NPK_do_KK_Ukrayini_T_1_Tatsiy

Статття10014

Максимальнийрозмірштрафудлянеповнолітніхусумі, щонеперевищуєп’ятисот н. м. д. г., стосуєтьсяівипадківвчиненнянеповнолітнімзлочину, заякийпередбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі н. м. д. г.

Встановлюючи розмір штрафу для неповнолітнього, суд зобов’язаний враховувати: 1) тяжкість вчиненого злочину; 2) майновий стан неповнолітнього.

3.При вчиненні неповнолітнім злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі н. м. д. г., та за умови відсутності самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути накладено стягнення, таке покарання йому не призначається. У такому випадку відповідно до положень ч. 3 ст. 99

ККдо неповнолітнього застосовується покарання у виді громадських робіт або виправних робіт з урахуванням положень, передбачених статтями 100 і 103 КК. Це правило стосується і випадків, коли санкція статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність неповнолітнього за вчинений злочин, не містить як покарання громадські або виправні роботи.

4.При несплаті призначеного штрафу неповнолітнім, що має самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернено стягнення, та за відсутності підстав для розстрочки, відповідно до ч. 5 ст. 53 КК, суд замінює несплачену суму штрафупокаранням увидігромадських робітізрозрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством н. м. д. г. або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять н. м. д. г. При цьому тривалість громадських та виправних робіт не може перевищувати розмірів, передбачених статтею 100 КК.

5.Неповнолітні, засуджені доштрафу, вважаються такими, щонемаютьсудимості, після виконання цього покарання (див. п. 1 ч. 2 ст. 108 КК).

6.Умиснеухиленнявідсплатиштрафунеповнолітнімтягнезасобоювідповідальність, передбачену ч. 1 ст. 389 КК.

Стаття 100. Громадські та виправні роботи

1.Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.

2.Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.

3.Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюєтьсявідрахуваннявдоходдержавиврозмірі, встановленомувирокомсуду, вмежах від п’яти до десяти відсотків.

1. Із змісту ст. 100 КК випливає, що особливість громадських та виправних робіт при застосуванні до неповнолітніх полягає у двох моментах: 1) ці види покарань

361

Розділ XV. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

можуть бути призначені тільки неповнолітнім від 16-ти до 18-ти років; 2) значно зменшена тривалість (строк) цих покарань порівняно з тими, що передбачені у статтях 56, 57 КК: громадські роботи можуть бути призначені на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і тривалість їх не може перевищувати двох годин на день, а строк виправних робіт встановлюється від двох місяців до одного року. При цьому відрахування в дохід держави призначається судом у розмірі від п’яти до десяти відсотків.

2. Неповнолітні, засуджені до громадських або виправних робіт, вважаються такими, що не мають судимості після виконання цих покарань (див. п. 1 ч. 2

ст. 108 КК).

Стаття 101. Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.

1.Особливості цього виду покарання щодо неповнолітнього полягають у такому:

1)арешт може бути призначений тільки неповнолітнім, які досягли на момент постановлення вироку 16-ти років; 2) за своїм змістом арешт полягає у триманні неповнолітнього в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах (див.

статті 100, 101 КВК); 3) тривалість арешту обмежена строком від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.

2.Умови відбування арешту неповнолітніми визначаються кримінально-виконав- чим законодавством.

3.Неповнолітні, які відбули арешт, визнаються такими, що не мають судимості

(див. п. 1 ч. 2 ст. 108 КК).

Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк

1.Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяцівдодесятироків, крімвипадків, передбачених пунктом5 частинитретьої цієї статті. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

2.Позбавлення волінеможебутипризначене неповнолітньому, якийвперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

3.Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1)за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості – на строк не більше одного року шести місяців;

2)за злочин середньої тяжкості – на строк не більше чотирьох років;

3)за тяжкий злочин – на строк не більше семи років;

362

Статття10314

4)за особливо тяжкий злочин – на строк не більше десяти років;

5)за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, – на строк до п’ятнадцяти років.

(Стаття 102 зі змінами, внесеними згідно із Законом України № 270-VI від

15 квітня 2008 р.)

1.Позбавлення волі на певний строк як найбільш суворе покарання повинне призначатися неповнолітньому тільки за умови, що на підставі оцінки особи і всіх обставин справи суд дійде висновку про те, що всі інші, більш м’які, види покарань не дають змоги досягти мети кримінального покарання.

2.Особливостіпозбавленняволіприпризначеннійогонеповнолітньомуполягають

утому, що, по-перше, ККвизначаєнижчі(ніжпередбаченіуст. 63 ККдляповнолітніх) межі мінімальних та максимальних строків позбавлення волі. Відповідно до ч. 1 ст. 102 КК позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину 18-річного віку, може бути призначено на строк від шести місяців до десяти років. Лише у випадку, передбаченому в п. 5 ч. 3 ст. 102 КК, покарання у виді позбавлення волі може бутипризначененеповнолітньомунастрокбільшедесяти, аленебільшеп’ятнадцяти років. По-друге, максимальні строки позбавлення волі залежать від ступеня тяжкості вчиненого неповнолітнім злочину.

3.Виходячи з цього в ч. 2 ст. 102 КК установлено, що за вчинення неповнолітнім вперше злочину невеликої тяжкості позбавлення волі взагалі не може бути призначено. А за злочини іншого ступеня тяжкості максимальні строки позбавлення волі чітко диференціюються в законі. Тому відповідно до ч. 3 ст. 102 КК залежно від категорії тяжкості злочину (див. ст. 12 КК), вчиненого неповнолітнім, позбавлення волі може бути призначене:

1) за злочин невеликої тяжкості, вчинений повторно, – на строк не більше двох років (щодо поняття повторності див. коментар до ст. 32 КК);

2) за злочин середньої тяжкості – на строк не більше чотирьох років; 3) за тяжкий злочин – на строк не більше семи років; 4) за особливо тяжкий злочин – на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, пов’язаний з умисним позбавленням життя людини, – на строк до п’ятнадцяти років.

4.Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах, максимально пристосованих для цих осіб (ст. 18 КВК).

Стаття 103. Призначення покарання

1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, перед- баченихустаттях65–67 цьогоКодексу, враховуєумовийогожиттятавиховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п’ятнадцяти років.

363

Розділ XV. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

1.Особливості призначення покарання неповнолітнім полягають насамперед у тому, що стосовно цих осіб на перше місце висувається мета виправлення. Тому ч. 1 ст. 103 КК встановлює, що крім загальних засад призначення покарання (див. комен- тардостатей65–67 КК), суд припризначенні покарання неповнолітньому повинен ураховувати: 1) умовийогожиттятавиховання; 2) впливдорослих; 3) рівеньрозвитку;

4)інші особливості особи неповнолітнього.

2.Урахування вікових особливостей неповнолітнього вимагає встановлення не тільки того, що особа формально досягла віку кримінальної відповідальності, а й з’ясування всіх індивідуальних психофізичних властивостей неповнолітніх певного віку. У зв’язку з цим практика йде шляхом виключення кримінальної відповідальності та покарання щодо тих неповнолітніх, які хоч і досягли віку, з якого встановлена кримінальна відповідальність, проте відстають (не у зв’язку з психічним захворюванням) у розумовому розвитку від того рівня, що є типовим для цього віку і визначає можливість усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого. Саме тому загальні засади призначення покарання щодо неповнолітніх застосовуються з урахуванням специфіки рівня їхнього вікового психофізичного розвитку.

3.Можливість досить легко (порівняно з дорослими) змінювати спрямованість формування особи підлітка пояснює і загальний напрямок у призначенні їм покарання – його пом’якшення. Саме це визначає вчинення злочину неповнолітнім обставиною, що пом’якшує покарання (п. 3 ч. 1 ст. 66 КК).

Відповідно до п. 10 ППВСУ від 16 квітня 2004 р. при призначенні покарання неповнолітнім суди повинні суворо дотримуватись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання такогозасудженого єйоговиправлення, виховання тасоціальна реабілітація.

Практика однозначно йде шляхом найчастішого застосування до неповнолітніх пільгових інститутів кримінального права, наприклад, призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).

4.Призначення неповнолітньому покарання за сукупністю злочинів чи сукупністювироківґрунтуєтьсянаположеннях, закріпленихустаттях70 та71 ККзурахуваннямособливостей, передбаченихустаттях99–102 КК(див. коментардоцихстатей). Особливістю призначення неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків позбавлення волі відповідно до ч. 2 ст. 103 КК є те, що покарання у цьому випадку не може перевищувати п’ятнадцяти років позбавлення волі.

Стаття 104. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1.Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніхвідповіднодостатей75–78 цьогоКодексу, зурахуваннямположень, передбачених цією статтею.

2.Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосованедонеповнолітньоголишеуразійогозасудженнядоарештуабопозбавлення волі.

364

Статття10514

3.Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

4.Уразізвільненнянеповнолітньоговідвідбуванняпокараннязвипробуваннямсудможепокластинаокремуособу, заїїзгодоюабонаїїпрохання, обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

(Стаття 104 зі змінами, внесеними згідно із Законом України № 270-VI від

15 квітня 2008 р.)

1.Щодо поняття звільнення від відбування покарання з випробуванням див. коментар до статей 75–78 КК.

2.Для застосування цього виду звільнення неповнолітнього від відбування покарання необхідно враховувати: 1) загальні підстави, умови та правові наслідки, пе-

редбачені у статтях 75–78 КК (див. коментар до цих статей); 2) особливості застосування цього виду звільнення, передбачені в частинах 2–4

ст. 104 КК.

3.Ціособливостіполягаютьутакому: 1) звільненнявідвідбування покараннязвипробуваннямнеповнолітніхможливепризасудженніїхтількидотакихвидівпокарань, якарештабопозбавленняволі; 2) іспитовийстрокустановлюєтьсятривалістювідодного до двох років; 3) у випадку звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на конкретну особу, з її згоди або на її прохання, обов’язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи.

4.Уразівчиненнянеповнолітнімновогозлочинупротягоміспитовогострокуйому призначається покарання за правилами, передбаченими у статтях 71–72 КК, з дотриманням обмежень, передбачених ч. 2 ст. 103 КК (див. коментар до ст. 103 КК).

Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

1.Неповнолітній, якийвчинивзлочинневеликоїабосередньоїтяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

2.У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження; 2) обмеженнядозвілляівстановленняособливихвимогдоповедінкинеповно-

літнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи

піднаглядпедагогічногоаботрудовогоколективузайогозгодою, атакожокремих громадян на їхнє прохання;

4) покладеннянанеповнолітнього, якийдосягп’ятнадцятирічного вікуімає майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

365

Розділ XV. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

5) направленнянеповнолітньогодоспеціальноїнавчально-виховноїустанови для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умовиперебуваннявцихустановахнеповнолітніхтапорядокїхзалишення визначаються законом.

3.До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховногохарактеру, щопередбаченіучастинідругійцієїстатті. Тривалістьзаходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

4.Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

1.Щодо поняття «звільнення від покарання» див. коментар до ст. 74 КК.

2.Аналіз ст. 105 КК дозволяє зробити висновок про те, що даний вид звільнення від покарання є найсуттєвішим проявом гуманізму. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру може застосовуватися тільки до неповнолітніх за наявності певної підстави та умов.

3.Підставою застосування ст. 105 КК є висновок суду про те, що неповнолітній длядосягненняметивиправлення, попередженнявчиненняновихзлочинівнамомент винесення вироку не потребує застосування покарання.

4.Обов’язковимиумовамизвільненнявідпокаранняіззастосуваннямпримусових заходіввиховногохарактерує: а) вчиненнязлочинуневеликоїабосередньоїтяжкості; б) щире розкаяння після вчинення злочину і подальша бездоганна поведінка.

5.Частина 2 ст. 105 КК містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру:

1)застереження, тобто осудження (осуд) суспільно небезпечної поведінки неповнолітнього, вимога припинититаку поведінку під загрозоюзастосування більшсуворих заходів відповідальності;

2)обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього може, наприклад, полягати в забороні відвідувати у вечірній час парки, кафе, справно відвідувати навчальні установи та ін. Тривалість цих обмежень визначає суд;

3)передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання. Цей захід виховного характеру за своєю суттю припускає встановлення контролю і посилення виховного впливу з боку тих осіб, що були зобов’язані на підставі сімейних, виробничих або інших відносин його здійснювати

імали реальну можливість позитивно впливати на неповнолітнього, його поведінку. Саметомуцейзахідможезастосовуватися тількитоді, колибатькиабоколективздатніздійснюватитакийвплив, створитинормальнуобстановкудлявихованнянеповнолітнього. Упункті6 ППВСУвід15 травня2006 р. рекомендованопередаватинеповнолітніх під нагляд батьків або осіб, що їх заміняють, лише за наявності даних про їх здатність забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за

366

Статття10514

його поведінкою. Під особами, які заміняють батьків, слід розуміти усиновителів, опікунів і піклувальників.

Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колективу можливатількизазгодоюцьогоколективу. Неповнолітнійможебутипереданийіпіднагляд окремих громадян на їх прохання. Як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин зобов’язані здійснювати виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою.

Як і при обмеженні дозвілля, тривалість передачі неповнолітнього під нагляд колективу, батькам або іншим особам визначається судом з урахуванням конкретних обставин справи;

4)покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодувати заподіяний майновий збиток. Закон обмежує можливість застосування цього заходу як віком неповнолітнього, так і його матеріальнимстановищем: цейзахідможебутизастосованийтількидонеповнолітніх, яким виповнилося п’ятнадцять років і які мають майно, заробіток або прибуток;

5)направлення неповнолітнього доспеціальної навчально-виховноїустановидля дітей і підлітків для його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах та порядок їх залишення визначаються Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня1995 р. Відповіднодост. 1 цьогоЗаконуспеціальними навчально-виховними установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації, до яких направляються особи від одинадцяти до чотирнадцяти років, і фахові училища соціальної реабілітації для осіб у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Цей захід може застосовуватися тільки тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений іншими заходами. Строк цієї міри визначається судом до виправлення неповнолітнього, але не може перевищувати трьох років.

Відповідно дозазначеного Закону України від24 січня 1995 р. основними завданнями загальноосвітніх шкіл і фахових училищ соціальної реабілітації є: «створення належних умов для життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвітньогоікультурногорівня, фаховоїпідготовки, розвиткуіндивідуальнихздібностей...»,

атакож«забезпеченнясоціальноїреабілітаціїучнів, їхправовоговихованняісоціального захисту...». З метою вирішення цих завдань Закон допускає у виняткових випадкахможливістьутриманнявзагальноосвітніхшколахсоціальноїреабілітаціїнеповнолітніх до досягнення ними п’ятнадцяти років, а у фахових училищах соціальної реабілітації – дев’ятнадцяти років, якщо це необхідно для завершення навчального року або фахової підготовки. Якщо неповнолітній під час перебування у спеціальній на- вчально-виховній установі своєю поведінкою, ставленням до навчання довів своє виправлення, він може бути на підставі ст. 8 Закону України від 24 січня 1995 р. достроково звільнений постановою судді.

6. Відповідно до ч. 3 ст. 105 КК залежно від конкретних обставин вчиненого злочину і особи неповнолітнього суд може застосувати до нього одночасно декілька примусових заходів виховного характеру.

Порядізцимизаходамич. 4 ст. 105 ККнадаєправосуду, якщовінвважаєценеоб-

хідним, призначити неповнолітньому вихователя.

367

Розділ XV. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Стаття 106. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності

1.Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання

узв’язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу

зурахуванням положень, передбачених цією статтею.

2.Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:

1) два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості; 2) п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 3) сім років – у разі вчинення тяжкого злочину; 4) десять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

3.Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:

1) два роки – у разі засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п’ять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

3) сімроків– уразізасудженнядопокаранняувидіпозбавленняволінастрок більше п’яти років за тяжкий злочин;

4) десять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

1. Стаття 106 КК об’єднує два різних за юридичною природою види звільнення:

звільненнявідкримінальноївідповідальності узв’язкуіззакінченням строківдавнос-

ті і звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Загальні норми про ці види давності передбачені у статтях 49 і 80 КК (див. коментар до цих статей), і ними насамперед повинен керуватися суд при звільненні неповнолітніх, ураховуючи при цьому особливості, зазначені у ст. 106 КК.

Такими особливостями є: 1) застосування їх до осіб, які не досягли вісімнадцяти роківдовчиненнязлочину, незалежновідїхвікунамоментвирішенняцьогопитання;

2) встановлення менш тривалих строків давності порівняно з тими, що передбачені

устаттях 49, 80 КК.

2.Частина 2 ст. 106 КК передбачає такі строки давності при звільненні від кримі-

нальної відповідальності:

1) два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості; 2) п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 3) сім років – у разі вчинення тяжкого злочину;

368

Статття10714

4) десять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

3. Длязвільнення відвідбування покаранняч. 3 ст. 106 ККвстановлюєтакістроки давності:

1)двароки– уразізасудження допокарання, непов’язаногозпозбавленням волі,

атакож при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2)п’ять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

3)сім років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкий злочин;

4)десять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

Стаття 107. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

1.До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільненнявідвідбуванняпокараннянезалежновідтяжкостівчиненогозлочину.

2.Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.

3.Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

1) неменшетретинипризначеногострокупокаранняувидіпозбавленняволі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеногосудомзаумиснийтяжкийзлочинчинеобережний особливотяжкийзлочин,

атакож, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцятироківновийумиснийзлочин, заякийвоназасудженадопозбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

4.До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням не застосовується.

5.У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільненнявідвідбуванняпокарання, протягомневідбутоїчастинипокараннянового

369

Розділ XV. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71

і72 цього Кодексу.

1.Поняття умовно-дострокового звільнення від відбування покарання визначене у ст. 81 КК (див. коментар до цієї статті).

2.Підставою умовно-дострокового звільнення є виправлення засудженого, доведене сумлінною поведінкою і ставленням не тільки до праці, а й до навчання (ч. 2 ст. 107 КК). Як обов’язкові правові умови цього звільнення ст. 107 КК передбачає такі:

– звільненню підлягають особи, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, незалежно від їх віку на момент звільнення;

– умовно-дострокове звільнення застосовується лише до осіб, що відбувають по-

карання у виді позбавлення волі;

– застосування його не залежить від тяжкості вчиненого злочину;

– воно застосовується після фактичного відбуття певної частини призначеного покарання, що за розміром менша, ніж та, що передбачена у ст. 81 КК щодо осіб, які вчинили злочин після досягнення вісімнадцяти років.

3.Відповідно до ч. 3 ст. 107 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання осіб, щовчинилизлочин увіці довісімнадцяти років, може бутизастосоване після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин

ідопогашенняабозняттясудимостівчинилаувіцідовісімнадцятироківновийумисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного за умисний тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання і до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

Аналіз ч. 3 ст. 107 КК дає можливість зробити важливий висновок: щодо осіб, які вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років, закон не містить заборони на їх умов-

но-дострокове звільнення, незважаючи нінатяжкість вчиненогозлочину, нінавітьна наявність рецидиву.

4.Якщо умовно-достроково звільнений протягом невідбутої частини покарання вчинить новий злочин, то суд призначає покарання за правилами, передбаченими

уст. 71 КК, тобто за сукупністю вироків, із дотриманням правил складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення, встановлених ст. 72 КК (див. комен-

тар до цих статей).

5.До осіб, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцяти років, заміна невід-

бутої частини покарання більш м’яким покаранням не застосовується.

370