39. Ліквідація Запорозької Січі 1775 року

38

З приходом до влади в Росії Катерини II (1762-1796) було завершено справу, розпочату в Україні Петром I по остаточній ліквідації української автономії.? Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення К. Розумовського з проханням запровадження спадкового гетьманства в Україні та розширення його прав викликала його в Петербург і примусила подати рапорт про відставку. 10 листопада 1764 р. імператриця видала указ про ліквідацію інституту гетьманства в Україні.

Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764-1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина і українця). Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію.

Суть цього курсу у тезі імператриці: „Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все , щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу „. І цей наказ послідовно й наполегливо втілювалися в життя наступними російськими правителями старої і нової доби понад 200 років. ?

Після ліквідації гетьманства осередком формування політичної свідомості українського населення, реальною перешкодою колоніальній політиці Російської імперії на Україні залишилась Запорізька Січ. Але поки йшла боротьба з Туреччиною за Причорномор'я і Крим, в якій активну участь брали запорізькі козаки, російський царизм змушений був терпіти „запорозьку вольницю“. Після укладення Кючук-Кайнаджийського миру Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії.

• насильницьке знищення московськими військами українського козацького утворення — Нової Підпільненської Січі, та остаточна ліквідаціяЗапорізької Січі як козацької автономії. У наслідку цьогоВійсько Запорозьке Низове припинило своє існування.

Було зрозуміло, що російська влада не має жодних намірів щодо збереження української автономії

Після закінчення війни із Туреччиною у 1774 році та підписання Кучук-Кайнаджиського миру потреба у запорожцях відпала і генерал Текелій отримав розпорядження на зруйнування Січі.

1775 року імператриця Катерина II видала спеціальнийманіфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі козацька-лицарська Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв'язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова.

Запорожці мали скласти зброю, записатися в селяни або міщани. Частина сімей перейшла за Дунай і утворила там Задунайську Січ на території Туреччини.

Це призвело до того, що південно-західні кордони Російської імперії виявились безборонними. 31жовтня 1776 року Потьомкін про це доповідав Катерині ІІ.

Спроба утримати козаків від еміграції за Дунай та на Забужжя не дала результатів. Тоді Катерина II 5травня 1779 року і 27 квітня 1780 року видала маніфести з проханням до козаків повернутися урідний край, обіцяючи дати кожному з них землю і службу за російськими чинами. Ці заклики також не дали результатів.