NPK_do_KK_Ukrayini_T_1_Tatsiy

Стаття 148

ні роботи, арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі. Крім того, якщо після відбуття основного покарання засуджений ще має відбути й додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певноюдіяльністю, вінпідлягає звільненню йвідйоговідбування. Натомість засуджений не може бути звільнений від тих видів покарання, які на момент встановлення психічного захворювання вже були виконані (наприклад штрафу, що вже сплачений, позбавлення військового чи спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, конфіскація майна). Якщо ж на психічне захворювання захворів військовослужбовець, що відбуває покарання у виді службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, питання про можливість його звільненнявідподальшоговідбуванняпокараннявирішуєтьсянапідставіч. 4 ст. 84 КК.

Підставою звільнення від відбування покарання є поява або розвиток в особи психічного захворювання такого ступеня тяжкості, за якого вона повністю втрачає здатністьусвідомлюватисвоїдіїабокеруватиними. Тобтопсихічнийстанзасудженої особи стає аналогічним психічному стану особи, яка на момент вчинення суспільно небезпечного діяння є неосудною (див. коментар до ст. 19). Сама тільки наявність

узасудженого психічного розладу, приякому він не втратив здатності усвідомлювати своїдіїабокеруватинимичивтративїхчастково, нестворюєпідставидлязвільнення від покарання відповідно до ч. 1 ст. 84 КК, але не перешкоджає застосуванню ч. 2 цієї статті за наявності для того підстав. Правові наслідки встановлення в особи психічного захворювання до постановлення вироку визначені ч. 3 ст. 19 КК (див. коментар до неї).

За наявності визначених ч. 1 ст. 84 КК передумов і підстав суд за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, йогозахисника, законногопредставника, органу або установи виконання покарань відповідно до статей 537 і 539 КПК зобов’язаний звільнити засудженого від подальшого відбування покарання. У цьому разі суд має право застосовувати до такої особи примусові заходи медичного характеру відповід-

но до статей 92–95 КК (див. коментар до цих статей).

2.Оскількивідповіднодоч. 3 ст. 50 ККпокараннянемаєнаметізавдатифізичних страждань або принизити людську гідність, ч. 2 ст. 84 КК встановлює можливість звільнення від покарання чи його подальшого відбування особи, яка після вчинення злочинуабопостановленнявирокузахворіланаіншутяжкухворобу, щоперешкоджає відбуванню покарання.

Передумовою звільнення в даному разі є призначення особі такого виду покарання, відбуванню якого може перешкоджати чи фактично перешкоджає тяжке захворювання особи. За змістом статей 53–64 КК тяжка хвороба може перешкоджати відбуванню будь-якого основного чи додаткового покарання, за винятком позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Однак

убудь-якому разі факт перешкоджання хвороби відбуванню покарання має бути доведеним, оскільки одна й та ж хвороба може перешкоджати відбуттю одного виду покарання і не перешкоджати відбуттю іншого і, навпаки, відбуттю одного й того ж виду покарання одні хвороби можуть перешкоджати, а інші – ні.

Підставою звільнення від відбування чи подальшого відбування покарання за

ч. 2 ст. 84 КК є наявність в особи іншої (окрім психічної) хвороби, що перешкоджає

331

Розділ XIІ. Звільнення від покарання та його відбування

відбуванню покарання. Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалівпрозвільненнязасудженихвіддальшоговідбуванняпокарання, затвердженийспільнимнаказомДержавногодепартаментуУкраїнизпитаньвиконанняпокарань таМОЗвід18 січня 2000 р. №3/6 (ОВУ. – 2000. – №12. – Ст. 485). Цимжепереліком необхіднокеруватисяіпривирішенніпитанняпроможливістьзвільненнязахворобою і від повного відбування призначеного покарання.

Захворювання, що створює підставу для звільнення від відбування покарання, може бути встановлене в особи на момент розгляду справи в суді або після постановлення вироку. У першому випадку при застосуванні звільнення від покарання суд постановляє вирок із призначенням засудженому міри покарання, але звільняє від його відбування. У другому випадку, коли покарання особі вже призначене, суд, застосовуючич. 2 ст. 84 КК, звільняєособуабовідповноговідбуванняпокарання(якщо його відбування ще не почалося), або від відбування невідбутої частини покарання.

За наявності визначених ч. 2 ст. 84 КК передумов і підстав суд має право, але не зобов’язаний, звільнити особу від покарання або від його подальшого відбування. При вирішенні цього питання суд ураховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особузасудженоготаіншіобставинисправи. Рішеннясудуякпрозвільненнявід покарання, так і провідмову в ньому має бути належним чином аргументоване. ПВСУ, звертаючи увагу судів на те, що сам по собі факт захворювання засудженого на тяжку хворобунетягнезасобоюобов’язковогозвільненнявідвідбуттяпокарання, рекомендує застосовуватизвільнення«дотихзасуджених, якізахворілипідчасвідбуттяпокарання, іцяхворобаперешкоджаєвідбуватипокарання, тобтоувипадках, колиподальшеутриманнявмісцяхпозбавленняволізагрожуєїхжиттюабоможепризвестидосерйозного погіршення здоров’я чи інших тяжких наслідків. Це стосується й тих осіб, які захворіли до засудження, але під час відбуття покарання їхня хвороба внаслідок прогресування набула характеру, зазначеного в Переліку захворювань» (п. 2 постанови «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» від 28 вересня 1973 р. № 8).

3. Частина 3 ст. 84 КК передбачає особливості звільнення від покарання військовослужбовців, засуджених до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні.

Передумовою звільнення від відбування покарання за ч. 3 ст. 84 КК є засудження військовослужбовцядоодногозтрьохосновнихвидівпокарання: службовогообмеженнядлявійськовослужбовців, арештуаботриманнявдисциплінарному батальйоні. Для застосування ч. 3 ст. 84 не має значення, чи відбуваються названі в ній види покарання реально, чивійськовослужбовецьзвільненийвідвідбуванняслужбовихобмеженьзвипробуванням (ст. 75 КК). Призначення військовослужбовцеві також і додаткового покараннянеперешкоджаєможливостізвільненняйоговідвідбуванняназванихосновних видів покарання. При цьому додаткове покарання підлягає реальному виконанню.

Підставоюзвільненняєвизнаннявійськовослужбовцяпісляпостановленнявироку непридатним до військової служби за станом здоров’я. Непридатність до військової служби за станом здоров’я встановлюється військово-лікарською експертизою відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 р. № 402 (ОВУ. –

332

Стаття 8514

2008. – № 89. – Ст. 2996). Для військовослужбовців СБУ Розклад хвороб, станів, фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби в СБУ (Додаток 7 доПоложенняпропроходженнямедичногооглядувСлужбібезпекиУкраїни, затвердженого наказом СБУ від 30 вересня 2009 р. № 642).

Для наявності підстави звільнення від покарання особа має бути висновком вій- ськово-лікарської експертизи визнана непридатною до військової служби в мирний час. Визнання військовослужбовця обмежено придатним до військової служби не створює підстави для звільнення його від покарання.

За наявності передумови і підстави, визначених ч. 3 ст. 84 КК, суд зобов’язаний звільнити військовослужбовця від відбування покарання.

4. Частина 4 ст. 84 КК встановлює правові наслідки одужання осіб, звільнених від відбування покарання на підставі частин 1 або 2 цієї ж статті. Правові наслідки одужання військовослужбовця, звільненого від покарання на підставі ч. 3 ст. 84 КК, законом не встановлені, а тому навіть у разі його подальшого одужання така особа не може бути направлена до відбування покарання.

Особи ж, які були звільнені від відбування покарання у зв’язку із психічним захворюванням (ч. 1 ст. 84 КК) або іншим тяжким захворюванням (ч. 2 ст. 84 КК) у разі їх одужання (повного чи до такого ступеня, який не перешкоджає відбуванню покарання), підлягають обов’язковому направленню до відбування невідбутої частини покарання. При цьому, якщо до особи, звільненої від відбування покарання на підставі ч. 1 ст. 84 КК, застосовувалися примусові заходи медичного характеру, вони зараховуються у строк покарання за правилами, передбаченими ст. 72 КК, а саме:

а) один день застосування примусових заходів медичного характеру (незалежно відвидутакихзаходів) дорівнюєодномуднюпозбавленняволіабоарешту, двомдням обмеження волі, трьомднямвиправнихробітабовосьмигодинамгромадських робіт; б) якщо особа була засуджена до інших видів покарання, суд з урахуванням того, що до неї застосовувалися примусові заходи медичного характеру, може на підставі ч. 4 ст. 84 і ч. 5 ст. 72 КК пом’якшити покарання або повністю звільнити засудженого

від його відбування.

Яквиняток, особа, якаодужала, непідлягаєнаправленнюдлявідбуванняпокарання у випадках, якщо:

а) закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 КК; б) виниклиіншіпідставидлязвільненнявідпокарання(наприклад, вчиненийосо-

боюзлочинбулодекриміналізовано (див. коментардост. 5 іч. 2 ст. 74 КК) або була оголошена амністія (див. коментар до ст. 86 КК)).

Стаття 85. Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування

На підставі закону про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань.

(Стаття 85 у редакції Закону України № 3465-VI від 2 червня 2011 р.)

333

Розділ XIІ. Звільнення від покарання та його відбування

1.Відповідно до цієї статті звільнення від покарання може застосовуватися лише до осіб, визнаних обвинувальним вироком суду винними у вчиненні злочинів і на яких поширюється дія Закону України про амністію або Указу Президента України про помилування. Питання про амністію може розглядатися й щодо осіб, кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили

(ст. 86 КК).

Помилування особи здійснюється також згідно зі ст. 87 КК. Клопотання про помилування розглядається тільки після набрання вироком законної сили, а у разі засудження особи до довічного позбавлення волі – після відбуття не менше двадцяти років призначеного покарання.

2.Порядок оголошення амністії визначений Законом України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р. в новій редакції закону, яка набрала чинності

з1 січня 2012 р.

Порядок здійснення помилування визначено в Указі Президента України від 16 вересня 2010 р. № 902, яким затверджене Положення про здійснення помилування.

3.Слідзауважити, щоактпропомилуванняізаконпроамністіювідрізняютьсявід проголошення невинуватості жертв політичних репресій з поновленням їх у правах (реабілітації). Питання реабілітації засуджених регулюється Законом УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.

4.Помилування й амністія, незважаючи на очевидну схожість, мають суттєві відмінності:

– акт про помилування є юридичною підставою для звільнення особи від покарання, тоді як для застосування амністії необхідний акт відповідного органу, на який покладено обов’язок щодо реалізації положень закону про амністію;

– помилування не має загальнонормативного характеру, а є актом застосування права в конкретному випадку;

– помилування маєразовийхарактер, тодіякзастосування амністії – цедостатньо складний і тривалий процес, що вимагає зусиль відповідних уповноважених органів: міліції, суду, прокуратури, органів, що відають виконанням вироку;

– законпроамністіюприймаєтьсящодоширокогоінеперсоніфікованогоколаосіб,

апомилування інколи називають персоніфікованою амністією, тобто застосовують тільки стосовно конкретних осіб;

– прийняття закону про амністію, як правило, приурочене до певної значної загальнодержавної події, а акт про помилування, який проголошується Указом Президента, може застосовуватися в будь-який час і з урахуванням різноманітних обставин;

– клопотання про помилування може подаватися винятково самим засудженим. (До 2010 р. право подавати клопотання про помилування також мали захисники засудженого, його родичі та навіть громадські організації.)

5.Спільним для амністії й помилування є те, що вони не ставлять під сумнів рішення суду і не реабілітують осіб, а є лише проявом гуманізму та певним видом лібералізації кримінально-правової репресії державною владою України.

334

Стаття 8614

Стаття 86. Амністія

1.Амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб.

2.Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

(Стаття 86 у редакції Закону України № 3465-VI від 2 червня 2011 р.)

1.Слово «амністія» (з грец. забуття, прощення) означає повне або часткове (коли закон про амністію скорочує засудженим невідбуту частину покарання) звільнення від покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів, яке здійснюється тільки актом верховної влади.

Устародавні часи амністія оголошувалася узв’язкузвидатними подіями державноготарелігійного характеру. Традиційними булиамністії начас коронації зприводу сходження на престол, шлюбу коронованих осіб і народження у них дітей, видатних перемог у війнах тощо. У радянський час амністії у зв’язку з великою кількістю засуджених оголошувались із регулярною періодичністю на честь різноманітних значимих подій, таких як роковини радянської влади, досягнення у сфері соціалістичного будівництва, перемога над агресорами. Так, 17 серпня 1923 р. було видано постановуПрезидіїЦВКСРСР«ПроамністіювознаменуванняутворенняСоюзуРадянських Соціалістичних Республік», 2 листопада 1927 р. – «Про амністію в ознаменування 10-річчяЖовтневоїреволюції», 8 березня1929 р. – «Прозастосуванняамністіївознаменування 10-річчя існування Білоруської Соціалістичної Радянської Республіки», 10 березня 1962 р. – «Про амністію в ознаменування 10-річчя утворення ЗСФСР», 7 липня1945 р. – УказПрезидіїВерховноїРадиСРСР«Проамністію узв’язкузперемогою над гітлерівською Німеччиною» і под.

2.Відповідно до ст. 92 Конституції України, Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р. (в ред. від 2 червня 2011 р.) амністія оголошується законом. До прийняття Конституції України 1996 р. акт про амністію проголошувався Главою держави (укази Президента України «Про амністію з нагоди річниці проголошення незалежності України» 1992 р., «Про амністію учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах» 1994 р., «Про амністію з нагоди 50-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні» 1995 р. тощо).

Амністія спрямована на повне або часткове звільнення від покарання визначеної законом категорії осіб, винних у вчиненні злочину або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Законипроамністію, завиняткомзаконівпроумовнуамністію, приймаютьсяВРУ не частіше одного разу протягом календарного року і є разовою особливою умовою звільнення конкретних категорій осіб від покарання.

335

Розділ XIІ. Звільнення від покарання та його відбування

3.Згідно із ст. 5 Закону України «Про застосування амністії в Україні» дія закону проамністіюпоширюєтьсяназлочини, вчиненідоднянабраннянимчинностівключно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання законом про амністію чинності.

Увиняткових випадках з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених законом про амністію (умовна амністія).

Прийняття законів про умовну амністію не містить кількісних обмежень за рік.

4.Згідно з чинним законодавством до особи, яка вчинила злочин, може бути застосований один із таких видів амністії:

а) повна амністія – повне звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;

б) часткова амністія – часткове звільнення від відбування призначеного судом покарання(звільненнявідневідбутоїчастинипокарання, скороченнятермінупокарання); в) звільнення від основного покарання із залишенням додаткового покарання;

г) повна або часткова амністія за діяння, які вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених

узаконі про амністію (умовна амністія).

5.Особливістюамністіїєте, щовзаконіпроамністіюнеперсоналізуютьсяособи, які вчинили злочини і на яких поширюється його дія, а лише вказуються певні категоріїосібікатегорії злочинів– цеієосновноювідмінністю амністії відпомилування.

Категорії осіб, щодо яких не допускається застосування амністії, зазначаються

уст. 4 ЗаконуУкраїни«ПрозастосуванняамністіївУкраїні». Донихвідносятьсяособи:

– кримінальнісправистосовноякихперебуваютьупровадженніорганівдізнання,

досудового слідства чи суду, але не розглянуті судом із постановленням обвинувального вироку;

–яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;

–які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та/або особливо тяжких злочинів;

–яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

–яких засуджено за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину, крім зазначених у п. «г» цієї статті, які відбули менше двох третин призначеного вироком суду основного покарання;

–яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше

осіб;

–стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин;

–які не відшкодували завдані ними збитки або не усунули заподіяну злочином шкоду.

336

Стаття 8614

Амністія також не застосовується до осіб, засуджених за умисне вбивство; катування; насильницькедонорство; незаконнепозбавленняволіабовикраденнялюдини; захопленнязаручників; торгівлюлюдьмиабоіншунезаконнуугодустосовнолюдини; зазлочинипротистатевоїсвободитастатевоїнедоторканості особи; розбій; вимагання; порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, або особою, яка зникла з міс- цядорожньо-транспортноїпригоди; заодержанняхабара; застосування зброїмасовогознищення; геноцид; посяганнянажиттяпредставникаіноземноїдержави; піратство; найманство.

Правомзаконодавцяєйте, щозакономпроамністіюможутьбутивизначенійінші категорії осіб, на які амністія не поширюється.

Законодавець, у 2011 р. виклавши в новій редакції Закон України «Про застосування амністії в Україні», визначив наступний порядок звільнення від покарання внаслідок амністії.

Так, суд вправі звільнити засудженого від відбування покарання внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння.

Рішення про застосування чи незастосування амністії повинно прийматися судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.

Установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд за доведеності вини особи постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Якщо в ході судового провадження буде виявлено наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, але в діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, суд зобов’язаний направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення.

6.Амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду. Це означає, що будь-які ци- вільно-правові зобов’язання продовжують діяти і після оголошення амністії (наприклад, відшкодування матеріальної і моральної шкоди).

Питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирішуєтьсявідповіднодоположеньстатей88–91 КК, виходячиізвидуістроку фактично відбутого винним покарання, а також тяжкості вчиненого ним злочину

(див. коментар до статей 88–91 КК).

Рішенняпрозастосуваннячинезастосуванняамністіїстосовнокожноїособиприймається судом стосовно кожної особи індивідуально.

7.Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію.

337

Розділ XIІ. Звільнення від покарання та його відбування

Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення термінупокарання, маютьбутиофіційнопоінформованіпроновеобчисленнятерміну покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Закон про амністію підлягає обов’язковому опублікуванню в офіційних виданнях ВРУ та КМУ.

Стаття 87. Помилування

1.Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи.

2.Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років.

1.Виходячи із принципу гуманізації суспільних відносин, у п. 27 ст. 106 Конституції України зазначається, що Президент України здійснює помилування.

Помилування – це акт глави держави, за яким персонально визначена особа або кілька осіб, як правило, повністю або частково звільняється (звільняються) від покарання (незалежно від тяжкості вчиненого злочину), а також до неї може застосовуватися більш м’яке покарання.

Цікавим є той факт, що в Конституції України, як і в радянських конституціях, помилування виступає як виключне право, повноваження вищого органу державної влади.

2.Особливістю акта помилування є його персоніфікованість – у ньому зазначаються конкретні імена і прізвища помилуваних осіб.

Порядок здійснення помилування визначається Положенням про порядок здійснення помилування, затвердженим Указом Президента України від 16 вересня 2010 р. № 902, у якому зазначається, що помилування засуджених може мати місце

увигляді:

–заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років;

–повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;

–заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням.

3.Право на клопотання про помилування має особа, яка:

–засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;

–засудженасудоміноземноїдержавиіпереданадлявідбуванняпокараннявУкраїну без умови про незастосування помилування, вирок суду щодо якої приведено

увідповідність із законодавством України;

–засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування.

338

Стаття 8714

4.Відповідно до Положення про порядок здійснення помилування підготовку матеріалів для розгляду клопотань про помилування та повідомлення заявника про результати розгляду здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України (далі – Управління).

Підготовлені Управлінням матеріали попередньо розглядаються Комісією при Президентові України з питань помилування (далі – Комісія).

Розглянувшиклопотанняпропомилуванняіматеріали, підготовленіУправлінням, Комісія вносить Президентові України пропозицію щодо застосування помилування. Про клопотання, у яких Комісією не знайдено підстав для помилування, вона доповідає Президенту України.

5.Під час розгляду клопотання про помилування враховуються:

–ступінь тяжкості вчиненого злочину, строк відбутого покарання, особа засудженого, щирекаяття, активнесприяннярозкриттюзлочину, поведінка іставленняособи до праці до засудження та в установах й інших органах виконання покарань, стан відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди та інші обставини;

–думка адміністрації установи виконання покарань або іншого органу, який виконує покарання, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, місцевого органувиконавчоївлади, органумісцевогосамоврядування, громадськихорганізацій, трудових колективів тощо про доцільність помилування.

6. Особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше застосовувалися амністія, помилування, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміна невідбутої частини покараннябільшм’яким, звільненнявідвідбуванняпокараннязвипробуванням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, може бути помилувана лише у виняткових випадках.

7. Про помилування засудженого Президент України видає указ.

8. У разі відхилення клопотання про помилування повторне клопотання особи, засудженої до довічного позбавлення волі, може бути внесено не раніше ніж через п’ять років, а щодо інших засуджених – не раніше ніж через рік із часу відхилення попереднього клопотання.

9. Положення Указу Президента України про помилування є нормами прямої дії

іне потребують прийняття додаткових рішень судом, як при застосуванні амністії. 10. Важливо зазначити, що помилування не ставиться в залежність від тяжкості

вчиненого злочину або суворості призначеного судом покарання, зазначене лише враховується при розгляді клопотання.

11. За своєю юридичною природою помилування є не реабілітацією, а лише звільненням від покарання. Воно не усуває самого факту вчинення злочину: якщо особа після звільнення від покарання за помилуванням вчинить новий злочин, то цей факт буде основою для визнання його повторності, у тому числі й рецидиву, за умови, щозапопередній злочин небулопогашено чи знятосудимість (див. коментар до статей 32, 34, 88–91 КК).

339

РОЗДІЛ XIII

СУДИМІСТЬ

Стаття 88. Правові наслідки судимості

1.Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

2.Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також

вінших випадках, передбачених законами України.

3.Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.

4.Особи, які булиреабілітовані, визнаються такими, щоне мають судимості.

(Стаття 88 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 4025-VI від

15 листопада 2011 р.)

1. Судимістьєправовимнаслідкомзасудженняособи, винноїувчиненнізлочину, вирокомсудудокримінальногопокарання. Засвоїмзмістомвонаєнегативнимправовим статусом особи, який пов’язаний з певними цивільно-правовими і кримінальноправовими обмеженнями.

Щодоцивільно-правовихобмежень, точ. 3 ст. 76 КонституціїУкраїнипередбачає, щонеможебутиобранимдоВерховноїРадиУкраїнигромадянин, якиймаєсудимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. В окремих законах міститься заборона на заняття посади прокурора, судді, виконання функцій адвоката особами, що мають судимість. Кримі- нально-правові наслідки судимості передбачені КК України. Так, відповідно до ч. 2 ст. 88 ККсудимістьмаєправовезначенняувипадкувчиненняновогозлочинуособою, яка має судимість, а також в інших випадках, передбачених законом України. Закон визначає судимість як таку обставину, з якою пов’язуються найбільш суворі кримі- нально-правові наслідки для особи, яка, маючи судимість, знову вчинює злочин. Так: а) рецидивом злочинів як найбільш небезпечним видом множинності визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин (ст. 34 КК); б) злочин може бути визнано повторним, якщо судимість за перший злочин не була погашена або знята (ч. 4 ст. 32 КК); в) повторність злочину і рецидив є обставинами, що обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК); г) судимість, як правило, виключає застосування до особи, що вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінальногоправа, наприклад, звільненнявідкримінальноївідповідальності (статті 45, 46, 47 КК); д) у багатьох статтях Особливої частини КК судимість передбачається як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака. Так, хуліганство буде особ-

340