та уроки Другої світової війни. Ціна перемоги для України
- •Лекція 15.
- •II. Загострення політичної боротьби у західних областях
- •III. Десталінізація
- •IV. Нові методи управління народним господарством
- •V. Шестидесятники
- •Література.
- •II. Дисидентський рух в Україні
- •III. Криза у соціально-економічній сфері.
- •IV. Україна на шляху до державного суверенітету і незалежності
- •Лекція 18 .
- •II. Акт проголошення незалежності України
- •III. Державотворчі процеси в Україні в умовах незалежності
- •IV. Прийняття Конституції України 1996 року
- •V. Формування багатопартійної системи в Україні
- •VI. Релігія та церква у сучасній Україні
- •VII. Україна і світ
- •Література
- •Список рекомендованої літератури
VI. IV. Кирило-Мефодіївське товариство
Хоча опозиційні настрої і не були знищені, але вони виявлялись вже в більш прихованих формах. Взагалі доба Миколи І (1825—1855) позначилася ідеологічною доктриною, що її висунув міністр освіти граф О.Уваров, — “самодержавство, православ'я, народність”. Вся держава була перетворена на слухняний централізований адміністративний апарат, на чолі якого стояв абсолютний монарх. Цей загальний терор ще тяжче відчувався в Україні, яка переживала систематичну русифікацію у всіх галузях життя. Попри все, реакційне правління Миколи І не в силах було припинити революційні рухи, що підсилювалися прагненням відновлення української державності.
На початку 40-х років у Києві група студентів та молодих викладачів створила нелегальний гурток, метою якого була боротьба проти кріпацтва та національне визволення українського народу. Тоді у Києві зібралося чимало української національне свідомої інтелігенції:
історик М.Костомаров, етнограф і письменник П.Куліш, історик права М.Гулак-Артемовський, етнограф П.Маркевич, учитель Полтавського кадетського корпусу В.Білозерський та ін. Символом товариства організатори обрали перстень з написом “Св. Кирило і Мефодій” на честь видатних слов'янських просвітителів. Програмні завдання товариства викладені у двох документах — “Статуті” і “Книзі буття українського народу” (“Закон божий”), написаних М.Костомаровим.
З усіх практичних намірів кирило-мефодіївців найактуальніший характер мала боротьба проти кріпацтва. Цю боротьбу вони мали проводити шляхом безупинної пропаганди в школі і в літературі, намагаючись виховати нове покоління дворян в антикріпацькому дусі. Одночасно вони вважали за потрібне негайно взятися за поширення просвіти серед народу, за видання популярних книжок тощо.
У братстві не було єдності думок: Костомаров, Куліш стояли за поступові реформи, Шевченко та Гулак — за організацію збройного повстання і повалення царату. Але товариство не встигло здійснити своїх намірів. Ініціатори організації ще не вийшли з кола теоретичних дискусій, коли на початку 1847 р. їх було заарештовано. Більшість з них заслано до різних міст Європейської Росії, а найгірша доля спіткала Шевченка, його віддали у солдати і вислали до Оренбурга без права писати і малювати. І хоч планам кирило-мефодіївців не судилося здійснитися, але їх ідеї не загинули марно. Боротьба за скасування кріпацтва стала гаслом української літератури.
Наприкінці 50-х років українська передова інтелігенція почала скупчуватися у Петербурзі, оскільки тут режим був дещо м'якший і колишні кирило-мефодіївці, звільнені після заслання, осіли у північній столиці. Коштом українських поміщиків Тарновського і Ґалаґана було засновано друкарню і розпочато видання творів українських письменників. У 1861 р. за редакцією Білозерського вийшов у світ часопис “Основа”, що був присвячений громадським та літературним справам. В місячнику було надруковано ряд статей, присвячених основним проблемам української ідеології, доводилась окремішність української культури та світогляду.
