Семчик Зем право

Загальна частина ______

адміністративної відповідальності за ст. 188-5 КпАП (невиконання припису). З метою усунення наслідків правопорушення державний інспектор повторно видає припис про припинення правопорушення чи усунення його наслідків та встановлює строк його виконання, але не більше ЗО днів. У разі повторної відмови особи виконати припис (припинити порушення земельного законодавства чи усунути його наслідки) державний інспектор притягує правопорушника до відповідальності за вчинене адміністративне порушення земельного законодавства. Якщо притягнута до адміністративної відповідальності особа продовжує правопорушення чи не усуває його наслідків, інспекційний орган Держкомзему інформує про це відповідний орган прокуратури, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування для вжиття інших заходів правового впливу.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніше 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови — не пізніше

15 днів з дня повідомлення порушника про незадоволення (відхилення) протесту.

У разі несплаті штрафу порушником земельного законодавства у встановлений строк постанова про накладення штрафу надсилається для відрахування суми штрафу в примусовому порядку шляхом відрахування із заробітної плати чи іншого заробітку (доходу) відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Кримінальна відповідальність за порушення земельного законодавства наступає у випадках вчинення дій, що зазіхають на встановлений земельний правопорядок і становлять суспільну небезпеку. До суспільно небезпечних дій, що тягнуть застосування заходів кримінальної відповідальності, за КК України належить: а) забруднення або псування земель (забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, ст. 239 КК України); б) безгосподарське використання земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту (ст. 254 КК України); в) самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 197і КК України). Крім того, до кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті особи за ст. 236 КК України (порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки) та ст. 238 КК України (приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, зокрема радіаційний, стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний та тваринний світ, а

1 Офіційний вісник України. — 1998. — № 42. — Ст. 1538.

281

Загальна частина ______

також про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою).

Цивільна відповідальність наступає за фактом порушення земельного законодавства, пов'язаного із заподіянням шкоди землям, що охороняються законом, правам і інтересам власників землі, землекористувачів, зокрема орендарів, незалежно від притягнення винних до інших видів правової відповідальності.

Цивільну відповідальність за шкоду, що є прямим наслідком порушення земельного законодавства, варто відрізняти від економічної відповідальності за правомірну шкоду, викликану об'єктивними причинами і яка підлягає відшкодуванню лише у випадках, спеціально передбачених законом. Відповідно до законодавства правомірна шкода відшкодовується у встановленому порядку при вилученні (викупі) земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності (статті 146, 147 ЗК України) або тимчасовому їх зайнятті, обмеженні прав власників землі, землекористувачів, зокрема орендарів, у передбачених законом випадках.

Протиправна шкода, що є наслідком вчинення таких земельних правопорушень, як забруднення, засмічення земель, псування і знищення родючого шару ґрунту, невиконання обов'язкових заходів щодо поліпшення земель та охорони ґрунтів, проектування, розміщення, будівництво, запровадження в експлуатацію об'єктів, що негативно впливають на стан земель, і ряду інших правопорушень, пов'язаних з невиконанням вимог закону щодо охорони землі, становлять водночас шкоду екологічну та економічну. Якщо екологічна шкода порушує екологічні інтереси суспільства та обмінні процеси, що відбуваються в біосфері, економічна шкода має своїм об'єктом інтереси конкретного власника землі, землекористувача чи орендаря і виражається в заподіянні йому шкоди. Заподіяна порушенням земельного законодавства економічна шкода проявляється у прямих (зниження родючості ґрунтів, знищення посівів, насаджень, будівель) та непрямих (витрати на відновлення земель, посівів, неотриманий дохід) формах збитків.

Приблизний перелік дій, вчинення яких може бути підставою для відшкодування завданих такими діями збитків, встановлений ЗК України. Згідно зі ст. 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Проте власники і користувачі земельних ділянок можуть стягувати збитки, завдані й іншими діями. Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» від 19 квітня 1993 р.1 встановлено, що розміри

1 Офіційний вісник України. — 1998. — № 42. — Ст. 1538.

282

Загальна частина ______

збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).

Відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам провадиться підприємствами, установами, організаціями та громадянами, яким відведено земельні ділянки, що вилучаються (викуповуються), а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами, діяльність яких призводить до обмеження прав власників землі і землекористувачів, зокрема орендарів, або погіршення якості земель, розташованих у зоні їх впливу.

Розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної земельними правопорушеннями, необхідно в кожному випадку з'ясовувати характер виниклих відносин і нормативні акти, якими вони регулюються. Якщо є нормативний акт, що передбачає відповідальність за той або інший вид правопорушення, варто керуватися цим актом, а за його відсутності — загальними нормами земельного, цивільного, трудового законодавства залежно від обставини, за яких була заподіяна шкода.

1 ЗП України. — 1993. — № 10. —Ст. 193.

1 Офіційний вісник України. — 1998. — № 42. — Ст. 1538.

283

Особлива частина

му майна слід розуміти «правовий порядок» використання земель1. Лаконічне визначення поняття правового режиму земель представником російської земельно-правової науки відображає зміст основних вимог до його формулювання, але є неповним.

В. І. Семчик правовий режим майна визначав як встановлений правовими засобами порядок та умови функціонування майна як об'єкта права в системі правовідносин2. Це визначення можна застосовувати і до землі як об'єкта правовідносин. Із цього загального визначення можна сформулювати такі

і права постійного чи тимчасового землекористування; г) правомочності суб'єктів права власності на землю і земле-

користувачів, зокрема орендарів, їх права та обов'язки щодо використання землі за цільовим призначенням;

ґ) функції, компетенція органів державної влади і місцевого самоврядування щодо управління землями і забезпечення їх раціонального використання за цільовим призначенням, а також форми і методи управління землями з урахуванням форм власності на землю і віднесення земель до

е) правова охорона землі як об'єкта природи, а також права власності на землю і права землекористування;

1Ерофеев Б. В. Земельное право: Учебник. — М.: МЦУПЛ, 1999. — С. 370.

2Правовые вопросы межхозяйственной кооперации в сельском хозяйстве / Отв. ред. В. И. Семчик. — К.: Наукова думка, 1981. — С. 91.

є) юридична відповідальність юридичних і фізичних осіб за порушення земельного законодавства, а також порядок та умови їх застосування.

Отже, правовий режим належить розуміти як встановлений правовими нормами порядок та умови використання за цільовим призначенням земель усіх категорій і форм власності на землю, забезпечення та охорону прав власників землі і землекористувачів, здійснення державного управління земельними ресурсами, контролю за раціональним використанням землі і додержання земельного законодавства, ведення земельного кадастру, проведення землеустрою, моніторингу землі, справляння плати за землю і застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

286

_______ Розділ 14. Правовий режим земель сільськогосподарського...

Правильне визначення елементів структури правового режиму земель має важливе методологічне значення, оскільки створює умови для комплексного підходу до встановлення предмета земельного права, землі як об'єкта права, суб'єктів і змісту земельних правовідносин, до реалізації норм земельного права і застосування в окремих випадках норм інших галузей права (цивільного, адміністративного, екологічного, аграрного, фінансового тощо).

Для правового режиму земель сільськогосподарського призначення характерним буде встановлений правовими нормами порядок та умови їх використання як об'єкта права з дотриманням суб'єктами земельних правовідносин правових вимог щодо права власності на землю, землекористування і використання землі за цільовим призначенням у сфері сільськогосподарського виробництва.

Згідно зі ст. 19 ЗК України в Україні провадиться розподіл земель за категоріями відповідно до їх цільового призначення.

У складі земель України відповідно до цільового призначення землі сільськогосподарського призначення посідають перше місце. Цим характеризується важлива економічна і соціальна роль земель цієї категорії. Оскільки за своїм економічним призначенням земля сільськогосподарського призначення є основним засобом виробництва, а за соціальним призначенням — предметом праці у сільському господарстві.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміни правового призначення земель, зокрема сільськогосподарського призначення, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передання цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викупу) земель і затверджують проекти землеустрою. При цьому зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюються за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Визначення земель сільськогосподарського призначення подано у ЗК України. Відповідно до ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науководослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Кваліфікаційними ознаками віднесення земель до категорії сільськогосподарського призначення є правовий статус суб'єктів права на земельні ділянки сільськогосподарського призначення або ж правовий режим земельних ділянок як об'єктів земельних правовідносин. Як об'єкти права земельні ділянки сільськогосподарського призначення поділяються на:

а) сільськогосподарські угіддя; б) несільськогосподарські угіддя.

До сільськогосподарських угідь належать: рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, перелоги. Рілля — це землі, що розорюються за правилами агротехніки, для вирощування зерна, цукрових буряків,

Особлива частина

соняшника, овочевих, баштанних та інших сільськогосподарських культур. Багаторічні насадження — земельні ділянки, на яких вирощуються плодовоягідні дерева і кущі, що плодоносять протягом тривалого періоду (сади, виноградники, хміль, смородина, аґрус та інші). До багаторічних насаджень належать також земельні ділянки, засаджені деревами і чагарниками з метою боротьби з суховіями, снігозатримання тощо. їх основне призначення — збереження корисних властивостей землі, сіножатей і створення сприятливих умов для ведення сільського господарства на землях, які охороняються.

До сіножатей належать сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність для відгодівлі худоби. Пасовища — природні і штучні сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність з метою випасання худоби. Перелоги — це сільськогосподарські угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сільськогосподарського обробітку (розорювання) з метою природного відновлення родючості ґрунтів.

До земель сільськогосподарського призначення належать також несільськогосподарські угіддя. їх складають шляхи і прогони, полезахисні смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель сільськогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації.

За загальними правилами, землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житловокомунального господарства, залізниці й автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості (ст. 23 ЗК України).

Порівняльний аналіз статей 22 і 23 ЗК України свідчить про наявність розбіжностей у змісті несільськогосподарських угідь у складі земель сільськогосподарського призначення. У статті 22 ЗК України подано перелік об'єктів, що можуть бути розташовані на несільськогосподарських угіддях із застереженням через слово «тощо», тобто існує можливість розташування на таких землях інших об'єктів, не перерахованих у статті 22 ЗК України. Разом із тим, у ст. 23 ЗК України міститься інший перелік об'єктів, для будівництва яких надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

З розумінням сприймається належність до несільськогоспо-дарських угідь із земель сільськогосподарського призначення для будівництва на них об'єктів, передбачених ст. 22 ЗК України, оскільки такі об'єкти використовуються як сільськогосподарськими виробниками у процесі сільськогосподарського виробництва (шляхи, прогони, захисні насадження, господарські будівлі тощо), так і особами, що не пов'язані з веденням сільського господарства, але використання ними перелічених об'єктів обумовлено спільними інтересами сільського населення і соціального життя.

288

_______ Розділ 14. Правовий режим земель сільськогосподарського...

Такі землі називаються землями подвійного використання. Наприклад, на території населеного пункту сільський двір розташований на площі 0,60 гектара або перевищує площу земельної ділянки для житлової забудови у селі розміром 0,25 гектара. Цілком обґрунтованою була норма ЗК України 1992 р., яка класифікувала такий двір як підсобне господарство, що не ототожнювалося із сільським житловим будинком. Невиправданим є вміщення у ст. 23 ЗК України 2001 р. під назвою «Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення» п. З, згідно з яким для будівництва промислових та інших об'єктів надаються переважно несільськогосподарські угіддя.

Кожний із цих видів сільськогосподарських земель має своє призначення. Якщо ж порівнювати норму ЗК України з нормою Закону України «Про плату за землю»1, то слід відзначити, що останній не виділяє інших, крім

сільськогосподарських угідь, земель сільськогосподарського призначення. За конкретними цілями використання землі сільськогосподарського

1 ВВР. — 1996. — №5. — Ст. 238.

г) для ведення підсобного господарства несільськогосподар-ськими підприємствами, установами та організаціями, громадськими об'єднаннями та релігійними організаціями;

ґ) для ведення сільського господарства іншими організаціями.

Дещо інакше визначається склад земель сільськогосподарського призначення, що належать на праві власності чи на праві землекористування виробникам товарної сільськогосподарської продукції (особистим селянським та фермерським господарствам, приватним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, сільськогосподарським товариствам з обмеженою відповідальністю). До складу належних їм земель входять богарні, зволожувальні чи осушені землі. Останні дві групи земель називають меліорованими землями. Богарними є звичайні природні землі, що використовуються для вирощування рослинницької продукції, без впливу на їх стан засобів меліорації. Зволожувальні землі як один із підвидів меліорованих земель — це землі, які з метою підвищення їх ефективності в умовах засухи зволожуються меліоративними засобами (меліоративними системами, гідроспорудами). Осушені — це заболочені землі, які за допомогою меліоративних засобів осушені та приведені у придатність для виробництва сільськогосподарської продукції. Зволожувальна меліорація земель широко застосовується в південних регіонах України.

Особлива частина

Віднесення земель сільськогосподарського призначення до того чи іншого виду певною мірою позначається на їх правовому режимі, зокрема на суб'єктному складі власників землі чи землекористувачів, розмірі земельних ділянок, що їм передаються у власність чи надаються у користування, на порядку розгляду земельних спорів, розмірі плати за землю тощо.

Так, суб'єктами права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення можуть бути громадяни та юридичні особи України (ст. 22 ЗК України). Для ведення особистого селянського господарства громадянам можуть передаватися у приватну власність земельні ділянки розміром не більше двох гектарів (ст. 121 ЗК України). Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

2. Правовий режим земельних ділянок державних сільськогосподарських підприємств та організацій

Землі сільськогосподарського призначення можуть належати суб'єктам земельних відносин на праві приватної, комунальної і державної форм власності, а також на праві користування земельною ділянкою, зокрема на умовах оренди. Законом України «Про форми власності на землю» від ЗО січня 1992 р.1 і ЗК України в редакції від 13 березня 1992 р.2 було встановлено право приватної і колективної власності громадян на землю3. Про право комунальної власності на землю в цих актах законодавства в той час не йшлося. Це пояснюється тим, що в період прийняття згаданих законів комунальна власність вважалася різновидом державної власності. Державна власність на майно тоді поділялася на загальнодержавну і комунальну власність.

З прийняттям Конституції України правовий режим комунальної власності змінився. У Конституції України немає такого різновиду права власності, як «загальнодержавна». У статті 41 Конституції України, якою закріплено право приватної власності, зазначено, що «громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону».

Згідно зі ст. 83 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 р. до комунальної власності належать землі територіальних громад сіл, селищ і міст. Суб'єктами права власності на землі комунальної власності виступають безпосередньо територіальні громади або сільські, селищні, міські ради. До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних і районних рад у галузі земельних відносин на відповідній території належать розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних

1ВВР.— 1992. — №30. — Ст. 411.

2ВВР. — 1992. — № 25. — Ст. 354.

3ВВР. — 1991. — № 20. — Ст. 249; 1992. — № 38. — Ст. 562.

громад.

290