Лекція 2 Державне управління охороною праці План

2.1.	Державне управління охороною праці
2.2.	Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці
2.2.1.	Органи державного нагляду за охороною праці
2.2.2.	Права і відповідальність посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці
2.2.3.	Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці
2.2.4.	Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці
2.2.5.	Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва
2.2.6.	Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

2.1. Державне управління охороною праці

Державне управління охороною праці здійснюється сукуп­ністю скоординованих дій органів державного управління охо­роною праці, органів місцевого самоврядування за участю об’єд­нань роботодавців, професійних спілок та інших представницьких органів з реалізації основних напрямів соціальної політики в га­лузі охорони праці, спрямованих на забезпечення належних умов праці, виховання у працівників свідомого ставлення до безпеки й обережності у процесі праці.

Основними завданнями управління охороною праці є:

• опрацювання заходів щодо здійснення державної політи­ки з охорони праці на регіональному та галузевому рів­нях;

• підготовка, прийняття та реалізація заходів, спрямова­них на:

а) забезпечення належних умов праці;

б) забезпечення утримання в належному стані виробничого устаткування, будівель і споруд, інженерних мереж, безпечного ведення технологічних процесів;

в) забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

г) організацію і проведення навчання працівників з питань охорони праці;

ґ) пропаганду охорони праці;

д) забезпечення професійного добору працівників окремих професій;

е) забезпечення страхування працівників від нещасного випадку на виробництві та профзахворювання;

• організаційно-методичне керівництво на регіональному та галузевому рівнях;

• стимулювання інтеграції управління охороною праці в єдину систему загального управління організацією ви­робництва;

• широке запровадження позитивного досвіду у сфері охо­рони праці.

Основні функції управління охороною праці:

• планування та фінансування робіт;

• організація, координація, мотивація робіт у галузі охо­рони праці;

• облік, аналіз та оцінка показників стану умов і безпеки праці;

• контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці.

Державні заходи мають передбачати:

• забезпечення реалізації національної, галузевих і регіо­нальних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища шляхом запровадження си­стеми багатоканального фінансування;

• створення нормативно-правової бази про охорону праці, яка відображала б реформування економічних відносин і забезпечувала економічну доцільність ведення робіт без порушень вимог законодавства про охорону праці;

• удосконалення дозвільної системи та системи ліцензуван­ня певних видів діяльності для забезпечення контролю за розробленням та впровадженням безпечних технологій, засобів захисту працюючих;

• розроблення і впровадження ефективного механізму взає­модії органів державного управління охороною праці та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві;

• створення системи підготовки, перепідготовки та підви­щення кваліфікації фахівців з охорони праці, забезпечен­ня належного рівня навчання працівників з питань охо­рони праці;

• ужиття заходів, що сприяють зацікавленості роботодав­ця у створенні на підприємстві здорових і нешкідливих умов шляхом заснування соціальної номінації в конкурсі «Кращий роботодавець року», оприлюднення через ЗМІ позитивного досвіду роботи кращих підприємств, створен­ня районних і міських відповідних дошок пошани;

• формування свідомого ставлення населення до питань охорони праці шляхом поліпшення інформаційно-роз’яс­нювальної роботи через ЗМІ, виховання обережного став­лення до роботи;

• налагодження інформаційного забезпечення в галузі охо­рони праці на основі інформаційних комп’ютерних ме­реж;

• підвищення рівня компетентності у правових, соціально-економічних, організаційно-технічних та медично-профі­лактичних питаннях працівників органів управління охо­роною праці регіонального та галузевого рівнів, а також сторін соціального партнерства, які формують обов’язки у розділі «Охорона праці» колективного договору, регіо­нальних і галузевих угод;

• активізацію участі профспілок у формуванні та реалізації систем управління охороною праці на регіональному, га­лузевому рівнях та на рівні підприємства;

• забезпечення належного громадського контролю за додер­жанням законодавства про охорону праці з боку професій­них спілок в особі своїх виборних органів і представників та уповноважених найманими працівниками осіб на під­приємстві.

Управління охороною праці поділяється на рівні:

• загальнодержавний;

• регіональний (обласний, районний, міський, районний у місті, селищі, селі);

• галузевий;

• виробничий (рівень підприємств).

Державне управління формулює державну політику в галузі охорони праці − пріоритетними є життя і здоров’я працівника стосовно результатів виробничої діяльності. Держава створює нормативно-правове законодавство в галузі охорони праці, вста­новлює обов’язки, права і відповідальність державних адміні­страцій усіх рівнів щодо проведення державної політики у від­повідних регіонах, створює відділи з питань охорони праці при держадміністраціях, навчально-методичні й експертно-технічні центри, систему Держгірпромнагляду, санітарно-епідеміо­логічні служби, органи пожежної, екологічної безпеки, Фонд соціального страхування від нещасного випадку і профзахво­рювання та інших наглядових органів, а також систему норма­тивно-правового, організаційно-управлінського, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, наукового і фінансо­вого забезпечення діяльності в галузі охорони праці. Голова держадміністрації регіону відповідає за проведення державної політики в галузі охорони праці в регіоні, забезпечує обслуго­вування потреб підприємств з їх замовленням на засоби охоро­ни праці й аудит у цій галузі. Облдержадміністрація розробляє регіональну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на наступні роки з відповідним фі­нансуванням. Програма формується на підставі конкурсу проек­тів і бізнес-планів.

Фінансування програм проводиться як за рахунок держав­ного, галузевого і регіонального бюджетів, так і за рахунок Фонду страхування від нещасного випадку і профзахворювання, фондів держадміністрацій, ініціативних, благодійних та інших фондів. Головний принцип фінансування − від фінансування витрат на охорону праці до фінансування замовлень, послуг зацікавлених підприємств, організацій, установ. Це гарантія того, що послуги будуть надані, а гроші − використані доціль­но. Підприємства виступають у ролі замовника на послуги з бо­ку інших організацій, підписують з ними контракти на послу­ги у вигляді аудиту, розроблення проектів, створення засобів охорони праці, навчання тощо.

На підприємствах мають діяти економічні, адміністративні, психологічні й особисті стимули для гарантування безпеки праці та культури здоров'я працівників. Механізм соціально­го страхування передбачає, що страховий тариф підприємства буде більшим, якщо зростатиме травматизм і захворюваність працюючих на ньому. Отже, підприємства зацікавлені в тому, щоб було менше травм і працівники були здоровими. При цьому кожен працівник має вживати заходів, щоб не травмуватися і не хворіти, інакше він матиме менші шанси на ринку праці. На підприємствах необхідно пропагувати такий стиль праці, при якому людина активно керує своїм кваліфікаційним, фізичним і психологічним станом, програмує шляхи здорового довголіття, попереджує випадки травматизму і захворювань. Економічні важелі змушують підприємця турбуватися про здо­ров’я і працездатність своїх робітників, гарантувати їм право на охорону праці, встановлене державою.

Отже, управління охороною праці в сучасних умовах рин­кового механізму полягає в тому, що:

• держава створює органи державного, регіонального і га­лузевого управління охороною праці, комплекс наглядо­вих інспекцій, у завдання яких входить забезпечення виконання нормативно-правових актів; створює систему нормативно-правового, організаційно-управлінського, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, нау­кового і фінансового забезпечення діяльності й охорони праці;

• роботодавець економічно зацікавлений у тому, щоб його працівники не травмувалися, не хворіли і тому забезпе­чує виконання на підприємстві всіх нормативно-право­вих актів з охорони праці. Роботодавець повинен залуча­ти працівників і уповноважених трудових колективів до управління охороною праці, пропагувати серед праців­ників культуру здоров’я і культуру безпеки;

• кожен працівник повинен дбати про здоровий образ жит­тя і праці, виховувати в собі культуру здоров’я і безпеки, постійно підвищувати кваліфікаційний, фізичний і психо­логічний стан, запобігати випадків травматизму і захворювань, пере­йти від примусового до свідомого виконання інструкцій, правил і норм охорони праці. Працівник повинен негай­но повідомити свого керівника про виникнення будь-якої небезпечної ситуації.

Керівник не може вимагати від працівника виконання робо­ти до усунення небезпечної ситуації (пошкодження огороджен­ня, блокування сигналізації, запиленість, загазованість тощо).

Профспілки, Фонд соціального страхування, наглядові й кон­тролюючі органи вимагають від власника (роботодавця) вико­нання прав громадян на охорону праці.

Комплексне управління охороною праці державою, робото­давцем і працівником (трудового колективу) забезпечить підви­щення ефективності цієї діяльності.