Аравійська плита
Територіально Аравійська плита відповідає в основному території Південно-Західного Іраку, Кувейту, Саудівської Аравії, Катару, Бахрейну, Абу-Дабі, Оману, Дибаю і Маскату.
Геологічна будова.
Розріз відрізняється стійким і спокійним характером осадонагромадження в мілководно-морських і прісноводних умовах.
Аравійська плита обрамляє з північного сходу Арабо-Нубійский кристалічний щит Африканської платформи, складений нерозчленованими дорифейськими утвореннями і байкалідами, перекритими моноклінально залягаючими відкладами палеозою, мезозою і частково кайнозою. Плита східчасто занурюється на північ і північний схід до центральної частини Месопотамського передового прогину. У її межах виділяються: внутрішня гомокліналь, де кристалічний фундамент, перекритий відкладами палеозою і мезозою, залягає неглибоко (до 2000—3000 м), і перикратонний прогин, що характеризується великою тектонічною розчленованістю і зростанням потужності палеозой-мезо-кайнозойського чохла до 5000—9000 м.
У південній частині перикратонного прогину, що прилягає до Перської затоки, геофізичною розвідкою і бурінням виявлені наступні великі структурні елементи (з півночі на південь): Басра-Кувейтська западина, структурна тераса Хаза, Катарське склепінне підняття і синекліза Руб-эль-Халі (рис. 3.5). Ці структурні елементи охоплюють також акваторію Перської затоки. Басра-Кувейтська западина і тераса Хаза ускладнені валоподібними підняттями субмеридіонального простягання, що прослідковуються на сотні і десятки кілометрів і майже не виражені в кайнозойських шарах.
+ + + 1 2
Рисунок 3.5 – Схема тектонічної будови Аравійської плити
1 – вихід на поверхню кристалічного фундаменту, 2 – осадовий чохол плити
Синекліза Руб-эль-Халі займає всю південно-східну частину Аравійської плити і зі сходу межує по глибинному розлому зі складчастою спорудою Оману. Розмір її 1200 х 600 км. Продовженням її є Південна западина Перської затоки. Синекліза характеризується широким розвитком солянокупольної тектоніки.
Історія геологічного розвитку.
Історію тектонічного розвитку Аравійської плити можна розділити на два етапи. У перший етап, що охоплює тривалий проміжок часу від кембрію до палеогену включно, ця область випробувала типово платформовий розвиток.
У межах власне платформового етапу намічаються стадії, різні за характером тектонічного розвитку й набору формацій осадового чохла. У ранню стадію (кембрій-ранній девон) переважало нагромадження теригенних відкладів, що може свідчити про деяку нестійкість тектонічного режиму в умовах ще недостатньо твердої і консолідованої платформи. Середня стадія (кінець девону-середина крейди) відрізнялася переважним нагромадженням мілководних карбонатних відкладів епіконтинентальних морів, що охоплюють велику частину плити. Такий характер осадонаконагромадження пов'язаний з відносною стабілізацією платформового режиму. Пізня стадія почалася в маастрихті й охопила палеоген. У крайових частинах плити в цей час виникли значні прогини, у яких йшло нагромадження крейдоподібних вапняків. У наступний етап (частково олігоцен і неоген-четвертинний час) мало місце різке посилення тектонічної активності, що привело до утворення на значній частині території епіплатформових орогенних зон, що включають гори на східному узбережжі Середземного моря і Пальміриди.
З активізацією тектонічних рухів був пов'язаний розвиток вулканічних процесів, у результаті яких виникли великі базальтові плато, увінчані конусами четвертинних вулканів. Найбільш інтенсивними є новітні рухи в зонах, що відрізнялися підвищеною мобільністю і протягом попереднього, власне платформового етапу розвитку.
Уздовж великого тектонічного шва древнього закладання і флексур у мезозої і палеозої сформувалася Західноаравійська рифтова система у вигляді ланцюжка глибоких рифтових западин, сполучених з підняттями.
Корисні копалини.
З породами Арабо-Нубійського щита пов’язані родовища мідних руд. В межах осадового чохла Аравійської плити зосереджені родовища нафти та газу. По території Аравійської плити та Африканської платформи проходить Аравійсько-Африканська фосфоритоносна провінція.